Класифікація приголосних звуків

Приголосні звуки класифікують:

· за участю голосу й шуму

· за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків

· за способом творення, або як саме утворюється звук

· за акустичним вираженням

· за твердістю і м'якістю, що залежить від ступеня наближення середньої частини язика до твердого піднебіння

 

І.За участю голосу й шуму	ІІ.За місцем творення
Шумні поділяються на дзвінкі і глухі.	Сонорні [ш] [н] [р] [л] [й] [в]	Губні[б] [п] [в ] [ш] [ф]	Язикові	Глоткові[г]
	Передньязикові [д] [т] [н] [р] [л] [й] [с] [ц] [дз] [ш] [ч] [ш] [дж] Середньо язикові [й] Задньоязикові [г] [к] [х]

 

1.За місцем творення	2.За способом творення	3.За участю губ
Голосні передньго ряду	Голосні заднього ряду	Голосні високого піднесення	Голосні середнього піднесення	Голосні низького піднесення	Лабіалізованіголосні	Не Лабіалізованіголосні
[ і] [и] [е]	[а] [о] [у]	[і] [у] [и]	[е] [о]	[а]	[о][у]	[е] [и] [а] [і]

 

28. Мовленнєвий потік залежно від змісту розбивається послідовно на фрази, синтагми, такти, склади і звуки. Засобом членування мовленнєвого потоку є паузи різної тривалості, інтонація, наголоси.

Фраза — це найменша комунікативна одиниця мови (яка співвідноситься з реченням) і водночас найбільша фонетична одиниця в мовленнєвому потоці.

Фраза вичленовується інтонацією і паузами. Інтонація буває комунікативна (спрямована на увиразнення змісту висловлювання) й емоційна (призначена для передавання різних почуттів). Інтонація кожної мови своєрідна. Загальновідомо, як важко, наприклад, вловити висловлений чужою мовою жарт або іронію чи виразити різні відтінки здивування, невдоволення, презирства, поваги, довір'я, недовіри тощо, які здебільшого передаються лише інтонацією. Інтонація є невід'ємною складовою частиною мови.

За допомогою інтонації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідомленні, привернути увагу слухача до певної думки, дати зрозуміти, що висловлювання закінчене або буде продовжене і т. д. Інтонаційний малюнок, як і вимова окремих звуків у мовленнєвому потоці, має свої усталені загально прийняті норми, порушення яких призводить до неадекватного сприйняття висловлювання. За допомогою інтонації, неадекватної до змісту, створюється підтекст.

Слід пам'ятати, що дуже швидке мовлення утруднює сприйняття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинне надто голосне мовлення дратує слухача, а непомірно тиха мова змушує над силу напружуватися, щоб зрозу­міти сказане. Порушення загальноприйнятої норми втомлює слухача і, отже, справляє на нього негативне враження.

Інтонація української мови включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

б) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

в) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

г) певне чергування наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);

г) виділення слова у фразі особливим наголосом — фразовим, логічним та емфатичним.

Фразовий наголос — звукове виділення одного зі слів фрази (переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює завершеність висловлювання й спонукає слухача до певної реакції. Наприклад, у реченні Щоб докладно обговорити це питання, нам треба зустрітися ще завтра трохи підсилюється наголошений склад останнього слова, і тим вказується, що речення закінчене.

Логічний наголос — це виділення важливого для змісту слова підсиленням і підвищенням його наголошеного складу в тоні. За допомогою логічного наголосу тому самому реченню можна надати цілу низку різних смислових відтінків. Наприклад, залежно від того, яке слово в реченні Я допоможу вам логічно виділимо, воно матиме різне значення: чи те, що саме мовець, а не хтось інший допоможе; чи те, що названа дія буде таки виконана; чи те, шо допомогу буде надано саме цій особі, а не іншій.

Емфатичний наголос — емоційне виділення слова у фразі. В українській мові він виражається, як правило, подовженням наголошеного голосного й підвищенням тону. Наприклад, у реченні Пливти влітку Дніпром — це ж чудо-ово!таким чином емоційно виділено слово чудово.

Синтагма — це одиниця, яка вичленовується із фрази відповідно до змісту висловлювання. Наприклад, вислів Допомогти не можна відмовити, якщо його не поділити на синтагми, буде позбавлений змісту. Синтагма виконує дві функції: фонетичну й семантичну.

Синтагма вичленовується синтагматичним наголосом, синтагматичною мелодикою й короткими синтагматичними паузами.

Те саме речення на синтагми можна ділити по-різному, але не довільно. Наприклад, речення Та коли вже надто тяжко туга серце обгортала, то співці співали пісню, пісня тугу розбивала (Леся Українка) можна розбити на три синтагми (паузами після слів обгортала та пісню), на чотири (пауза ще після слова тяжко), на шість (паузи також після слів співці їй пісня). Від цього речення набуває кожного разу інших змістових відтінків. Але в поданому реченні не можна робити синтагматичних пауз, скажімо, після слів надто, серце, співали, тугу, від цього зруйнується зміст висловлювання.

Такт — це частина синтагми, об'єднана одним наголосом. Такт може збігатися зі словом і може включати в себе кілька слів. Короткі, неповнозначні слова не мають свого наголосу й приєднуються до наголошеного слова. Наприклад, фраза Здається, гори перевертав би й не чув би втоми (М. Коцюбинський), у якій 9 слів, розпадається на 3 синтагми і 5 тактів. У такті й не чув би одне слово наголошене і три — ненаголошені.

Ненаголошене слово в такті, яке стоїть перед наголошеним, називається проклітикою (у наведеному такті — це й не).

Ненаголошене слово в такті, яке стоїть після наголошеного, називається енклітикою (у наведеному такті — це би).

Іноді можуть втрачати наголос і повнозначні слова (наприклад, в українській мові на ніч — із наголошеним прийменником).

Склад — це частина такту, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря (за повільної вимови). Склад являє собою поєднання звучнішого елемента з менш звучними. Найвищу звучність у складі становить голосний, наприклад: стрім-кий, сон-це. (Докладніше про складоподіл і структуру складу мова піде під час розгляду голосних звуків.)

Отже, найменшою частиною мовленнєвого потоку, яка вичленовується фізіологічно, є склад. Звуки фізіологічно не виділяються, хоча кожен із них має свою і фізичну, і фізіологічну характеристику. Слово ми можемо вимовити по складах (го-ло-ва), але не членуємо його на окремі звуки (не каже­мо:г-о-л-о-в-а). Розрізнення звуків здійснюється центральною нервовою системою.

Пит 29

Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'язане з інтонацією.

Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю") — рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ (від гр. melodikos "мелодійний, пісенний") — зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).

ІНТЕНСИВНІСТЬ (фр. intensif від лат. intensio "напруження") — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

ПАУЗА (ВІД лат. pausa "припинення") — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту.

Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра — артистка в Києві. У першому реченні акцентується на тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві.

ТЕМП МОВЛЕННЯ (італ. tempo від лат. tempus "час") — швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій.

ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука.

Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.

Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджувальну функцію: показує, що речення ще не закінчене.

Якби ви вчились так, як треба...

Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене.

...То й мудрість би була своя (Т. Шевченко).

У кожній мові інтонація має свої особливості. Порівняймо інтонацію англійського речення Does he live in Kyiv?

з його українським відповідником Він живе у Києві? В англійській мові тон, який виражає запитання, не досягає висоти першого наголошеного складу, а в українській

має місце різке підвищення тону (див. схему).

Англ.. *

Укр... >*

Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

 

 

Наголос,та його види

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу:

1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.

2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.

Зверніть увагу! Зі зміною місця логічного наголосу може змінюватися зміст повідомлення: Ти краще вивчи вірш. Ти краще вивчи вірш.

3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення):Редагування тексту слід закінчити сьогодні.

Примітка. Як різновид логічного розрізняють ще й емфатичний наголос, який додає виділеному слову емоційного забарвлення. Виражається подовженням наголошеного голосного чи приголосного: Роз-з-у-у-умннй же ти\ Сха-мені-і-іться ж\

В українській мові наголос динамічний (наголошений склад звучить сильніше і триваліше), вільний (різномісний, тобто постійно не закріплений за певним складом, як, скажімо, у польській, угорській, французькій, чеській мовах) і рухомий (при словозміні може переходити з одного складу на інший: книжка – книжки, трава – трави).

Часто наголос виконує смислорозрізнювальну функцію.

Наголос розрізняє в словах:

Лексичне значення, Граматичні форми

Атлас (збірник географічних карт) і атлас (блискуча тканина) озера (Р в. одн.) і озёра (Н. в. мн.), пісні (Р в. одн.)ішсні(Н. в. мн.)

Орган (частина організму) й орган (музичний інструмент) скликати (док. вид дієсл.) і скликати (недок. вид дієсл.)

Плачу (від плакати) і плачу (від платити) батьків (кого?, імен.) і батьків {чий?, прикм.) – різні частини мови

Вигода (користь) і вигода (зручність) дзвони (імен.) і дзвони (дієсл.)

Зверніть увагу! Саме за допомогою наголосу розрізняють особові імена по батькові та прізвища, що мають спільний корінь: Григорович – Григорович, Максимович – Максимович, Прдкопович – Прокопович, Юхимович – Юхимович. Як видно, у прізвищах наголошеним є суфікс – вич.

Зміна наголосу в заперечних займенниках, що в непрямих відмінках уживаються з прийменниками, впливає на значення слова: ні з ким (немає з ким) – ні з ким (із жодною людиною); ні за що (немає за що) – ні за що (ні за яку ціну), але правопис цих слів залишається сталим.

Більшість слів нашої мови мають один наголос – основний [мати]. У складних і складноскорочених словах, окрім головного, виділяють ще побічний наголос (один або кілька, що позначають значком [']): працелюбний, сільгосппродукти, двадцятип’ятитисячний. В односкладових словах наголос не ставлять. Примітка. Службові частини мови (прийменник, сполучник, частка), як правило, не наголошуються. Приєднуючись до попередніх або наступних наголошених слів, вони утворюють так зване фонетичне слово: на роботу, хай читає, він і вона.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Деякі слова мають подвійний наголос: байдуже, завжди, корисний, мабуть, первісний, помилка, простий тощо. Порушення акцентуаційних норм української мови виникає через уплив інших мов, зокрема російської, та місцевих говірок. Порівняйте:Українська мова Російська мова Українська мова Російська мова

У всіх складних чи сумнівних випадках щодо наголошення слів треба звертатися до словників, зокрема до спеціалізованого словника наголосів, орфоепічного, орфографічного, тлумачного, де зазвичай слова подаються з наголосами.

Явище енклізи та проклізи

Такт — це частина синтагми, об’єднана одним наголосом. Такт може збігатися зі

словом і може включати кілька слів. Короткі, неповнозначні слова не мають свого

наголосу й приєднуються до наголошеного слова. Наприклад, фраза Сивоокові гаразд

відоме було відчуття: якщо створене тобою здавалося зроблене кимось іншим -

набагато здібнішим за тебе, коли сам дивувався і не вірив, що то твоя праця, — отоді

й був справжній успіх (П. Загребельний), у якій 31 слово, розпадається на 10 синтагм і

21 такт.

Фонетичне слово — це відрізок мовленнєвого потоку, об’єднаний одним словесним наголосом. У фонетичне слово, або акцентні групи звичайно об’єднуються на основі змісту повнозначні слова разом із службовим. Так, у фразі Голова без розуму, /

як ліхтар без свічки //(Нар. творчість) дві фонетичні синтагми, у кожній з яких по два

фонетичні слова. У фонетичному слові [читай-но] паузи немає.

В українській мові, як і в багатьох інших, відбувається злиття службових слів, позбавлених у реченні самостійного наголошення, що є клітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступних самостійних слів, називаються проклітиками, а явище — проклізою (від грец. ргосііпо — нахиляю вперед). Наприклад,

перед шкалою, на дорозі, у лузі. Службові слова, які приєднуються до попередніх, утворюючи з ним одне фонетичне ціле, називаються енклітиками, а явище - енклізою (від грец. епсііпо — відхиляю). Наприклад: знайшов би, відійди-но, скажи-но.

Фонетичне слово (при повільному темпі мовлення) членується на склади (най­

менша вимовна одиниця), або — група звуків, об’єднаних навколо складотворного

голосного: Ти-хо! І-ме-ни-нни-ця йде.

Пит 30