Виберіть рядок, у якому в усіх словах приголосні подвоюються.

1. Бездоган…ий, лавин…ий, смажен…ий, освітлен…ий.

2. Антен…ий, годин…ик, священ…ик, страшен..ий.

3. Електрон…ий, олов’ян…ий, зчеплен…ий, латун..ий.

4. Поколін…я, лимон…ий, ешелон…ий, однозмін…ий.

5. Навман…я, підвікон…я, під…аш…я, лист…я.

6. Сумлін…я, осон…я, осін..я, сон…я.

7. Дерев’ян…ий, рум’ян…ий, накреслен…ий, бездоган…ий.

8. Священ…ий, шален…ий, страшен…ий, священ…ик.

 

 

57. У горизонтальні ряди впишіть слова з подвоєнням та подовженням - н-.

		Н	Н
		Н	Н
		Н	Н
			Н	Н
				Н	Н
				Н	Н
				Н	Н
					Н	Н
					Н	Н
					Н	Н
						Н	Н
						Н	Н

 

Варіант відповіді: Ганна, сонно, кінний, зрання, коріння, бажання, годинник, змагання, старанний, нужденний, письменник, натхненний.

Тема 3. Правопис префіксів і суфіксів. Вживання м’якого знака й апострофа

Правопис префіксів

Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із -): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.

Префікс з- (с -) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, з’єднувати, зігнорувати, з’їзд, зорієнтуватися, зумовити, згаслий, змазати, знадливий, скоротити, склад тощо.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполучен­ням приголосних, як правило, пишеться префікс зі -: зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зімкнути, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зі - вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить спо­лучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ялий, зім’яти, зіп’ястися тощо.

У деяких словах префікс зі - чергується із зо -: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.

У всіх префіксах – без -, від - (од -), між -, понад - пред - роз -, через - – кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань, міжконтинентальний, міжпланетний, надпотужний, обпалити, обтрусити, підтримка, передплата, передчасний, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.

Слід розрізняти префікси пре - і при -:

- префікс пре - вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано;

- префікс при - вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо.

Крім того, префікс пре - виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол, а префікс при - вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників з прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.

Префікс прі - вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва.

 

Правопис суфіксів

Суфікси - ик, -ник, -івник, -чик (-тик) пишуться з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс - ик від іншомовних - ик, -ік (- їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік.

Суфікс - ив (о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці).

У суфіксах - альник, -ильник, -ільник, після л перед н завжди пишеться ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник; відповідальність, геніальність.

Кінцевий приголосний у суфіксах - аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишуться з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; бельгієць, мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.

Суфікси - инн (я), - інн (я), - анн (я) - янн (я) пишуться з двома н.

Суфікс - инн (я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння.

Суфікс - інн (я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів з голосними основи и та і: горіти – горіння, носити – носіння, ходити – ходіння, шарудіти – шарудіння.

Суфікс - анн (я), - янн (я) мають іменники середнього роду, утворені від дієслів з голосним основи а (я): гукати – гукання, гуляти – гуляння, зростати – зростання, сприяти – сприяння.

Суфікс - енн (я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, удосконалення.

Суфікс - ен (я) - єн (я) вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.

Суфікси зменшено-пестливих слів - ечок -єчок, -ечк (а), -ечк(о) - єчк (о) не слід змішувати із суфіксами - ичок, - ичк(а). Останні бувають тільки в словах, що походять від слів з суфіксами - ик -, - иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаються суфікси з е, є (і): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчк о.

Слід відрізняти суфікс - енк (о) - єнк (о) від суфікса - еньк (о, а), - єньк(о): суфікс - енк (о, а), - єнк(о) вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка – в загальних назвах: безбатченко; суфікс -еньк(о, а) -єньк(о) вживається для творення пестливих іменників: серденько, батенько, тополенька.

У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишеться суфікс - ин (ий): бджолиний, голубиний, горобиний, качиний, орлиний; після голосних та апострофа – - їн(ий): зміїний, солов’їний.

Суфікс - ист (ий) уживається в прикметниках після приголосних: барвистий, голосистий, іскристий, перистий, пірчастий; але перістий (рябий), променистий, урочистий; після голосних – - їст (ий): вибоїстий, гноїстий, двоїстий, оліїстий, троїстий.

Суфікс - ев (ий) уживається в прикметниках, які мають перед ним м’який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий, ситцевий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м’які н, т або й, пишеться - єв(ий): алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий.

Суфікс - ов (ий), незалежно від наголосу вживається в прикметниках, що мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий. Крім того, суфікс - ов (ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ), м’який приголосний або й, причому наголос падає на закінчення: бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий. Ці самі правила поширюються також і на правопис суфіксів - ов-,
-ев - (- єн-) у присвійних прикметниках жін. і середнього роду: суфікс - ов - уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер – майстрова, майстрове; Петро – Петрова, Петрове; робітник – робітникова, робітникове; Шевченко – Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев- (піс­ля голосного - єв -) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м’якої та мішаної груп: Андрій – Андрієва, Андрієве; Ігор – Ігорева, Ігореве; кобзар – кобзарева, кобзареве; скрипаль – скрипалева, скрипалеве; сторож – сторожева, сторожеве.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси - ов-, -ев- (-єв-) чергуються з - ів (- їв): Василева – Василів, майстрова – майстрів, Олексієва – Олексіїв.

Суфікс - уват (ий), а після м’яких приголосних - юват (ий), уживається в прикметниках на позначення того чи іншого вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий.

Суфікс - оват (ий) уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий.

Суфікс - овит (ий) уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий.

Суфікс - ува- (-юва -) пишеться в дієловах: забілювати, керувати, підпорядкувати, розсіювати. У похідних словах і формах (віддієслівних іменниках та дієприкметниках) суфікс - ува - (- юва-) пишеться тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос: вивершувати – вивершування, вивершуваний; очікувати – очікування, очікуваний; підсинювати – підсинювання, підсинюваний. Якщо на перший голосний суфікса падає наголос, то пишеться - ока -: друкувати – друкування, але друкований; малювати – малювання, але мальований; підпорядкувати – підпорядкування, але підпорядкований; риштувати – риштування, але риштовання, риштований.

У суфіксі - овува - перший голосний завжди наголошений: завойовувати – завойовування; перемальовувати – перемальовування, перемальований; скуповувати – скуповування, скуповуваний.

Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі суфікс
- ір -, в україн­ській мові втрачають цей суфікс у всіх формах: загітувати – загітований, зареєструвати – зареєстрований, інформувати – інформований, сконструювати – сконструйований. Але в окремих словах для усунення небажаних омонімів суфікс - ір - (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р) зберігається: буксирувати (бо є буксувати), парирувати (бо є парувати), полірувати (бо є полювати), репетирувати (бо є репетувати) тощо. Суфікс
- ір - (- ир -) уживається також у дієсловах накшталт лавірувати, марширувати, пікірувати, третирувати.

Вживання м’якого знака

Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків.

 

Ь пишеться:

1. Після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець, близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба.

2. Після м’яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.

3. У словах на - зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість;
-сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-французьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).

Примітка. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в’язкість, баско, різко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом з к не творять суфіксів - зк-, -ск -.

4. У словах на - енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький,
-ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.

5. Після м’якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.

Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах - лц-, -лч -, коли вони походять з - лк -: балка – балці, галка – галці, галченя, монголка – монголці, Наталка – Наталці, Наталчин, рибалка – рибалці, рибалчин, спілка – спілці, спілчанський, але: Галька – Гальці, Гальчин.

6. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн (я), - ц (е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць.

7. У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте.

 

Знак м ’ якшення (ь) не пишеться:

1. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами - ств (о), -ськ (ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити тощо, бо у твірних іменниках між приголосними виступає ь: бренькіт, донька, нянька.

3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, сміх, сніп, сьогодні, щастя; але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.

Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли в називному відмінку його немає, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька – Гальці, дівчинонька – дівчиноньці, письмо – на письмі, редька – редьці; але: галка – галці, сторінка – сторінці, пасмо – у пасмі.

4. Після л в іменникових суфіксах -алн (о), -илн (о): держално, пужално, ціпилно тощо, але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.

5. Між подовженими м’якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.

6. Після д, н, т перед суфіксами - ченк (о), - чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.

7. Після ц у кінці слів – іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац.

Правопис апострофа

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих самих словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, ре означають сполучення м’якого р з наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але власні назви через дефіс: пів-Європи тощо.

Примітка. Після префіксів з кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема.

Вживання йо, ьо

1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:

а) на початку слова й після голосного: його, йому, завойований, район;

б) після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов.

2. ьо пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.

Література: [15; 17].

Завдання для самостійної роботи: