Правові підстави та наслідки припинення права участі в с/г під-твах корпоративного типу.

Припин. д-сті т-тва відбув. шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення,перетворення) або ліквідації з дотрим. вимог з-тва про захист економ. конкуренції. Реорганіз. т-тва відбув. за ріш. вищого органу т-тва. Реорганіз. т-тва, що зловживає своїм монопольним станов. на ринку, може зд. також шляхом його примус. поділу в порядку, передбач. чинним з-твом. При реорганізації т-тва вся сукупність прав та обов'язків т-тва переходить до його правонаступників.Т-тво ліквідується:після закінч. строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;за рішенням вищого органу т-тва;на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність т-тва, у разі систематичного або грубого порушення ним з-тва; банкрутство; з інших підстав, передбачених установч. документами. Вся сукупн. прав і о-ків переход. до правонаст. Ліквідація т-тва проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у разі припинення діяльності т-тва за рішенням суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. Припин. права участі м.б. у вип.. продажу акцій чи часток стат. фонду, виключ. з т-тва за невиконання статутних вимог. Ос. позб. права учасника, прав майн. і упр.-контрол. х-ру. 35. Право членства громадян у с/г під-твах кооперат. типу. Право членства с/г під-тв кооперат. типу – сукупн. пр.. норм при реалізації конст. права громад. стати їх членами, порядку і умов вступу і виходу з їх складу, визнач. і реалізація правомочностей як поєднання членс. прав і о-ків про припин. членства у цих під-твах. Юрид. ознаками цих під-тв є створення на умовах членства. Створення таких під-тв зд. без спец. дозволів. Вони організов. на добров. засадах. В ЗУ Про с/г кооперацію відображу. осн. полож. права членства, а також їх пр.. статус. Членами даних під-тв м.б. дієзд. ос. 16р. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу. 36. Права та о-ки членів с/г під-тв кооперат. типу. З моменту набуття членства с/г під-тва коопер. типу, набуття прав і о-ків зд. згідгл норм ЗУ Про с/г коопер., Про коопер. Основними правами членів кооперативу є:участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на
загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом. Для членів кооперативу - юридичних осіб ці права реалізуються їх повноважними представниками;користування послугами кооперативу;одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами; одержання частки доходу на пай (додатковий пай); одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу; право на відпочинок, страхування, соц.. забезпеч. Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу. Вип. коли зберіг. право членства, коли ос. не працює: коли навч., знаходь. в армії, на лікарняному… 37. Підстави і порядок припин. членства в с/г під-твах кооперат. типу. Вихід з с/г під-тв кооперат. типу є добров. Член с/г під-тв такого типу подає пис. заяву про припин. членства. Така заява розгляд. правлінням в строк 3 міс. Є випадки коли правління або загальні збори перешкодж. виходу із членів с/г під-тва. Припинення членства в с/г під-тві м.б. зд. не лише з ініціативи самого члена, але і з ініціат. самого під-тва. У випадку несумлінного ставлення члена с/г під-тва до покладених о-ків, поруш. дисц., припинення труд. участі по ініціативі під-тва є надзвич. заходом дисц. впливу – виключення такого члена. Членство в кооперативі припиняється у разі:добровільного виходу з кооперативу;припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу;несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу - юридичною особою свого статусу;смерті члена кооперативу;реорганізації та ліквідації кооперативу. 38. Наслідки припинення права участі в агр.. суб. коопер. та корпор. типів. Див. 34 і 37 пит. 39. З-тво про ФГ. З-тво можна поділ. на: 1. заг. націонал. з-тво – стос. всіх суб. господарюв. 2. галузеве з-тво – регулює однорідні пр.. в-ни, що стос. ферм. г-тв (агр.., зем., цив., труд., фін.) 3. спеціальне з-тво – стос. лише ферм. г-тв. Головну роль в агр.. з-тві відіграє КУ. Вона є пр.. документом для ФГ. ЗУ Про ФГ, Про особ. сел.. г-тво – визначають, що ФГ є юрид. ос. ЗУ Про сел.. г-тво 93р., ЗУ Про соц.. розвиток села і АПК 90р., ЗКУ, ЦКУ, ГКУ, ЗУ Про відновлення платоспр. боржника або визнання його банкрутом, КУпН, ЛКУ, ВКУ, КЗпП (встановлює що особливості праці членів г-тв визнач. з-твом про них і їх статутом). ЗУ Про колект. с/г під-тва – передбач. можлив. добров. виходу з цього під-тва для створ. ФГ. Указ ПУ Про невідкладні заходи щодо прискор. реформув. агр.. сектора 99р. Постанова КМУ Про додаткові заходи щодо підтримки, розвитку особистих підсобних г-тв і ФГ 95р.

40. Поняття та п-ві озн. ФГ. В ЗУ „Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК в народному господарстві” 1990 р. підкреслюється, що всі форми господарювання в АПК мають рівні права на організацію с\г виробництва та володіють своєю продукцією. ФГ – правова форма організації громадянами підприємницької діяльності по здійсненню виробництва і реалізації с\г продукції, яке разом з держ. та недерж. с\г підприємствами покликане забезпечити населення товарами та промисловою сировиною. Для ФГ характерні такі основні ознаки: 1. основу ФГ складає окрема сімя, до складу якої може входити подружжя, батьки, діти та інші близькі родичі; 2. ФГ утворюється за умови, що один з його членів має з\д на праві власності та обладнання, необхідне для виробництва с\г продукції; 3. Добровільне об’єднання, що утворилось за власним бажанням громадян, а не внаслідок рішень ОДВ чи ОМС; 4. Це господарство є юридичною особою, має свою печатку, штамп, відповідні рахунки в банку і діє на підставі статуту; 5. Воно може бути створено і 1 особою, або 2-а і більше; 6. наявність трудових і членських зв’язків між членами ФГ, особиста участь у веденні такого господарства; 7. Членом ФГ може бути особа, яка досягла 14 р.

 

41. Порядок створення ФГ. Засновником ФГ чи його членом може бути кожний дієздатний громадянин України, який досяг віку 18 р. і виявив таке бажання. Слід відмітити, що переважне право на створення ФГ мають гр-ни, у яких є необхідна кваліфікація, досвід роботи у с\г і пройшли професійний відбір на право створення ФГ. ФГ утворюється на добровільних засадах. При створення одним із членів сімї інші члени самостійно приймають рішення про участь в його діяльності (при входженні ін. члена смії вносяться зміни до статуту). ФГ самостійно визначає напрямки своєї діяльності та спеціалізацію. Новим інститутом у ФГ є професійний відбір громадян для заснуван. ФГ. відбір проводить районна професійна комісія з питань створення ФГ, в складі якої є представники держ. влади, сіл. сел. рад, асоціації фермерів, приват. землевласники, громад. організації. Правовою основою для провед. відбору є наказ МАПіП і МПіСЗ «Про затверджен. положен. про порядок проведен. проф. відбору щодо створен. ФГ». Громадянин має подати заяву до для створен. ФГ, зазначити бажані розміри і місцерозташуван. з/д і кількість членів ФГ. До заяви додаються копії документів, що підтвердж. досвід роботи у с/г, письмове обгрунтування розміру з/д та напрямки діяльності ФГ. Для отримання у власність або в оренду з/д державної власності громадяни звертаються до відповідної РДА, а якщо з/д знаход. у комунал. в-ті, то до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів та наявність у них права на безоплатне одержання з/д у власність, обґрунтування її розмірів з урахуванням перспектив діяльності ФГ. До заяви додається рішення професійної комісії. Заява розглядається 1 міс. Після отримання державного акту чи договору оренди, особа має звернутись у орг. держ. реєстрації, що здійс. на підставі ЗУ «Про держ. реєстрацію юрид. та фіз. осіб підприємців». Землі лісового і водного фондів, що входять до складу с/г угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення ФГ, за винятком невеликих - до 5 га. ділянок лісів у складі угідь ФГ і невеликих - до 3 га. ділянок під замкненими природними водоймами. Представницьким органом ФГ є асоціація фермерів і приватних землевласників.

42. Особливості правового регулювання праці в ФГ. ЗУ «Про с/г кооперацію» передб. 2 категорії працівників ФГ: 1. члени; 2. не члени– можуть буди набрані в разі виробничої необхідності і відсутності кваліфікованих кадрів; + 3. Для виконан. не с/г робіт можуть бути укладені цивільні договори з будь-якими ос. різниця між цими категоріями полягає в оплаті праці, яка здійсн. за КЗпП, ЗУ Про оплату праці, ЗУ Про відпустки. Члени ФГ можуть отримувати зароб. плату в натурал. чи грошовій формі, якщо це передб. правилами внутрішнього розпорядку, статутом, положенням про оплату праці. При правовій регламентації дисципліни праці враховуються особливості праці, сезонний характер і природні фактори(повені, пожежі). Особливостю укладен. труд. договору чи контракту полягає у тому, що він підлягає реєстрації у районній раді, якщо робота в ФГ є основною. Таким способом забезпеч. контроль за дотриманням труд. прав найманих працівників. Законодавство також вимагає, щоб члени ФГ та його працівники мали трудові книжки., так як праця у ФГ зарах. до загального труд. стажу працівника, за умови, що ФГ сплачує внески у ПФУ. Голова відповідає за створення безпечних умов праці як для членів, так і для найманих працівників. Спори вирішуються в судах загальної юрисдикції. Члени і наймані працівники підлягають соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню на рівні з іншими працівниками. Кадрове та наукове забезпечення діяльності ФГП здійснюється за рахунок держав. бюджету (в особі управління держ. фонду підтримки ФГ) та за власні кошти. Це господарство несе матеріальну і моральну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам.

 

43. Припинення діяльності ФГ. Підстави для припинення діяльності ФГ: 1) реорганізації (здійс. за рішен. власника шляхом приєднання, злиття, виділення, поділу, перетворення); 2) ліквідації; 3) визнання ФГ неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена ФГ або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства(якщо нема осіб для прийн. спадщини майно переход. у власність терит. громади). Рішення про припинення діяльності ФГ приймається: а) власником у разі реорганізації або ліквідації ФГ - відповідно до закону та Статуту ФГ; б) у разі якщо не залишається жодного члена ФГ або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом; в) у разі банкрутства ФГ - відповідно до ЗУ «Про віднов платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Спори про припинення діяльності ФГ вирішуються судом. Кошти, одержані від продажу майна ФГ, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами ФГ відповідно до його Статуту. У разі припинення діяльності фермерського господарства до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство сплачує до бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для ФГ, крім викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності.

 

44. Особливості визнання банкрутом ФГ. Регул. ЗУ "Про відновлення платоспромож. боржника або визнання його банкрутом". Підставою для визнання ФГ банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом 6 місяців після закінчення відповідного періоду с/г робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов. державне соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати, податків і зборів (обов'язкових платежів). Заява голови ФГ про порушення справи про банкрутство подається в господарський суд за наявності письмової згоди всіх членів ФГ. Заява підписується головою ФГ. До заяви додають документи: про склад і вартість майна ФГ та майна, яке належить його членам; про розмір доходів, які можуть бути одержані після закінчення відповідного періоду с/г робіт. Головою ФГ у двомісячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство ФГ може бути подано в господарський суд план відновлення платоспроможності ФГ, якщо він буде ефективним вводиться процедура розпорядження майном ФГ. Процедура розпорядження майном ФГ вводиться на строк закінчення відповідного періоду с/г робіт із врахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) с/г продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище ФГ у зв'язку із стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік. Процедуру розпорядження майном ФГ може бути достроково припинено господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів, після чого ФГ визнається банкрутом. Для розпоряд. майном ФГ призначається розпорядник, хоча його функції може здійснювати і голова ФГ. З дня прийняття постанови про визнання ФГ банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури його діяльність припиняється.

45. Поняття та ознаки особистого селянського господарства. Згідно зі ст. 1 ЗУ від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство", особисте селянське господарство являє собою г/д, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особами, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблювання й споживання с/г продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфері сільського зеленого туризму. Як зазначає професор В. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження. Особистому селянському господарству як формі аграрного виробництва властиві соціальні та економічні функції. До соціальних функцій належать: формування господарського бережливого ставлення до землі, природи; виховання любові до сільськогосподарської праці, трудове виховання та професійна орієнтація молоді. До економічних функцій цього господарства слід віднести: отримання за рахунок високої якості робіт більшої кількості продукції з одиниці площі або голови продуктивної худоби; більш оперативна реалізація малими партіями свіжої продукції, що швидко псується; підвищення якості земельних ділянок, уніфікація виробничих і побутових відходів.

46. Законодавство про особисте селян. г-во. КУ, передб., що п-во власності є непорушним. Основним НПА, який врегульовує дану сферу ПВ є ЗУ від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство" (складається із 14 ст.) Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства. Також важливим джерелом є ЗКУ ст. 33 громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати з/д для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати з/д для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди. ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) з/д власникам земельних часток(паїв)» 2003 р. Членам особ. сел. г-ва можуть виділятись земельні частки в натурі єдиним масивом у спільну часткову власність чи спільну сумісну власність (подружжя). Також ЦКУ, який дає визначення понять: житловий будинок, садиба та спільної сумісної власності. ЗУ «про стимулювання розвитку сільського господарювання» (шляхом прийняття загально держав. і регіонал. програм).

47. Набуття права власності на присадибну ділянку. ЗКУ передб., що для ведення особ. сел. господ. господарства громадянам за рішенням органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування передаються безкоштовно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, у розмірі не більше 0,2 га. ЇЇ може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону. Громадянин, який веде підсобне господарство і перебуває в договірних відносинах з сільськогосподарським підприємством щодо вирощування або відгодівлі молодняка худоби, птиці, реалізації молока та іншої аграрної продукції, може отримати додаткову земельну ділянку в користування із земель сільськогосподарського підприємства за відповідним рішенням вищого органу управління або адміністрації такого підприємства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства. Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості). Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм ЗКУ.

 

48. Правовий режим майна особистого селянського господарства. Правовий режим майна особистих селянських господарств — це сукупність правових норм, якими забезпечуються порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню ним, а також його правовій охороні. Виходячи із того, що особисте селянське господарство є сімейно-трудовим об'єднанням, майнові відносини в ньому грунтуються на основі права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, с/г техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, с/г та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена с/г продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону. Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. За відсутністю доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

49. Права та обов’язки членів особистого селянського господарства. Члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти; на відшкодування збитків; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою с/г продукцією; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах с/г виробників; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки; проводити в установленому законом порядку ЗЕД. Члени особистого селянського господарства зобов'язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог; надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку. Законом можуть бути встановлені також інші права та обов'язки членів особистого селянського господарства.

 

50. Зайнятість членів особистого селянського господарства. Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною. Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування членів особистих селянських господарств здійснюється в порядку, встановленому законом. Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

51. Права та обов’язки сільгосппідприємств по розвитку особистих селянських господарств. Враховуючи підвищення ролі особистих селянських господарств громадян у формуванні державних ресурсів с/г продукції і сировини та забезпеченні населення продуктами харчуваня КМУ постановою від 31 травня 1995 року «Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств» створює рівні умови для розвитку приватного і громадського секторів виробництва. Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що кооперативи (об'єднання) мають право надавати послуги за цінами і матеріалами, що встановлюються на договірних засадах, для членів кооперативу та інших осіб. Зрозуміло, що таке положення стосується як членів кооперативу, так і інших громадян, які ведуть особисті господарства. Ця норма загального характеру повинна знайти своє вираження в більш конкретній і змістовній формі в положеннях статуту і правилах внутрішнього розпорядку конкретного с/г кооперативу. Слід зауважити, що згадані в цих локальних нормативних актах умови надання допомоги в розвитку особистих селянських господарств закріплені як право, а не обов'язок для сільськогосподарських кооперативів. Ці та інші с/г підприємства надають допомогу в обробітку земельних ділянок, у забезпеченні їх добривами, засобами захисту рослин, насінням, кормами, зерном, садівним матеріалом, у придбанні молодняка худоби та птиці, в аграрному і зооветеринарному обслуговуванні і, що важливо, в реалізації виробленої продукції та в її переробці тощо. Укази ПУ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» реалізація положень цих указів дозволить здійснити всебічну підтримку розвитку особистих селянських господарств як форми самозайнятості сільського населення і сприятиме перетворенню їх на господарства товарного типу.

 

52. Державні аграрні підприємства як суб’єкти майнових прав. Державні с/г підприємства - це такі підприємства, які не є власниками закріпленого за ними майна. Воно перебуває в державній власності і надається їм на праві повного господарського відання або оперативного управління не тільки для виробництва найважливіших видів с/г продукції, а й спеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумної та інших галузей народного господарства. Держава, як власник майна, зберігає за собою право вирішення таких питань, як: право створення, реорганізації та ліквідації підприємств, визначення їх спеціалізації, здійснення контролю за цільовим використанням майна, одержанням частки прибутку тощо. Проте держава не вправі втручатись у господарську діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, предмету та цілям діяльності цих підприємств. Вчені вирізняють 2 категорії державних підприємств: підприємс­тва, головним завданням яких є забезпечення НТП в с/г та обслуговування всіх с/г товаровиробників (машино-випробувальні станції, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми). Другу категорію дер­жавних підприємств уособлюють сільськогосподарські товарови­робники, які зберегли форму господарювання, тобто не були реор­ганізовані або приватизовані.

Відповідно до ст. 76 ГК казенні підприємства створюються в га­лузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснен­ня г/д лише державним підприємствам; ос­новним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання, не можлива вільна конку­ренція; приватизацію май­нових комплексів державних підприємств заборонено законом.

 

53. Характеристика правового режиму майна державного с/г підприємства. Майном суб'єктів сільського господарювання вважаються їх матеріальні та нематеріальні активи, крім того, до складу майна включаються і пасиви. Джерелами формування майна виступ.: грошових і матеріальних внесків засновника чи засновників; доходів, одержаних від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльностідоходи від цінних паперів посіви та посадки сільськогосподарських культур і насаджень, розведення продуктивної і робочої худоби, птиці бджолосімей; зведення у встановленому порядку виробничих] житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд; використання наявних на земельних ділянках загальнопоширених корисних копалин, лісових угідь і водних об'єктів.

Правовий режим майна державних та комунальних суб'єктів господарювання - це встановлені нормативними актами правила, можливості, межі «панування» над належним їм майном. Певні можливості щодо цих суб'єктів господарської діяльності надає право господарського відання та право оперативного управління. Управління ж державним та комунальним майном здійснюють уповноважені державні і комунальні органи, які вирішують питання створення відповідних підприємств, визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, контролюють ефективність використання та збереження довіреного їм державного й комунального майна відповідно до законодавства.

 

54. Правовий режим основних, оборотних, пайових та інших фондів державного аграрного підприємства. Правовий режим майна залежить як від форм власності, так і від призначення майна у виробництві або використання в невиробничій (соціальній) сфері.За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі сільськогосподарського виробництва, поділяється на основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємства. Основні виробничі фонди - це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію (земельні ділянки, споруди, обладнання, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження). До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати). Належні підприємству на праві власності чи закріплені за ним на праві повного господарського відання або орендовані основні і оборотні кошти, виражені в грошовій формі, створюють його статутний фонд. Готова продукція разом із грошовими коштами створює так звані фонди обігу. Вироблена підприємством продукція, необхідна для внутрішнього споживання у процесі виробництва, не є готовою продукцією через те, що не реалізується споживачам. Вона може бути віднесена до незавершеного виробництва чи виробничих запасів. Пайовий фонд - фонд, що формується з пайових внесків членів споживчого товариства і є одним із джерел формування майна споживчого товариства. Розмір пайового фонду не є постійною величиною, не зазначається в Статуті і змінюється відповідно до сплати чи повернення членам (асоційованим членам) пайових внесків. До спеціальних фондів належать: фонд розвитку виробництва, науки і техніки; фонд соціального розвитку і фонд заохочення.

 

55. Права найманих працівників-членів трудового колективу державного с/г підприємства на частку (пай, долю, акцію) в основних засобах підприємства. ЗУ «Про колективні с/г підприємства» передбачає, що до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується КМУ. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Указ ПУ «Про заходи щодо забезпеч. майнових прав селян у процесі реформування аграр. сектору економіки» розроб. заходи щодо уточнення складу і вартості пайових фондів членів с/г підприємства. На підставі даного указу було прийнято ряд НПА: Методика уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів с/г підприємств; Порядок визначен. розмірів майнових паїв. Майновий пай – це вартісна частина у майні колект. с/г підприємства окремого працівника, яка фіксується на певну дату, тобто на день розпаювання майна. П -во на нього мають 2 категорії працівників: 1. члени, які працювали в ньому на дату прийняття рішення про розпаювання; 2.члени, які згідно із з-вом зберігають за собою п-во на майновий пай, хоч і не беруть труд. участі, але за рішен. вищого орг. управління мають на нього право. Процедура паювання регул. локальним актом Положеням про паювання майна, що затвердж. загал. зборами, зазнач. критерії по складанню списків ос., які мають п-во на майновий пай і порядок уточнен. вартості майна. В результаті місц. радою видається свідоцтво про п-во власності на майновий пай члена колективу с/г підприємства(майновий сертифікат). На підставі даного свідоцтва майно може виділ. як в натурі, так і цінними паперами.

56. Порядок і умови визначення розміру та вартості (паю, частки, акції). Див. пит. 55

57. Особливості приватизації майна в АПК України та її мета. Приватизація – один із напрямків перетворення економіки на ринкових засадах. Процес приватизації в Україні почався 1 грудня 1992 року. Необхідність здійснення процесу приватизації обумовлена: кризовим станом економіки, необхідністю переходу до ринкових відносин, визнання того, що власність – основа свободи особи. Приватизація охоплює майно державних підприємств, державного житлового фонду, а також земель. Основна мета приватизації – проведення переважно шляхом продажу акцій відкритих СГП, які були створені на базі майна таких об’єднань; забезпечення участі громадян України в приватизації. Особлив. приватиз. в АПК є: перетворен. держ. с/г підприєм. на колектив. підприєм. різних форм власності; зміна принципів і методів держ. керівництва з метою забезпеч. аграрн. реформи. Тому складовими частинами реформи власності в АПК є паювання малих колективних СГП відповідно до ЗУ „Про колективні СГП”. Особливості виробництва в АПК зумовлені специфікою сільського, рибного і лісового господарства. У зв’язку з цим при здійсненні приватизації враховується сезонний характер виробництва в АПК, робота в кліматичних умовах та тривалий виробничий цикл. Приватизація означає зміну форм власності, тобто відчуження майна, що перебуває в державній власності, в т.ч. землі, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Метою приватизації є створення умов для існування різних форм власності, збільшення рівня виробництва с\г продукції, ефективність господарювання. Принципи:забезпечення соціального захисту та рівності прав громадян України в процесі приватизації, забезпечення законності;безоплатна передача в частку державного майна, а також на оплатній основі шляхом приватизації цінних паперів; інформування громадян щодо проведення приватизації.