Народні прислів’я, приказки про Тараса Шевченка

• В наш чудовий час вічно житиме Тарас

• Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем

• Слово Тараса – наша зброя і окраса

• Тараса думки будуть жити віки

• Тарасів «Буквар» – для дітей великий дар

• Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ.

• Тарасів «Кобзар» – то для народу великий дар

• Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став

• Шевченкові твори сяють мов ясні зорі.

 

 

Афоризми Тараса Шевченка

• Борітеся – поборете, вам Бог помагає.

• Будем жить, людей любить, Святого Господа хвалить.

• Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди...

• В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля

• В сім’ї вольній, новій.

• І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

• Караюсь, мучуся, але не каюсь!..

• Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине.

• Не вмирає душа наша, не вмирає воля.

• Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...

• Схаменіться, будьте люди, Бо лихо вам буде.

• Тяжко в світі жить, як нікого не любить.

• У всякого своя доля і свій шлях широкий.

• Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне!

Діла добрих обновляться,

Діла злих загинуть.

 

Тема 7. Подвоєння букв

1. Подвоєння букв на позначення збігу приголосних звуків.

2. Подовження приголосних звуків.

3. Лексична тема. Т.Г. Шевченко.

 

• Приголосні звуки в деяких випадках подовжуються, вимовляються довше, ніж неподовжені. Такі приголосні на письмі позначаються подвоєними буквами. Вимову цих звуків позначають знаком [:]. Подвоєння приголосних, що передається на письмі двома однаковими літерами, залежить від різних причин. Найчастіше це пояснюється словотворенням, коли збігаються кінцеві і початкові літери різних частин слова (морфем).

Приголосні звуки подвоюються у таких випадках:

1. Якщо корінь починається тим самим звуком, на який закінчується префікс: бе зз убий, ві дд аль, о бб ігти, зз аду, ро зз броєння.

2. Якщо корінь закінчується на н, а далі йде суфікс - н, - ник, - ниц(я): сті нн ий, осі нн ій, письме нн ик, годи нн ик, віко нн иця.

3. На межі префікса й префікса: во зз 'єднання, зз амолоду, бе зз астережно.

4. Коли основа дієслова минулого часу закінчується на - с, за яким йде суфікс - ся: розрі сс я, тря сс я, підні сс я.

5. У наголошених прикметникових суфіксах - енн - і - анн -: здоров е́нн ий, непримир е́нн ий, невблаг а́нн ий,

6. У складноскорочених словах при збігові однакових приголосних: ю нн ат, спе цц ех, за вв ідділом.

7. У прикметниках-старослов’янізмах: благослове нн ий, блаже нн ий, мерзе нн ий, огне нн ий, свяще нн ий (але священик), божестве нн ий, спасе нн ий.

8.У таких словах: бо вв аніти (виднітися), сс ати, лл яний, о вв а.

• Подовження приголосних характерне для української мови. Воно відбулося внаслідок процесу фонетичного уподібнення. Подовжуються приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ж], [ч], [ш], якщо вони стоять між голосними у таких випадках:

1. В іменниках середнього роду з закінченням - я: зна нн я, гі лл я, роздорі жж я (але листя, щастя – бо не між голосними);

2. Удеяких іменниках жіночого і чоловічого роду: су дд я, І лл я, ста тт я (але статей).

3. В окремих прислівниках: зра нн я, попідвіко нн ю, навма нн я.

4. У формах дієслова лити: лл ю, на лл ю, зі лл яти.

В іменниках жіночого роду перед закінченням - ю в орудному відмінку: мі дд ю, мі цц ю, ста лл ю, пі чч ю, ті нн ю (але: совістю, радістю, скромністю, Керчю, бо стоять не між голосними).

г) в окремих прислівниках: зрання, спросоння, попідвіконню, попідтинню, навмання.

Практикум

1. Поясніть наявність подвоєння приголосних у словах.

Віддаль, оббити, роззброєння, нескінченний, тваринний, рослинний, відданість, беззаперечно, востаннє, розрісся, віддзеркалений, безсонний, ячмінний, беззоряний, беззубий, годинник.

 

2. Перепишіть, вставляючи замість крапок, де треба, пропущені букви.

Займен...ик, священ...ик, жит…я, олов’ян...ий, нужден...ий, ріл...ею, молод…ю, суд...ів, без...акон...ний, качин...ий, ніч…ю, машин...ий, юн....ий, безмеж…я, змін…ий, орлин…ий, буквен…ий, дерев’ян…ий, без…вучний, зран…я, туман…ість, безлад..я, чавун…ий, пшоня…ий, гречан…ий, нескінче́н…ий, недоторкан…ий, священ…ий, старан…ий, стат…ей, радіст…ю, гіл…я, швидкіст…ю.

 

3. Від поданих слів утворіть прикметники, поясніть правопис.

Диван, орган, зміна, кабіна, без закону, без зміни, овес, весна, день, без імені, не вблагати, не сказати, вовна, камінь, туман, ячмінь, полотно, кінь, спина, пісня, осінь, ціна, кордон, картина, лимон, гречка, журавель, соловей, глина.

4. Подані слова розібрати за будовою. На межі яких частин слова збігаються звуки?

Беззоряний, стінний, беззубий, годинник, піднісся, наддністровський, здоровенний, розрісся, роззброєння, нескінченний, беззаконний, туманність, непримиренний, благословенний, письменниця, возз’єднання, юннат, козаччина.

 

 

5. Поставте іменники в орудному відмінку однини, обґрунтуйте написання.

Даль, мить, свіжість, печаль, велич, паморозь, вічність, папороть, деталь, герань, юність, певність, блакить, сіль, почесть, ясність, повість, міць, любов, кров, мати.

 

6. Перекладіть слова і запишіть їх українською мовою. З трьома із них складіть речення.

Поволжье, соцветие, листья, знание, усилия, огненный, скатертью, разоружение, желчью, воссоединение, Закарпатье, деталью, местоимение, отдать, чувства, удовлетворение, нарисованный, предупрежденный, честью, ежедневно, старательно, отделить, статьей, мудростью, печью, Полесье, бездорожье, желание.

 

Розвиток мовлення

Спілкування

Діалоги

Розмова Тарасика з матір’ю

– Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

– Так, синочку, правда.

– А чому так багато на небі зірочок?

– Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

– Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

– Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

– Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

– Старайся мій хлопчику.

 

Літературна сторінка

ІВАН ФРАНКО

(1856 – 1916)