Визначення й основні принципи системного підходу

Методологічною основою вивчення існуючих і створення нових систем є системний підхід.

Системний підхід - це напрям методології наукового вчення, в основі якого лежить розгляд будь-яких об'єктів як систем, що дозволяє досліджувати складні властивості і відношення в об'єктах.

Системний підхід означає, що кожна система є інтегрованим цілим, навіть у тому випадку, коли вона складається з окремих підсистем чи елементів. Системний підхід дозволяє побачити об'єкт, що вивчається, як комплекс взаємопов'язаних елементів, які об'єднуються загальною метою; розкрити його інтегративні властивості, внутрішні і зовнішні зв'язки з навколишнім середовищем.

Будь-які окремі рішення з управління системою, що приймаються без урахування взаємозв'язку елементів і загальної мети функціонування системи, можуть виявитися недостатніми, а, іноді навіть шкідливими.

У якості прикладу розглянемо систему організації транспортування цукру - піску від заводу виробника до магазинів.

Принципова схема руху цукру від заводу - виробника до магазину представлена на рис. 1.2

Припустимо, що керівництво цукрового заводу прийняло рішення (без узгодження з оптовою базою, АТП і роздрібними магазинами) про розфасовку цукру у паперові пакети ємністю 1 кг. Виникає питання: як сприймуть це нововведення інші учасники транспортного процесу? Транспортні засоби АТП не пристосовані для перевезення паперових пакетів; оптові бази не мають пристроїв для розвантаження, зберігання і навантаження паперових пакетів; роздрібні магазини також не можуть приймати цукор у такій упаковці, тому що їх розвантажувальні спроможності не є пристосованими до такої тари.

У відповідності з вимогами системного підходу введення нового елементу - фасувального відділу на заводі повинне передбачати комплекс робіт у інших учасників перевізного процесу: зміну способів і механізмів навантаження, розвантаження на базах і в магазинах, спеціалізацію тари для перевезення, усунення фасувальних операцій в магазинах.

Більш того, створення математичної моделі перевізного процесу в системі, що являється також невід'ємною частиною системного підходу, дозволяє визначити: де, у якому місті і коли доцільно виконувати розфасовку цукру.

У будь - якому випадку, при формуванні будь - якої системи потрібно враховувати наступні принципи системного підходу:

 

1. Принцип пріоритету глобальної мети і послідовного просування

етапами створення системи

Дотримання цього принципу означає, що система повинна досліджуватися спочатку на макрорівні, тобто у взаємодії з зовнішнім середовищем. На цьому етапі формується глобальна мета системи, а також основні функції, властивості і алгоритми функціонування системи по відношенню до навколишнього середовища.

2. Принцип модульності систем

Згідно з цим принципом систему доцільно розбивати на більш прості підсистеми. Саме після цього досліджуються окремі підсистеми або елементи системи і встановлюються зв'язки і алгоритми функціонування цих підсистем і елементів з метою забезпечення функцій і властивостей всієї системи.

3. Принцип узгодження зв'язків

Йдеться про узгодження кількісних і якісних характеристик зв'язків (інформаційних, матеріальних, надійнісних елементів системи як по реальних, так і по їх гранично можливих значеннях. Наприклад, усі елементи конструкції автомобіля, що проектується, повинні мати приблизно однакові надійністні характеристики. Провізна спроможність рухомого складу АТП, що здійснює перевезення цукру в попередньому прикладі мають з невеликим перевищенням відповідати реальному обсягу необхідних перевезень.

4. Усталеність систем

Необхідність узгодження зв'язків між окремими підсистемами та елементами обумовлює вимогу усталеності системи, тобто забезпеченості сталої роботи системи в умовах реально діючих зовнішніх збурень. Наприклад, при неузгодженості провізної спроможності рухомого складу АТП з потребами системи нормальне функціонування системи, тобто усталений режим, не будуть забезпечені. В системах світлофорного регулювання усталений режим роботи є можливим лише при умові перевищення пропускної здатності кожного з напрямків руху з реальною інтенсивністю руху на даному напрямку, що саме і забезпечується або вибором режиму світлофорного регулювання, або системними рішеннями щодо перерозподілу транспортних потоків на підходах до перехрестя.

5. Принцип відсутності конфліктів між цілями окремих елементів чи підсистем і цілями всієї системи

У випадку виникнення таких конфліктів необхідно встановити компроміс між цілями шляхом виділення найбільш важливих цілей і підпорядкування їм більш другорядних. Слід відмітити, що присутність компромісу простежується майже в усіх організаційних системах, що містять дві чи більше підсистеми або підрозділи. Саме досягнення компромісу є запорукою задовільного функціонування подібних систем.