Творення кольористичної лексики

Джерелами виникнення кольороназв є:

¨ полісемія (використання назв предметів, об’єктів природи з певним забарвленням для утворення нових назв кольору);

¨ запозичення(з різних слов’янських і неслов’янських мов);

¨ лексико-морфологічні засоби (морфологічні процеси, складні слова, спеціальні слова для передачі відтінків).

Словотвірні варіанти ідеосемеми найбільш представлені морфологічним способом творення, найпродуктивнішим видом якого є суфіксація. Суфіксація представлена такими прикладами:

1. –уват-: зеленкуваті очі[7, 386];

2. –авий-, явий-: русява голова(2, 138), синяві тіні[7, 390];

3. –аст-, -яст-: біласті чулки, [6, 86],сріблястий туман[3,185];

4. –ист-: золотистий обрій[3,181], та інші.

Іменники, прикметники, дієслова. прислівники, які позначають одночасно поєднання декількох кольорів можуть утворюються за допомогою осново- та словоскладання.

¨ Словоскладання.

З погляду на семантику складні назви кольорів, утворені способом словоскладання, можна поділити на групи:

1) один член мотивований, похідний, "конкретний", а другий – немотивований, "абстрактий": червоно-маковий[1,468], яро-зелений[3,180]. Такі назви допомагають розрізняти найтонші відтінки основних кольорів спектру. За значенням вони відповідають порівнянням зворотам, наприклад: червоний фез горів на сонці як мак[5, 416].

2)обидва члени є виразно мотивовані: злото-криваве світло[3,185].

Складні слова дозволяють простежувати інтенсивність: темно-зелене, блідо-зелені китяги винограду[4, 241], ясно-зелений овес[9, 37].

Інколи одна із складових частин таких назв передає суб’єктивно-об’єктне сприйняття кольору або його психологічну характеристику: сизо-зелений дим[8,289].

Такі кольороназви використовуються в художньому стилі для змалювання пейзажу та персонажів.

¨ Основоскладання

Приклад: сіро-жовте поле смерті[5, 417].

Рідше трапляються трикомпонентні назви, утворені поєднанням основ(ускладнених і неускладнених), так званих три- і більше компонентних основ.

Окремим способом творення кольористичної лексики є переосмислення попереднього значення. Слово у мові є не тільки знаком якогось поняття чи уявлення, воно несе на собі вантаж як закріплених за ним, так і індивідуально утворених у мові асоціацій. Переосмислення компонента на позначення кольору здійснюється на основі аналогічних асоціацій. Оскільки колір не існує окремо від його носія, асоціації зумовлююють формування в слові нових значень і є мотивом для переосмислення попереднього значення слова, входження у внітрішню форму сполучення слів нових значень як конотативних ознак.

Основним шляхом, що призводить до насичення кольоропозначень новим змістом, на думку О. А. Шеховцової, є:

1. генерування його за принципом символічного ланцюжка, в основі якого лежить порівняння за аналогією;

2. набуття змісту ззовні, джерелом чого виступає екстралінгвальна дійсність;

3. індивідуально-авторські вживання кольоропозначень.

Кількісно найчисельнішою є група складних назв кольорів, за допомогою яких можна передати все розмаїття барв навколишнього світу, і ці назви продовжують поповнювати колірну скарбницю.Відтінки основних кольорів спектру позначають похідні кольороназви. Вони виникають як слова – характеристики.

Найменш чисельну групу становлять первинні назви, давні за походженням, але вони здатні утворювати велику сітку семантичних дериватів, в основі яких лежить ідея кольору – це відгалуження від назв кольорів, що становлять ядро кольороназв. В усіх цих назвах визначення колірної ознаки нашаровується на визначення предмета дії, процесу, стану, ознаки стану або дії.

Отож, кольороназва виявляється у процесі узагальнення значень слів різних частин мови, які представляють загальну ідею про колір як фрагмент дійсності на мовному рівні. Ця узагальнена одиниця – поняттєва категорія, що являє собою певну ідею, охоплює визначену систему варіантів. Основними варіантами колороназв, які реально функціонують у мові, вважають прикметники, оскільки досліджувана лексика із значенням кольору в мові представлена, перш за все, цією частиною мови. Крім прикметників, вона включає також іменники, дієслівні форми та прислівники.

Синтаксичний особливості

Семантичний зміст слова не є незалежним, він зумовлений тими відношеннями слів, які формуються через протиставлення одного слова іншим словам. Тільки на фоні лексико-синтаксичної системи мови, тільки у зв’язку з нею визначаються межі слова, як складної і разом з тим цілісної мовної одиниці, яка об’єднує у собі ряд форм, значень і вживань.

Основне лексичне значення у слів колоративів визначається шляхом зіставлення зі словами, з якими лексико-семантичний варіант утворює парадигматичні ряди.

Особливо показовими у цьому плані є сполучення прикметника з іменником, це словосполучення має таку семантичну структуру: ознака – предмет. «Від вибору субстантивованого компонента залежить семантика колоратива, який може означати не лише конкретну ознаку, але й переносну, конотативну. Про особливу семантичну продуктивність прикметників на позначення кольору свідчить їх спроможність сполучатися з іменниками найрізноманітніших розрядів і груп. Участь прикметників у творенні словосполучень, зумовлені їхньою семантикою, прямим та переносним значенням.»[6, 79]

Назви кольорів прикметників виявляють своє значення у сполученні з певними семантичними групами іменників, що мають конкретне значення. Назви кольорів можуть сполучатись тільки з деякими групами іменників, виявляючи при цьому своє пряме(колірне) або переносне значення. За О.М. крижанською найтиповішими контекстами для аналізованих назв є такі семантичні групи іменників:

1. іменники на позначення візуальних сприймань(колір, барва, масть, світло, промінь, виблиск, бліки, зблиски, переблиски, відсвіти, відтінок, переливи);

2. іменники-назви різних предметів побуту(вбрання, взуття, постіль, меблі, будівлі, посуд);

3. іменники-назви очей(очі, баньки, білки);

4. іменники, що позначають волосяний покров людей(чуб, волосся, кучері, брови, коси, вуса, борода);

5. іменники, що позначають частини тіла і шкіру людей(щоки, обличчя, груди, плечі, руки, чоло, ніздрі, жили, пальці, повіки, живіт, шия, лоб, ніс, зуби, губи);

6. іменники-назви явищ природи(сніг, туман, сонце, дощ, хмара, вогонь, полум’я, блискавка, буря, дим, сяйво, захід, заграва, хуги, тучі, хвилі, райдуга, пороша, серпанок, марево, імла);

7. назви просторових понять(небо, небокрай, горизонт, луг, поля, степ, нива, море, озеро, ліс, діброва, гай, лан, поляна, гори);

8. іменники на позначення рослинності(дерев, квітів, грибів,зілля);

9. назви тварин та частин їх тіла(гуси, змія, крило, вівці);

10. назви хімічних речовин, сполук, мінералів(золото, срібло, мідь, вугілля, глина, попіл, чавун, вапняки, газ);

11. назви рідин(кров, вода, нектар, краплини та ін.);

12. назви страв та продуктів харчування(вареники, м'ясо, суп, молоко та ін.);

13. назви людей(бабуся, лицар, старець, красуна та ін.);

14. назви небесних світил(сонце, місяць, зорі);

15. темпоральні іменники(день, ніч, ранок);

16. іменники назви психічних станів, процесів мислення та хвороб(сон, гарячка, жах, радість, лють).

Аналіз дозволяє зробити висновок, що в українській мові є кольороназви:

1) з широким асоціативним полем;

2) з середнім асоціативним полем;

3) з мінімальним семантичним об’ємом[5, 111-112].

Для з’ясування смислу кольороназв велике значення має контекстуальний аналіз. Розуміння можливостей мовної одиниці відбувається в умовах контексту. Функція кольоропозначення і контексту, що його оточує, перебувають у тісній взаємодії.

РОЗДІЛ 3