Види парламентів та їх основні ознаки.

Стаття 75 КУ закріплює, що “Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.”

Парламент (від лат., англ., фр. — говорити) або легіслатура (від лат. Іех — закон) — ви­щий загальнонаціональний представницький орган державної влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу, контрольну та інші функції.

Попередниками парламентів були державні установи пред­ставницького характеру Стародавніх Греції та Риму (наприк­лад, рада п'ятисот в Афінах). У XII—XIV ст. у країнах Євро­пи виникають станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, іспанські кортеси, генеральні штати у Франції, рада королівства в Англії). Вважається, що англійський парламент існує з 1265 р., коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля і досить широко представляли інтереси країни (поряд з барона­ми в ньому засідали по два лицарі від кожного графства і по два представники від кожного міста). Проте історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і за­конодавчого органу починається лише після буржуазних ре­волюцій XVII—XVIII ст.

Зарубіжний досвід свідчить, що в різних країнах ступень розмежування повноважень між гілками державної влади не є однаковим, тобто зрозуміло, що не можуть бути однаковими і ознаки парламенту. Розглянемо більш детально класифікацію парламентів для з’ясування змісту ознак парламентів, в тому числі і ВРУ.

Класифікація парламентів

1. Форма правління

1) парламенти типу арени в основу організації державної влади покладено модель «гнучкого поділу влад», парламент такого типу відіграє вирішальну роль у формуванні уряду, який несе перед ним політичну відповідальність, а в разі неспроможності сформувати уряд його повноваження можуть бути достроково припинені. функціонують у країнах з парламентськими формами правління (наприклад, Велика Британія, Італія, Молдова).

2 ) парламенти типу конгресу (перетворюючі або трансформуючи законодавчі органи) де організація державної влади будується відповідно до моделі «жорсткого поділу влад».Такі парламенти існують у країнах з президентською (дуалі­стичною) формою правління, яка характеризується відсутністю інститутів парламентської відповідальності виконавчої влади та розпуску парламенту. Виконавча влада за таких умов може ініціювати певний політичний курс, але кожного разу «він має апробуватися на міцність і розсудли­вість» у парламенті.

3) парламенти змішаного типу, де існує змішана форма правління, тобто в основу організації державної влади покладено елементи як моделі «гнучкого», так і моделі «жорсткого» поділу влад.

2.Характер функцій парламенту та його взаємовідносини з органами виконавчої влади

1) активні парламенти, які відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та конт­ролі за його діяльністю (наприклад, Конгрес США).

2) реактивні парламенти, на діяль­ність цих парламентів значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою (наприклад, парламенти Великої Брита­нії, Канади, Австралії).

3) маргінальні парламенти, які фак­тично повністю контролюються виконавчою владою, в силу чого їх внесок у формування політики досить незначний (на­приклад, Марокко, Йорданія).

4) мінімальні парламенти - це органи, які виконують лише декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існую­чому режиму (наприклад, парламенти «радянського» типу).

3. Структура парламенту

Монокамерні (однопалатні)

2) бікамерні (двопалатні) переважна біль­шість парламентів великих та середніх демократичних країн мають бікамерну структуру, наприклад, із 12 країн - членів ЄС лише 4 мають монокамерні парламенти. Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою держав­ного устрою (федерації, як правило, мають бікамерні пар­ламенти: одна з палат представляє інтереси суб'єктів феде­рації)

а) ега­літарні оби­дві палати яких мають однакові повноваження в законодав­чій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (напри­клад, парламенти Бельгії чи Італії).

б) нерівноправні є більш поширеними, їх палати не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (наприклад, парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції).

4. Спосіб конституційного закріплення компетенції

1) з абсолютно необмеженою компетенцією (суверенні парламенти) існують у країнах з парламентарними фор­мами правління, де в «чистому» вигляді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламен­ту. Конституції цих держав (наприклад, Конституція Японії 1946 року) не містять переліку повноважень парламенту, з чого і випливає юридична необмеженість його компетенції за предметом, тобто вважається, що він може видавати за­кони з будь-якого питання.

2)з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах та в державах, де в основу організації державної влади покладено модель «жорсткого поділу влад». При цьому компетенція парламенту обмежується фундаментальними правами, питаннями, які згідно з конституцією віднесено до сфери компетенції виконавчої і судової гілок влади, до виключної компетенції суб'єктів федерації чи до сфери компетенції місцевого самоврядування.

3) з абсолютно обмеженою компетенцією характерні для країн, де реалізована французька конституційна модель. Конституції таких держав встановлюють чіткий та вичерпний перелік питань, з яких парламент має право приймати закони.

Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі й Верховної Ради України, є:

- парламент є представницьким органом народу і саме тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк

- парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі Конституції;

- парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;

- парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже було зазначено, з легітимності державної влади;

- парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;

- парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які потребують законодавчого регулювання.

Таким чином можна зробити висновки, що конституційно-правовий статус парламенту значною мірою обумовлюється моделлю організації влади і відповідно – формою правління, характером функцій парламенту та його взаємовідносинами з органами виконавчої влади, структурою парламенту, способом конституційного закріплення компетенції. Парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійсню­вати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.