Відповідно до чинного законодавства одним із обов'язкових суб'єктів банківської діяльності є банк або фінансова установа.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» банк — це юридична особа, яка на підставі ліцензії Наці­онального банку України здійснює діяльність по залученню вкла­дів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах. Фінансова установа — юридична особа, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть вико­нуватися банками, за винятком залучення вкладів від населення

Фінансова установа має право здійснювати окремі банківські опе­рації, які перераховані у виданій НБУ ліцензії. Відмінність цих суб'єктів складає той набір банківських операцій, які вони мають право виконувати. Існування фінансових установ обумовлено об'єктивними причинами, а саме — необхідністю виконувати ши­рокий набір функцій з метою забезпечення кредитно-фінансового сегменту суспільного виробництва.

Об'єктом банківських правовідносин є те, відносно чого во­ни виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною ва­лютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб'єктів, що складається із суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених нормами банків­ського права. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої та навпаки.

Наприклад, подання до НБУ клопотання резидента-позичальника про отримання індивідуальної ліцензії на залучен­ня кредитних ресурсів від іноземного банку. З одного боку, резидент-позичальник має право вимагати розгляду свого клопо­тання, а НБУ зобов'язаний розглянути таке клопотання, дати від­повідь тощо. З іншого боку, НБУ вправі вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій, необхідних для вирішення цього питання, а резидент-позичальник повинен вико­пати приписи НБУ.

Банківські правовідносини мають такі ж самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.

По-перше, вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності держави і пов'язані з її банківською діяльністю.

По-друге, ці відносини складаються з двох елементів — владно-організаційного (наприклад, реєстрація Національним чинком комерційних банків) і майнового (отримання клієнтом кредиту в установі банку).

По-третє, однією з вимог банківських правовідносин є обов'язкова участь банків і виконання ними у зв'язкуз цим своїх функцій.

По-четверте, у цих відносинах задіяно специфічний метод, який базується на поєднанні двох різних ме­тодів регулювання — методі владних приписів стосовно іншого учасника та методі юридичної рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин.

Банківські правовідносини, що регулюються нормами банківського законодавства, різноманітні за своїм змістом, адже вони пов'язані з економічною діяльністю держави і виникають у процесі організації і здійснення банківської діяльності.

Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на такі:

• що регулюють організацію банківської системи;

• що виникають у сфері банківських операцій;

• кредитні;

• розрахункові;

• валютні;

• з приводу обігу цінних паперів;

• регулювання грошового обігу.

Банківські правовідносини в залежності від конкретного змісту поділяються на:

а) майнові, пов'язані з коштами як видом майна;

б) немайнові, пов'язані із забезпеченням режиму банківської таємниці або захистом ділової репутації банку;

в) організаційні, пов'язані з побудовою банківської системи або організації структури банку.

В залежності від характеру зв'язків між сторонами можна виділити вертикальні та горизонтальні банківські правовідносини.

Вертикальні банківські правовідносини складаються між сторонами, одна з яких підпорядковується іншій. Наприклад, між Національним банком України і комерційним банком, який зобов'язаний виконувати правила, встановлені з приводу створення банків та здійснення за ними нагляду.

Горизонтальні банківські правовідносини виникають між комерційними банками та їх клієнтами з приводу банківського обслуговування.

Підставами виникнення банківських правовідносин може бути: норма закону, адміністративний акт, договір або одностороння уго­да, заподіяння шкоди.

В умовах ринкових відносин важливу роль відіграє банківський договір, який впливає на характер банківських правовідносин і в якому виявляються елементи юридичної рівності сторін.

Виникнення, зміна і припинення банківських правовідносин пов'язані з юридичними фактами, тобто подіями і діями, передбаченими нормами банківського законодавства.

Наприклад, для виникнен­ня правовідносин з організації комерційного банку необхідною умо­вою є дія — подання комерційним банком підготовлених на реєстра­цію документів до НБУ. Для виникнення кредитних правовідносин юридичним фактом є укладення кредитного договору. Зміна банків­ських правовідносин може наступити на підставі нормативного акту, як-от при зміні облікової ставки НБУ чи встановленні мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку.

Припинення банківських правовідносин відбувається з такої причини, як смерть громадянина (наприклад, відбувається погашення кредитного зобов'язання громадянина), або через протиправні дії, що порушують вимоги закону (наприклад, комерційний банк порушує норми банківського законодавства і це призводить до відкликання Національним банком ліцензії на здійснення бан­ківських операцій).

Регламентація суспільних відносин, що виникають і проходять і обов'язковою участю банків і виконанням ними своїх функцій, сприяє кругообігу грошових коштів у державі, відповідає економічним і соціальним потребам суспільства.