Закріплення терору у постановах і декретах

13 червня 1918 р. був прийнятий декрет про відновлення смертної кари. З цього моменту розстріл міг офіційно застосовуватися за вироком революційних трибуналів. Як і раніше, В. І. Ленін дає вказівки щодо посилення терору на місцях. Наприклад, у листі від 8 серпня Г. Ф. Федорову він пише:

У Нижньому, явно, готується білогвардійське повстання. Треба напружити всі сили, скласти трійку диктаторів (Вас, Маркіна й ін.), навести негайно масовий терор, розстріляти й вивезти сотні повій, що згуртовують солдатів, колишніх офіцерів і т.п. Ні хвилини зволікання... Треба діяти щосили: масові обшуки. Розстріли за зберігання зброї. Масовий вивіз меншовиків і ненадійних.^[14]

Лист до Пензенського виконкому містить такі вказівки:

Необхідно зробити нещадний масовий терор проти куркулів, попів і білогвардійців; сумнівних замкнути в концентраційний табір поза містом... Декретуйте й запроваджуйте в життя повне обеззброєння населення, розстрілюйте на місці нещадно за всяку приховану гвинтівку ^[15]

Серед заходів щодо наведення порядку й попередженню опору, саботування й контрреволюції пропонувалися також операції з узяття заручників і здійснення погроз і шантажу. В. І. Ленін пропонував

заручників... призначити поіменно по волостях. Ціль призначення саме багатії, тому що вони відповідають за контрибуцію, відповідають життям за негайний збір і зсипання надлишків хліба в кожній волості

2 вересня 1918 року Яків Свердлов оголосив про початок червоного терору ВЦВК. Цього ж дня у Постанові РНК видав постанову, а 5 вересня — «Декрет про червоний терор», де було сказано, що

Рада Народних Комісарів... знаходить, що при даній ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю; що для посилення діяльності Всеросійської Надзвичайної Комісії з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочином за посадою й внесеннями в неї більшої планомірності необхідно направити туди можливо більше число відповідальних партійних товаришів; що необхідно забезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах, що підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів; що необхідно опубліковувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цієї міри.^[16].

3 вересня Народний комісар внутрішніх справ Г. І. Петровський у своєму розпорядженні заявляє про невідповідне виконання вказівок революційної влади, оскільки розстріли відбуваються недостатньо масово й незважаючи на «масові розстріли десятками тисяч наших товаришів», усе ще не уведений масовий терор проти «есерів, білогвардійців і буржуазії». Видається й потім публікується в Щотижневику ВЧК наступна вказівка:

Розхитаності й міндальничанню повинен бути негайно покладений кінець. Всі відомі праві есери повинні бути негайно арештовані. З буржуазії й офіцерства повинне бути взяте значна кількість заручників. При найменших спробах опору повинен застосовуватися масовий розстріл. Місцеві губвиконкоми повинні виявити в цьому напрямку особливу ініціативу. Відділи міліції й надзвичайних комісій повинні прийняти всі міри до з'ясування й арешту всіх підозрюваних з безумовним розстрілом всіх замішаних у контрреволюційній і білогвардійській роботі. Про всілякі нерішучі в цьому напрямку дії тих або інших органів місцевих рад Завуправи виконкомів зобов'язані негайно донести народному комісаріату Внутрішніх Справ....Тил наших армій повинен бути, нарешті, остаточно очищений від усякої білогвардійщини й всіх підлих змовників проти влади робітничого класу й найбіднішого селянства. Ні найменших коливань, ні найменшої нерішучості в застосуванні масового терору!^[17][18]

У 1921 році керівництво радянських республік проголосило Нову економічну політику, що мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. У 1922 році ВЧК була реорганізована в Державне політичне управління (рос. — ГПУ), очільником якої залишився Ф. Дзержинський. ГПУ продовжувало застосувати терористичні методи репресій і нелегальних санкцій; воно удосконалило методу царської поліції, т. зв. «зубатовщину» (творення поліцією фіктивних революційних організацій, з метою виловлювати ворогів режиму). Сам же В. І. Ленін наголошував:

«

"Найбільша помилка думати, що НЕП поклав кінець терору. Ми ще повернемося до терору й до терору економічного"

»

Масштаби терору

Відповідно до відомостей, опублікованим особисто начальником відділу ВЧК по боротьбі з контрреволюцією М.Лацисом, в 1918 році і за 7 місяців 1919 року були розстріляні 8 389 чоловік, з них: Петроградської ЧК — 1206; Московської — 234; Київської — 825; ВЧК 781 чоловік, ув'язнено в концтаборах 9 496 чоловік, у в'язницях — 34 334; узято в заручники 13 111 чоловік й арештовані 86 893 чоловік^[19]. Сам М. Я. Лацис вважав ці цифри скромними:

...Якщо можна в чому-небудь обвинуватити ЧК, то не в зайвій запопадливості до розстрілів, а в недостатності застосування вищої міри покарання.^[20]

Особлива комісія генерала Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів, оцінює кількість загиблих у 1 766 118 человік, з них 28 єпископів, 1215 священнослужителів, 6 775 професорів і вчителів, 8 800 докторів, 54 650 офіцерів, 260 000 солдат, 10 500 поліцейських, 48 650 поліцейських агентів, 12 950 поміщиків, 355 250 представників інтелігенції, 193 350 робітників, 815 000 селян^[21].

Радянський історик О. Мозохін оцінює кількість жертв червоного терору до 50 тисяч^[22].

Червоний терор в Україні

На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням червоногвардійських загонів Муравйова. З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження тут Радянської влади.^[23]. За висловом В. Г. Короленка, Арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності^[23].

Дії червоногвардійців в Україні відрізнялися особливою жорстокістю. Наприклад, Харківське ЧК використовувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», в Полтаві і Кременчузі священнослужителів саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп'яття й побиванння каменями, в Одесі офіцерів прив'язували ланцюгами до дощок, вставляючи в топлення й жарячи, або розривали навпіл колісьми лебідок, або опускали по черзі в казан з окропом й у море^[24].

Преса про червоний терор

Чисельною є група матеріалів преси про діяльність ВЧК або червоний терор більшовиків в Україні 1919 р. Про розстріли в Києві, Харкові, Вінниці, Житомирі та інших містах України, про жертви «чрезвичайки», як називали цю комісію в народі, свідчили майже всі періодичні видання в Україні.</ref>. Єврейські погроми в Україні були явищем, повз яке не могла пройти жодна газета^[25].

Жертвами більшовицького терору в Києві, Одесі та інших містах стали: ректор Української Академії Мистецтва О.Мурашко, відомий письменник Д.Маркович та поет В.Чупринка, тисячі інших, про що писала газета «Рідне слово» в статті «Жертви «чрезвичайки» серед українців»^[26].

«Середньовічним жахом лунає від звісток і дій «чрезвичайки», які доходять до нас з Харкова», – так починається стаття «Страхіття Харківської ЧК» в газеті «Шлях»^[27]. А в публікації «Розкриття Київської «чрезвичайки» після баченого автор твердить, що в камерах будинку по Садовій, 5 «творилось не звичайне вбивство, тут панував «червоний терор». Так, на стіні однієї з тюремних жіночих камер був зроблений напис: «О, як страшно вмирати! Марія Шляпина. 26.08.1919 р.»^[28].

Інші газети наводять факти діяльності ВЧК в Україні за даними Головної ліквідаційно-слідчої комісії, яка була створена при Уряді Директорії в 1919 році^[25]. Так, в замітках «Жертви більшовизму» та «Розкопки могил розстріляних більшовиками» газета «Громадянин» вказувала, що «за приблизними підрахунками у Вінниці більшовицькою «чрезвичайкою» було розстріляно до 3 тис. чол.»^[29]. Про розстріли в Києві та постанови Київської губернської «чрезвичайки» інформує також газета «Трудова громада» та інші видання^[30].

Розстріли в Криму

Після розгрому армії Врангеля 1920 року російська влада санкціонувала масові розстріли у Криму. Начальник Особливого відділу Південного фронту Є. Г. Євдокимов, що керував проведенням цієї операції був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора з таким обґрунтуванням: