Сутність кредиту та кредитні відносини

Кредит (credit) – система економічних відносин, що виникають між економічними суб’єктами із приводу мобілізації тимчасово вільних цінностей та їх використання на умовах повернення та платності.

Економічною основою, на якій з’являються та розвиваються кредитні відносини, є кругообіг коштів (капіталу). Нерівномірність кругообігу основного та оборотного капіталу в процесі виробництва, тобто різний час виробництва й обігу, в результаті якого виникає протиріччя між наявністю вивільнених коштів у деяких суб’єктів і потребою в додаткових ресурсах на певний час в інших, вирішується за допомогою кредитних відносин. Кредит виникає з функції грошей як засобу платежу при продажу товару не за готівку, а з розстрочкою платежу, тому кредитні відносини з’являються не у сфері вироб­ництва, а у сфері обігу. Отже, кредитні відносини характеризують третій ступінь в обороті цінностей (після натурального обміну та грошового обороту), що свідчить по вищий рівень розвитку економіки.

Ключовою ланкою кредитних відносин є надання позички. Але поняття кредиту ширше за поняття позички, оскільки включає також відносини між суб’єктами кредитних відносин – кредиторами й позичальниками – стосовно погашення позички та урегулювання взаємних претензій. Об’єктами кредиту є матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода.

Кредитор (creditor/lender) – суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому економічному суб’єкту в тимчасове корис­тування.

Позичальник (borrower/debtor) – суб’єкт кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кошти на умовах повер­нення в обумовлений строк та за відповідну плату.

Відмінності позичальника від кредитора є наступними:

– позичальник не є власником позичених коштів, він лише тимчасово ними користується;

– позичальник використовує позичені кошти як у сфері обігу, так і у сфері виробництва (для придбання матеріалів, розширення й модернізації виробництва); кредитор надає позику у фазі обміну, не входячи безпосередньо у фазу виробництва;

– позичальник повертає позичені ресурси, що завершили круго­обіг у його господарстві, тому він має організувати свою діяльність так, щоб вивільняти кошти в кількості, достатній для розрахунків із кредитором;

– позичальник є платником позичкового процента, тобто не тільки повертає вартість, отриману в тимчасове користування, але й сплачує при цьому більше, ніж одержав від кредитора;

– економічна залежність від кредитора, в якій перебуває пози­чальник, не зникає навіть після повернення позичених коштів та сплати процента, оскільки у своєму колишньому кредиторі позичаль­ник бачить потенційного майбутнього кредитора.

Економічні суб’єкти, які хочуть вступити у кредитні відносини, повинні відповідати певним вимогам, серед яких найважливішими є:

– юридична самостійність кредитора й позичальника;

– здатність позичальника нести майнову відповідальність перед кредитором, тобто мати достатній дохід;

– збіг інтересів кредитора та позичальника;

– довіра між кредитором і позичальником.

Рух позиченої вартості можна відобразити наступним чином (рис. 7.1).

розмі­щення кредиту	отримання кредиту позичаль­ником		викорис­тання кредиту		вивіль­нення ресурсів		повернення тимчасово позиченої вартості	отримання кредитором позичених коштів із процентами

Рис. 7.1. Рух позиченої вартості у кредитних відносинах

Указані стадії кругообігу позиченої вартості мають певною мірою умовне значення. Кредит як економічна категорія є єдиним за своєю сутністю, за характером руху. Разом із тим, у часі та в просторі рух вартості на засадах зворотності може не співпадати. Це і надало можливість відособити окремі стадії, більш докладно пояснити “поведінку” кредиту на кожній з них. Сукупність розглянутих стадій дозволяє побачити рух кредиту як частини повного кругообігу позиченої вартості, що включає стадії, які відносяться не тільки до кредиту. Власне кредитні відносини, як зазначалося, виникають у сфері обігу, тому до кредиту можна віднести тільки акти переходу вартості від кредитора до позичальника та назад.

У ринковій економіці кредиту притаманні такі ознаки:

– позичальниками здебільшого стають суб’єкти господарюван­ня, кредиторами – переважно банки;

– гроші, надані в позику, звичайно використовуються позичаль­ником як капітал;

– джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

– кредит використовується як гнучкий механізм “переливання” капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнювання норми прибутку.

Принципи та межі кредиту

Основними принципами (підставами, якими суб’єкти господарю­вання керуються в процесі діяльності) кредитування, є:

– зворотність, що виражає двосторонній процес та є однаково важливою як для кредитора, так і для позичальника, оскільки кредит­ні відносини не змінюють власника цінностей, із приводу яких вони виникають. При наданні кредиту грошова пропозиція збільшується, при поверненні – зменшується. Якщо гроші не повертатимуться, то канали грошового обігу переповняться грошима, порушиться елас­тичність кредитних грошей;

– строковість, тобто часова визначеність кредитних відносин. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів у господарстві позичальника і є тією мірою, за межами якої кількісні зміни в часі переходять у якісні. Якщо порушується термін користування позикою, то спотворюється сутність кредиту.

– платність у системі кредитних відносин реалізується через механізм позичкового процента, що є свого роду “ціною” кредиту. Економічна сутність плати за кредит проявляється у фактичному розподілі прибутку, отриманого за рахунок позичених коштів, між позичальником і кредитором;

– рівновага між ресурсами, що вивільняються та перерозподі­ляються, – означає, що кошти, надані в кредит, повинні бути меншими або рівними коштам, акумульованим у кредитора; теж саме стосується терміну кредитування;

– збереження позиченої вартості – кредит надається з ураху­ванням інфляції, в іншому випадку активи знеціняться;

– інші принципи: цільове призначення, забезпеченість тощо.

Велике значення для окремих учасників кредитних відносин і для економіки в цілому мають визначення обґрунтованих меж викорис­тання кредиту та їх дотримання. Лише при оптимальному рівні кредитних вкладень вплив кредиту на економіку може бути позитив­ним. Надмірне надання кредиту негативно впливає на процеси розвитку економіки, ослабляє зацікавленість господарюючих суб’єк­тів в економному використанні ресурсів, у прискоренні процесів виробництва та реалізації продукції. Якщо ж потреби економіки в коштах задовольняються за рахунок кредиту не повністю, виникають труднощі в діяльності господарюючих суб’єктів, наприклад, брак коштів для придбання необхідних матеріалів, що спричиняє уповіль­нення відтворювальних процесів.

Межі кредиту визначають рамки, в яких реалізується сутність категорії кредиту. Порушення меж кредиту призводить до його переродження, трансформації в іншу категорію та спотворення сут­ності (наприклад, якщо грошові кошти не повернути, відбудеться трансформація кредиту в категорію фінанси).

На розвиток кредитних відносин у тій або іншій країні великий вплив здійснює цілий комплекс умов і чинників. До основних із них можна віднести: політичні, правові, економічні, а також історичні умови й чинники.

Економічними межами кредитних відносин є:

1. зовнішні (сутнісні) межі кредиту – якісне відособлення в часі та просторі кредитних відносин від усіх інших; при цьому можна виокремити:

ـ часові межі кредиту, які означають, що в процесі розвитку кредитні відносини за певних умов припинять своє існування в часі, після чого виникнуть нові відносини;

ـ якісні межі кредиту – визначеність кредитних відносин властивими тільки їм ознаками;

2. кількісні (внутрішні) межі кредиту, що залежать як від наяв­них ресурсів, так і від потреб економічних суб’єктів.

Теорії кредиту

Провідними теоріями кредиту є натуралістична та капітало­творча.

Основніположення натуралістичної теорії кредиту такі:

– об’єктом кредиту є капітал у натурально-речовій формі;

– кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

– рух позичкового капіталу збігається з рухом виробничого капі­талу;

– банки є лише посередниками в кредиті;

– пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Послідовниками цієї теорії були А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

Основніположення капіталотворчої теорії кредиту:

– кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

– банки – не посередники в кредиті, а “фабрики кредиту”, творці капіталу;

– активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Засновником цієї теорії був Дж. Ло, послідовниками – Г. Макле­од, А. Ган, Й. Шумпетер.

Функції кредиту

Функція кредиту – це та “робота”, яку він виконує для еко­номіки і яка формує його як цілісне економічне явище.

Кредит виконує наступні основні функції.

1. Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були розподілені й передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. При цьому розподіл відбувається не лише між окремими економічними суб’єктами, але й між галузями економіки, регіонами та в глобальному масштабі.

Ця функція кредиту сприяє прискоренню концентрації капіталів, підвищенню ефективності макроекономічного регулювання. Однак можливий також негативний вплив. Наприклад, за умов інфляції нові платіжні засоби, що потрапляють в оборот за допомогою кредиту, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу.

З виникненням банків процеси перерозподілу грошей отримують найбільш адекватний механізм, а функції кредиту – закінчений прояв.

2. Функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері – це забезпечення найкращих передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного роз­витку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко змінювати масу платіжних засобів в обороті через зміну маси комерційних векселів та маси банківських депозитів. Але забезпечує це не кредит, а державні органи монетарного управління, рішення яких залежать від цілей монетарної політики.

3. Контрольно-стимулююча функція кредиту полягає в контро­лі за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди, а також в економічному аналізі та оцінці стану контрагентів, прогнозуванні можливого ризику напередодні укладан­ня угоди.

Контрольно-стимулюючий вплив кредиту відчуває на собі як позичаль­ник, але і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти й укласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення власної кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо.

Стимулююча складова цієї функції переважає над контрольною через обмеженість адміністративно-вольового впливу на контрагента.

4. Функція капіталізації вільних грошових доходів полягає в трансфор­мації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощад­жень економічних суб’єктів у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворот­ний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Тема 11. Форми, види і роль кредиту

 

Форми кредиту

Види кредиту