Дайте характеристику 1 етапу розвитку банківської діяльності – зародження банківництва

Дайте характеристику 1 етапу розвитку банківської діяльності – зародження банківництва

I етап – зародження банківництва – від античності до виникнення Венеціанського банку;

Перші банківські операції здійснювались в Єгипті в 2700 році до н.е. Збірник Законів Хаммурапі (1704-1662 рр. до н.е.) свідчить про те, що у Вавілоні та Ассірії існували свого роду чеки, а форми збереження коштів і позичкові операції регулювалися законами.

Першими банкірами у Стародавньому Вавилоні були жерці. Вони приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу.

У IV ст. до н.е. в Афінах конкурентами храмів стають трапезити. Ця назва походить від грец. трапеза, що означає стіл, на якому міняйли проводили свої операції. Крім обмінних операцій, міняйли займалися видачею кредитів та зберіганням грошей. Розрахунки здійснювалися за допомогою так званого «трансфериту», тобто переносу грошових коштів з однієї тарлиці рахунка на іншу. Кожний вклад мав свою таблицю із зазначеним іменем. Грошові кошти з таблиці одного вкладника переносились в таблицю іншого, утворюючи найпростішу форму безготівкових розрахунків.

Починаючи з епохи великого переселення до хрестових походів, банківська практика обмежувалася міняльною справою. З огляду на те, що перевезення грошей було пов’язане з величезним ризиком, міняйли займалися також видачею грошових переказів у міста, де відбувалися ярмарки або де у них були ділові відносини з місцевими міняйлами.

Велику роль у відродженні банківської справи відіграли хрестоносці. У той час найкрупнішими банкірами були тамплієри, яки фактично були монопольними фінансистами хрестоносців і, крім того, знатними міняйлами.

 

Дайте характеристику 2 етапу розвитку банківської діяльності – жиро оборот

II етап – жирооборот – з 1156 р. до заснування Англійського банку в 1694 р.;

Банкірами почали називати міняйл в Генуї в ХІІ ст. Традиційно вважається, що слово “банк” походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети. Від слова banco походить також вираз «банкрут»: коли міняйло зложивав чиєюсь довірою – розбивали стіл, за яким він сидів – bancorotto.

Перші громадські банки з’явилися в Італії. У 1156 р. у Венеції утворився жиробанк “Монтеньєва” – громадська установа, куди вносилися податки і де проводилися окремі банківські операції. У 1407 р. був створений Банк Святого Георгія шляхом злиття дрібних банків. Він знаходився під заступництвом Генуї та як кредитор республіки банк мав колосальні привілеї. У 1463 р. Папа Римський надав банку право відлучати від церкви всіх боржників. Цим правом банк користувався 42 роки, тому боржників у нього не було.

Відносно широкий розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі в XV-XVII ст. в багатьох країнах Західної Європи викликав необхідність організаціїторговйями банків, де вони могли б зберігти грошові накопичення і проводити розрахунки безготівковим шляхом.

З цією метою були організовани банк в Барселоні (1401 р.), Валенсії (1407 р.), Неаполі (1539 р.), Венеції (1587 р.), Амстердамі (1609 р.), Гамбурзі (1619 р.) та інших містах Західної Європи. Головними їх функціями були прийом вкладів від торговців і здійснення безготівкових розрахунків між ними, а також надання кредитів повноцінними грошима.

Банки еволюціонували разом з розвитком грошового обігу, починаючи із первинних форм, які не були схожі на майбутні розвинені форми банківських установ, але зберігали їх суттєві риси.

На цьому етапі розвитку банківської справи банки у Європі були тільки жиробанками, які створювалися в основному для провеення розрахунків та надійного зберігання коштів.

 

Дайте характеристику 1 етапу розвитку банківської діяльності – зародження банківництва

I етап – зародження банківництва – від античності до виникнення Венеціанського банку;

Перші банківські операції здійснювались в Єгипті в 2700 році до н.е. Збірник Законів Хаммурапі (1704-1662 рр. до н.е.) свідчить про те, що у Вавілоні та Ассірії існували свого роду чеки, а форми збереження коштів і позичкові операції регулювалися законами.

Першими банкірами у Стародавньому Вавилоні були жерці. Вони приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу.

У IV ст. до н.е. в Афінах конкурентами храмів стають трапезити. Ця назва походить від грец. трапеза, що означає стіл, на якому міняйли проводили свої операції. Крім обмінних операцій, міняйли займалися видачею кредитів та зберіганням грошей. Розрахунки здійснювалися за допомогою так званого «трансфериту», тобто переносу грошових коштів з однієї тарлиці рахунка на іншу. Кожний вклад мав свою таблицю із зазначеним іменем. Грошові кошти з таблиці одного вкладника переносились в таблицю іншого, утворюючи найпростішу форму безготівкових розрахунків.

Починаючи з епохи великого переселення до хрестових походів, банківська практика обмежувалася міняльною справою. З огляду на те, що перевезення грошей було пов’язане з величезним ризиком, міняйли займалися також видачею грошових переказів у міста, де відбувалися ярмарки або де у них були ділові відносини з місцевими міняйлами.

Велику роль у відродженні банківської справи відіграли хрестоносці. У той час найкрупнішими банкірами були тамплієри, яки фактично були монопольними фінансистами хрестоносців і, крім того, знатними міняйлами.