Особливості системи вищої освіти Польщі

Особливості системи вищої освіти Польщі

Системою вищої освіти керують міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників ВЗО і наукової громадськості (35 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові права, бо без згоди ради не розподіля­ються кошти бюджету і не виходять міністерські накази.

Вища освіта Польщі складається майже виключно із закладів універси­тетського рівня.

Мова викладання найчастіше польська, але з підвищенням рівня освіти зростає частка занять на іноземних мовах (англійська, німецька тощо). Система оцінок шестибальна, 3 (задовільно) є прохідним балом, 6 — най­вищою оцінкою.

Доступ. Середня освіта включає восьмирічний нижчий рівень і чотири­річний ліцеїв загальної освіти чи п'ятирічний професійних закладів. Атес­тат має назву "swiadectwo dojrzalosci" (свідоцтво зрілості) чи "матура". От­римання його не гарантує автоматичного вступу у ВЗО, які можуть вста­новлювати власні вимоги і застосовувати свої методи селекції. Найчастіше проводяться письмові чи усні вступні екзамени за програмою середньої ос­віти, аналізуються шкільні оцінки і проводиться співбесіда для визначення загального розвитку і здібностей. Фахові перевірки проводять для майбут­ніх митців і спортсменів. Винятком є переможці і призери всепольських предметних олімпіад, які зараховуються без вступних екзаменів.

Іноземці, крім знання польської мови, повинні продемонстру­вати ті ж знання, що й польські громадяни.

Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 жовтня і закін­чуються у червні, маючи зимовий і весняний семестри й екзаменаційні сесії у лютому і червні/липні. Додаткові екзамени проводяться наприкінці верес­ня. Студенти сільськогосподарських і частини технічних ВЗО часто мають улітку виробничу практику. Проміжні екзамени проходять аналогічно до того, як це відбувається у вузах України. Важливі дисципліни закінчуються екзаменом, короткі чи практикуми — заліками. Наприкінці складаються державні екзамени і захищається письмова самостійна робота (тези).

Навчання іноземців. Більшість звернень про прохання навчатися у Польщі проходили через амбасади і контингент студен­тів-іноземців фор­мувався переважно як результат міждержавних домовленостей і угод про обміни студентами чи про прийом на навчання.

Демократизація початку 90-х років супроводжувалася істотною децен­тралізацією. Легше поступити особам з помітним "польським корінням", бо нова Польща докладає зусилля до об'єднання і підтримки своєї діаспори.

Мовні вимоги. Достатнє знання польської мови є обов'язковою умовою для допуску. Його можуть засвідчити амбасади і консульства. У разі необ­хідності вивчення мови кандидат повинен звернутися чи у ВЗО, чи у мов­ний центр у м. Лодзь, щоб за 9 місяців занять по 20 год. мови щотижня під­готуватися до складання іспитів і навчання.

Дисертації вищого рівня дозволено писати і захищати головними інозем­ними мовами (англійською, німецькою, французькою чи російською). Ос­таннім часом дедалі більше прикладів застосування цього правила до магі­стерських тез.

Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців у ВНЗ України

уявлення не маю про що це(можливо, про інноваційні методи навчання… Дорогі мої, придумайте щось;) ЩАСТИ ВАМ=)

 

 

Система вищої освіти Італії

Вища освіта Італії має гіпертрофований університетський і малий неуніверситетський сектори, більшість закладів державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних досліджень, завдання якого:

– планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень;

– складати трирічні плани розвитку університетів;

– розподіляти кошти між закладами згідно з критеріями закону;

– координувати участь Італії у міжнародних програмах.

Національна Рада університетів (з 1979 р.) є консультативним органом, де представлені кілька інших національних рад (економіки і праці, науки, культури тощо). Інші консультативні органи під егідою міністерства: Національна Рада з науково-технологічних пошуків, Постійна конференція ректорів італійських університетів тощо.

Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що самоуправляються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами державних й інспектуються Міністерством освіти).

Вступ визначається наявністю атестату за середню школу (Maturita exam). Решта попередніх умов залежить від вибору навчального курсу. Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Чимало проводять вступний іспит і додають аналіз оцінок шкільного атестату.

Програми, як правило, поділяються на окремі курси (дисципліни) з усними екзаменами після завершення. Кожен навчальний рік закінчується певною кількістю екзаменів.

Є також список необхідних предметів та іспитів, частина яких складається за вибором самого студента і затверджується Consiglio di Laurea. На закінчення студій студент повинен скласти заключний іспит з назвою esame di laurea у вигляді письмових тез чи проекту (tesi di laurea), які захищаються перед групою 11 викладачів (тому загальна оцінка може сягти 110).

Італійські університети, приймаючи учнів 13-річної середньої школи, присуджують лише чотири види дипломів:

1) Diploma universitario коротких циклів стандартною тривалістю 2-3 роки в університетах і так званих scoule dirette a fini speciali, які мають бути перетворені у майбутньому на повні "дипломні" курси,

2) Diploma di laurea — повний диплом після 4-6 років загальних культурних і наукових студій, який дає право на титул "dottore".

Представники регульованих професій (лікарі, архітектори та ін.) для початку фахової діяльності мають скласти державний профекзамен. З більшості фахів навчання триває 4 роки, з інженерії, архітектури, стоматології — 5 років, з медицини — 6 років.

3) Diploma di specializzazione — професійна кваліфікація спеціаліста після додаткових 1-2 років навчання за програмами, які визначають самі університети (підготовка вчителів ліцеїв тощо).

4) Dottorato di ricerca (Ph.D.) — введене з 1980 p. звання доктора з наукових досліджень, які здійснюються під наглядом і за рішенням Collegio del docenti з даної дисципліни. Студії тривалістю 3-5 років дають аспіранту змогу виконати самостійні пошуки з оригінальними результатами.

До зарахування всі іноземці мають скласти мовний екзамен, жодний закордонний диплом філолога чи перекладача його замінити не може. Дату і місце тесту повідомляє аплікатам Міністерство закордонних справ Італії.

Місця в університетах надаються в такому порядку:

1) громадянам країн Європейського Союзу (ЄС);

2) громадянам з країн, що розвиваються;

3) громадянам з країн без вищої освіти чи з тих, де немає бажаної програми навчання.

У випадку успішного складання мовного тесту наступні групи осіб не зазнають обмеження у прийомі через ліміт місць для іноземців:вигнанці, які отримали посвідчення від Міжнародної соціальної служби (розташована у Римі);громадяни ЄС, які мешкають в Італії з батьками чи родичами; діти і персонал закордонних амбасад в Італії;іноземці, які мають грант від уряду Італії (через відбір ці особи не складають тест з італійської).

 

Забезпечення мобільності

Міністри підтвердили, що мета поліпшити мобільність студентів, викладачів, науковців та адміністративних працівників, поставлена в Болонській декларації, має надзвичайне значення. Вони наголосили на своїй рішучості домогтися усунення будь-яких перепон щодо вільного пересування студентів, викладачів, науковців та адміністративних працівників і відзначили соціальне значення мобільності.

Прогрес

Міністри схвалюють ініціативи, що мали місце з моменту проведення Празького самміту вищої освіти, які роблять систему вищої освіти прозорішою та підвищують якість європейської вищої освіти на рівні навчальних закладів та на національному рівні. Вони високо оцінюють співпрацю всіх партнерів — університетів, студентства та інших зацікавлених сторін.

Міністри наголошують на важливості всіх елементів Болонського процесу для створення Європейського простору вищої освіти й акцентують увагу на потребі активніших дій на рівні навчальних закладів, а також на національному та європейському рівнях. Міністри докладатимуть зусиль для створення високоефективної системи гарантій якості навчання, а також для ефективного використання дворівневої системи освіти й визнання системи курсів та періодів навчання.

Гарантія якості

Якість вищої освіти, безумовно, є основою створення Європейського простору вищої освіти. Міністри підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони наголошують на потребі розвитку критеріїв і методологій для загального користування у сфері якості освіти.

Вони також наголошують, що згідно з принципами автономії навчальних закладів відповідальність за якість вищої освіти передусім лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках.

Отже, вони вважають, що 2005 року національні системи гарантії якості мають включати:

— визначення відповідальності органів та навчальних закладів,

які беруть участь у діяльності;

— оцінку програм закладів, яка передбачає внутрішній контроль,

зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів;

— систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

— міжнародну участь, співпрацю та створення спілок.

Підвищення мобільності

Мобільність студентів, а також викладацького та адміністративного складу — важлива умова створення Європейського простору вищої освіти. Міністри наголошують на важливості мобільності в навчальній, культурній, а також політичній, соціальній та економічній сферах. Вони раді відзначити, що з часу їхньої останньої зустрічі показники мобільності зросли значною мірою завдяки підтримці програм ЄС. Міністри робитимуть наступні кроки щодо підвищення статистичних показників мобільності студентів.

Створення кредитної системи

Міністри відзначили важливу роль Європейської кредитної трансферної системи (ECTS) у підвищенні мобільності студентства та в розвитку міжнародних навчальних програм. Вони вважають, що ECTS стає все більш вагомою для національних навчальних систем. Вони очікують на її подальший розвиток від просто кредитної системи до трансферно-нагромаджувальної системи, яку можна використовувати у межах Європейського простору вищої освіти.

Оцінювання в системі ЄКТС

Шкала оцінювання ЕСТS була розроблена для того, щоб допомогти закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення, щодо використання шкали оцінювання у своїй власній системі.

Європейська система "полегшеної шкали оцінювання"

Вона з'явилася в результаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п'яти груп від початку пошукового етапу про те, що передача оцінок може ефективно проводитись за допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі. Концепція "полегшеної шкали оцінювання" означала, що:

шкала була достатньо добре охарактеризована та будь-який заклад зміг би

використати її для своїх предметів;

отже, шкала ЕСТS представила додаткову інформацію до оцінки закладу, але не замінила її;

Відсотки підсумкової оцінки	Оцінка за національною шкалою	Оцінка за шкалою ECTS	Пояснення	Приблизний відсоток студентів, які отримують відповідну оцінку
90-100	Відмінно	A	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані лише з незначною кількістю помилок.
82–89	Добре	B	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані вище середнього рівня з кількома помилками.
75–81	C	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані вірно з певною кількістю суттєвих помилок.
67–74	Задовільно	D	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані непогано, але зі значною кількістю недоліків.
60–66	E	Кредит зараховано. Виконання контрольних заходів задовольняє мінімальним критеріям.
35–59	Незадовільно	FX	Кредит не зараховано. Студенту надається можливість скласти оговорені контрольні заходи для поліпшення підсумкової оцінки	-
1–34	F	Кредит не зараховано. Студент повинен повторно освоювати навчальний матеріал дисципліни (модуля).	-

Шкала не нав'язує визначення „відмінно" кожному закладу, радше вона нав'язує це визначення оцінці "А" шкали ЕСТS. Багато пунктів присвячені вибору цифри 10%. Більш суворого визначення важко було б досягнути у деяких закладах, але більш загальне визначення знизило б стимул для більш здібних студентів.

Крім того, шкала оцінювання ЕСТS не базується на припущенні про будь-який розподіл студентських оцінок, вона базується на визначенні досконалості. Визначення системою ЕСТS досконалості та остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, але не для заміни та створення плутанини в оцінках, виставлених у закладі, де навчається студент.

 

 

Призначення кредитів ECTS

Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, яке вимагається для завершення вивчення курсу. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно до загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в закладі, тобто лекції, практичні роботи, семінари, консультації, виробничу практику, самостійну роботу — у бібліотеці чи вдома — та екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.
Кредити ECTS — це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента, що лише визначає, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи на факультеті, який призначає кредити.
У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік і, зазвичай, 30 кредитів на семестр і 20 кредитів на триместр.
Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом «від найбільшого до найменшого».

Процес призначення кредиту ECTS спонукає заклади широко характеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає ніяких змін для цих структур. За певних обставин призначення кредитуECTS може бути простою математичною чи механічною дією, за інших — воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.
У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівноважливими або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, усе, чого вимагається, — це застосувати коефіцієнт конверсії.
Для інших систем кредитів, що базуються виключно на годинах аудиторної роботи, застосування коефіцієнта конверсії ще може бути доречним за умови врахування всіх інших вищеназваних елементів навчального навантаження.
Інколи існує нерівноцінний розподіл навчального навантаження між семестрами в межах одного навчального року, але це не повинно бути основною проблемою за умови, що навчальний рік становить 60 кредитів. Якщо така ситуація виникає, запис про це в інформаційному пакеті допоможе уникнути несподіванок студентам, котрі розробляють програму навчання за кордоном, до якої входять розділи курсу, що викладаються протягом різних років навчання.
Концепція ECTS повинна забезпечувати гнучкість, і це стосується розподілення кредитів. До компетенції закладів належить демонстрація цілісного підходу до розподілення кредитів між схожими програмаминавчання.

Призначення кредитів ECTS розділам курсу. Кредити ECTS слід призначати всім наявним розділам курсу — обов'язковим та факультативним протягом усього процесу оцінювання успішності.
Кредити необхідно виділяти також на дипломний проект, кваліфікаційну роботу й виробничу практику, де ці «розділи» є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені.

Вища освіта Японії

Доступ громадян до освіти

Середня освіта Японії триває 12 років і поділяється на три стадії однакової тривалості, з яких остання досить диференційована і використовує кредитну систему врахування виконаного (атестат вимагає 85 кредитів, кожен з яких відповідає 35 годинам занять).

Прийом студентів до вищих навчальних закладів досить регламентований. Процес вступу складний і тривалий. Спочатку Національний центр прийому в університети централізовано проводить однаковий для всіх тест з перевірки шкільних досягнень учнів. Ті, хто подолав цей бар'єр, отримують змогу складати вступні іспити та проходити співбесіди в обраний університет. Не забороняється складання тестів одночасно в кількох ВНЗ, віддається перевага тим, хто досягає високих результатів після кількох невдалих спроб на попередніх вступних сесіях. Екзамени відіграють надзвичайно важливу роль у системі освіти Японії, тому такими поширеними є репетиторські послуги і відповідні заклади різного типу, тому японський школяр і вчиться "у дві зміни": зранку в школі, увечері - в репетиторів.

Навчальний рік в японських ВНЗ розпочинається у квітні і завершується в березні. Він складається з трьох триместрів з літніми канікулами. Перші два роки студенти, зазвичай, навчаються на загальноосвітньому факультеті, далі йде спеціалізація.

Кваліфікації

Набір освітніх кваліфікацій в Японії не надто широкий, якщо враховувати велику різноманітність ВНЗ, тому в Японії вже тривалий час дискутують про бажаність більшої кількості кваліфікацій, експериментують з короткотривалими програмами підготовки інженерів, але це істотно не впливає на систему вищої освіти в цілому.

Навчання студентів-іноземців

Для вступу вони повинні виконати ті самі умови, що й японські абітурієнти, але для цього потрібно спочатку оформити візи. Головні труднощі у навчанні іноземців - це великі затрати часу на необхідне вільне оволодіння не лише розмовною японською мовою, а й досить швидким читанням текстів, що передаються ієрогліфами. Нормативна тривалість мовних курсів для закордонних кандидатів - 1,5 року.

Вступ до приватних закладів істотно не регулюється, до закладів державного сектору звернення йде через Міністерство освіти. Іноземці разом з японськими громадянами повинні достатньо успішно складати всі екзамени і виконувати письмові та усні тести.

Студенти Японії майже не отримують стипендій, тому за таких умов іноземцеві важко розраховувати на гранти чи фінансову підтримку з боку японського уряду, перспективніше знайти якесь інше фінансування. Кращі шанси отримати урядову допомогу мають кандидати на магістерську програму, але для вступу необхідно провчитися у рідній країні не менше 16 років на всіх рівнях системи освіти.

Плата за навчання достатньо висока, ще дорожче - саме перебування. Вочевидь, усі ці труднощі призводять до того, що з усієї Європи в Японії вчаться ледь кілька сотень студентів, а основний контингент студентів-іноземців становлять представники сусідніх країн з ієрогліфічним письмом - Тайваню, Південної Кореї та Китаю.

 

 

Загальні відомості

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були засновані Оксфордський і Кембріджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Эндрюсі (1411р.), Глазго (1451 р.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (1583 р.).

В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 р.), універ-ситети у Манчестері – (1851 р.), у Бірмінгемі – (1900 р.), у Ліверпулі – (1903 р.), у Брістолі – (1909 р.), у Редінгу – (1926 р.).

 

Ступеневість освіти

Учені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх „вага” визначається репутацією університету.

Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово „бакалавр” (англійською це ще і „холостяк”) ведеться з тих днів, коли в університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо.

От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА - бакалавр гуманітарних наук; BEd - бакалавр педагогічних наук; ВEng - бакалавр технічних наук; BSc - бакалавр природничих наук; LLB - бакалавр права; BMus - бакалавр музики; ВМ - бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

 

Доступність вищої освіти

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни та і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, що не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах фінансового менеджменту і бізнесу-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнеси-школи (найвідоміша з них – Ріджент Бізнес Скул, що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.

Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здати іспити початкового рівня („A-levels”). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Свідоцтво про здачу трьох іспитів „A-levels” GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою „3”) або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати.

У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, по закінченні яких видається свідоцтво 1В, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива „A-levels”.

Учні-британці подають анкету-заяву, ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів „A-levels”, одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS - національну Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти.

Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію - до п’яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію.

Вища освіта в Іспанії

Система вищої освіти Іспанії відзначається виключною однорідністю, адже аж 98% студентів навчаються в університетах (Centro), поза якими готують лише фахівців з туризму, ремесел та деяких інших видів занять.

Іспанські університети поділяються на три категорії: Державні; Приватні; Духовні вищі навчальні заклади, що знаходяться під опікою церкви.

До складу іспанських університетів входять чотири типи навчальних підрозділів, що в інших країнах складають альтернативу університетській освіті:

університетські факультети (facultades universitarias) - ВНЗ, де вивчаються не технічні теоретичні дисципліни. Навчання на них охоплює всі три цикли вищої освіти;

вищі технічні училища (escuelas tecnicas superiores) мають, навпаки, технічну орієнтацію, але так само передбачають усі три цикли вищої освіти;

університетські школи (escuelas universitarias) мають визначену професійну орієнтацію і здатні довести студента тільки лише до першої ступіні вищої освіти;

університетські коледжі (colegios universitarias), як і школи, здійснюють навчання тільки по програмах першого рівня. Ці програми звичайно аналогічні традиційним університетським програмам і не дають професійної орієнтації.

Університети мають досить складну структуру і надають курси, програми й кваліфікації різного рівня. Так, їх факультети (Facultad Universitaria) пропонують програми тривалістю 4-5 років з присудженням повного диплома (Licenciado). Вищі технічні школи (Escuela Tecnica Superior) після 4-5 років навчання присуджують дипломи вищих інженерів. Групи невеликі, а навчання порівняно інтенсивне з орієнтацією на практику. Університетські (Escuela Univers.) і інженерно- технічні (Escuela Tecnica de Ingeneria) школи надають дипломи вже після трьох років навчання. У школах на одного викладача припадає надто багато студентів.

До сектору неуніверситетської вищої освіти входять інститути, що надають два види дипломів: еквівалентний до університетських Diplomado or Liceciado за умови виконання програм, подібних до університетських (А), і нижчий від університетських диплом простіших програм мистецьких фахів (Б).

Диплом А надають Військова Академія, інститути туризму, цивільної авіації й теологічні заклади (всі вони не підпорядковані Міністерству освіти і науки). Дипломи Б надають інститути і професійні школи з легшими умовами вступу і простими програмами (музика, співи, дизайн та інші мистецькі фахи).

Типи вищої освіти

· звичайна освіта, де необхідне присутність студента на заняттях

· вечірня освіта

· дистанційна освіта

· "навчання поштою" - побудовано на базі заочного і може бути як державним так і приватним

АКАДЕМІЧНИЙ РІК І ЕКЗАМЕНИ. Академічний рік розпочинається у перший тиждень жовтня і закінчується в червні, є короткі канікули під час головних релігійних свят. На тиждень припадає 20-30 лекційних годин, що складає 600-700 годин за навчальний рік. Після завершення вивчення дисципліни складається екзамен (у лютому, червні чи вересні).

Система оцінювання передбачає 10 балів: 10 - matricula de honor, 9-9.9 - sobresaliente, 7-8.9 - notable, 5-6.9 - aprobado, нижче 5 - suspenso. Прохідною є оцінка aprobado. Тези оцінюються трьома рівнями: extraordinario, apto cum laude, apto.

Навчання на факультетах і у вищих школах університетів організовані за трьома циклами: базовий (2-3 роки), спеціалізований (2 роки з присвоєнням диплома), дослідницький (2-3 роки з отриманням диплома доктора). В університетських школах навчання має лише один 3-річний цикл з високим рівнем спеціалізації навчальних програм для кращої фахової підготовки. Так готують учителів початкових шкіл, працівників соціальних служб тощо.

Навчальні плани університетів будуються з урахуванням існування трьох видів дисциплін: обов’язкових для всіх ВЗО, які присвоюють даний диплом (академічну кваліфікацію); на вибір ВЗО, які можуть бути як обов’язковими, так і факультативними; дисципліни за вибором студентів (10% всього навчального часу). Переповненість аудиторій та ряд інших причин (типу необхідності поєднувати навчання з підробітками) приводить до того, що дуже багато студентів кидає університети, не одержавши диплома. Упродовж 80-х років таке траплялося з кожним другим студентом. Лише 20% студентів Іспанії отримують ту чи іншу форму фінансової підтримки з боку державних чи провінціальних влад.

Не легше ведеться і викладачі ВЗО Іспанії, які мають справу з переповненими аудиторіями. Вони поділяються на чотири категорії: професори, виконуючі обов’язки професорів, викладачі-заступники, викладачі-асистентіи. Перші повинні мати докторський диплом, викладати і проводити наукові дослідження. Наступні дві категорії теж повинні мати звання доктора, лише викладачі-асистенти задовольняються повним дипломом університету чи еквівалентного ВЗО, але для отримання права на роботу складають професійний іспит. Уряд і Університетська рада докладають чимало зусиль для стимулювання викладачів до підвищення свого академічного і професійного рівня (стажування за кордоном, курси підвищення кваліфікації тощо).

Особливості системи вищої освіти Польщі

Системою вищої освіти керують міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників ВЗО і наукової громадськості (35 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові права, бо без згоди ради не розподіля­ються кошти бюджету і не виходять міністерські накази.

Вища освіта Польщі складається майже виключно із закладів універси­тетського рівня.

Мова викладання найчастіше польська, але з підвищенням рівня освіти зростає частка занять на іноземних мовах (англійська, німецька тощо). Система оцінок шестибальна, 3 (задовільно) є прохідним балом, 6 — най­вищою оцінкою.

Доступ. Середня освіта включає восьмирічний нижчий рівень і чотири­річний ліцеїв загальної освіти чи п'ятирічний професійних закладів. Атес­тат має назву "swiadectwo dojrzalosci" (свідоцтво зрілості) чи "матура". От­римання його не гарантує автоматичного вступу у ВЗО, які можуть вста­новлювати власні вимоги і застосовувати свої методи селекції. Найчастіше проводяться письмові чи усні вступні екзамени за програмою середньої ос­віти, аналізуються шкільні оцінки і проводиться співбесіда для визначення загального розвитку і здібностей. Фахові перевірки проводять для майбут­ніх митців і спортсменів. Винятком є переможці і призери всепольських предметних олімпіад, які зараховуються без вступних екзаменів.

Іноземці, крім знання польської мови, повинні продемонстру­вати ті ж знання, що й польські громадяни.

Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 жовтня і закін­чуються у червні, маючи зимовий і весняний семестри й екзаменаційні сесії у лютому і червні/липні. Додаткові екзамени проводяться наприкінці верес­ня. Студенти сільськогосподарських і частини технічних ВЗО часто мають улітку виробничу практику. Проміжні екзамени проходять аналогічно до того, як це відбувається у вузах України. Важливі дисципліни закінчуються екзаменом, короткі чи практикуми — заліками. Наприкінці складаються державні екзамени і захищається письмова самостійна робота (тези).

Навчання іноземців. Більшість звернень про прохання навчатися у Польщі проходили через амбасади і контингент студен­тів-іноземців фор­мувався переважно як результат міждержавних домовленостей і угод про обміни студентами чи про прийом на навчання.

Демократизація початку 90-х років супроводжувалася істотною децен­тралізацією. Легше поступити особам з помітним "польським корінням", бо нова Польща докладає зусилля до об'єднання і підтримки своєї діаспори.

Мовні вимоги. Достатнє знання польської мови є обов'язковою умовою для допуску. Його можуть засвідчити амбасади і консульства. У разі необ­хідності вивчення мови кандидат повинен звернутися чи у ВЗО, чи у мов­ний центр у м. Лодзь, щоб за 9 місяців занять по 20 год. мови щотижня під­готуватися до складання іспитів і навчання.

Дисертації вищого рівня дозволено писати і захищати головними інозем­ними мовами (англійською, німецькою, французькою чи російською). Ос­таннім часом дедалі більше прикладів застосування цього правила до магі­стерських тез.