Джерела формування бюджету розвитку місцевих бюджетів та напрямки його використання.

Статтею 71 Бюджетного кодексу України визначено конкретні

джерела формування бюджету розвитку місцевих бюджетів та напрями, за

якими можуть витрачатися його кошти [2].

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

- кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній

власності, в тому числі від продажу земельних ділянок

несільськогосподарського призначення;

- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)

господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної

громади;

- кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету

до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування

ними;

- кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за

рішенням відповідної ради;

- запозичення, здійснені у порядку, визначеному Кодексом та іншими

законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);

- субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

- погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки

Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами,

визначеними статтею 73 цього Кодексу);

- капітальні вкладення;

- внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів

місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької

діяльності.

 

16. Методи планування показників бюджету.

Виступаючи комплексом складних і різноманітних видів планової діяльності, бюджетне планування на всіх рівнях його виконання ви­користовує відповідні методи. Найширшого застосування набули такі методи: метод економічного аналізу, метод екстраполяції (ко­ефіцієнтів), нормативний метод, балансовий метод та предметно-цільовий метод.

Вихідним у бюджетному плануванні є метод економічного аналізу. З його допомогою шляхом зіставлення планових показників з фактичними визначається рівень виконання бюджетних показників за попередній період. У процесі аналізу даних минулого періоду ви­являються причини неповноти акумуляції грошових коштів до бюд­жету, визначається рівень ефективності використання бюджетних коштів.

Метод екстраполяції полягає у визначенні бюджетних показників на основі виявленої стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджет­них показників відбувається на основі досягнутого у попередньому періоді розвитку і його коригуванні на відносно стійкі темпи зростан­ня за встановленими коефіцієнтами. Цей метод застосовується і у су­часному бюджетному плануванні. Його головний недолік полягає у перенесені минулих тенденцій на майбутнє і, крім того, він не стиму­лює виявлення резервів та не сприяє економії бюджетних коштів.

Досконалішим вважається нормативний метод бюджетного пла­нування. Його суть полягає в тому, що планові бюджетні показники розраховуються на основі встановлених прогресивних норм і фінан­сово-бюджетних нормативів.

У процесі бюджетного планування широко застосовується балан­совий метод. Із застосуванням цього методу досягається рівність між доходами і видатками бюджету кожної ланки бюджетної системи та узгоджуються фінансові ресурси з їх потребою. З його допомогою встановлюються необхідні пропорції в розподілі бюджетних коштів міждержавним бюджетом та місцевими бюджетами.

Конкретне призначення балансо­вого методу полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування та вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб. Особливість програмно-цільового методу полягає у формуванні бюджету за програмами, зосередженні на результатах, стратегічному підході у плануванні, поси­ленні відповідальності при виконанні програм, обґрунтованості та аналізі прийнятих бюджетних рішень, прозорості у витрачанні бюд­жетних коштів. В основу бюджетно-цільового методу складання бюд­жетів покладено бюджетні програми.