Функції печінки в обміні вуглеводів

Вуглеводна (глікогенна) функція печінки Ця функція полягає в здатності гепатоцитів утворювати лабільні резерви вуглеводів, що використовуються для підтримання необхідних концентрацій глюкози в крові та постачання цього цукру в інші органи (насамперед, головний мозок) у періоди між прийомами їжі. Утворення й утилізація глюкозо-6-фосфату. Біосинтез і розщеплення глікогену. Глюконеогенез. Печінка є основним органом глюконеогенезу. Перетворення на глюкозу інших моносахаридів, бо в гепатоцитах є ферментні системи, що перетв-ть моносахариди на фосфорильовані ефіри глюкози та інтермедіати гліколізу.

4. Антибіотики

1. У клінічній практиці, а також в експериментальній біології і медицині, знайшли широке застосування антибіотики, що є інгібіторами біосинтезу білка у прока- ріотичних та еукаріотичних організмів на різних етапах трансляції:

(1) інгібітори ініціації: стрептоміцин, ауринтрикарбоксилова кислота;

(2) інгібітори елонгації: аміцетин, хлорамфенікол, еритроміцин, циклогекси- мід, пуроміцин, тетрацикліни;

(3) інгібітори термінації: анізоміцин, хлорамфенікол, еритроміцин, лінкоцин, стрептоміцин.

Антибіотики, що є інгібіторами процесів трансляції у прокаріотів, застосовуються як антибактеріальні лікарські засоби в терапії інфекційних хвороб та інших

захворювань, що спричинені мікробним фактором. Антибіотики, які інгібують трансляцію в еукаріотичних клітинах вищих організмів, зокрема ссавців, застосовуються як протипухлинні засоби. Гальмуючи біосинтез білка в клітинах злоякісних пухлин, ці антибіотики спричиняють регресію росту пухлини.

БХ склад сполучної тканини

Сполучна тканина - це комплекс спеціалізованих клітин, волокон та основної речовини, що утворює внутрішнє середовище та інтегрує між собою інші клітини і тканинні елементи в єдиний багатоклітинний організм людини і тварин. Головними фізіологічними функціями сполучної тканини є:

- опорна (механічна) функція;

- захисна функція;

- трофічна та транспортна функція;

- регуляторна функція.

Залежно від особливостей структурної організації та функцій, виділяють декілька типів сполучної тканини, а саме:

- волокнисті сполучні тканини, які у свою чергу підрозділяють на пухку волокнисту сполучну тканину та компактну (щільну) волокнисту сполучну тканину;

- скелетні сполучні тканини (суглобові та кісткові);

- сполучні тканини із спеціальними властивостями.

Волокнисті сполучні тканини є типовими представниками групи сполучних тканин, що їх називають також "власне сполучними тканинами".У свою чергу, найбільш поширеним видом волокнистих сполучних тканин є пухка волокниста сполучна тканина, яка має найбільш характерну для всіх типів сполучних тканин будову. Структурними компонентами сполучних тканин (волокнистих сполучних тканин) є:

1) клітини, що виконують різноманітні захисні, трофічні, регуляторні функції. До них належать: фібробласти з різним ступенем диференціювання, макрофаги (гістіоцити), опасисті клітини (тканинні базофіли), плазматичні клітини, різні типи лейкоцитів.

2) волокна - структурні утворення білкової природи, що формують міжклітинну сітку в сполучній тканині. Вони підрозділяються на:

- колагенові волокна;

-ретикулярні волокна;

- еластичні волокна.

3) основна аморфна речовина, що заповнює проміжки між волокнистими

компонентами та клітинами. За хімічною природою основна аморфна речовина являє собою

складні білки та глікокон'югати - протеоглікани та структурні глікопротеїни. Волокна та основна аморфна речовина складають у сукупності міжклітинну речовину волокнистої сполучної тканини. Пухка волокниста сполучна тканина відрізняється від і^ідьноі'відносно більшим об'ємом основної аморфної речовини, меншою кількістю волокон та різноманітнішим клітинним складом