Педагогічна культура батьків і її вплив на виховання дітей.

«Щенок, воспитанный пинком Не будет преданным щенком. Ты после грубого пинка Попробуй, подзови щенка. Где раздают щенкам пинки, Там воспитатели - пеньки» С. Михалков

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім'ї.

Педагогічна культура батьків - це складова частина загальної культури людини, в якій втілений накопичений людством досвід виховання дітей у сім'ї.

Психолого-педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров'я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою. її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею.

2) педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'єю формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

З'ясувалося, що батьки не приділяють належної уваги дитині, не знають своїх прямих обов'язків як батька. Але в той же час вони можуть робити зауваження не тільки своїм дітям, але й чужим, можуть кричати на своїх дітей, хоча діти - це дзеркальне відображення їх самих. Батьки думають, що - дитину можна «шльопнути», тому що біль невеликий, а користь безсумнівна; щоб наставити дитя «на шлях істинний», застосовувати засоби фізичного покарання можна і потрібно. Дитина - Людина! Ця маленька Людина потребує не окрик і покарання, а підтримку і мудру пораду батьків, не зле і жорстоке поводження, а добро, турботу і любов. Але, на жаль, часто менш за все любові дістається нашим коханим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубим, жорстокості, якщо ми це демонструємо. Дитина, яка виховується в умовах безправ'я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добре, гарну поведінку наших дітей породжує тільки добро. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному зростанню і всебічному розвитку дитини, ніж грубе і жорстоке поводження з дитиною. Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані навіть не провинами дитини, а нашою втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий в цьому випадку на дитину, нічому його не навчить, а лише принижує, ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях до розуму лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимої короткочасної слухняності, батьки своєю жорстокістю «виховують» фальш і обман. Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест; образу, почуття образи; руйнування «моральних гальм»; прагнення до обману, спритність; втрату здатності до здорового глузду; дитина перестає бачити кордон між «можна» і «не можна»; агресивна поведінка; зниження самооцінки; ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б'ють). Жорстоке поводження з дітьми зазвичай також викликає затримку їх психічного й соціального розвитку. Але ще більш важливо пам'ятати, що з будь-якого кошмару завжди є вихід. І перший крок повинен зробити той, хто сильніший і мудріший. Добре якщо це буде дорослий. Та діти не завжди ведуть себе як чисті й лагідні ангели, і виховувати їх - справа дуже нелегка