Кафедра організації і технології

Кафедра організації і технології

Будівництва та охорони праці

Укладачі: Смирнов В.А., кандидат

фізико-математичних наук;

Дикань С.А., кандидат

Технічних наук, доцент

Полтава 2006

 

 

Модуль М-3 «Небезпеки урбанізованого життєвого середовища та захист від них»

 

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

 

Тема 6. УРБАНІЗОВАНЕ ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ І ЙОГО НЕБЕЗПЕКИ

 

Урбанізація та урбанізоване середовище

Здоров’я мешканців великих міст

Атмосферне повітря і проблеми, викликані його забрудненням

Шумове забруднення великих міст

Кількісна оцінка шумового забруднення від автотранспорту

Небезпеки дорожнього руху

Кількісна оцінка перевантажень при автомобільних аваріях

Небезпеки залізничного транспорту

Електромагнітні випромінювання та їх небезпека

Оптичні випромінювання та їхня дія на людину

Небезпека ураження електричним струмом

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів ВЗО. — К., 2005. — 320 с.

 

Атмосферне повітря і проблеми, викликані його забрудненням

 

1. Атмосферою (від грецьк. атмос — пара і сфера — куля) називають зовнішню газову оболонку Землі, одну із мегаекзосфер. Маса атмосфери порівняно із масою Землі є дуже незначною: М_атм ≈ 10^-6 ·М_Зем.

2. Склад атмосферного повітря Землі змінювався протягом мільйонів років. Нині три гази становлять 99,96% земної атмосфери: азот — 78%, кисень — 21%, аргон — 0,9%, вміст в атмосферному повітрі водяної пари різниться у різних широтах, змінюючись від 0,1% у холодному повітрі приполярних областей Арктики та Антарктики, а також у гірських районах до 4,0% у теплому повітрі екваторіальних широт.

Чисте сухе атмосферне повітря є сумішшю газів, яка складається переважно з азоту (78%), кисню (21%), аргону (0,9%), вуглекислого газу (0,03%).

3.Значення для людини (а також для біосфери у цілому) кожного із складових атмосферного повітря (кожного газу) не залежить від відносної його кількості в атмосфері. Це твердження добре кореспондується із відомим екологічним законом Ю.Лібіха: екосистема гине, якщо кількість і якість екологічних факторів є меншими від необхідного для неї мінімуму.

 

Таблиця 6.3

Джерела викидів речовин в атмосферу

 

Забруднювачі (полютанти)	Основні джерела	Середня річна концентрація у повітрі
природні	антропогенні
Пил, попіл	Вулканічні виверження, пилові бурі, лісові пожежі	Спалювання палива у промислових і побутових установках	У містах сягає від 0,04 до 0,4 мг/м^3
Двооксид Сульфуру	Вулканічні виверження, окислення Сульфуру і сульфатів, розсіяних у морі	Спалювання палива у промислових і побутових установках	У містах сягає 1,0 мг/м^3
Оксиди Нітрогену	Лісові пожежі	Промисловість, автотранспорт, теплоелектростанції	У районах із розвиненою промисловістю сягає 0,2 мг/м^3
Оксиди Карбону	Лісові пожежі, виділення океанів	Автотранспорт, промислові енергоустановки, підприємства чорної металургії	У містах становить від 1 до 50 мг/м^3
Летючі вуглеводні сполуки	Лісові пожежі, природний метан	Автотранспорт, випаровування нафтопродуктів	У районах із розвиненою промисловістю сягає 0,3 мг/м^3
Поліциклічні ароматичні вуглеводні	Природні джерела відсутні	Автотранспорт, хімічні і нафтопереробні заводи	У районах із розвиненою промисловістю сягає 0,01 мг/м^3

 

24. Значного фізичного і хімічного забруднення зазнає атмосферне повітря великих міст (із населенням понад 1 млн. осіб). Для міста із населенням 1 млн. осіб характерне таке споживання енергетичних матеріалів і пов’язані з ним відходи:

 

 

Таблиця 6.6

Небезпеки дорожнього руху

 

1. Небезпеки, спричинені дорожнім рухом, наносять помітну шкоду здоров’ю і життю людей. В Україні ризик загибелі людини внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) є четвертим за рангом прояву небезпеки: на дорогах країни щороку гине близько 9-10 тисяч осіб.

2. Причиною більшості дорожньо-транспортних пригод із дітьми (близько 61%) є нехтування ними норм безпечної поведінки на вулицях і дорогах. Більшість ДТП із дітьми, що потрапляють у ДТП, припадає на дітей у віці 7-9 років.

3. Поведінка на дорогах регулюється в Україні Правилами дорожнього руху.

4. Перетинаючи проїжджу частину дороги, пішохід повинен керуватися такими правилами:

1) переходячи дорогу, слід користуватися пішохідним переходом (підземним чи наземним);

2) у разі відсутності пішохідних переходів переходити дорогу слід по лініях тротуарів або узбіч;

3) перетинати дорогу слід під прямим кутом до краю проїжджої частини, не затримуючись і не створюючи перешкод іншим учасникам руху.

5. Правила дорожнього руху забороняють пішоходам переходити проїжджу частину дороги поза пішохідним переходом, якщо:

1) на проїжджій частині дороги нанесено розділювальну смугу;

2) проїжджа частина дороги має чотири і більше смуг для руху в обох напрямах;

3) якщо вздовж проїжджої частини дороги встановлено огорожу.

6. Правила дорожнього руху дозволяють водити організовані групи дітей не по тротуарах, а по узбіччю доріг лише:

1) за відсутності тротуарів і пішохідних доріжок;

2) у світлу пору доби;

3) тільки у супроводі дорослих.

7. Пішоходу слід мати на увазі, що швидкість великогабаритного транспортного засобу (автопоїзда, автобуса тощо) сприймається ним як більша, ніж вона є насправді, а більшість транспортних засобів рухаються швидше, ніж це здається людині.

8. Пішоходу слід мати на увазі, що для зупинення транспортного засобу потрібен певний час: при екстреному гальмуванні час реакції становить у висококваліфікованих водіїв до 1,16 с, у кваліфікованих — 1,16...1,60 с, у посередніх — понад 1,60 с. Отже, при швидкості 60 км/год автомобіль посереднього водія ще до початку гальмування (до того, як водій натисне на педаль гальма) долає шлях понад 27 метрів.

9. Правила дорожнього руху забороняють пасажиру транспортного засобу:

а) відчиняти двері транспортного засобу, не переконавшись у тому, що він зупинився біля тротуару чи на узбіччі;

б) перешкоджати зачиненню дверей;

в) використовувати для їзди підніжки і виступи транспортних засобів.

10. Правила дорожнього руху дозволяють водію мопеда виїжджати на проїжджу частину дороги, починаючи з 16-річного віку.

11. Правила дорожнього руху дозволяють велосипедисту виїжджати на проїжджу частину дороги і рухатися по ній, починаючи з 14-річного віку.

12. Правила дорожнього руху забороняють водіям мопедів та велосипедистам:

а) під час руху триматися за інший транспортний засіб;

б) перевозити вантажі, які заважають керувати транспортним засобом (мопедом чи велосипедам);

в) буксирувати інший мопед чи велосипед;

г) перевозити пасажирів, старших за 7 років.

13. Правила дорожнього руху вимагають, щоб під час пересування на транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, всі пасажири і водій мають бути пристебнутими. Під час руху у населеному пункті ременями безпеки можуть не користуватися тільки водії і пасажири автомобілів оперативних служб. Без ременя безпеки зіткнення автомобіля з нерухомою перешкодою при швидкості лише 50 км/год можна порівняти зі стрибком обличчям униз з четвертого поверху.

14. Найважливіше під час автомобільної аварії — перешкодити переміщенню свого тіла вперед і захистити голову. Пасажир, знаходячись у машині, в момент аварії повинен закрити голову руками і завалитися набік, напружити всі м'язи і не розслаблятися до цілковитої зупинки машини. Слід мати на увазі, що найнебезпечнішим місцем для пасажира є переднє сидіння. Після удару, перш за все, треба зорієнтуватися, де ти перебуваєш, у якому місці автомобіля. Усвідомивши ситуацію, треба рухатися до виходу через двері або через вікно. Машину слід покинути якомога швидше, тому що завжди є небезпека її загоряння (особливо, якщо машина перекинулася). Якщо двері машини не відкриваються (їх заклинило), треба відчинити або розбити вікна.

Радіаційні ризики

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів ВЗО. — К., 2005. — 320 с.

Радіаційні ризики

 

1. Потужність експозиційної дози випромінювання (ПЕД) характеризує потенційну небезпеку дії радіації на організм людини.

2. Шкода організму людини, спричинена безпосередньою дією радіації, оцінюється за поглиненою дозою опромінення, а радіаційна небезпека від хронічної дії радіації — еквівалентною дозою опромінення

3. Існуючі прилади дозволяють швидко і з достатньою точністю вимірювати ПЕД, а дози опромінення визначають розрахунком або за допомогою непрямих методів (наприклад, шляхом спостереження за станом ураженої людини).

 

ПРИКЛАД. Визначена експериментально потужність експозиційної дози випромінювання у населеному пункті становить ПЕД = 12 мкР/год. Якою є еквівалентна доза опромінення, отримана людиною протягом 1 року?

РОЗВ’ЯЗАННЯ:

1) Експозиційна доза випромінювання, викинута протягом 1 року, дорівнює

ЕД = 12 мкР/год×24год×365діб = 105120 мкР = 0,11Р.

2) Припустимо, що вся радіація, викинута протягом 1 року, йде на ушкодження організму людини. Тоді 0,11Р = 0,11 бер (біологічний еквівалент рентгена). Враховуючи, що 1 Зв = 100 бер, складемо пропорцію:

3) Звідси шукана величина еквівалентної дози опромінення

(на 1 рік).

 

ВІДПОВІДЬ: еквівалентна доза опромінення при потужності експозиційної дози ПЕД= 12 мкР/год становить Н= 1,1 мЗв на рік.

 

Зверніть увагу! Середня еквівалента доза опромінення від радіаційного фону на поверхні Землі становить Н_сер= 2,4 мЗв на рік.

 

5. Джерела радіації, які спричиняють опромінення людини, поділяють на природні й антропогенні (штучно створені). Їхні характеристики подані у таблиці.

 

 

Таблиця 7.1

Ризики смертельних небезпек

 

Причина передчасної смерті особи	Ризик передчасної смерті
Лейкоз (рак крові)	(2×10^-3Зв^-1)×H
Рак молочної залози (для жінок)	(5×10^-3Зв^-1)×H
Рак щитовидної залози	(1×10^-3Зв^-1)×H

 

ПРИКЛАД. Відповідно до чинного законодавства України кожний громадянин країни має право на достовірну інформацію щодо стану радіаційної обстановки у місцевості, де він мешкає. Основною характеристикою радіаційної обстановки при цьому виступає потужність експозиційної дози випромінювання (ПЕД), яка може становити на території України від 6 мкР/год до 25 мкР/год.

Оцініть: 1) загальний ризик онкозахворювання ; 2) ризик захворювання на рак щитовидної залози ; 3) ризик передчасної смерті внаслідок захворювання на рак щитовидної залози для мешканця місцевості, де ПЕД становить 10 мкР/год.

РОЗВ’ЯЗАННЯ:

1) Експозиційна доза випромінювання, викинута протягом 1 року, дорівнює

ЕД = 10 мкР/год×24год×365діб = 87600 мкР = 0,09Р.

2) Припустимо, що вся радіація, викинута протягом 1 року, йде на ушкодження організму людини. Тоді 0,09 Р = 0,09 бер (бер - біологічний еквівалент рентгена).

3) Пам’ятаючи, що 1 Зв = 100 бер, складемо пропорцію

Звідси шукана величина еквівалентної дози опромінення

(на 1 рік).

4) Користуючись довідковою таблицею 7.2, розрахуємо загальний ризик онкозахворювання :

.

5) Користуючись довідковою таблицею 7.2, розрахуємо ризик захворювання на рак щитовидної залози :

.

6) Користуючись довідковою таблицею 7.3, розрахуємо ризик передчасної смерті людини внаслідок захворювання на рак щитовидки :

.

7) Отримані результати подаємо у вигляді лінійної діаграми (рис. 7.1):

 

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Природні (фонові) рівні радіації не впливають на величини ризиків наразитися на захворювання, спричинені дією радіації. Небезпеку здоров’ю людини та її життю становлять лише антропогенні (рукотворні) джерела радіації.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

 

1. Наведіть приклади різних видів іонізуючих випромінювань. Яке місце серед них посідає радіоактивне випромінювання?

 

2. У чому полягає зміст явища, відомого як радіобіологічний парадокс?

 

3. Які фізичні величини використовуються для характеристики спричиненого радіацією: 1) електричного ефекту? 2) енергетичного ефекту? 3) біологічного ефекту?

 

4. Що таке променева хвороба і за якими ознаками важкість її протікання поділяють на 4 ступені?

 

5. Сформулюйте 4 основні принципи радіаційної безпеки.

 

6. За якими даними можна розрахувати ризик життю і здоров'ю людини, спричинений дією радіації? Порівняйте індивідуальний ризик захворіти на рак щитовидної залози і ризик умерти від цієї хвороби для мешканця України.

 

7. Користуючись довідниковою таблицею, розв'яжіть одну із задач на визначення радіаційних ризиків життю і здоров'ю людини.

 

8. Схарактеризуйте основні вимоги до організаційно-технологічного забезпечення радіаційної безпеки в будівництві, викладені в Державних будівельних нормах ДБН В. 1.4-1.01.97.

 

Модуль М-3 «Небезпеки урбанізованого життєвого середовища та захист від них»

 

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів ВЗО. — К., 2005. — 320 с.

Наркоманія та її небезпека

1. Наркотики (від грецьк. наркотикос — приголомшуючий) — це речовини, переважно рослинного походження (опіум, кокаїн, морфін), що збуджують або пригнічують центральну нервову систему людини і тварин.

2. Наркоманія (від грецьк. нарко(тики) і манія) — непереборний хворобливий потяг до вживання наркотиків із метою збудження, сп'яніння.

3. Вживання наркотиків призводить до порушення життєдіяльності, до глибоких нервово-психічних розладів і навіть смерті.

4. Корисна дія наркотичних речовин полягає в їхньому знеболювальному ефекті: за відсутності таких речовин було б неможливо виконувати складні хірургічні операції.

5. Тривале вживання наркотичних речовин призводить до нестримної пристрасті до них у намаганні відчути ейфорію або галюцинації.

6. У більшості наркозалежних людей (наркоманів) швидко виявляються зміни особистості: більше, ніж у половини з них спостерігаються погіршення пам'яті і зниження інтелекту, у 71% — помітна втрата морально-етичних якостей, деградація.

7. Алкалоїди (від арабського аль-калі — луг, лужна речовина) — органічні нітрогеномістні речовини, переважно рослинного походження, що мають лужні властивості. Більшість алкалоїдів знаходить застосування в медицині у якості лікарських препаратів. Найвідоміший алкалоїд — кофеїн — міститься у зернах кофе.

8. На сьогодні відкрито понад 1000 алкалоїдів, половина з них відкрита після 1930 року.

9. Найвідомішою рослинною наркотичною речовиною є опій (інша назва — опіум), у дослівному перекладі з грецької це слово означає рослинний сік. Опій — засохлий на повітрі сік із незрілих головок снодійного маку. Ця речовина являє собою складну суміш білкових речовин, каучуку, смол, цукрів і більше, ніж 20 алкалоїдів: морфіну, папаверину та інших.

10. Основним алкалоїдом у складі опію є морфін: опій містить від 3% до 20% морфіну. Вперше морфін був отриманий із водного екстракту опію Фр. Сертюнером у 1805 році. Винахідник назвав отриману кристалічну речовину морфіном на честь бога сну Морфея.

11. Хлористогідрогенну сіль морфіну широко застосовують у медицині як болезаспокійливий засіб. Морфін часто називають морфієм.

12. Тривале застосування морфіну викликає у людини захворювання на морфінізм, один із видів наркоманії. Основні прояви морфінізму — тяжкі психічні та фізичні розлади.

13. Похідною морфіну є сильнодіюча наркотична речовина — героїн.

 

Зверніть увагу! Героїн ніде не використовується як лікарський препарат, оскільки у людини швидко формується хвороблива пристрасть до нього. Незважаючи на заборону виробляти й реалізовувати героїн, у багатьох країнах світу розвивається злочинний нелегальний героїновий бізнес.

 

14. Серед інших відомих алкалоїдів — кокаїн (від іспанського слова cocaina): у медицині солянокислу сіль кокаїну застосовують для поверхневого знеболювання кон'юнктиви й рогівки ока, слизових оболонок рота й носа; кофеїн (від арабського слова когва — кава): у медицині його застосовують при серцево-судинній недостатності, судомах головного мозку, гіпотонії тощо.

15. У суто психологічному плані основною причиною пристрасті людини до наркотичних речовин є прагнення до зняття напруги і відчуття тривоги, до втечі від проблем, які оточують людину в повсякденному житті.

16. Потяг до наркотиків швидко стає звичкою для людей слабкої волі, людей психічно неврівноважених, схильних до того, аби штучно піднімати свій настрій і працездатність.

17. В Україні налічується близько 450 тисяч наркоманів, із них 2/3 ВІЛ-інфіковані.

17. Є три основні клінічні прояви, пов'язані із уживанням наркотиків:

1) психічна залежність, коли людина потребує наркотичних речовин для підтримання свого способу життя;

2) фізична залежність, коли наркотик стає частиною обміну речовин і організм фізично не може обійтися без нього: припинивши вживання наркотику на цій стадії залежності, наркоман відчуває фізичні страждання (цей стан називається у медицині абстинентним синдромом, а у побуті — "ломкою");

3) зростання витривалості (толерантності) щодо наркотику, коли потреба в ньому зростає все більше і більше, вимагаючи нових і нових коштів для його придбання.

18. При постійному вживанні наркотиків виникає хронічне наркотичне отруєння, яке спричиняє розлад багатьох систем організму, насамперед — центральної нервової системи.

19. Діагноз " наркоманія " ставлять тоді, коли захворювання є наслідком уживання речовин, унесених до офіційного списку наркотичних препаратів. В іншому випадку ставлять діагноз " токсикоманія ". Ці обидві хвороби є однаково небезпечними.

 

 

Небезпека СНІДу

1. СНІД — синдром набутого імунодефіциту — відносно нове інфекційне захворювання, глобальне поширення якого по всій планеті дає підстави говорити про епідемію і навіть про пандемію СНІДу.

2. СНІД є прикладом соціальної хвороби, виникнення і розповсюдження якої тісно пов'язане із певними соціально-економічними умовами, в яких перебуває людина.

3. Головна ознака СНІДу — ураження імунної системи людини, внаслідок чого організм стає беззахисним проти будь-якого інфекційного захворювання. В останні роки з'являється все більше даних про те, що збудник СНІДу водночас з імунною системою уражає й нервову систему людини.

4. Перші відомості про ураження людини СНІДом з'явилися взимку 1980-1981 року, коли до шпиталю Нью-Йоркського університету (США) потрапили декілька осіб чоловічої статі, хворі на незнайому лікарям форму саркоми Капоши.

 

Зверніть увагу! Саркома Капоши — захворювання, відкрите Моритцем Капоши ще у 1872 році: на шкірі нижніх кінцівок з'являються вузлики коричнево-червоного або блакитно-червоного кольору. Іноді вони перетворюються на виразку і відмирають, але внутрішні органи при цьому не ушкоджуються, а самі пухлини не стають злоякісними.

 

5. Незвичним при протіканні нововиявленої хвороби було те, що всі хворі були чоловічої статі у віці близько 30 років (зазвичай саркома Капоши уражає чоловіків, старших за 60 років), до того ж усі вони без винятку були гомосексуалістами. Саркома в них виявилася злоякісною, і більшість із них померла протягом найближчих 20 місяців.

6. Протягом першого півріччя 1981 року у США було виявлено 116 випадків схожих хвороб, спільним для яких було: 1) несподівана поява; 2) блискавичне поширення; 3) дивний зв'язок із злоякісними новоутвореннями або швидкоплинною пневмонією; 4) досить широке розповсюдження серед гомосексуалів і, головне, 5) відсутність ефективних засобів лікування.

7. Перші спроби лікування СНІДу були зроблені у Національному інституті раку (США) під керівництвом відомого імунолога і вірусолога Роберта Галло. Саме Р.Галло належить припущення, що вірус СНІДу виник в Африці, де ним заразилися і примати, і людина, а вже звідти вірус, через работоргівлю, потрапив до Америки й країн Карибського моря.

8. Роберт Галло знайшов у хворих на СНІД людей і у зелених мавп та шимпанзе один і той самий вірус, назвавши його HTLV-1. Незабаром з'ясувалося, що вірус HTLV-1 передається ще й при переливанні крові. Р.Галло був цілком упевнений, що відкритий ним вірус і є переносником СНІДу. Але це було помилковим судженням.

9. Справжній вірус-переносник СНІДу був відкритий групою вчених Пастерівського інституту (Париж, Франція) під керівництвом професора Люка Монтаньє. Автори дали цьому вірусу назву LAV.

10. Після інтенсивних спільних наукових робіт американські і французькі дослідники почали позначати відкритий вірус СНІДу як HTLV-3/LAV. Згодом, у 1986 році, Комітет із таксономії і номенклатури вірусів ухвалив рішення надати збуднику СНІДУ нову назву — HIV (українська абревіатура — ВІЛ — вірус імунодефіциту людини).

 

Зверніть увагу! Збудник СНІДу було відкрито через 2 роки після виходу перших наукових публікацій про виявлене американськими лікарями нове захворювання, 2,5 року знадобилося для розроблення методу діагностики хвороби. У квітні 1985 року в Атланті (США) відбулася І-а Міжнародна конференція зі СНІДу.

 

11. На сьогодні встановлено, що поширення вірусу СНІДу (ВІЛ) є дуже нерівномірним. Понад ⅔ хворих на СНІД мешкають в Африці на територіях, розташованих південніше від Сахари. Тут кількість ВІЛ-інфікованих сягає 500 осіб на кожні 10000 населення (ризик захворіти становить R=5∙10^-2 і класифікується як надмірний) — найвищий показник у світі. У 50 країнах цей показник становить близько 5 осіб на кожні 10000 населення (R=5∙10^-4 — високий), в інших країнах він нижчий.

 

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! Поширення СНІДу в світі має характер пандемії, тобто сягає найвищого ступеня поширення, охоплюючи значну кількість населення різних країн.

 

12. Частота ураження ВІЛ різниться для різних верств населення. Серед чоловіків-гомосексуалів вона сягає 60-90%, а серед наркоманів, котрі вводять собі наркотики через вену, вона трохи нижча — 13-20%.

 

Зверніть увагу! В останні роки, через бісексуальних чоловіків, наркоманів і проституток СНІД усе сильніше уражає гетеросексуальну частину населення.

 

13. Частка жінок серед хворих на СНІД становить у сучасному суспільстві 5-10%, серед них ін'єкційних наркоманок нараховується до 50%, а тих, хто заразився при гетеросексуальних статевих контактах, — близько 29%.

 

Зверніть увагу! За даними статистики, для осіб жіночої статі найбільшій ризик заразитися ВІЛ статевим шляхом виникає внаслідок їхніх контактів із чоловіками, хворими на СНІД.

 

14. Дослідження свідчать, що в Африці (звідки, за Р.Галло, й почалося поширення СНІДу) основним шляхом розповсюдження ВІЛ є гетеросексуальні зв'язки, а співвідношення між хворими чоловіками і жінками становить 1:1.

15. Останнім часом суттєвим джерелом ураження ВІЛ є переливання крові та деякі інші лікувальні маніпуляції.

16. За даними статистики, є групи населення, у яких частка заражених ВІЛ катастрофічно висока: хворими на СНІД є 80-90% проституток, 30% їхніх клієнтів, а також 30% хворих, котрі відвідують венерологічні відділення лікувальних закладів, 10% донорів крові та ін.

 

Зверніть увагу! За приблизними оцінками, виконаними ООН і ВООЗ, у світі нараховується понад 40 млн. осіб, уражених ВІЛ, 18,5 млн. із них уже померли.

 

17. Точно підрахувати кількість хворих на СНІД сьогодні дуже важко: по-перше, недосконалою є сама статистика, бо ВООЗ, наприклад, реєструє тільки тих хворих, у яких клініка хвороби є явно вираженою; по-друге, багато країн Африки та Азії не мають достовірних даних, бо тестування на ВІЛ там не проводиться або охоплює незначну частину населення; по-третє, уряди деяких країн приховують реальну картину поширення СНІДу, аби не зашкодити іноземному туризмові, котрий є одним із суттєвих джерел національного прибутку.

18. Основними шляхами передавання ВІЛ в сучасному суспільстві вважають:

· статеві контакти із хворими на СНІД;

· переливання крові й пересадку (трансплантацію) органів і тканин;

· повторне використання голок та шприців при лікувальних процедурах, а також повторне використання або неякісну стерилізацію хірургічного інструменту при операціях (у тому \числі при нанесенні татуювання);

· пошкодження шкірних покривів, слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ;

· вертикальні" ураження — від інфікованої матері до дитини (у тому числі під час вагітності та при годуванні грудним молоком).

 

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! Незважаючи на всю свою небезпеку, вірус ВІЛ/СНІДу не передається:

ü при рукостисканні;

ü через поцілунок;

ü через їжу;

ü через предмети особистої гігієни;

ü при купанні у басейні, у душі і т.п.

ü через укуси комах.

 

19. Пошуки ефективних лікарських препаратів проти СНІДу все ще тривають. Складність роботи вірусологів та імунологів пов'язана з тим, що ВІЛ має велику мінливість: цей вірус швидко набуває стійкості щодо дії лікарських препаратів — відтак ефективні спочатку засоби швидко стають малодієвими.

20. Україна визнана ВООЗ як така, що стоїть на межі загальнонаціональної епідемії СНІДу: за останні 5 років темпи захворювання в нашій країні зросли у 20 разів, а кількість хворих уже становить 1% дорослого населення.

 

Зверніть увагу! В офіційній доповіді ООН (2005 рік) Україну названо як таку, що посідає 6 місце у світі за темпами зростання кількості хворих на СНІД. Це дуже загрозливі дані, які потребують ужиття термінових та ефективних заходів!

 

21. Оціночні розрахунки, виконані при реалізації Об'єднаної програми ООН із ВІЛ/СНІДу (вона має абревіатуру ЮНЕЙДС) за участю ВООЗ, свідчать, що на початок 2005 року кількість ВІЛ-інфікованих в Україні становила від 448 до 491 тисячі осіб, тобто близько 1,8% населення країни віком 15-49 років.

22. Епідемія ВІЛ/СНІДу має тенденцію до зростання в усіх областях України, але найбільш загрозливою вона є у Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській та Донецькій областях, де мешкає більшість хворих.

23. За прогнозами експертів, у разі збереження цих негативних тенденцій кількість ВІЛ-інфікованих в Україні у 2010 році зросте до 1,5 млн. осіб, причому того року в Україні на СНІД захворіє 95 тисяч осіб, а загине внаслідок цього захворювання близько 90 тисяч осіб: серед загальної кількості померлих частка уражених ВІЛ становитиме не менше ніж 10%. Більшість померлих від СНІДУ становитимуть особи віком до 40 років.

24. Експерти ООН вважають, що у 2014 році загальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні становитиме від 479 тис. осіб (за оптимістичним сценарієм, який передбачає, що до антиретровірусної терапії матимуть доступ 50% тих, хто її потребує) до 820 тис. осіб (за песимістичним сценарієм, який передбачає, що лише 5% хворих матимуть доступ до якісної терапії). Таким чином, на думку фахівців, у 2014 році кількість хворих на ВІЛ/СНІД в Україні становитиме від 1,9% до 3,5% дорослого населення.

25. Протидія ВІЛ/СНІДу коштуватиме Українській державі близько 600 млн. гривень щорічно.

 

ЗАДАЧА.

Відомо, що статевий шлях інфікування ВІЛ/СНІДом нині стає все поширенішим. Розрахуйте індивідуальний ризик для молоді, що проживає в м. Полтаві, (юнака та дівчини – окремо) наразитися на ВІЛ-інфікованого партнера при статевих контактах. Оцініть цей ризик якісно за шкалою ризиків.

Вихідні дані. За статистикою, на початок березня 2006 року в Полтаві налічувалось офіційно зареєстрованих 650 осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію. Проте фахівці стверджують, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих принаймні у 5 разів більша. 53,4% з них – це особи віком 20-29 років, котрі вступають в активне статеве життя. Відомо, що кількість населення Полтави на початок 2004 року становила 305347 чол., з них 46,1% - чоловіки і 53,9% - жінки. Відсоток населення віком від 20 до 29 років складає 15,7%. Серед інфікованих 63,9% складають чоловіки, решта – жінки.

РОЗВ`ЯЗАННЯ.

Ризик – це відношення фактичної кількості подій з небажаними наслідками до теоретично можливої їх кількості за певний період часу. Припускаючи лише гетеросексуальні зв’язки в межах міста Полтави і між людьми своєї вікової групи (20-29 років), ризик інфікування ВІЛ для чоловіка становитиме

R_чол. = ;

де - кількість ВІЛ-інфікованих жінок віком 20-29 років;

- загальна кількість жінок віком 20-29 років.

Аналогічно, ризик інфікування ВІЛ для жінки

R_жін. = ;

де - кількість ВІЛ-інфікованих чоловіків віком 20-29 років;

- загальна кількість чоловіків віком 20-29 років.

1. Визначаємо кількість осіб віком 20-29 років, котрі проживають у Полтаві:

305347*0,157 = 47939 осіб.

2. Враховуючи процентне співвідношення чоловіків і жінок, визначаємо, що чоловіків віком 20-29 років у Полтаві мешкає

= 47939*0,461 = 22100,

а жінок цієї вікової групи –

= 47939-22100 = 25839.

3. Визначаємо реальну кількість ВІЛ-інфікованих у Полтаві:

650*5 = 3250 осіб.

4. Враховуючи, що молодь віком 20-29 років складає 53,4% від загального числа ВІЛ-інфікованих, визначаємо їхню кількість:

3250*0,534 = 1736 осіб.

5. Враховуючи поділ ВІЛ-інфікованих за статевою ознакою, визначаємо:

= 1736*0,639 = 1109 осіб,

= 1736 -1109 = 627 осіб.

6. Ризик для чоловіка (юнака) наразитися на хворого партнера (жінку) при статевих контактах становить:

R_чол. = .

7. Ризик для жінки (дівчини) наразитися на хворого партнера (чоловіка) при статевих контактах становить:

R_жін. = .

Отже, для жінок (як, до речі, і для гомосексуалістів) ризик наразитися на хворого партнера вдвічі вищий, ніж для чоловіка нормальної сексуальної орієнтації.

Оскільки інфікування ВІЛ/СНІДом являє собою смертельну загрозу для людини, одержані значення можна порівняти за шкалою смертельних ризиків (див. модуль 1, с.27, таблиця 9). За цією шкалою як для жінок, так і для чоловіків одержані величини відносяться до розряду екстремальних (!) ризиків.

Зверніть увагу! За новим законодавством особи, які беруть шлюб, повинні надати до органів РАГСу медичну довідку про стан свого здоров’я, в якій, зокрема, мають бути наведені результати проходження тесту на ВІЛ-інфекцію.

 

ЗАВДАННЯ. За даними попередньої задачі розрахуйте індивідуальний ризик ВІЛ-інфікування для людини у віці від 30 до 39 років (для чоловіка і жінки – окремо) при нерозбірливих статевих контактах, якщо відомо, що люди цієї вікової групи серед хворих на ВІЛ-інфекцію займають 23,6%. Кількість людей у віці 30-39 років по відношенню до загальної чисельності населення Полтави складає 22,4%. Розрахунки зробіть у припущенні статевих контактів з партнером вікової групи від 20 до 39 років.

Соціальна небезпека куріння

 

1. Небезпека куріння має як суто медичний, так і соціально-економічний аспекти. Для вирощування тютюну використовуються найкращі землі, що знаходяться у найсприятливіших кліматичних умовах. Усі вони могли б використовуватися для вирощування корисних для людини сільськогосподарських культур. До того ж надання зеленому тютюновому листу жовтого забарвлення потребує постійної високої температури. За даними ВООЗ (Здоровье мира. — 1980. — №2-3. — С.28), для прогрівання одного гектара, засіяного тютюном, треба спалити таку кількість деревини, котра займає один гектар посівної площі. Підраховано, що для сушіння тютюнового листа, достатнього для виготовлення 300 сигарет, треба зрубати одне велике дерево (Здоровье мира. — 1970. — № 6. — С.8).

2. Для видалення з тютюну неприємного запаху, тютюнова промисловість використовує дорогі й дефіцитні речовини й харчові продукти: масло геранієве, настій мускатного горіху, перуанський бальзам, масло анісове, масло мускатного шавлію, масло м'ятне, лимонна есенція, масло бергамотне, мед натуральний, ванілін, арованілін, ромова есенція тощо.

 

Зверніть увагу! На одну тонну тютюну, що йде на виготовлення сигарет, використовується: ваніліну — 1,25 кілограма, арованіліну — 3,25 кілограма, ромової есенції — 96 кілограмів, масла м'ятного — 3,5 кілограма, чорносливу — 70 кілограмів, сухофруктів — 50 кілограмів.

 

3. Тютюновий бізнес вкладає значні ресурси у рекламу своєї продукції, тільки грошові витрати на неї оцінюються у сотні мільярдів доларів.

4. Куріння є основною причиною передчасної смерті, якій можна запобігти.

5. Тютюновий дим — причина розвитку понад 25 хвороб. Із шкідливою дією на організм небезпечних речовин у складі тютюнового диму пов'язана основна небезпека куріння. У тютюновому диму (залежно від якості, сортності й домішок до тютюну) міститься до 4200 різних компонентів.

6. Шкідливі речовини, що входять до складу тютюнового диму, доцільно поділити на 3 групи:

 

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! На кожній сигаретній упаковці міститься конкретна інформація щодо вмісту в 1 сигареті найшкідливіших речовин: нікотину й тютюнового дьогтю, а також повідомляється про те, що куріння може спричинити захворювання на рак.

 

7. Нікотин є однією з найсильніших рослинних отрут, алкалоїдом тютюну (а також алкалоїдом махорки). Крім нікотину, тютюн містить ще 11 отруйних алкалоїдів.

8. Нікотин не має жодного застосування у медицині, а при курінні він викликає хронічне отруєння організму.