Регуляція секреції та виділення жовчі

Секреція жовчі відбувається постійно, але вона посилюєть­ся під впливом жовчних кислот, секретину та інших гормонів. Причому чим більше виділяється жовчі в дванадцятипалу ки­шку, тим більше всмоктується жовчних кислот, які з кров'ю надходять знову в печінку і стимулюють утворення нових пор­цій жовчі. Виділення жовчі в дванадцятипалу кишку відбува­ється періодично, відповідно до приймання їжі. Умовні та без­умовні рефлекси, пов'язані з прийманням їжі, супроводжу­ються виділенням незначної кількості жовчі (імпульси ідуть у центр блукаючого нерва, а звідти по еферентних волокнах — до непосмугованих м'язів жовчного міхура та сфінктера спіль­ної жовчної протоки (м'язи жовчного міхура скорочуються, а сфінктера — розслаблюються). Після звільнення жовчного мі­хура жовч надходить у дванадцятипалу кишку прямо з печін­ки. Але основним механізмом регуляції виділення жовчі є гу­моральний, тобто під впливом гормонів, які утворюються в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки. Посилюють жов­човиділення жири, жовток, магнію сульфат.

Підшлункова залоза

Підшлункова залоза (pancreas) міститься в черевній поро­жнині, у лівій підребровій ділянці, спереду розміщений шлу­нок, зліва — селезінка, головку підшлункової залози охоплює дванадцятипала кишка. Довжина підшлункової залози стано­вить 16—22 см, маса 70—80 г. Це непарний орган. Вона належить до залоз змішаної секреції, екзокринна частина якої про­дукує панкреатичний сік, а ендокринна синтезує гормони.

Підшлункова залоза складається з трьох (послідовно спра­ва наліво) відділів: головки, тіла та хвоста. Між головкою та хвостом є невелика звужена частина — шийка. У підшлун­ковій залозі виділяють дві поверхні — передню і задню, а в ділянці тіла — ще й нижню і три краї; передній, верхній та нижній.

Екзокринна частина підшлункової залози за масою стано­вить 97% усього органа. Ззовні вона вкрита тонкою сполучно­тканинною капсулою, яка спереду зрощена з вісцеральним ли­стком очеревини. Паренхіма поділена на часточки, а часточки складаються з панкреатичних ацинусів, у який входять кін­цевий секреторний апарат і вставна протока. Вставні протоки (початковий відділ системи вивідних проток) переходять у внутрішньочасточкові, міжчасточкові протоки і спільну пан­креатичну протоку, яка проходить через товщу залози і від­кривається разом зі спільною жовчною протокою в дванадця­типалу кишку. Іноді буває додаткова протока підшлункової залози, отвір якої знаходиться на малому сосочку дванадцяти­палої кишки, розміщеному на 1,5—2 см вище від великого со­сочка дванадцятипалої кишки.

Ендокринна частина підшлункової залози має вигляд неве­ликих скупчень клітин — так званих панкреатичних острів­ців (острівці Лавгерганса), які розташовані у часточках між панкреатичними ацинусами. Найбільше острівців у хвості і найменше у головці. Загальна кількість острівців у всій залозі може коливатися від 200 тис. до 2 млн.

Склад та регуляція виділення підшлункового соку

У дорослої людини за добу виділяється 1,5—2 л підшлун­кового соку, його реакція лужна (рН 8,0—8,5). До його складу входять вода, органічні та неорганічні речовини. До неорганіч­них речовин належать іони натрію, калію, хлору та ін. Органіч­ні речовини представлені в основному ферментами — протеаза­ми (трипсиноген, хімотрипсиноген, прокарбоксиполіпептидаза тощо). Вони утворюються в неактивній формі. Активізується трипсиноген ферментом ентерокіназою, який входить до скла­ду кишкового соку. Активний трипсин активує хімотрипсино­ген, переводячи його в хімотрипсин, а прокарбоксиполіпепти-дазу в карбоксиполіпептидазу. Сік підшлункової залози міс­тить й інші протеолітичні ферменти — еластази, нуклеази, які гідролізують білки до пептидів та амінокислот. У підшлунковому соку є також інгібітори протеолітичних ферментів, які запобігають самоперетравлюванню підшлункової залози, кар­богідрази (а-амілазпу яка гідролізує крохмаль та глікоген оліго-, ди- та моносахаридів) та ліпази (ліпаза, фосфоліпаза -гідролізують жири та фосфоліпіди до жирних кислот та гліце­рину. Гідроліз жирів посилюється в присутності солей жовчних кислот та Са²⁺).

Регуляція секреції підшлункової залози здійснюється ком-плексом нейрогуморальних механізмів. Розрізняють три фази секреції: головну, шлункову та кишкову. Під час головної фа­зи секреція відбувається за рахунок безумовно- та умовнореф­лекторних реакцій (секреція починається вже через 1—2 хв після початку вживання їжі), під час шлункової фази нервові впливи зберігаються, але починають діяти гуморальні фактори, зокрема шлунковий гастрин (гормон, який синтезується сли­зовою оболонкою шлунка).

Кишкова фаза відбувається за рахунок гуморальних фак­торів (гормонів слизової оболонки дванадцятипалої кишки — секретину та холецистокініну-панкреозиміну).

 

Л Е К Ц І Я № 29

Т е м а: “Обмін речовин і енергії.”

• Процес живлення

• Обмін речовин і енергії

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Обмін речовин та енергії — це комплекс біохімічних і по­в'язаних з ними енергетичних процесів, що лежать в основі життєдіяльності живого організму. У процесі обміну речови­ни, які надходять в організм, шляхом хімічних перетворень стають власними речовинами тканин та кінцевими продук­тами, які виводяться з організму.

Метаболізм — це високоінтегрований та цілеспрямований процес, у якому бере участь велика кількість ферментних сис­тем і який забезпечується складною регуляцією на різних рівнях.

Головним наслідком енергетичних процесів в організмі є утворення теплової енергії. Величина енергетичного обміну є показником загального стану і фізіологічної активності орга­нізму. Враховуючи той факт, що порушення обміну речовин та енергії лежать в основі всіх функціональних і органічних ушкоджень органів і тканин, які призводять до виникнення хвороби, знання цієї теми має велике значення при вивченні клінічних дисциплін.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: добову потребу, біологічну та енергетичну цінність раціону, кінцеві продукти обміну білків, жирів та вуглеводів, водно-сольовий обмін, основи енергетичного обміну.

Уміти: сформулювати загальне уявлення про процеси мета­болізму в організмі, пояснити принципи утворення і витрат енер­гії, визначати основний обмін за таблицями Харріса—Бенедикта.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Обмін речовин та енергії, або метаболізм,— це сукупність Фізичних та хімічних перетворень речовин та енергії, які від­буваються у живому організмі.

Обмін речовин властивий як живій, так і неживій природі, однак між ними існує важлива відмінність. Внаслідок обміну ре-човин неживі тіла руйнуються, тоді як обмін речовин живої тка­нини з навколишнім середовищем є однією з умов її існування.

Обмін речовин складається з процесів асиміляції та дисимі­ляцїі. Асиміляція (анаболізм) — процес засвоєння організме речовин, при якому використовується енергія. Дисиміляція (катаболізм) — процес розпаду складних органічних сполук який супроводжується звільненням енергії. Процеси асиміля­ції та дисиміляції тісно пов'язані між собою. У певні періоди життя організму спостерігаються різні співвідношення між цими процесами. Так, наприклад, у період росту переважають процеси асиміляції, у дорослої людини встановлюється віднос­на рівновага між ними, а в людей похилого віку асиміляція відстає від процесів дисиміляції. Поживні речовини, які над­ходять з їжею, використовуються організмом як пластичний (із них після ряду хімічних перетворень синтезуються свої, специфічні для даного організму і для кожного органа сполу­ки, з яких будуються клітинні структури) і як енергетичний матеріал (під час окислення органічних речовин звільняється енергія, яка використовується організмом у процесі життєдія­льності).

Обмін речовин починається з надходження поживних ре­човин у травну систему та кисню в легені. В обміні речовин можна умовно виділити три етапи.

Таблиця А