Інститут контрасигнації (навести приклади).

Контрасигна́ція або контрасигнатура (лат. contrasignatura; від лат. contra — «проти», і assigno — «ставлю печатку») —підпис урядовця чи іншої офіційної особи на документі, що виданий і підписаний главою держави чи міністром, який означає, що урядовець чи інша офіційна особа бере на себе юридичну та політичну відповідальність за цей документ разом із головою держави чи міністром.У різних країнах сфера застосування інституту контрасигнування актів президента є неоднаковою.

У країнах із парламентською формою правління контрасигнуються усі або майже всі акти президента або монарха, у тому числі рішення про призначення глави і членів уряду, розпуск парламенту, повернення законопроекту (ухваленого парламентом закону, але не промульгованого главою держави) на повторний розгляд у парламенті.

У президентських республіках президент видає акти на свій розсуд і без будь-якого контрасигнування.

У країнах зі змішаною формою державного правління, зокрема в тих, де глава держави наділений за конституцією широкими і реальними владними повноваженнями, сфера застосування інституту контрасигнування актів президента так чи інакше обмежена.

Інститут контрасигнації закріплений у більшості конституцій світу.Наприклад, у Франції президентські декрети повинні супроводжуватись констигнатурою — повторним підписом — прем'єр-міністра, а розпорядження прем'єр-міністра повинні мати підпис відповідних міністрів на знак згоди з розпорядженням.

У Японії видані Парламентом закони і підписані державними міністрами урядові укази повинні бути контрасигновані Прем'єр-міністром.

 

46. Монарх: особливості конституційно-правового статусу (навести не менше 5 прикладів).

1. Спадковий монарх (король, цар, імператор, султан, шах, герцог, великий герцог і т.д.)

- у країнах з монархічною формою правління;

- монарх має право на особливий титул, кий носить лише одна особа в державі, право на особливіритуали і титуливлади, право на утримання з бюджету, в тому числі на утриманнясвогокоролівського двору, в багатьохкраїнах монархи не платятьподатків;

- влада монарха юридичновважаєтьсянепохідноювід будь-якогоіншого органу;

- монарх здійснюєсвоюдержавнувладу за власним правом і вважається джерелом всієї державної влади (суверен);

- ця прерогатива монарха пронизує все державнеуправління, тобто, жоден акт державноївлади не здійснюєтьсяпротиабо мимо влади монарха;

- в деякихкраїнах монарх фактичнообмежений у здійсненнівлади в державі, це зокрема стосується парламентських монархій, тобто монарх є лише символом держави, який не маєреальнихповноважень(Велика Британія – контр сигнатура);

- рідко, але зустрічаютьсяінститутивиборного монарха, якийобирається на певний строк (Малайзія, ОАЕ).

- особливостіспадкування престолу існують в Непалі, Бутані та деякихіншихкраїна, коли трон хоча і спакуєтьсяпевноюдинастією, але король за життявизначаємайбутньогоспадкоємця, не обов’язково старшого сина.

- обрання монарха є країни, в яких монархи обираються (МалайськаФедерація).

47. Особливості конституційно-правового статусу президента в зарубіжних державах (навести не менше 5 прикладів).

Президе́нт (лат.sid-сидіти) — глава держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління. Виборний президент

- Це є посадова особа, яка законно обіймає цю посаду протягом певного терміну, обрана на прямих чи непрямих виборах;

- На пост глави держави може бути обраним будь-який громадянин, який відповідає встановленим в конституції і законі вимогам;

- Відомий інститут пожиттєвого президентства, але це виняток із загального правила.

- президент здійснює свої повноваження на основі мандата, отриманого за результатами виборів (прямих або непрямих). Здебільшого їхні повноваження як глави держави є тотожними.

У президентських республіках президент володіє обширними фактичними повноваженнями:

· президент обирається позапарламентським шляхом непрямих виборів;

· дострокове усунення президента від посади можливо лише в двох випадках: визнання його винним судом імпічменту або відхід у відставку;

· будучи „главою виконавчої влади“, він формує уряд;

· ніякої відповідальності перед парламентом кабінет не несе, він очолюється президентом і фактично грає при ньому роль дорадчого органу. Хоча президент позбавлений права розпуску парламенту, він наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому активно впливати на всю законодавчу діяльність парламенту;

· з числа повноважень найважливіше — це право звернення до парламенту з посланнями. Поряд з цим президент сам є найважливішим нормотворчих органом.

У парламентських республіках:

· президент є главою держави, але не главою виконавчої влади, як у президентській республіці. Виконавча влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру), який і має всі необхідні державно-владні повноваження для здійснення урядової політики;

· президент обирається або парламентом, або колегією, спеціально сформованою для його обрання з обов'язковою участю членів парламенту (ФРН, Індія), тобто його влада похідна від парламенту;

· президент призначає главу уряду, але не на власний розсуд, а з числа лідерів партії чи коаліції партій, які мають більшість місць у парламенті або його нижній палаті. В іншому випадку уряд може не отримати вотум довіри в парламенті (це необхідна процедура для парламентської республіки) і не буде сформована. Члени уряду призначаються президентом за рекомендацією голови уряду;

· ключова ознака парламентської республіки — політична відповідальність уряду перед парламентом, а не перед президентом. Відповідальність ця найчастіше солідарна: недовіра голові уряду тягне за собою відставку всього уряду. У разі винесення вотуму недовіри або відмови у довірі уряд або іде у відставку, або президент, не приймаючи відставки уряду, може розпустити парламент (нижню палату) і призначити дострокові вибори;

· президент не несе відповідальність за діяльність уряду. Вона покладена на главу уряду;

· президент не може на власний розсуд відправити у відставку главу уряду, але за рекомендацією голови уряду може відправити у відставку будь-якого члена уряду;

· в законодавчій області президент парламентської республіки наділений правом законодавчої ініціативи, погодженої з урядом;

· акти, які видаються президентом, потребують контрасигнатури, тобто підпису прем'єр-міністра або міністра, які і несуть за них відповідальність. Без такого підпису акти президента недійсні. У парламентській республіці ключова фігура в державі — голова уряду

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: Як і у президентській республіці главу держави обирає народ, шляхом прямих виборів або колегією виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці:

· (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);

· свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках);

· президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту;

· президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади;

· уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку.

У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.