Оптимальні умови мікроклімату

1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць (табл. 1).

1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт, вказаної в табл. 1.

1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2 град.C за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних в табл. 1.

1.1.4. При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22-24 град.C, відносна вологість 60-40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).

 

 

1. оздоровлення повітряного середовища

Необхідну стан повітря робочої зони може бути забезпечене виконанням певних заходів, до основних з яких відносяться:

1. Механізація і автоматизація виробничих процесів, дистанційне керування ними. Ці заходи мають велике значення для захисту від впливу шкідливих речовин, теплового випромінювання, особливо при виконанні важких робіт. Автоматизація процесів, що супроводжуються виділенням шкідливих речовин, не тільки підвищує продуктивність, але і покращує умови праці, оскільки робітники виводяться з небезпечної зони. Наприклад, впровадження автоматичного зварювання з дистанційним управлінням замість ручної дає можливість різко оздоровити умови праці зварника, застосування роботів-маніпуляторів дозволяє усунути важка ручна праця.

2. Застосування технологічних процесів і обладнання, що виключають утворення шкідливих речовин або попадання їх у робочу зону. При проектуванні нових технологічних процесів і обладнання необхідно домагатися виключення або різкого зменшення виділення шкідливих речовин у повітря виробничих приміщень. Цього можна досягти, наприклад, заміною токсичних речовин нетоксичними, переходом з твердого та рідкого палива на газоподібне, електричний високочастотний нагрів; застосуванням пилоподавлення водою (зволоження, мокрий помел) при подрібненні і транспортування матеріалів і т. д.

Велике значення для оздоровлення повітряного середовища має надійна герметизація, обладнання, в якому знаходяться шкідливі речовини, зокрема, нагрівальних печей, газопроводів, насосів, компресорів, конвеєрів і т. д. Через нещільності у з'єднаннях, а також внаслідок газопроникності матеріалів відбувається витікання перебувають під тиском газів. Кількість випливає газу залежить від його фізичних властивостей, площі нещільностей і різниці тиску зовні і всередині обладнання.

3. Захист від джерел теплових випромінювань. Це важливо для зниження температури повітря в приміщенні і теплового опромінення працюючих.

4. Пристрій вентиляції та опалення, що має велике значення для оздоровлення повітряного середовища у виробничих приміщеннях.

5. Застосування засобів індивідуального захисту.

Вентиляція як засіб захисту повітряного середовища виробничих приміщень

Завданням вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Вентиляція досягається видаленням забрудненого або нагрітого повітря з приміщення і подачею до нього свіжого повітря.

За способом переміщення повітря вентиляція буває з природним спонуканням (природною) і з механічним (механічною). Можливо також поєднання природної і механічної вентиляції (змішана вентиляція).

Вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжної в залежності від того, для чого служить система вентиляції, - для подачі (припливу) або видалення повітря з приміщення або (і) для того й іншого одночасно.

За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

Дія загальнообмінної вентиляції засноване на розведенні забрудненого, нагрітого, вологого повітря приміщення свіжим повітрям до гранично допустимих норм. Цю систему вентиляції найчастіше застосовують у випадках, коли шкідливі речовини, теплота, волога виділяються рівномірно по всьому приміщенню. При такій вентиляції забезпечується підтримка необхідних параметрів повітряного середовища у всьому об'ємі приміщення.

Повітрообмін у приміщенні можна значно скоротити, якщо вловлювати шкідливі речовини в місцях їх виділення. З цією метою технологічне устаткування, що є джерелом виділення шкідливих речовин, постачають спеціальними пристроями, від яких проводиться відсмоктування забрудненого повітря. Така вентиляція називається місцевою витяжкою.

Місцева вентиляція порівняно з загальнообмінною вимагає значно менших витрат на влаштування та експлуатацію.

У виробничих приміщеннях, у яких можливе раптове надходження у повітря робочої зони великої кількості шкідливих парів і газів, поряд з робочою передбачається пристрій аварійної вентиляції.

На виробництві часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінну з місцевою, загальнообмінну з аварійною і т.п.).

Для ефективної роботи системи вентиляції важливо, щоб ще на стадії проектування були виконані наступні технічні та санітарно-гігієнічні вимоги.

1. Кількість припливного повітря повинна відповідати кількості видаляється (витяжки); різниця між ними повинна бути мінімальною.

У ряді випадків необхідно так організувати повітрообмін, щоб одна кількість повітря обов'язково було більше іншого. Наприклад, при проектуванні вентиляції двох суміжних приміщень, в одному з яких виділяються шкідливі речовини. Кількість повітря, що видаляється з цього приміщення повинно бути більше кількості припливного повітря, в результаті чого в приміщенні створюється невелике розрідження.

Можливі такі схеми повітрообміну, коли в усьому приміщенні підтримується надмірний по відношенню до атмосферного тиск. Наприклад, в цехах електровакуумного виробництва, для якого особливо важлива відсутність пилу.

 

 

1. освітлення виробничих приміщень

Основні світлотехнічні поняття та одиниці.
Найважливішим джерелом інформації, яка надходить у мозок людини, є зір. З усієї інформації за рахунок зору людина одержує близько 95%. Разом з тим, освітлення впливає на загальний стан людини його безпеки і продуктивність праці. Максимальної продуктивності праці соопветствует оптимальна освітленість. З'ясовано, що збільшення освітленості від 100 до 1000 лк при зовнішній зорової роботі підвищує продуктивність на 10-20, зменшує шлюб на 20 і знижує число нещасних випадків на 30%.
При недостатній або непостійною освітленості орган зору змушений пристосовуватися, що можливе завдяки здатності очей до акомодації та адаптації.
Акомодація - це здатність очей пристосуватися до ясного бачення предметів, які знаходяться на різних відстанях.
Адаптація - це здатність очей міняти чутливість при змінах умов освітлення.
Світлове випромінювання є частиною електромагнітного випромінювання з довжинами хвиль від 10 до 340000 нм, яке називається оптичним спектром і яке ділиться на ультрафіолетове - 10-380 нм, видиме - 380-770 нм, інфрачервоне - 770-34000 нм.
У видимій частині спектру розрізняють кольори від фіолетового (380 нм) до червоного (770 нм).
Кандела (кд) - сила світла, що випромінюється з поверхні площею 1 / 600000 м2 (державний світловий еталон) в перпендикулярному напрямку при температурі затвердіння платини.
Люмен (л) - одиниця виміру світлового потоку, який оцінюється за світловим відчуттям людського ока.
Люкс (лк) - одиниця виміру освітлення, яке характеризується щільністю світлового потоку на освітлюваної поверхні.
Типи, види та системи освітлення. Освітлення виробничих приміщень може бути природне, що створюється світлом неба (пряме і відбите), штучне (від електричних ламп) і поєднане (при використанні природного та штучного освітлення).

 

1. захист від шуму у виробничому середовищі

Шкідливими факторами виробничого середовища є рівень шуму, вібрації, рівень електромагнітного і теплового випромінювання, ступінь загартованості і запиленості та ін.

Виробниче середовище — це середовище де людина здійснює свою трудову діяльність. Воно включає комплекс підприємств, організацій, установ, навчальних закладів, об'єктів транспорту, комунікацій та ін. Виробниче середовище є частиною штучного середовища мешкання людини.

Значну частину свого часу працююча людина проводить на робочому місці. Тому важливо знати вплив цього середовища на життєдіяльність людини в процесі роботи. Зокрема, у банківській установі мають місце такі небезпечні та шкідливі фактори:

ФІЗИЧНІ

• піднімально-транспортувальні машини та механізми,

• автотранспортні засоби,

• електричний струм, що використовується у приладах технологічного устаткування, інших цілях та потребах,

• рухомі частини друкарських машинок, іншого виробничого устаткування,

• наявність зброї у деяких категорій працівників,

• підвищені рівні електромагнітного випромінювання (ЕМВ) шуму під час роботи на комп'ютерах статичної електрики, іонізації повітря Психофізіологічні

• статичні та динамічні перевантаження, розумове перенапруження,

• перенапруження зорового аналізатора

Шум — одна з форм фізичної дії середовища, безпосередньо впливає на працездатність.

Джерелами шуму є транспорт, насоси, двигуни, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка.

У робітників, які мають справу з шумними машинами та механізмами виникають стійкі порушення слуху. Проте тривала дія шуму впливає не на слух, вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, жує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес, людина стає дратівливою та пригніченою. Такий стан може спричинити аварію на виробництві. Продуктивність праці помітно знижується, як наслідок — неякісна робота.

На нинішній день шум — один з важливих факторів шкідливого впливу нашої цивілізації, він є не менш небезпечнішим, ніж забруднення повітря та води.

Умовною одиницею характеристики сили (інтенсивності) шуму є децибел (дБ), який показує, наскільки шум (звук) у відносних одиницях вище порогу слухового сприйняття людей. Допустимі межі сили шуму в різних умовах становлять 45—35 дБ, больовий поріг — 140 дБ.

У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, 90 дБ — порушує слух, 120 дБ — призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним. Шум, що утворюється під час тихої розмови між студентами в умовах навчального часу, вимірюється в 10—12 дБ і є перешкодою для роботи.

Рекомендовані такі діапазони шумів для приміщень різного призначення: для сну та відпочинку — 30—40 дБ, для розумової роботи — 45—55 дБ, для робітників цехів, гаражів, магазинів — 56—70 дБ.

Рівень шуму в приміщеннях банківських установ повинен відповідати вимогам ГОСТу 12.1.003-76 «Шум. Загальні вимоги безпеки». При цьому рівень шуму на робочих місцях службових приміщень (кабіна касира оборотної каси, господарсько-побутові приміщення) не повинні перевищувати норм, встановлених для приміщень управління та робочих кімнат, а у виробничих приміщеннях (склади, операційні каси перерахунку), де передбачене використання засобів механізації, — відповідно до даних таблиці 11).

 

 

1. захист від вібрації

Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівнянікотрі описують коливання машин у виробничих умовах і класифікуютьснаступним чином:

— зниження в|брацій в джерелі виникнення шляхом зниження або усунення збуджувальних сил;

— відлагодження від резонансних режимів раціональним виборе приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;

— вібродемпферування — зниження вібрацій за рахунок сштертя демпферного пристрою, тобто переведення коливної енері в тепло;

— динамічне гасіння — введення в коливну систему додаткові мас або збільшення жорсткості системи

— віброізоляція — введення в коливну систему додатковогопружного зв'язку, з метою послаблення передавання вібрацій, суміжному
елементу конструкції або робочому місцю;

— використання індивідуальних засобів захисту.

Зниження вібрації в джерелі її виникнення досягається шляхом зменшення сили, яка викликає коливання. Тому ще на стадії проектування машин та механічних пристроїв потрібно вибирати кінематичні схеми, в котрих динамічні процеси, викликані ударами та прискореннями, були б виключені або знижені. Зниження вібрації може бути досягнуте зрівноваженням мас, зміною маси або жорсткості, зменшенням технологічних допусків при виготовленні і складанні, застосуванням матеріалів з великим внутрішнім тертям. Велике значення має підвищення точності обробки та зниження шорсткості поверхонь, що труться.

Відлагодження від режиму резонансу. Для послаблення вібрацій істотне значення має запобігання резонансним режимам роботи з метою виключення резонансу з частотою змушувальної сили. Власні частоти окремих конструктивних елементів визначаються розрахунковим методом за відомими значеннями маси та жорсткості або ж експериментальне на стендах.

Резонансні режими при роботі технологічного обладнання усуваються двома шляхами: зміною характеристик системни (маси або жорсткості) або встановленням іншого режиму роботи (відлагодження резонансного значення кутової частоти змушувальної сили).

Вібродемпферування. Цей метод зниження вібрацій реалізується шляхом перетворення енергії механічних коливань коливної системи в теплову енергію. Збільшення витрат енергії в системі здійснюється за рахунок використання в якості конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас, металогуми, сплавів марганцю та міді, нікелетитанових сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару пружнов'язких матеріалів, котрі мають великі втрати на внутрішнє тертя. Найбільший ефект при використанні вібродемпферних покриттів досягається в області резонансних частот, оскільки при резонансі значення впливу сил тертя на зменшення амплітуди зростає.

Найбільший ефект вібродемпферні покриття дають за умови, що протяжність вібродемпферного шару співрозмірна з довжиною хвилі згину в матеріалі конструкції. Покриття необхідно наносити в місця де генерується вібрація максимального рівня. Товщина вібродемпфернії покриттів береться рівною 2—3 товщинам елемента конструкції, t котру воно наноситься.

Добре демпферують коливання мастильні матеріали. Шар масти/ між двома спряженими елементами усуває можливість безпосереднього контакту, а відтак — появу сил поверхневого терт котрі є причиною збудження вібрацій.

Віброгасіння. Для динамічного гасіння коливань використовуютьа динамічні віброгасії пружинні, маятникові, ексцентрикові, гідравлічні. Вон являють собою додаткову коливну систему з масою т та жорсткістю q власна частота котрої /0 налаштована на основну частоту /коливань даноп агрегата, що має масу М та жорсткість Q, віброгасій кріпиться н< вібруючому агрегаті і налаштовується таким чином, що в ньому в кожниі момент часу збуджуються коливання, котрі знаходяться в протифаз з коливаннями агрегата. Недоліком динамічного гасія є те, що він діє лиш при певній частоті, котра відповідає його резонансному режиму коливань

Для зниження вібрацій застосовуються також ударні віброгасі маятникового, пружинного і плаваючого типів. В них здійснюєтьа перехід кінетичної енергії відносного руху елементів, що контактують в енергію деформації з поширенням напружень із зони контакту пі елементах, що взаємодіють. Внаслідок цього енергія розподіляється гк об'єму елементів віброгасія, котрі зазнають взаємних ударів, викликаючі їх коливання. Одночасно відбувається розсіювання енергії внаслідок ді сил зовнішнього та внутрішнього тертя. Маятникові ударні віброгасі використовуються для гасіння коливань частотою 0,4—2 Гц пружинні — 2—10Гц, плаваючі — понад 10 Гц.

Віброгасії камерного типу призначені для перетворенніпульсуючого потоку газу в рівномірний. Такі віброгасії встановлюютьсяна всмоктувальній та нагнітальній сторонах компресорів, нігідроприводах. Вони забезпечують значне зниження рівня вібраційтрубо- та газопроводів.

Динамічне віброгасіння досягається також встановленням агрегата Щ масивному фундаменті. Маса фундамента підбирається таким чином, щоІ амплітуда коливань підошви фундамента не перевищувала 0,1—0,2 мм.

Віброізоляція полягає у зниженні передачі коливань від джерела збудження до об'єкта, що захищається, шляхом введення в коливну" систему додаткового пружного зв'язку. Цей зв'язок запобігає передачі енергії від коливного агрегата до основи або від коливної основи до людини або до конструкцій, що захищаються.

Віброізоляція реалізується шляхом встановлення джерела вібрації на віброізолятори. В комунікаціях повітропроводів розташовуються гнучкі вставки. Застосовуються пружні прокладки у вузлах кріплення повітропроводів, в перекриттях, несучих конструкціях будівель, в ручному механізованому інструменті.

Для віброізоляції стаціонарних машин з вертикальною змушувальною силою використовують віброізолювальні опори у вигляді прокладок або пружин. Однак можлива їх комбінація. Комбінований віброізолятор поєднує пружинний віброізол'ятор з пружною прокладкою. Пружинний віброізолятор пропускає високочастотні коливання, а комбінований забезпечує необхідну ширину діапазона коливань, що гасяться. Пружні елементи можуть бути металевими, полімерними, волокнистими, пневматичними, гідравлічними, електромагнітними.

Засоби індивідуального захисту від вібрації застосовуються у випадку, коли розглянуті вище технічні засоби не дозволяють знизити рівень вібрації до норми. Для захисту рук використовуються рукавиці, вкладиші, прокладки. Для захисту ніг — спеціальне взуття, підметки, наколінники. Для захисту тіла — нагрудники, пояси, спеціальні костюми.

З метою профілактики вібраційної хвороби для працівників рекомендується спеціальний режим праці. Наприклад, при роботі з ручними інструментами загальний час роботи в контакті з вібрацією не повинен перевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість безперервного впливу вібрації, включаючи мікропаузи, не повинна перевищувати 15—20 хв. Передбачається ще дві регламентовані перерви для активного відпочинку.

Всі, хто працює з джерелами вібрації, повинні проходити медичні огляди перед вступом на роботу і періодично, не рідше 1 разу на рік.

 

 

1. захист від електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону

Для зменшення впливу ЕМП на персонал та населення, яке знаходиться у зоні дії радіоелектронних засобів, потрібно вжити ряд захисних заходів. До їх числа можуть входити організаційні, інженерно-технічні та лікарсько-профілактичні.

Здійснення організаційних та інженерно-технічних заходів покладено передусім на органи санітарного нагляду. Разом з санітарними лабораторіями підприємств та установ, які використовують джерелі електромагнітного випромінювання, вони повинні вживати заходи з гігієнічної оцінки нового будівництва та реконструкції об'єктів, котр виробляють та використовують радіозасоби, а також нови; технологічних процесів та обладнання з використанням ЕМП, проводит! поточний санітарний нагляд за об'єктами, які використовують джерелі випромінювання, здійснювати організаційно-методичну роботі з підготовки спеціалістів та інженерно-технічний нагляд.

Ще на стадії проектування повинне бути забезпечене таке взаємні розташування опромінюючих та опромінюваних об'єктів, яке б зводшк до мінімуму інтенсивність опромінення. Оскільки повністю уникнуп опромінення неможливо, потрібно зменшити ймовірність проникненні людей у зони з високою інтенсивністю ЕМП, скоротити час перебуванні під опроміненням. Потужність джерел випромінювання мусить буті мінімально потрібною.

Виключно важливе значення мають інженерно-технічні методи тч засоби захисту: колективний (група будинків, район, населений пункті локальний (окремі будівлі, приміщення) та індивідуальний. Колективний захист спирається На розрахунок поширення радіохвиль в умова) конкретного рельєфу місцевості. Економічно найдоцільніші використовувати природні екрани — складки місцевост1 лісонасадження, нежитлові будівлі. Встановивши антену на горі, можи зменшити інтенсивність поля, яке опромінює населенний пунк-у багато разів. Аналогічний результат дає відповідна орієнтаці діаграми напрямленості, особливо високоспрямованих анте» наприклад, шляхом збільшення висоти антени. Але висока антен складніша, дорожча, менш стійка. Крім того, ефективність таког захисту зменшується з відстанню.

При захисті від випромінювання екрана повинне враховуватис затухання хвилі при проходженні через екран (наприклад, через лісої смугу). Для екранування можна використовувати рослинність. СпеціальІ екрани у вигляді відбивальних і радіопоглинальних щитів дорог малоефективні і використовуються дуже рідко.

Локальний захист дуже ефективний і використовується част* Він базується на використанні радіозахисних матеріалів, яі забезпечують високе поглинання енергії випромінювання у матеріалі та віддзеркалення від його поверхні. Для екранування шляхом віддзеркалення використовують металеві листи та сітки з доброю провідністю. Захист приміщень від зовнішніх випромінювань можна здійснити завдяки обклеюванню стін металізованими шпалерами, захисту вікон сітками, металізованими шторами. Опромінення у такому приміщенні зводиться до мінімуму, але віддзеркалене від екранів випромінювання перерозповсюджується у просторі та потрапляє на інші об'єкти

До інженерно-технічних засобів захисту також належать:

— конструктивна можливість працювати на зниженій потужності
v процесі налагоджування, регулювання та профілактики;

— робота на еквівалент налагоджування;

— дистанційне керування.

Для персоналу, шо обслуговує радіозасоби та знаходиться на невеликій відстані, потрібно забезпечити надійний захист шляхом екранування апаратури. Поряд із віддзеркалюючими широко розповсюджені екрани із матеріалів, що поглинають випромінювання.

Існує велика кількість радіопоглинальних матеріалів як однорідного складу, так і композиційних, котрі складаються з різнорідних діелектричних та магнітних речовин. З метою підвищення ефективності поглинача поверхня екрана виготовляється шорсткою, ребристою або у вигляді шипів.

Радіопоглинальні матеріали можуть використовуватися для захисту навколишнього середовища від ЕМП, яке генерується джерелом, що знаходиться в екранованому об'єкті. Крім того, радіопоглиначами для захисту від віддзеркалення личкуються стіни безлунких камер — приміщень, де випробовуються випромінювальні пристрої. Радіопоглинальні матеріали використовуються в кінцевих наван­таженнях, еквівалентах системах.

Засоби індивідуального захисту використовують лише у тих випадках, коли інші захисні заходи неможливо застосувати або вони недостатньо ефективні: при переході через зони збільшеної Інтенсивності випромінення, при ремонтних та налагоджувальних роботах у аварійних ситуаціях, під час короткочасного контролю та при зміні інтенсивності опромінення. Такі засоби незручні в експлуатаціїобмежують можливість виконання робочих операцій, погіршуютгігієнічні умови.,

Для захисту тіла використовується одяг із металізованих тканин та радіопоглинаючих матеріалів. Металізована тканина складається Щ бавовняних чи капронових ниток, спіральне обвитих металевим дрото\ Таким чином, ця тканина, мов металева сітка (при віддалі між нитками цц 0,5 мм) послаблює випромінювання не менш, як на 20—ЗО дБ. При(зшиванні деталей захисного одягу потрібно забезпечити контакті ізольованих провідників. Тому електрогерметизація швів проводитьсй електропровідними розчинами чи клеями, які забезпечують гальванічний контакт або збільшують ємнісний зв'язок проводів, котрі не контактують^

Очі захищають спеціальними окулярами зі скла з нанесеною на внутрішній бік провідною плівкою двоокису олова. Гумова оправа окулярів має запресовану металеву сітку або обклеєна металізованою тканиною; Цими окулярами випромінювання НВЧ послаблюється на 20—ЗО дБ.

Раніше використовувані рукавички та бахили зараз вважають непотрібними, оскільки допустима величина щільності потоку енергйі для рук та ніг у багато разів вища, ніж для тіла.

Колективні та індивідуальні засоби захисту можуть забезпечити тривалу безпечну роботу персоналу на радіооб'єктах.

 

 

1. захист від випромінювань оптичного діапазону

Цим терміном позначається випромінювання видимого діапазону хвиль (0,4—0,77 мкм), а також межуючих з ним діапазонів —'• інфрачервоного (ІЧ) з довжиною хвилі 0,77—0.1 мкм та ультрафіолетового (УФ) з довжиною хвилі 0,4—0,05 мкм.

Таким чином, з боку довгих хвиль між оптичним діапазоном та НВЧ лежить маловивчений та поки що маловикористовуваний діапазон субміліметрових хвиль (0—0,1 мм), а з боку коротких хвиль — перехід до рентгенівського випромінювання.

Радіоелектронні прилади, як і будь-які інші, мають ККД менше 100 %, і частина енергії джерел живлення витрачається на покриття втраті та в кінцевому рахунку переходить у тепло, тобто, в ІЧ випромінювання.

Джерелами ІЧ випромінювання є багато елементів та вузлів радіоапаратури — електровакуумні, напівпровідникові та квантові прилади, індуктивності, резистори, трансформатори, з'єднувальні проводи тощо. Аналогічним чином електровакуумні прилади у скляних балонах дають випромінювання у видимій області спектра. Але такого роду випромінювання порівняно малої інтенсивності не викликає помітного екологічного впливу. Це ж стосується і некогерентного УФ випромінювання, яке використовується у технологічному процесі фотолітографії при виробництві мікросхем.

Лазерне випромінювання має ряд особливостей. Воно характеризується великою часовою та просторовою когерентністю — кореляцією (сумісністю) фаз коливань у деякій точці простору на певну величину моменту часу, а також кореляцією фаз коливань у різних точках простору в один і той же момент часу.

Часова когерентність зумовлює монохроматичність (одно-частотність) випромінювання, що випливає із самого принципу дії лазера як квантового прилада. У реальних умовах з ряду причин ширина спектра лазерного випромінювання обмежна, хоча й досить немала.

Просторова когерентність зумовлює високу скерованість лазерного випромінювання, тобто малу кутову розбіжність променя на великих відстанях. У зв'язку із малою довжиною хвилі лазерне випромінювання може бути сфокусоване оптичними системами (лінзами та дзеркалами) невеликих геометричних розмірів, обмежених дифракцією, завдяки чому на малій площі досягається велика густина випромінювання.

Вказані властивості та їх поєднання є основою для широкого використання лазерів. За їх допомогою здійснюється багатоканальний зв'язок на великих відстанях (причому кількість каналів тут у десятки тисяч разів може перевищувати можливості НВЧ діапазону), лазерна локація, дальнометрія, швидке опрацювання інформації.

Вплив лазерного випромінювання на біологічні тканини може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної складової ЕМП), перебудови внутріклітинних структур. Залежно від різних обставин прояв кожного ефекту зокрема чи їх сумарна дія можуть відрізнятися.

При великій інтенсивності і дуже малій тривалості імпульсів спостерігається ударна дія лазерного випромінювання, яка розповсюджується з великою швидкістю та призводить до пошкодження внутрішніх тканин за відсутності зовнішніх проявів.

Найважливішим фактором дії потужного лазерного випромінювання на біологічне середовище є тепловий ефект, який проявляється у вигляді опіку, іноді з глибинним руйнуванням — деформацією і навіть випаровуванням клітинних структур. При менш інтенсивному випромінюванні на шкірі можуть спостерігатися видимі зміни (порушення пігментації, почервоніння) з досить чіткими межами ураженої ділянки. Шкірний покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного випромінювання, значною мірою захищає організм від серйозних внутрішніх ушкоджень. Але є відомості, що опромінення окремих ділянок шкіри викликає порушення у різних системах організму, особливо нервової та серцево-судинної.

У зв'язку з різною поглинальною здатністю живих тканин при відносно слабких ушкодженнях шкіри можуть виникати серйозні ураження внутрішніх тканин — набряки, крововиливи, змертвіння, згортання крові. Результатом навіть дуже малих доз лазерного випромінювання можуть бути такі явища, як майже при НВЧ опроміненні — нестійкість артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втома, роздратування. Звичайно, такі порушення зворотні і зникають після відпочинку.

Найсильніше впливає лазерне випромінювання на очі. Тутнайсерйознішу небезпеку становить випромінювання УФ діапазону,яке може призвести до коагуляції білка, рогівки та опіку слизовоїоболонки, що викликає повну сліпоту. Випромінювання видимогодіапазону впливає на клітини сітківки, внаслідок чого настає тимчасовасліпота або втрата зору від опіку з наступною появою рубцевих ран.Випромінювання ІЧ діапазону, яке поглинається райдужноюоболонкою, кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне,але також може спричинити сліпоту.

Таким чином, лазерне випромінювання ушкоджує (часом безповоротно) усі структури ока.

Внаслідок лазерного опромінення у біологічних тканинах можуть виникати вільні радикали, які активно взаємодіть з молекулами та порушують нормальний хід процесів обміну на клітинному рівні. Наслідком цього є загальне погіршення стану здоров'я, (як і при впливі іонізаційних випромінювань).

1. захист від іонізуючих випромінювань

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

— використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом
переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

— скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

— віддалення робочого місця від джерела іонізуючого
випромінювання;

— екранування джерела іонізуючого випромінюванн.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання

Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.

З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких_матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:

— іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища);

— сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів,
котрі виникають в речовинах, що люмінесціюють при проходженні через
них іоні: «чих випромінювань);

— фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння
фотопластинки під дією випромінювання);

— калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що
виділяється в поглинальній речовині).

1. підтримання оптимального метеорологічного режиму в цеху, приміщеннях, на робочих місцях
2. зменшення параметрів шуму за рахунок розробки звукоізоляційних та звукопоглинаючих конструкцій, засобів індивідуального захисту

Боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Це найбільш дієвий спосіб боротьби з шумом. Створюються малошумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.

Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією. Об'єкт, котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер'єр цеху. Різновидом цього методу є кабіна, в котрій розташовується найбільш шумний об'єкт і в котрій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.

Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає в тому, що шумовипромінювальний об'єкт або декілька найбільш шумних об'єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стіною або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об'єкта в окремій кабіні. При цьому в ізольованому приміщенні і в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце і людину від безпосереднього впливу прямого звуку, однак не знижують шум в приміщенні.

Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюватись резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або в поєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки приміщень залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх розташування, об'єму приміщення, його геометрії, місць розташування Джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких

приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 м) витягненої форми
Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА