Норми судового і адміністративного захисту інтелектуальної власності у відповідності до вимог угоди trips

Питанням захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності присвячена Частина ІІІ Угоди TRIPS “Захист прав інтелектуальної власності”. Її положення стосуються загальних зобов’язань цивільно-правових й адміністративних процедур та заходів для усунення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, а також тимчасових заходів, особливих умов щодо заходів на митному кордоні й кримінальних процедур, які повинні застосовуватися країнами для захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

У цій частині досить детально викладені процесуальні норми, тобто права та обов’язки учасників спорів, пов’язані з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності, права судових органів при винесенні рішень (наприклад, визначення обсягу виплат позивачу) та попередньому забезпеченні позовів щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності (наприклад, арешт партії товару).

Загальні вимоги щодо захисту інтелектуальної власності. Відповідно до вимог Угоди TRIPS країни-учасниці зобов’язуються забезпечити на своїй території дію таких процедур, що дозволять здійснювати заходи, які запобігають правопорушенням у сфері інтелектуальної власності та їх недопущенню в майбутньому. Водночас відповідно до Статті 41 Угоди TRIPS національне законодавство не повинно перешкоджати торгівлі, створювати основу для зловживань у цій сфері. Тобто засоби захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності повинні сприяти інтересам законної торгівлі та дозволяти застосовувати їх без будь-якої шкоди для захисту інтересів власників прав.

У Статті 41 Угоди TRIPS зазначено, що законодавство кожної країни повинно мати норми, які давали б змогу виконувати ефективні дії, спрямовані проти будь-якого порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, включаючи термінові заходи для запобігання правопорушень і правові санкції на випадок подальших правопорушень. При цьому процедура розгляду позовів, скарг тощо повинна бути рівною для всіх і справедливою. Крім того, вона не повинна бути занадто складною та дорогою, не повинна призводити до необґрунтованого подовження термінів або неправомірних затримок.

Відповідно до Статті 41 Угоди TRIPS рішення судових та інших органів, які розглядають спори щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, повинні бути аргументованими й оформлятися в письмовому вигляді. З рішеннями мають бути ознайомлені сторони, що беруть участь у справі. Рішення у справі на користь будь-якої сторони повинно бути обґрунтовано винятково на отриманих у процесі розгляду справи доказах.

Згідно з цією ж статтею сторони повинні мати можливість оскаржити в судовому порядку рішення, прийняте адміністративним органом, а також подати до суду вищої інстанції аргументовану скаргу на рішення суду нижчої інстанції.

Необхідно зазначити, що Угода TRIPS не примушує країни-учасниці створювати у себе якусь спеціальну систему забезпечення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, яка відрізнялася б від системи захисту прав, що діє в цій країні. Тобто, процедури, що забезпечують захист прав на об’єкти інтелектуальної власності, можуть ґрунтуватися на вже існуючій правовій системі. Такими способами і типами захисту інтелектуальної власності визнаються:

· цивільно-правова;

· адміністративна;

· кримінальна

· захист на митному кордоні

Цивільно правова процедура захисту інтелектуальної власності. У Статті 42 Розділу 2 Частини ІІІ Угоди TRIPS “Цивільно-правові та адміністративні процедури і засоби захисту” на країни-учасниці покладається обов’язок надавати власникам прав на об’єкти інтелектуальної власності можливість звертатися для захисту своїх прав до цивільних судових процедур, а відповідачам - право на письмове повідомлення про ці звернення. Під час слухання сторони мають право на представництво, тобто можуть бути представлені в суді незалежними адвокатами, однак процесуальне законодавство не повинно зобов’язувати сторони обов’язково бути присутніми на засіданнях суду особисто.

Під час слухання справи суд має право вжити заходів щодо нерозголошення конфіденційної інформації позивача й відповідача. Ці положення важливі для забезпечення “доступності” цивільного судочинства з метою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки сторони, що беруть участь у спорі, можуть доручити вести свою справу адвокатам без відриву від виконання своїх прямих обов’язків.

Відповідно до Статті 43 Угоди TRIPS судові органи повинні бути наділені правом затребувати в однієї із сторін, наприклад, у відповідача, докази, які знаходяться у нього та достатні для того, щоб підкріпити суть позову позивача, якщо останній переконає суд в існуванні таких доказів. При розгляді доказів, отриманих таким чином, суд повинен забезпечити зберігання комерційної таємниці відповідача.

У випадку, якщо одна із сторін свідомо, протягом “розумного” проміжку часу без законних на те підстав відмовляє у наданні доказів або в доступі до необхідних матеріалів, суд вправі прийняти остаточне рішення на базі відомостей, що вже є в його розпорядженні. У цьому випадку до “достовірної” буде віднесена інформація (включаючи скаргу або заяву) від сторони про наявність доказів, доступ до якої не був наданий іншою стороною. Таке рішення буде вважатися вірним і обґрунтованим.

У Статті 44 Угоди TRIPS зазначено, що судові органи мають повноваження зажадати від будь-якої сторони утримуватися від порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності шляхом заборони передачі до торговельної мережі товарів, виготовлених та введених в оборот із порушенням прав на ці об’єкти, відразу після проходження такими товарами процедури “розмитнення”. Ці дії судових органів не повинні залежати від того, знав або міг знати потенційний порушник, що його майбутні дії будуть порушувати права на об’єкти інтелектуальної власності.

У разі, якщо урядом країни-учасниці СОТ надається примусова ліцензія на здійснення прав на об’єкти інтелектуальної власності, власнику прав має бути сплачена адекватна матеріальна компенсація. Спірні ситуації, пов’язані з наданням примусової ліцензії, повинні вирішуватися у судовому порядку.

Згідно зі Статтею 45 Угоди TRIPS судові органи мають повноваження вимагати від порушника прав на об’єкти інтелектуальної власності оплатити власнику прав збитки, сума яких компенсувала б шкоду, що завдана власнику прав на об’єкт інтелектуальної власності у зв’язку з цим порушенням. Ця компенсація виплачується незалежно від того, чи порушник знав або повинен був знати про те, що він своїми діями порушує права законного власника прав на об’єкт інтелектуальної власності.

Суд також може вимагати від порушника компенсувати потерпілому понесені ним витрати на судовий процес, у тому числі витрати на “розумні” гонорари адвокатам потерпілого. У деяких випадках суд може зобов’язати порушника відшкодувати потерпілому понесені ним збитки й упущену вигоду, навіть якщо порушник не знав і не міг знати про те, що порушує права на об’єкти інтелектуальної власності.

Відповідно до Статті 46 Угоди TRIPS судові органи можуть вирішити без сплати будь-якої компенсації вилучити з обороту товари, виготовлені та введені в оборот з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності. При цьому зазначену дію потрібно здійснювати, щоб не завдати шкоди законному власнику прав на ці об’єкти інтелектуальної власності. Суд може також вирішити знищити такі товари, у тому числі й ті, що були виготовлені з використанням запатентованого матеріалу й запатентованим способом. Судовий орган може вирішити, щоб матеріали і знаряддя виробництва, що використовувалися при виготовленні подібних товарів, також були вилучені з обороту.

У кожному окремому випадку суд повинен брати до уваги та оцінювати “серйозність” порушення, щоб у результаті не постраждали інтереси третіх осіб. Щодо товарів із фальсифікованими знаками для товарів і послуг, просте вилучення знака, права на який належать іншій особі, не може бути достатньою умовою для надання дозволу щодо допуску цього товару в оборот.

Відповідно до Статті 47 Угоди TRIPS судовий орган може вимагати від порушника проінформувати власника прав на об’єкт інтелектуальної власності щодо третіх осіб, які брали участь у виробництві та розповсюдженні товарів, виготовлених з порушенням цих прав.

З метою недопущення зловживань з боку власників прав на об’єкти інтелектуальної власності в конкурентній боротьбі в умовах ринкової економіки Стаття 48 Угоди TRIPS містить положення, що забезпечує права відповідача у випадку, якщо суд виявить претензії власника прав неправомірними. Судовий орган може зажадати від власника прав, що пред’являє незаконні вимоги, компенсувати відповідачу шкоду, завдану в результаті такого недобросовісного здійснення своїх прав. Суд також може зажадати від позивача в такому випадку компенсувати відповідачу понесені ним витрати на судове діловодство, у тому числі й на “розумні” гонорари адвокатам.

Кримінальна процедура захисту інтелектуальної власності. Вимоги Угоди TRIPS, що стосуються кримінальних процедур покарання за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності і містяться у Статті 61 Розділу 5 Частини ІІІ “Кримінальні процедури”.

Відповідно до цієї статті країни-члени СОТ повинні передбачити у своєму національному законодавстві кримінальні процедури і штрафи, що можуть бути застосовані у випадку навмисної фальсифікації знаків для товарів і послуг або при порушенні прав на об’єкти авторського права і суміжних прав, якщо ці порушення відбуваються з комерційною метою. Заходи покарання повинні включати тюремне ув’язнення, а також грошові штрафи, достатні для попередження порушення прав. У відповідних випадках заходи покарання повинні включати накладення арешту, конфіскацію й знищення контрафактних і піратських товарів, будь-яких матеріалів та знарядь виробництва, що використовувалися при вчиненні правопорушень.

Оскільки виготовлення й використання фальсифікованих знаків для товарів і послуг, а також продаж товарів, виготовлених піратським шляхом, приносить надзвичайно великі прибутки, іноді матеріальна відповідальність не повною мірою виконує превентивні функції. У зв’язку з цим, Стаття 61 Угоди TRIPS зобов’язує застосовувати кримінальні процедури й кримінальні покарання, принаймні, у випадках навмисної фальсифікації знака для товарів і послуг, а також піратського виготовлення товарів, на які поширюються правові норми авторського права і суміжних прав, якщо всі ці порушення здійснюються на комерційній основі.

Тюремне ув’язнення і/або грошові штрафи за строками або розмірами повинні відповідати рівню аналогічних покарань, що накладаються за подібні злочини, і в будь-якому випадку повинні повною мірою виконувати превентивні функції.

Як і у випадку порушення цивільного процесу проти осіб, що мають відношення до фальсифікації знаків для товарів і послуг та піратського виготовлення копій творів, що охороняються нормами авторського права і суміжних прав, відповідні заходи судового захисту повинні включати накладення арешту, конфіскацію і знищення товарів, виготовлених з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також будь-яких матеріалів і знарядь виробництва, що використовувалися при виготовленні зазначених товарів.

При цьому Угода TRIPS визначає систему мінімальних вимог. Країни-члени СОТ мають право включити до національного законодавства норми, що забезпечують більш високий рівень захисту прав. Кожна країна може передбачити у своєму національному законодавстві кримінальну процедуру покарання й за інші порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, особливо, коли порушення зроблені навмисно і здійснювалися з комерційною метою.

Адміністративна процедура захисту інтелектуальної власності. У Статті 49 Угоди TRIPS йдеться про організацію захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності за допомогою адміністративних процедур. У ній ще раз наголошується, що рішення адміністративних органів на користь однієї із сторін може бути оскаржене у судовому порядку. Процедура розгляду спорів в адміністративному порядку має відповідати принципам, сформульованим у Статтях 42-48 Угоди TRIPS.

У Статті 50 Угоди TRIPS йде мова про тимчасові заходи, що застосовують судові органи при захисті прав на об’єкти інтелектуальної власності. В статті йдеться про те, що судовим органам мають бути надані повноваження щодо використання ефективних засобів для запобігання порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, вони мають право не допускати надходження до торговельної мережі товарів, що виготовлені з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності, включаючи імпортні товари відразу після процедури “розмитнення”. Тобто мова йде про арешт партії товарів, стосовно яких є підозри, що вони введені в оборот із порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Суди можуть застосовувати ефективні заходи щодо забезпечення охорони матеріалів, які надалі можуть бути використані як докази в справі про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Суд повинен вжити термінових заходів стосовно попереднього забезпечення позову власника прав (сюди ж належить накладення арешту на майно відповідача) за умови, що подальша затримка завдасть непоправної шкоди законному власнику прав на об’єкт інтелектуальної власності або існує доказовий ризик знищення зазначених матеріалів (доказів).

Для забезпечення впевненості суду в справедливості своїх дій, йому надаються повноваження вимагати від позивача надання доказів щодо законності його прав на об’єкти інтелектуальної власності і що його права в дійсності порушуються діями відповідача або відповідач реально збирається порушити їх у майбутньому. З іншого боку, суд має повноваження вжити заходів щодо захисту законних інтересів відповідача й не припускати, щоб позивач зловживав своїми правами. Це здійснюється шляхом надання позивачем застави або рівноцінної гарантії для захисту прав відповідача.

Якщо тимчасові заходи були прийняті, відповідач негайно повинен бути ознайомлений з цим фактом. Суд за запитом відповідача протягом “розумного” проміжку часу та у його присутності повинен здійснити перегляд справи для визначення правомірності й доцільності тимчасових заходів, підтвердження необхідності їх подальшого подовження, часткової зміни або скасування. У будь-який час суд може вимагати від позивача надання додаткових доказів, щоб пересвідчитися у правильності прийнятого рішення.

Після того, як судом були прийняті тимчасові заходи для забезпечення позову, протягом 20 робочих днів або 31 календарного дня (вибирається більш тривалий термін) спір має бути розглянутий судом по суті справи. В іншому разі за заявою відповідача тимчасові заходи, що застосовуються судом, необхідно припинити. Це положення захищає інтереси відповідача від можливих зловживань з боку власника прав на об’єкт інтелектуальної власності.

Крім того, у випадку, якщо тимчасові заходи скасовані судом або справа вирішена на користь відповідача (тобто, якщо суд встановить, що порушення прав не було і не було спроби порушити їх), суд може вимагати від власника прав компенсувати шкоду, що була завдана інтересам відповідача застосуванням тимчасових заходів.

Застосування тимчасових заходів може бути передбачено й адміністративною процедурою вирішення спорів, проте така процедура має здійснюватися відповідно до принципів, викладених вище.

Захист від недобросовісної конкуренції. З метою забезпечення ефективного захисту від недобросовісної конкуренції, як це передбачено статтею 10bis Паризької конвенції з охорони промислової власності, у Розділі 7 “Охорона нерозголошуваної інформації” Частини ІІ Угоди TRIPS зазначені вимоги стосовно охорони прав на конфіденційну інформацію

Аналіз інформації щодо регулювання пов’язаних з комерційною таємницею правовідносин у промислово розвинених країнах дозволяє зробити узагальнення: в цих країнах існують відомі методи охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, а саме право на об’єкти промислової власності, авторське право і суміжні права та право на охорону нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності, зокрема комерційної таємниці. Остання часто визначається як будь-яка корисна в бізнесі інформація, яка забезпечує переваги порівняно з конкурентами, що нею не володіють.

Окрім специфічних рис, між цими методами існують й відмінності:

· охоронні документи на об’єкти промислової власності потребують обов’язкової публікації, тоді як комерційна таємниця зберігається у секреті;

· авторське право і суміжні права захищають лише форму відображення ідей, а комерційна таємниця стосується безпосередньо їхнього змісту.

Комерційна таємниця відрізняється від інших об’єктів інтелектуальної власності також тим, що сама ідея може перебувати в розпорядженні тільки одного власника. Конкуренти можуть дійти до аналогічного рішення незалежно один від одного.

Для захисту комерційної таємниці необов’язково отримувати охоронний документ. Це дуже важлива особливість: комерційна таємниця не обмежується охороноспроможними ідеями, вона містить широкий спектр ноу-хау, ділової практики, ділових секретів, секретів виробництва тощо.

У більшості випадків у промислово розвинених країнах суди вважають необхідною умовою для відкриття справи про порушення прав на комерційну таємницю наявність конфіденційних відносин між сторонами.

У кожному конкретному випадку суди враховують низку додаткових чинників. Наприклад, якщо інформація може бути легко скопійована та розголошена, і це буде доведено, суд може не визнати її комерційною таємницею. Потрібно мати докази, що власник прав на комерційну таємницю вжив належних заходів щодо захисту інформації. Мали місце прецеденти, коли суд відхиляв позов, оскільки працівники фірми конкретно не знали, що є комерційною таємницею на їхньому підприємстві.

Суди беруть до уваги й те, що інформація має вартість також у тому випадку, коли вона використовується лише один раз, і водночас, якщо це є негативна інформація (чого не слід робити), або інформація може стати важливою у майбутньому (потенційна цінність комерційної таємниці).