Корпоративне управління в банках.. Розвиток корпоративного управління в банківській системі України.

Недослідженість та невивченість особливостей корпоративного управління у фінансовому секторі, у якому домінують комерційні банки, а також розвиток небанківських фінансових посередників, на жаль, перебуває на початковій стадії, призводить до їх неефективного управління та відсутності привабливості для потенційних інвесторів у наслідок чого страждає, перш за все, економіка України. В зв’язку з цим, на наш погляд, визначення особливостей корпоративного управління у банківському секторі допоможе створенню правового поля для вирішення проблем корпоративного управління у цій галузі, які присутні на сьогоднішній день.

Так, за визначенням Базельського комітету по банківському нагляду корпоративне управління у банківських організаціях – це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів та менеджерами вищої ланки з використанням методів за допомогою яких банки: встановлюють цілі свого бізнесу, до якого відноситься: створення економічної вартості для власників; управління поточною діяльністю кампанії; врахування інтересів заінтересованих сторін; забезпечення відповідної корпоративної діяльності та корпоративної поведінки банків вимогам надійної банківської практики, діючому законодавству та нормативній базі; захист інтересів вкладників. Утворюючи ефективну систему корпоративного управління, банки зустрічаються з необхідністю вирішення багатьох питань у доповнення до тих, з якими мають справу акціонерні товариства (АТ), діючі у реальному секторі економіки.

По-перше, фундаментальний взаємозв’язок принципала та агента (відношення між власниками та менеджерами) у фінансовому бізнесі набагато складніший, ніж у промисловості або торгівлі. Це пояснюється серйозністю інформаційних асиметрій (нерівномірністю розподілу інформації між різними учасниками ринкових відносин) унаслідок жорсткого регулювання з боку наглядових органів, більшої питомої ваги державного капіталу у банківських системах багатьох країн, банківською таємницею.

По-друге, для виконання функцій фінансового посередника фінансовим банкам та небанківським фінансовим установам достатньо відносно низької, у порівнянні з не фінансовими кампаніями, частки власних коштів у пасивах. Однак, вказане зумовлює рискованість пасивів фінансових установ, що в свою чергу, встановлює критичну залежність банків від довіри більшості вкладників.

Така своєрідність породжує ряд проблем. Ключовими проблемами корпоративного управління є проблеми реалізації права власності, зміни структури власності та впливу власників на діяльність підприємства.

Сучасна українська модель корпоративного управління, що склалася під впливом національних, історичних, політичних, економічних і культурних традицій, характеризується рядом особливостей із наявністю компонентів усіх традиційних моделей, а саме: відносною розпиленістю власності (але відсутністю ліквідного фондового ринку, низьким рівнем розкриття інформації й слабкими інституціональними інвесторами); стійкою тенденцією до концентрації власності й контролю (але при відсутності відповідального ефективного власника, уваги до дрібних акціонерів, адекватного фінансування та ефективного моніторингу); елементами перехресних володінь і формуванням складних корпоративних структур різного типу (але при відсутності тяжіння до будь-якого типу). Так а розмитість і недієздатність механізмів діючої моделі функціонування акціонерних товариств є наслідком суперечностей чинного законодавства, що регулює корпоративні відносини й створює «кризу довіри» вітчизняних та іноземних інвесторів, а також не сприяє залученню міжнародних фінансових ресурсів на вітчизняні фондові ринки.

В останні роки в банківському секторі України сформувалися дві тенденції, що мають значний вплив на корпоративне управління. Перша - тенденція до продажу вітчизняних банків іноземним інвесторам. Друга - вихід банків в нові сфери бізнесу, зокрема на ринок роздрібних фінансових послуг. Це змушує банківські установи приділяти значну увагу покращенню корпоративного управління.