Політична опозиція другої пол.. 60-х- сер 80-х рр.: програмні та організаційні засади.

В першій половині 1960-х рр. помітними стали тенденції, пов'язані з підготовкою узагальнюючих праць про минуле і сьогодення України, шляхи реалізації національної політики в СРСР, створенням оригінальних публіцистичних, прозових, поетичних творів, в яких рішуче викривалися серйозні деформації радянського суспільства, розгортанням петиційної кампанії, ствердженням нерегламентованих культурних ініціатив тощо. Згадані форми протесту ряд дослідників цілком слушно розглядали як форми "інтелектуального опору" української інтелігенції. Характерною в цьому відношенні стала праця відомого в колах української інтелігенції критика та літературознавця, члена Спілки письменників України Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

«Застій» – період правління Л.Брежнєва (1964 – 1982 рр.), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу. Період «Застою» – назва одної з останніх фаз існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970-х — середина 1980-х років). В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи – економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

3 липня 1963 р. обрано першим секретарем ЦК КПУ – П.Ю.Шелеста. В травні 1972 р. – його звільнено і було обрано В.Щербицького.

Основні заходи політики П.Шелеста: 1) Позитивні: підтримка реформ М.Хрущова на початковому етапі; виступ за розширення прав УРСР у внутрішній та зовнішній економічній політиці; підтримка поміркованої українізації; видання книги «Україна наша радянська» з екскурсом у героїчне минуле країни. 2) Негативні: участь в усуненні М.Хрущова від влади; засудження політики десталінізації; участь у боротьби з дисидентським рухом; активна підтримка збройної інтерференції військ Варшавського Договору в Чехословаччину (серпень 1968 р.); авторитарний стиль керівництва.

Основні заходи політики В.Щербицького: жорстка централізація, підпорядкованість республіки центру; орієнтація економіки України на народне господарство СРСР; посилення русифікації; усунення від влади прибічників П.Шелеста; підбір кадрів за принципом особистої відданості («люди Щербицького»: В.Маланчук – секретар ЦК КПУ з ідеології, О.Ляшко – Голова Ради Міністрів УРСР, В.Федорчук – голова КДБ УРСР та ін.); партійна чистка, прихована обміном партійних квитків; нещадна боротьба з будь-якими проявами інакомислення.

Косигінська економічна реформа 1965 р.: реформа була спробою вмонтувати елементи економічного стимулювання в існуючу систему, в умовах адміністративно-командного управління економікою вона була приречена на невдачу.

20 квітня 1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР. Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.

Опозиційний рух: причини його активізації в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.: інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів; видання у Львові В.Чорноволом сам видавничого журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху; нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав гарантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради; ігнорування конституційних прав людини в СРСР; репресії проти інакомислячих.

Форми діяльності дисидентів: створення підпільних і легальних груп та організацій; розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидави»); порушення національної проблеми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях; організація шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі Українки, Івана Франка тощо; створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді; організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань; надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжнародних організацій.

Листопад 1976 р. – створення Укр. Гельсінської Спілки (УГС). Укр. Гельсінська Спілка (УГС) – легальна загальнонаціональна організація, заснована в липні 1988 р. Лідер – Микола Руденко. Мета УГС: боротьба за дотримання прав людини; досягнення суверенітету України; боротьба за звільнення політв’язнів; ліквідація цензури. Влада переслідувала членів УГС та застосовувала до них репресії.