Тема – узагальнена основа змісту.

Зміст художнього твору — відображена в художньому творі за допомогою словесних засобів об’єктивна дійсність на підставі її осмислення й інтерпретації митцем відповідно до його ідейно-естетичних, філософських, соціально-політичних і под. поглядів. Звичайно зміст твору багатоплановий і передбачає вміння читача належним чином витлумачити його.

Зміст твору визначається темою та ідеєю й розкривається у відповідній формі (у жанрі відповідного роду літератури, у задовільній сюжетно-композиційній та образній системах тощо). Зміст тісно пов’язаний із формою твору: зміст вимагає певної форми, у свою чергу форма диктує певні вимоги до змісту.

Тема (від гр. tema — те, що лежить в основі) — це фрагмент реальності, що став письменнику матеріалом для осмислення та художнього втілення в літературному творі. Таким фрагментом може бути історична подія, суспільне явище, життя, думки, почуття людини тощо. Іншими словами, тема — це те, про що твір. Вибір життєвого матеріалу для художнього втілення не випадковий: митець завжди обирає такий матеріал, на якому найповніше йому вдасться донести до читача якусь ідею.

Об'єктивну основу змісту твору становить «коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується, з одного боку, в подієвих лініях, які розгортаються у творі, а з іншого боку, в загальнолюдських типах, втіленням яких виступають дійові особи твору. (С.Н. Бройтман). Отже, об'єктивна частина змісту складається з теми, фабули та характерів (героїв) твору, що мають під собою конкретні, реальні явища, події, людей.

Суб'єктивна основа змісту - почуття, які автор вкладає у твір і які виникають у читача як відгук на авторські - це пафос літературного твору, що водночас містить у собі ідею - висновок, який базується на життєвій позиції письменника.

41 питання. Зв’язок теми з іншими елементами змісту – ідеєю і концепцією

Задум, тема, ідея, концепція - конструктивні елементи змісту твору. Отже, щоб зрозуміти їхній, слід розібратися в категорії змісту. "Зміст - певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів, що утворюють предмет чи явище /в даному випадку текст у широкому значенні/ і характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції".

Категорія змісту включає такі основні групи елементів:

- подієво-фактичні /описувані явища, події як щось цілісне; система фактів, що лежать в основі опису; аргументи та докази/;

- проблемно-тематичні /тема, її підтеми і відгалуження, магістральна проблема, що вбирає в себе багато різнопланових тем, вузлові питання, конфліктна ситуація/;

- ідейно-концептуальні /ідейна позиція автора, принципова концепція, висновки, рекомендації тощо/.

Концепція завершує логічний ланцюжок змістових понять, куди входять: задум, тема, ідея. Якщо задум - лише намір розкрити певну тему; тема - стрижнева думка /або сума думок/, що виражає ставлення журналіста до зображувального; ідея - основний висновок твору, даний у понятійній чи образно-понятійній формі – то концепція - це той принциповий підхід, той кут зору, під яким усе, що знаходить відображення в даному творі, розглядається, трактується, оцінюється автором, замикаючись, зрештою, в певний логічний малюнок його виступу.

42 питання. Сприймання і розуміння тексту

Про механізми сприймання і розуміння тексту редакторові доводиться говорити з автором, виклад у якого є неповний і/або неправильно спрямовується. Бо не для всякого автора очевидно, що одиниці мови та одиниці мовлення його у викладі – не збігаються. Більшість авторів поводяться ніби з позиції читача: прагнучи витратити якомога менше зусиль на організацію викладу, вони мимоволі добирають туди щонайпростіші, найбільш звичні складники мовлення – і при тому мало турбуються про організацію зв’язків між цими складниками. Навіть якщо читач згодом відчує деяку відповідність цього мовного імпульсу своєму логічному/інтуїтивному досвідові, він не зможе сприйняти авторську думку, бо не збагне, до чого автор веде насамкінець (“ дійти до дому ” і “ дійти додому ” – це спрямована дія (до чого?) і її призначення (куди?)…). У ході сприймання читач автоматично аналізує складники викладу і впізнає вже відомі йому з попереднього мовного досвіду. Автоматизований процес упізнавання дає збій, якщо мовна одиниця відсутня в тезаурусі читача (наприклад, англ. at home), а розуміння не настає, коли читач ніби й упізнав обидва окремих складники мови, але мовленнєвий зв’язок між ними – не до кінця для нього зрозумілий (“дійти на хаус (англ. калічене “до дому”) додому”). Тому, виключивши при створенні тексту хоча б один зі складників процесу розуміння (приміром, автоматичність чи упізнаваність), автор неабияк збільшує ті труднощі, які читач мусить подолати при читанні, ускладнюючи засвоєння авторської думки, часом – до цілковитої її незрозумілості (АЧОЙТОТИУХРАКУ?). Редакторові слід пояснити, що, хоч читач і впізнає в тексті слова, але мислить він психологічно сприйнят н ими порціями авторської думки – так званими одиницями розуміння, які не завжди збігаються зі словами і навіть з виразами. Психологічний поділ викладу не є тотожним граматичній структурі мови. У одиниць розуміння – мовна основа, але відмінна від мовної структура (приклад: “Охляло сонце. На будинках/ Горить гарячий фіолет./ Останній промінь, як стилет,/ Поранив клен на осінь. Жінка/ Зніма білизну. Веремію/ Круг неї вітер закрутив…”). Але правильно “відрегульовані” автором одиниці розуміння якраз і доносять до читацької свідомості авторську думку. Головне – ця думка не повинна перериватись.

43 питання. Поняття про композицію твору

Композиція – важлива сторона художньої форми твору. Це зумовлена змістом побудова, розміщення і співвідношення всіх складових частин твору, порядок розгортання подій і ситуацій, розташування персонажів у ньому. Вона включає в себе не лише архітектоніку, групування образів і оформлення сюжету, а і єдність усіх образних засобів твору. Композиція – категорія рухома, історично змінна (її закони мали канонічний характер лише в літературі класицизму, який вимагав єдності дії, місця і часу).

Розрізняють композицію зовнішню (зримий поділ твору на окремі частини, розділи, дії, картини, сцени, строфи) і внутрішню (систему невидимих зв’язків, завдяки яким твір сприймається як завершене ціле). Композиція набуває специфіки залежно від літературного роду і виду. В епічному творі є взаємозв’язок суто епічних описів (характеристика, показ дій і вчинків, зображення зовнішності людей, пейзажі тощо) з драматичними монологами, діалогами, полілогами. Композиція драматичного твору зумовлюється характером і гостротою конфлікту, а ліричного – розгортанням певного почуття, переживання, роздуму.

44 питання. Елементи композиції твору

У центрі сюжетної композиції твору – головний тематичний конфлікт, що визначає порядок розгортання подій і розстановку персонажів.

До елементів композиції належать:

- експозиція (виконує функцію інформування читача про «розташування сил», що визначають конфлікт твору, знайомство у загальних рисах з персонажами твору тощо). Види експозиції: пряма (на початку твору), затримана (після початку дії), розпорошена (подається частинами), обернута (наприкінці дії);

- зав’язка (опис події, яка служить початком розгортання основного конфлікту твору);

- розвиток дії (дії, мета яких полягає у загостренні конфлікту, доведенні його до стану, в якому його внутрішня сутність виявляє себе з найбільшою повнотою);

- кульмінація (момент найбільшого напруження дії, найвища точка розвитку конфлікту);

- розв’язка (частина сюжету, яка завершує дію, доводить до логічного вирішення події, зав’язані в конфліктному вузлі твору; по суті опис розв’язання конфлікту).

Окремі твори також можуть включати й додаткові елементи, такі як: передісторія, пролог, епілог тощо. Композиція включає до системи твору також образ автора, оповідача, вставні новели, ліричні відступи, ретроспекції, ритм.

45 питання. Типи композиційної організації

Композицію худ. твору репрезентують дві основні форми: подієва – сюжетна та неподієва – несюжетна. Відповідно визначають два типи композиційної побудови твору – подієвий та описовий.

Подієвий тип композиційної організації охоплює переважну більшість епічних і драматичних творів. Основним чинником оформлення змісту у таких творах виступає сюжет. Подієвий тип може набувати різних проявів. Індивідуалізована суть проявів умовно зводиться до 3 форм:

ü хронологічна (події у творі відбуваються у хронологічному порядку; між окремими епізодами може бути часова відстань, але хронологія не порушується). Хронологічна форма, як правило, актуалізує синхронний виклад змістовно-фактуальної інформації. Простіше кажучи, події описані так, ніби вони відбуваються зараз (теперішній час);

ü ретроспективн а (епізоди сполучені у смисловому плані; відступи від хронологічної послідовності; події зсунуті у часі). Ретроспективна форма має два різновиди: ретроспективне зображення матеріалу в одній площині минулого та ретро-розповідь як художній прийом, коли твір починається з розв’язки. М. Горелікова виділяє досюжетну ретроспекцію (автор звертається до подій, які відбувалися у до сюжетний час) та ретроспекцію-повтор (відома ситуація, подія описуються у новому сюжетному та емоційному контексті, внаслідок чого повторюване набуває нового осмислення);

ü вільна або монтажна форма (повні або значні порушення часово-просторових та причинно-наслідкових зв’язків між описуваними подіями; зв’язність між подіями скоріше асоціативно-емоційна, а не логічно-смислова). Монтажна форма в основному характеризує літературу другої половини 20 століття (модерністський/постмодерністський колаж тощо).

Подієво-розповідна форма є різновидом подієвого типу композиційної організації худ. твору. На перший план висувається не подія, а розповідь про неї. Зображена подія у творі подається з різних точок зору, від осіб, які по черзі ведуть оповідь. Подієво-розповідна форма наближається до описового типу композиційної організації худ. твору.

Описовий тип охоплює переважно ліричні твори. На перший план висуваються переживання ліричного героя/персонажа. Сукупність зв’язків між окремими елементами – наприклад, ліричними компонентами – емоціями, враженнями або образу до іншого тощо – формує описовий тип.