Ринок чистої монополії. Оптимальна стратегія підприємства-монополіста. Монопольна влада

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.

Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовільнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є: відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста; неможливість входження на ринок інших фірм; велика кількість покупців на ринку; досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, іншиз параметрів ринку.

Суб’єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо: на цьому ринку немає жодного конкурента; немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок; частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб’єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Основні види монополій

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

2. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції.

4. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами.

5. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки: успішному розвитку підприємства; базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.
Поведінка монопсоніста є ніби дзеркальним відображенням поведінки монополіста). Якщо монополіст стикається з спадною кривою попиту, яка відображає середній виторг монополіста, то монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару. Висхідний характер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товару потребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видатки монопсоніста на покупку зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничних видатків відхиляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсоніста від купівлі кожної одиниці товару.

Оптимальна кількість товару, яку купить монопсоніст, визначається подібно до загального правила максимізації прибутку за рівнянням, що графічно відповідає точці перетину кривої попиту з кривою граничних видатків (точка). Ціну товару монопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці. Точка є точкою рівноваги монопсоніста. Відповідно рівноважний обсяг покупок буде, а рівноважна ціна.

Рівняння є правилом максимізації вигоди монопсоніста.
Монопсонічна влада над ринком залежить головним чином від еластичності пропонування: чим вона менша, тим більшу владу над ринком має монопсоніст.

. Монопольна(відкрита)влада- можливість під-ва одноосібно визначати ціну свого товару, регулюючи обсяг продукції, який воно готове продати.
Один з принципів монополістичного ціноутворення – „витрати плюс” – передбачає встановлення ціни на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов’язана з еластичністю попиту. Її обчислюють на основі правила MR=MC з врахуванням показника еластичності.

 

16. Монополістична конкуренція: сутніть, особл, умови рівноваги фірми

Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.

Монополістична конкуренція має наступні ознаки: відносно велике число невеликих фірм; диференційована продукція; деякий, проте обмежений контроль над ціною; нецінова конкуренція; відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.

Оскільки крива попиту, що хар-є можливі співвідношення "ціна—продукт", для ринку монополіс­тичної конкуренції матиме спадний характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринку крива граничного доходу завжди лежатиме нижче від неї. Таким чином, фірма на ринку монопо­лістичної конкуренції у короткотерміновому періо­ді буде максимізувати свої прибутки або мінімізу­вати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих гра­ничних витрат і граничного доходу.

У короткотерміновому періоді фірма на монополістичному ринку може отримувати економіч­ний прибуток, розмір якого відповідає площі заштри­хованої фігури на рис. 9.1.

Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту пе­ретинає криву середніх витрат. Якщо вона розташована нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то фірма буде вирішувати за­вдання мінімізації збитків (рис. 9.2).

 

Що ж відбуватиметь­ся у довготерміновому періоді?

Однозначно відповісти на це запитання неможли­во. Можна говорити лише про загальну тенденцію, яка полягає у прагненні фірми отримати нормальний прибуток, беззбитковість, тобто встановити ціни на рівні середніх витрат.

Економічний прибуток, який отримує типова фір­ма в умовах монополістичної конкуренції, приваблює нові фірми вступити у галузь. Збільшується кількість конкурентів і зростає кількість продуктів, що здатна досить ефективно замінити продукт типової фірми. Це призводить до того, що крива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичної конкуренції до умов конкурентного ринку. Відстань між кривими попиту та середніх витрат зменшується,, ліквідовуючи економічний прибуток.

Навпаки, якщо типова фірма має збитки, то спосте-j рігається відтік виробників із галузі, кількість конку-1 рентів зменшується, диференціація товарів поглиблює-1 ться, крива попиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вона може перетнути криву середніх ви­трат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.

Рівновага буде тоді, коли криві попиту та середніх витрат матимуть лише одну спільну точку — точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівні серед­ніх витрат для певного обсягу виробництва, а фірма не отримуватиме економічного прибутку та не зазна­ватиме збитків (рис. 9.3): P=ATC; MC=MR

Існу­ють фактори, що ускладнюють прогнозування резуль­татів монополістичної конкуренції у довготерміново­му періоді. До них належать такі обставини:

1. Існують певні бар'єри для вступу у галузь при монополістичній конкуренції. 2. Диференціація продукту чи послуги може грун­туватися на таких обставинах, які важко, а може, на­віть неможливо відтворити конкурентам.

 

17. Особливості поведінки олігополістів на ринку.Олігополістична взаємодія

Олігопольна стр-ра ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістич. конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

1. На ринку діє невелика кількість п-ств (~ 4-20).

2. Окреме п-ство може пропонувати диференційовану або однорідну продукцію.

3. П-ства мають неоднакову ринкову владу.

4. Вступ до галузі ускладнений через різні бар`єри.

5. Може мати місце нецінова конкуренція.

Можливі варіанти поведінки фірм за умови олігополістичного ринку. Причини і механізм “цінових вій

Олігопольна структура ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією. Головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначення лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції так і конкурентів оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків. Розглянемо найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку. Дуополія – це ринкова структура за якої пропозиція представлена лише двома постачальниками. Першим змоделював поведінку дуополістів які враховуюьб особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Якщо в моделі дуаполії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою або ні, то можливі такі 4 ситуації:1. Перший провавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а друний – аутсайдером, який підпорядковує свої дії поведінці лідера; 2. Другий продавець виступає лідером, а перший займає залежну позицію; 3. Обидва провавці намагаються бути лідерами і проводити незалежну ринкову політику; 4. Обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника.

Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціно­утворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ці­ноутворення за принципом "витрати плюс"

Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку. Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти, проігнору­вавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти час­тиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Та­ким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора, Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскіль-) ки конкуренти спробують розширити свою часткї ринку. Отже, крива попиту для олігополіста матиме" вигляд ламаної кривої (рис. 10,3).

 

Крива попиту буде сильно еластичною на ділян­ці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти про­дають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у елас­тичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Урахування цих обставин пояснює, чому на оліго-полістичному ринку ціни мають тенденцію до жорст­кості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива гранич­ного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги вироб­ництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки пе­ретину кривих MC1 та МС2 з кривою граничних ви­трат будуть відповідати однаковим обсягам вироб­ництва та ціні.