Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин. И
Наприкінці жовтня 1918 р., як уже зазначалося, багатонаціональна Австро-Угорщина розпалася. На її руїна; виникли кілька нових держав, у тому числі Угорщина, д(складу якої насильно було включене й Закарпаття. Що(послабити дух закарпатців за возз'єднання з Україною угорський уряд М. Карольї створив у грудні 1918 р. таї званий Руський Край, що охоплював територію Закарпаття, і видав «Народний закон № 10 про автономію русинів, які проживають в Мадьярії. Проте цей закон був тільки тактичним маневром, бо прокламована так звана культурна автономія нічого не давала населенню Закарпаття. У законі не йшлося про політичні права, свободу слова, організацій тощо, тому не дивно, що населення не визнавало його. Тільки у возз'єднанні з Україною народ Закарпаття вбачав реальний і єдиний шлях визволення від іноземного гніту. Засвідчив це і з'їзд, що відбувся у січні 1919 р. у Хусті. Але у березні 1919 р. в Угорщині, у тому числі майже на всій території Закарпаття, була встановлена радянська-влада. Закарпаття поділялося тоді на ЗО округів і чотири жупи: Березька з центром у Береговому, Марамороська з центром у Хусті, Угочанська з центром у Севлюші (тепер. Виноградів) і Ужанська з центром у Чопі (частину цієї жупи разом з Ужгородом ще в січні 1919 р. окупувало чехословацьке військо). Створювалися сільські, міські;, окружні, жупні ради та їх виконавчі органи — директоріуми. Щоправда, Закарпаттю в складі Угорщини була? надана певна автономія щодо господарського і культурного життя, але збережена стара назва «Руський край, заперечувала прагнення до національної єдності закарпатських українців з Україною. Окрім цього, радянська влада проіснувала в Угорщині 133 дні,, а на Закарпатті; що раніше зазнало інтервенції, лише 36 днів. В Угорщині встановилася диктатура М. Хорті, а Закарпаття за, Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським (1920 р.) договорами ввели до складу Чехословаччини. На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських земель, приєднання Закарпаття до Чехословаччини вважалося добровільним. Внаслідок угоди між чеськими лідерами, підписаної у м. Скрентоні (штат Пенсільванія, США) ще в листопаді 1918 р., емігрантиізЗакарпаття погодилися на включення своєї батьківщини до складу нової Чеської держави при умові надання їй автономії. І хоч Чехословаччина дійсно не проводила щодо 'національних меншостей відкритої політики дискримінації та асиміляції, як Польща та Румунія, це не означає, що відносини між центральним урядом і населенням Закарпаття були безконфліктними.
Чехословацька влада почала запроваджувати старі порядки. Насамперед, у серпні 1919 р. було створено Цивільне управління Підкарпатської Русі (офіційна назва Закарпатської України у складі Чехословаччини до 1928 р.) на чолі з адміністратором. Цивільному управлінню були підлеглі жупанські управління, що, в свою чергу, контролювали діяльність окружних управлінь, а останні — роботу нотарських, тобто сільських, управлінь. Проте наростання революційного руху змусило чехословацький уряд видати в листопаді 1919 р. Генеральний статут про організацію та адміністрацію Підкарпатської Русі. За статутом уся влада передавалася адміністратору, який призначався чехословацьким урядом. До речі, Генеральний статут став першим нормативним актом Чехословаччини, що регулював державно-правове становище Закарпаття. На правах дорадчого органу створювалася Тимчасова автономна директорія з п'яти членів, призначених урядом. На випадок конфлікту між директорією й адміністратором арбітром мав бути президент республіки або призначена ним особа. У Генеральному статуті зазначалося, що не пізніше ніж через 90 днів після виборів до чехословацького парламенту (Національних Зборів) повинен бути обраний автономний сейм Підкарпатської Русі. Згідно з прийнятою 29 лютого 1920 р. Конституцією Чехословацької республіки, Закарпаття проголошувалось автономною територією з правом мати свій крайовий сейм. компетентний у справах мови, навчання, релігії, місцевої адміністрації та інших питань, віднесених до його відання законами Чехословаччини. Закони, ухвалені сеймом Підкарпатської Русі, набирали чинності тільки після їх затвердження президентом республіки. Але вибори до сейму не були проведені, а 26 квітня 1920 р. чеський уряд видав розпорядження «Про зміну Генерального статуту Підкарпатської Русі», за яким управління зосереджував губернатор і віце-губернатор, яких призначав президент республіки. При губернаторові створювалася Губерніальна рада, куди входив губернатор як голова ради, віце-губернатор як заступник голови, десять обраних членів ради та чотири члени, призначені урядом Чехословаччини за поданням губернатора. У зв'язку зі схваленням змін у Генеральному статуті на Закарпатті припинила існування директорія, а також скасовувалася посада адміністратора краю.
Отже, щоб ліквідувати особливий статус Закарпаття, в липні 1927 р. під виглядом уніфікації законодавства всієї республіки був прийнятий закон «Про організацію політичного управління», відомий як закон про адміністративну реформу. За цим законом, що набрав чинності з 1 липня 1928 р., територія Чехословаччини поділялася на чотири адміністративні одиниці — краї (Чехія, Моравія і Сілезія. Словаччина, Підкарпатський край). Вся влада у краю належала крайовому президентові, якого призначав президент республіки. Дорадчим органом при крайовому президенті було крайове представництво. На Закарпатті воно складалося з 12 обраних і шести призначених урядом членів. Територія Закарпаття поділялася на 12 округів з окружними представництвами, їх голови наділялися широкими повноваженнями і, фактично, були представниками уряду на місцях. Уряд, бажаючи модернізувати усі регіони держави» намагався хоч якось підвищити рівень життя й у Закарпатті. У 20-х роках були поділені великі угорські маєтки і близько 35 тис. дрібних селянських господарств отримали додаткові ділянки. Разючим контрастом з Польщею га Румунією було те, що чеський уряд вкладав в економіку Закарпаття більше коштів, ніж вилучав. Цих інвестицій, звичайно, було надто мало, аби полегшити злидні. Основною галуззю промисловості вважалася деревообробна. Крім цього, існували карликові кустарні ремонтні майстерні. Набути спеціальність слюсаря, столяра, механіка чи шофера могла тільки особа пануючої нації — німець, угорець, чех. На Закарпатті 1936 р. у лісовій промисловості були зайняті лише 7,83% робітників, на кустарних підприємствах і шахтах — 11,94%. Землеробством займалося 58,46% населення, а 21,77% становили наймити, люди, приречені на безробіття. Щоправда, відчутніші зміни відбулися у галузі освіті-і культури. Різко зросла кількість освітніх закладів. 1914—1938 рр. початкових шкіл збільшилося з 525 де 851, а гімназій — з 3 до 11. Крім цього, чеський уряд дозволив користуватися у школах рідною мовою. Це спричинило швидке зростання культурних товариств українофільського і русофільського напрямів. У Празі 1921 р. на кошти чехословацького уряду відкрився Український вільний університет з двома факультетами —філософським та юридичним. У Подєбрадах 1922—1935 рр. працювала Українська господарська академія, що мала три факультети (агрономічно-лісовий, інженерний, економічно-кооперативний), перетворена, відтак, в Український технічно-господарський інститут. Упродовж десятиріччя (1923—1933 рр.) учителів початкових і середніх шкіл випускав у Празі Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова. З середини 30-х років під впливом національного руху закарпатці почали вимагати автономії. Але пропозиції прогресивних діячів Закарпаття врегулювати соціально-економічне та адміністративне становище краю керівні кола Чехословаччини ігнорували. Тільки після Мюнхенської умови, підписаної 29 вересня 1938 р. главами урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії, Прага дозволила 11 жовтня створити автономний уряд, до якого увійшли: А. Бродій — прем'єр-міністр, Е. Бачинський — міністр внутрішніх справ, Ю. Ревай — міністр комунікації, С. Фенцик — міністр «без портфеля», А. Волошин та І. П'єщак були призначені державними секретарями. Оскільки русофіли А. Бродій і С. Фенцик швидко дискредитували себе як агенти Угорщини й Польщі, 26 жовтня 1938 р. уряд Карпатської України очолив священик А..Волошин (пізніше — останній ректор Українського вільного університету в Празі).
Тим часом уряд Чехословаччини змушений був погодитися на розв'язання суперечливих питань про угорську національну меншість арбітражною комісією у складі міністрів закордонних справ Німеччини та Італії (Й. Ріббентроп і Г. Чіано), що 2 листопада 1938 р. у Відні ухвалила найбагатшу частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове приєднати до Угорщини. Столицю Карпатської України було перенесено з Ужгорода до Хуста. Існування Карпатської України, незважаючи на короткотривалість, вважалося важливим кроком на шляху створення самостійної соборної України. В організації політичного і культурного життя закарпатцям допомагали втікачі з Галичини і Буковини. Багато з них вступали до сформованої тоді Карпатської Січі, що налічувала близько 6 тис. вояків. Вибори до сейму Карпатської України відбулися 12 лютого 1939 р. Він проголосив 15 березня [939 р. її самостійність, прийняв Конституцію і обрав А. Волошина президентом. Але за день до цієї історичної події регент М. Хорті з санкції А. Гітлера видав наказ угорській армії окупувати всю територію Закарпаття. Впродовж декількох днів, незважаючи на запеклий опір Карпатської Січі, регулярна угорська армія захопила весь край. Водночас вранці 15 березня 1939 р. німецькі війська вступили у Прагу, а 16 березня Гітлер видав розпорядження про створення Протекторату Чехії та Моравії (Словаччина стала окремою державою-маріонеткою). Таким чином, розчленування Чехословаччини, розпочате Мюнхенською угодою, закінчилося. Чехословаччина,як самостійна, суверенна держава перестала існувати. Для її народів, у тому.числі і для закарпатців, настали тяжкі роки фашистської, окупації. До червня 1939 р. Закарпаттям управляв військовий диктатор генерал Новакович. Після цього уряд Хорті перейшов до цивільної системи регентських комісарів, які утримували всю владу. Територія Закарпаття була поділена на три адміністративні експозитури (Ужанську, Березьку, Марамороську з центрами в Ужгороді, Кошице і Хусті) та 12 жуп, очолюваних відповідними комісарами. Прагнучи завоювати популярність серед українського населення Закарпаття, значна частина якого перейшла на прорадянські позиції, угорські окупанти неодноразово під час другої світової війни порушували питання про автономію краю, врегулювання його державно-правового статусу. Проте це обговорення на різних рівнях стало тільки засобом для відволікання уваги закарпатців від боротьби за свої права. Насправді ж замість поліпшення соціально-політичного становища краю, надання йому автономії панівні кола Угорщини придушували рух за демократизацію життя, справедливе розв’язання національного питання. Згідно з актом Надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів німецько-угорських загарбників у період окупації на Закарпатті розстріляно і закатовано 10805 українців. У робітничих таборах перебувало 70895 закарпатських українців. Тільки на одному процесі, що відбувався у Мараморош-Сигеті в квітні—червні 1944 р., до смертної кари було засуджено 34 особи, а понад 600— до каторги й тюремного ув'язнення.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 306; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.240.142 (0.007 с.) |