Принципи використання ФР при переломах

 

У І періоді лікування за відсутності протипоказань засоби ФРпочинають використати на 2 – 3-й день після перелому, коли підсохне гіпс або будуть здійснені інші види іммобілізації (при відкритому методі – це використання металевих стрижнів, шурупів кісткових штифтів, трансплантатів).

Можливі протипоказання до використання ФР:

1. Загальний важкий стан хворого, обумовлений шоком, крововтратою або супутніми захворю-ваннями.

2. Підвищення температури тіла вище 37,5°С.

3. Стійкий больовий синдром.

4. Небезпека появи або поновлення кровотечі у зв'язку з рухами.

5. Наявність сторонніх предметів у тканинах, розташованих у безпосередній близькості від великих судин, нервів, життєво важливих органів. У всіх цих випадках, крім призначення аде-кватного рухового режиму, засоби ФР не призначаються до зникнення протипоказань.

Для вирішення поставлених завдань у першому періоді лікування використовуються наступні фізичні вправи:

1. Поліпшенню кровообігу, лімфообігу, активізації репаративних процесів у зоні ушкодження сприяють вправи для вільних від іммобілізації суглобів ушкодженої кінцівки.

2. Вправи для симетричної кінцівки. Вони виконуються спочатку за допомогою методиста, а потім самостійно.

3. Так звані ідеомоторні вправи для іммобілізованої кінцівки, вправи, що здійснюються подумки. При іммобілізації суглоба вже в ранніх стадіях виникають порушення координацій-них взаємин м'язів-антагоністів_, м'язовий гіпертонус. А як відомо, м'язовий гіпертонус є пер-шою стадією розвитку контрактур. Фактор часу сприяє збільшенню цього процесу. Методом електроміографії (Атаєв З.М., 1973 р.) було доведено, що включення в заняття лікувальною гімнастикою ідеомоторних рухів зменшує виразність іммобілізаційних контрактур, скорочує термін їхньої ліквідації надалі. Послідовне відтворення рухів м'язів-згиначів і розгиначів при уявному русі суглоба сприяє збереженню рухового динамічного стереотипу, процесів збуд-ження і гальмування в ЦНС, які мають місце при реальному відтворенні даного руху.

4. Статичні напруження м'язів іммобілізованої кінцівки. При виконанні цих вправ відбуває-ться зближення кісткових відламків, активізується кровопостачання, трофіка ураженої кінців-ки, стимулюються процеси регенерації в ділянці перелому, попереджається розвиток м'язової атрофії. Відомо, що при повній відсутності рухів сила м'язів губиться на 5% на добу. Ізо-метричні напруження сприяють збереженню сили м'язів. Потрібно пам’ятати, що відновлення м'язової сили відбувається довше, ніж триває період іммобілізації. Ізометричні напруження м’язів здійснюють у вигляді ритмічних напружень. Виконання цих вправ починають із 2 – 3 дня іммобілізації – при ураженні верхньої кінцівки, при ушкодженні стегна – з 10 – 12 дня. Тривалість напружень м'язів – спочатку 2 – 3 секунди, зі збільшенням надалі до 5 – 7 секунд. Оптимальним уважається 10 – 12 напружень впродовж одного заняття. При цьому необхідно стежи-ти, щоб хворі не затримували дихання.

5. При переломах стегна, гомілки, передпліччячерез три тижні, у заняття включають тиск по осі кінцівки обов'язково перпендикулярно. Це прискорює регенерацію, підготовляє кінцівки до осьового навантаження, формування опорної функції кінцівки, прискоренню утворення вторинної кісткової мозолі. Спочатку осьове навантаження здійснюють за допомого долоні ін.-структора, потім самостійно, шляхом легких упорів об спеціальну підставку, спинку ліжка.

6. Призначають вправи, спрямовані на тренування периферичного кровообігу, опускання з нас-тупним підняттям неушкодженої кінцівки, при можливості – і для ушкодженої кінцівки.

7. Із самого початку приділяється велика увага зміцненню м’язів верхнього плечового пояса, м'язів зв’язкового апарата стопи й гомілковостопного суглоба здорової ноги для пересування за допомогою милиць. Потім включають ходьбу за допомогою милиць.

8. Ходьба на одній нозі з використання милиць вимагає тренування і вестибулярного апарата. Тому в заняття із самого початку вводяться спеціальні вправи.

Велике значення має навчання хворих правильній ходьбі на милицях при 4-опорній ходьбі: 2 милиці та 2 ноги, коли уражену кінцівку не можна навантажувати повною мірою. Проте непов-на опора необхідна для формування повноцінної вторинної кісткової мозолі. Тому відразу ж після виносу вперед милиць, у першу чергу виставляється ушкоджена нога на передню части-ну стопи. А потім – здорова нога. При підйомі на сходинку, навпаки, виставляється спочатку здорова нога, потім здійснюється повний упор на неї і переноситься хвора (для профілактики формування несправжнього суглоба в постіммобілізаційний період). Для ліквідації постіммобі-лізаційних контрактур використають пасивні фізичні вправи. При їхньому виконанні слід уни-кати болючих відчуттів, для профілактики утворення больових контрактур. Кінцівка має бути повністю розслаблена.

 

Гідрокінезитерапія

 

1. Сприяє здійснюватися рухові в кінцівці зі значно меншим напруженням. Легше переборю-ється протидія ригідних м'язів. Поліпшується венозний відтік, лімфообіг, зменшується пост-травматична набряклість у силу протидії стовпа води. Надалі розширюють поверхню сегмента кінцівки за допомогою ручних і ніжних ластів, поплавців з пінопласту. Перехід кінцівки з води дає контраст навантаження. Можна використовувати гантелі.

2. Активні фізичні вправи виконуються з полегшених положень при мінімальному напруженні м'язів. Для цього під кінцівку підводять ковзну поверхню, що зменшує силу тертя. Або рух кінцівки полегшується її масою. Щоб уникнути надмірного підвищення тонусу ураженої кін-цівки при русі й швидкому стомленні атрофованих м'язів, активні вправи чергують із вправами на розслаблення. До спеціальних вправ відносять і вправи за допомогою здорової кінцівки.

3. Відновний період – період тренування функції, у хворих у цьому періоді можливі залишкові явища у вигляді обмеження амплітуди руху в суглобах, зниження сили і витривалості м'язів ушкодженої кінцівки, що перешкоджає відновленню працездатності. У цьому періоді триває використання загальнорозвиваючих вправ, що відновлюють адаптацію організму до фізичних навантажень. Загальне навантаження при цьому збільшується. Використовують прикладні вправи, при ураження кисті – обхоплювання згори і знизу, різні варіанти ходьби при перело-мах нижньої кінцівки. Використовується і механотерапія – вправи на спеціальних апаратах – 1) маятникового типу. Дія апарата заснована на принципі балансуючого маятника.

Протипоказаннями до призначення механотерапії є: деформації суглобів, обумовлені порушенням конгруентності суглобових поверхонь або зсувом вісі суглобів; різко виражене зниження м'язової сили (неможливість перебороти вагу сегмента кінцівки), амплітуда рухів в суглобі менша за 15 – 20°.

2) Апарати, засновані на принципі блоку й тяги вантажу – спрямовані на збільшення сили м’язів при протидії вантажу. Амплітуда збільшується вменшому ступені, ніж на апаратах мА-ятникового типу.

3) Апарати по типу важеля в поєднанні з інерцією руху – роликовий візок, котушка-качалка.