Дискусія як сучасний метод навчання у внз

 

Дискусій відносяться до активних методів навчання, сприяють свідомому набуттю знань студентами. Вони створюють умови для застосвування знань у незвичних ситуаціях, для відсоювання власної позиції, що грунтується на переконаннях, здобутих в результаті відповідної підготоки. У дискусіях виявляються сильні сторони студентів, ступінь їх обдарованості, моральної вихованості.

Дискусія – це тематично спрямована суперечка в академічній групі. У випадку, якщо дискусія підпорядкована дидактичним цілям (як на семінарі), вона виконує функцію методу навчання. Разом з тим, вона пов’язана з лекцією і самостійною роботою студента на етапі підготовки.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово викладача або студента, який замінює його в ролі керівника дискусії.

Дискусію слід будувати так, щоб з доповіддю з кожного питання виступає один доповідач, який не розкриває його цілком, що передбачає доповнення, полеміку, обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погляди, різна оцінка явищ, подій. Завданням викладача є спрямування дискусії у потрібному напрямі, пояснення усіх положень, фактів і явищ, які обговорювалися.

Умови успіху дискусії в академічній групі:

Ø безперечна спірність предмета обговорення (тезису дискусії);

Ø підготовка всіх учасників до дискусії;

Ø наявність у кожного її учасника чітких тез своєї позиції, точної постановки завдань, а не великого реферату (читання якого – зайва витрата часу);

Ø за необхідності практикування «розминки» з метою залучення до дискусії всіх студентів, навіть якщо в них немає для цього достатнього досвіду;

Ø зацікавленість студентів – учасників дискусії;

Ø спрямованість дискусії на з’ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;

Ø не можливість нівелювання протилежних точек зору – саме їх наявність просуває дискусію вперед;

Ø використання об’єктивних аргументів;

Ø зрозумілість дискусійних зауваження;

Ø дотримання правил формальної логіки;

Ø високий рівень комунікативних умінь студентів (уміння слухати і вникати в сутність поглядів опонентів, регулювати власний емоційний настрій, орієнтуватися в ситуації спілкування, її цілях, враховувати особистісні якості інших учасників дискусії);

Ø за умови жвавої дискусії утримання керівника від власного виступу.

Найдоцільніше проводити дискусію у групі, яка складається з 10-15 чоловік. Бажано, щоб усі учасники групи були почергово керівниками дискусії. Керівникові слід готуватися до дискусії грунтовніше, ніж іншим.

Надзвичайно важливо навчити студентів вмінню оперувати в дискусії науковими поняттями, правильно робити виписки, оформляти бібліографію, складати конспекти, узагальнювати матеріал, формулювати гіпотези. Важливо навчити студентів також деяким правилами «технології» дискусії. Цьому можуть сприяти такі прийоми:

ü проводячи звичайні семінарські заняття, можна час від часу застосовувати прийом опитування експертів. Мета такого опитування – ознайомитися з поглядами експерта на те чи інше питання. Відповіді експертів можуть бути попередньо підготовлені або й не підготовлені, проте наявність відповідних знань у тих, хто ставить запитання, обов’язкова;

ü прийом «зливи ідей» проводиться за аналогією до семінару – «мозкового штурму»;

ü прийом «оживлення» великих рефератів або доповідей. Після читання розділу реферату (не більше 10 хв.) проводиться обговорення змісту за допомогою питань або вільної дискусії. Після цього реферат (доповідь) читається далі;

ü прийом «вулик»: усі беруть участь у дискусії, якою ніхто не керує. Учасників розподіляють на невеликі групи з метою досягнення максимальної участі у дискусії. Обговорюється вузьке коло питань, які можуть бути однаковими або різними. Результати роботи доповнюються представниками малих груп і далі обговорюються на пленарних засіданнях;

ü прийом дискусії з розподіленими ролями. За наперед визначеною темою дві групи ретельно готуються до викладення спірних думок з метою стимулювання творчої дискусії. Точки зору часників заздалегідь з’ясовуються. Вони не обов’язково мають відповідати справжнім поглядам кожної з груп. Інші члени групи спочатку можуть тільки слухати, а потім також залучатися до дискусії. Кожний член групи має право висловитися тільки один раз.

Таким чином, практичні і семінарські заняття забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань у навчальних умовах. Професійне використання знань – це вільне володіння мовою хімічної чи екологічної науки, тобто точне оперування термінами, поняттями, визначеннями.

Семінари складаються з двох взаємопов’язаних ланок – самостійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони вчать працювати самостійно, формують навички роботи з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв’язку теорії з практикою.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Рокрийте сутність поняття «практичні заняття».

2. Охарактеризуйте групи практичних занять у вищій школі.

3. Яким чином студентам слід готуватися до практичного заняття?

4. Охарактеризуйте семінарське заняття як організаційну форму навчання у ВНЗ. Розкрийте взаємозв’язок між семінарськими заняттями та іншими організаційними формами навчання.

5. Дайте характеристику завданням, які виконують семінарські заняття у навчальному процесі.

6. Проаналізуйте критерії ефективності семінарських занять.

7. Поясніть, чому семінарські заняття мають багато різновидів.

8. Охарактеризуйте види семінарських занять.

9. Проаналізуйте види семінарів. Які з них, на Вашу думку, найефективніші в підготовці студентів-хіміків і студентів-екологів?

10. Чи слід викладачеві, вибираючи той чи інший тип семінарського заняття, ураховувати термін навчання студентів у ВНЗ? Яким ще критеріями має, на ваш погляд, керуватися викладач?

11. Чому дискусію вважають активним методом навчання у вищій школі?

12. Дайте характеристику умовам дискусії в академічній групі.

13. Охарактеризуйте прийоми ведення дискусії.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Завдання 1. Порівняйте діяльність викладача, діяльність студентів і методику проведення таких організаційних форм навчання на природничих спеціальностях. Заповніть таблицю 3:

Таблиця 3

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛАБОРАТОРНОГО І СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

	Лабораторне заняття	Семінарське заняття
Спільне
Відмінне

 

Завдання 2. Підберіть назви тем семінарських занять, що передбачені у тематичному плані будь-якої навчальної дисципліни вашої спеціалізації, які найдоцільніше провести у формі:

o семінару-розгорнутої бесіди;

o семінару-коментованого читання;

o семінару «мозкового штурму»;

o семінару-конференції.

Завдання 3. Сформулюйте особистісні якості та стиль педагогічного спілкування викладача, які б сприяли ефективності проведення семінарського заняття.

ТЕМА 6

САМОСТІЙНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

План

 

1. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.

2. Сутність і значення СРС. Форми СРС і педагогічно керівництво ними.

3. Індивідуальна робота студентів, її форми.

4. Консультація – допоміжна організаційна форма навчання.

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Методологія організації самостійної та індивідуальної роботи за кредитно-модульною системою передбачає переорієнтацію із лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму та на організацію самоосвіти студентів. За таких умов викладач має забезпечувати професійну самореалізацію особистості і формування її кваліфікаційного рівня, стати каталізатором навчання.

Самостійна та індивідуальна робота студентів – це форми навчального процесу у ВНЗ, що є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять.

Традиційно, в більшості ВНЗ, визначаючи бюджет навчального часу студентів, виходять із співвідношення 6:4, що передбачає 6 годин щоденних аудиторних занять і 3-4 години позааудиторних. Самостійна підготовка студентів відбувається саме під час цих позааудиторних годин. Зокрема, на І курсі біологічного факультету бюджет навчального часу розподіляється таким чином: лекції – 20-26%, практичні заняття – 3-4%, лабораторні заняття – 30-41%, самостійна робота – 30-50%. За Болонською угодою навчальний час самостійної та індивідуальної роботи регламентується і повинен становити не менше 50% загального обсягу трудомісткості навчання.

Здатності і можливості студентів до самостійної роботи різні,тому зміст, обсяг і продуктивність цієї роботи неоднакові навіть у невеликій студентській групі. Проте існують однакові для всіх загальні вимоги до організації такої роботи:

Ø регулярність і систематичність;

Ø виділення головного в будь-якому матеріалі, розуміння його, а не заучування;

Ø завзятість і сталість вольових зусиль.

Рекомендації щодо організації ефективної самостійної та індивідуальної роботи полягають в наступному. По-перше, міцні знання закріплюються в пам’яті при багаторазовому повторенні, тому необхідно систематично і планомірно вивчати навчальний курс у повному обсязі, а перед іспитом тільки освіжити матеріал у пам’яті, привести його в систему.

По-друге, організація СРС ґрунтується на попередніх (базових) знаннях. Важливо дотримуватися принципу зустрічної активності студентів на лекції: «Мало слухати – треба чути, мало дивитися – треба бачити», оскільки в процесі будь-якої діяльності виникають кризи уваги. Так, за психологічними дослідженнями, в ході слухання лекції перша криза уваги настає через 14-18 хвилин після її початку, друга – ще через 11-14 хвилин, третя – через 9-11 хвилин після другої кризи, наступні повторюються постійно через 4-8 хвилин. Тому кожному студенту потрібно навчитися мистецтву відпочинку, що істотно підвищить активність уваги.

По-третє, для раціоналізації використання часу доцільно проводити його аналіз і виявляти раціональність тих чи інших витрат. Рекомендується така орієнтовна структура використання часу протягом доби для студентів: аудиторна робота – 8 годин, самостійна та індивідуальна робота – 4 години, вільний час – 4 години, сон – 8 годин. Періодично (погодинно) необхідно робити невеликі перерви (5-10 хвилин). Кращий відпочинок – фізично активний. Щоденний відпочинок (не менше однієї години на добу) – найкраще проводити на свіжому повітрі.