Філософія техніки: становлення та предмет вивчення

 

Філософія, переймаючись найзагальнішими, фундаментальними проб­лемами, тривалий час не потребувала вивчення проблем техніки. Тому філо­софія техніки — одна з наймолодших гілок філософського знання. Учені-філософи не лише вважали, що ці проблеми не варті уваги, але й розглядали техніку як таку, що не є складовою предметного поля філософії. Однак, деякі з них (Арістотель та інші) приділяли увагу техніці як природознавці та вина­хідники. При цьому соціальні проблеми, породжені технікою, з давніх-давен ставали предметом філософської рефлексії (Лао-цзи вже у VI ст. до н. е. за­суджував використання нових знарядь праці, тобто технічний прогрес), але тут досліджувалося саме суспільство, а не техніка як самостійний феномен. І лише з усвідомленням того, що техніка в сучасному суспільстві є однією із загальних детермінант, виникає справжня зацікавленість у філософському дослідженні власне техніки.

_________________________________________________________

Перші праці, присвячені філософському розумінню проблеми техніки, вийшли у світ понад сто років тому. Книгу філософа-антрополога Е. Каппа «Засади філософії техніки», яку й прийнято вважати початком систематич­ного філософського опанування проблем техніки, надруковано в 1877 р. У 1897 р. у Франції А. Еспінас розробив загальну теорію техніки, що спи­ралася на філософські засади й категорії. На межі ХІХ-ХХ ст. виходять праці відомого російського інженера П. Енгель-Мейєра «Теорія творчості» (1910 р.) та «Філософія техніки» (1913 р.), а також англійських філософів, які розробляли технічну проблематику. Однак, це були окремі, розрізнені дослідження.

До Другої світової війни внесок техніки в цивілізацію лише оптиміс­тично схвалювався, а безперервний технічний прогрес здавався чимось навіки даним і таким, що утверджує ідею панування людини над приро­дою. Справжня зацікавленість у філософському тлумаченні проблем тех-

СИСТЕМАТИЧНИЙ КУРС ФІЛОСОФІЇ

ніки почалася із всесвітніх філософських конгресів у Відні (1968 p.), у Варні (1973 р.) та в Дюссельдорфі (1978 p.). З того часу кількість дру­кованих праць, присвячених цій проблематиці, почала стрімко зростати, хоча й пізніше висловлювалися сумніви щодо філософських проблем техніки.

__________________________________________________________________________

Такі думки живилися й тим, що західна філософська традиція звикла розглядати техніку як ремесло, практичне застосування накопичених знань. Із технікою пов'язувалась обмежена щодо інтелектуального змісту діяль­ність, що не варта філософського дослідження, а філософія розглядалась як частина царства духу, який протистоїть практичній діяльності, заснованій на інтуїтивному вмінні робити щось. «Долею філософії, — писав І. Блю-менберг, — стало положення про можливість нею самою обстоювати власну субстанційність лише за умови виступу проти «техніки» в широкому її зна­ченні».

Водночас тенденція розглядати людину винятково як animal rationalis (тва­рину раціональну) утверджувалася завдяки тому, що марксистська традиція, яку не сприймали на Заході, приділяла техніці як частині так званих продук­тивних сил суспільства підвищену увагу, наголошуючи, що саме рівнем їх розвитку й визначається рівень суспільного, культурного та морального прог­ресу людства. Це викликало протидію на Заході, що мало наслідком нехту­вання філософським аналізом техніки.

Філософія техніки — галузь філософського знання, предметом дослідження якої с феномен самої техніки та її вплив на процеси життєдіяльності індивіда і суспільства загалом. Лише з усвідомленням суперечності між традиційною ідеєю нескінченного прогресу та близькістю «меж зростання», характерної для 60-х років XX ст., філософія техніки виразно утверджується як окрема гілка філософського знання й одразу ж наштовхується на неминучі труднощі, внутрішньо властиві предмету дослідження.

Техніка в історії людства

Техніка та технологія в Історії людства починається відтоді, коли люди стали використовувати штучні знаряддя ручної праці. Грецьке слово «техне» в пе­рекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, уміння. Його вжи­вали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихід­ним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Доповнення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають

Розділ 10 • Філософія техніки

певну соціальну детермінацію, яка реалізується через використання природи та втілення в природних тілах трудових функцій.

Створений людиною об'єкт називають артефактом (лат. artefactum — штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уявлення про неї.

Техніка — сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення трудового процесу.

Мета і функція техніки — перетворювання природи та суспільства згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби та бажання. Отже, тех­ніка є невід'ємною складовою людського існування.

________________________________________________________

Техніка сама собою не є метою. Вона набуває цінності лише як засіб. Можна розглядати техніку і як самостійний феномен, однак, ця самостій­ність певною мірою відносна: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.

Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засно­вувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь.

Технічне вміння передається від майстра до учня в межах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння та знання були здобутком замкненого кола осіб і не отримували відповідної суспільної оцінки.

Проте людська історія здебільшого визначається розвитком техніки і певною сукупністю підвладних для певного суспільства аналогій. Необ­хідність підвищення продуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для виконання од­нієї або кількох виробничих операцій, а кількість цих операцій зменшува­лася порівняно із застосуванням попереднього інструмента.

Однак, аж до промислової революції техніка та технологія не мали того загальноуніверсального й детермінуючого характеру, якого вони набувають у Новий час, а особливо — у новітні часи.

_________________________________________________________

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони могли сповідувати різні релігії, їхні цін­ності та мотивації, могли бути діаметрально протилежними, але всі викорис­товували в повсякденному житті той самий перелік технічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт — є основою технічного арсеналу всіх відомих історії