Філософські вчення Стародавньої Індії

Традиційно місцем виникнення філософії вважають Давній Схід — Індію і Китай. Однак, розвиток філософії на Сході та Заході, при всій її самобутності і специфічності, має деякі спільні закономірності. Філософська думка, по-перше, зароджується в лоні міфології як першої історичної форми світо­гляду. Вже в ній ставиться і ряд власне філософських питань: як виник світ, які причини і джерела його розвитку; що таке життя і смерть; у чому поля­гають відмінності тіла від розуму, душі тощо. Формування на базі первісної міфології ранніх форм філософського, релігійного та інших світоглядів від­булося в ході поступового розкладу родоплемінного ладу та зародження найдав-іших цивілізацій. Цей процес спостерігається наприкінці IV тис. до н. е. в долинах Нілу (Єгипет), Тигру і Єфрату (Месопотамія). Виникнення філософії в Давній Індії відноситься приблизно до II тис. до н. е., коли на її території почали форму­ватися рабовласницькі держави. У цей же час виникає філософія в Китаї.

По-друге, філософські ідеї Сходу та Заходу на ранніх етапах свого фор­мування взаємопов'язані з релігією, яка через монізм своїх світоглядних конструкцій більш тісно «вплетена» у форми економічного, політичного, духовного життя суспільства. Філософія все ж повинна враховувати зна­чення релігії.

Виникнення філософії — не швидкий «одноразовий акт», а тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту на фоні міфології та релігії. В Індії коріння перших філософських узагальнень сягає міфологічних текстів (ІП-ІІ тис. до н. е.) «Вед» (букв. «знання»), епосів «Махаб-харата» та «Рамаяна».

Веди — різноманітна система поглядів та ідей — від образів міфології до перших спроб створення філософських поглядів на буття, сенс людського життя. У деяких гімнах прослідковується прагнення знайти загальний закон, відображений в «космічному порядку» (рта). Це принцип, який управляє всім — рухом Сонця і Місяця, зміною пор року, а також народженням, смертю, щастям людини. У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розроб­ляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

Закінчується ведична література Упанішадами (букв. «сидіти біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття — брахман, що є універсальним принципом. З брахманом нерозривно пов'язана духовна сутність кожної людини — атман. Однією з основних частин Упанішад є концепція круговороту життя — сансара і пов'язаного з нею закону возда­яння — карма. У теорії круговороту людське життя показане як нескінченна низка перероджень. В Упанішадах філософія вже відокремлюється від міфо­логії та релігії і вступає у відкриту опозицію до ведичного ритуалізму. Най­вищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, а також у відмові від прив'язаності до плинного матеріального світу, щоб одержати вічне блаженство і дійсне безсмертя в пізнанні своєї тотож­ності з брахманом, у злитті з ним (мокша). У філософії Давньої Індії головна увага зосереджена на проблемі постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу. Вона повністю орієнтована на містичне переживання одухотвореності буття та практично байдужої до об'єктивно-розсудкових ме­тодів осягнення реальності. Це демонструє майже кожна з філософських докт­рин, які виникають у давньоіндійському суспільстві.

У джайнізмі (термін походить від слова «джина» — переможець) релігійні закони поєднуються з філософськими поглядами, що проголошують дуалізм. Сутність людини, згідно з джайнізмом, складається з двох частин — матеріаль­ної (аджива) та духовної (джива). З'єднуючою ланкою між ними виступає карма.

_____________________________________________________________

Карма — тонка матерія, що утворює її тіло і з'єднує душу з грубою ма­терією, внаслідок виникає живий індивід. Крім того, карма постійно супро­воджує душу в нескінченній низці перероджень. Джайністи досконало розробили теорію карми і розрізняють вісім її видів. Вони діляться на добрі та злі. Добрі карми утримують душу в циклах перероджень. Злі карми нега­тивно впливають на основні властивості душі, які вона має у своїй нату­ральній формі. Коли людина повністю звільняється від злих і добрих карм, вона стає звільненою особистістю. На думку джайністів, тільки людина може вирішити, що таке добро і зло і до чого віднести все те, що зустрічається в житті. Людина за допомогою духовної сутності може керувати матеріаль­ною сутністю і контролювати її.

__________________________________________________________

На думку джайністів, аскетизм більшою чи меншою мірою є правильним життям. Вони вважають, що людина може звільнитися лише самостійно і їй ніхто не може в цьому допомогти. Звільнення людини від впливу карм мож­ливе тільки через здійснення добрих справ і суворий аскетизм. У цьому плані створюється етика трьох дорогоцінностей — триратна (три дорогоцінності), у якій йдеться про правильне пізнання, правильне знання, правильне життя, які обумовлені правильним розумінням віри.

Найбільш відомим і популярним є вчення буддизму — і філософії, і світо­вої релігії. Воно виникає в VI ст. до н. е. в Північній Індії, його засновник —

Розділ 2 • Філософія Стародавнього Сходу: Індія і Китай

 

історична особа, принц Сідхартха Гаутама (583-483 pp. до н. е.). Будда озна­чає «просвітлений».

У центрі буддистського вчення — чотири благородні істини.

Життя є страждання: (народження — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання, втрата приємного — страждання, невиконання ба­жання — страждання); причиною страждання є бажання (тршна), яке веде через радощі та пристрасті до переродження, народження знову; усунення причин страждань полягає в усуненні цього бажання; є шлях, що веде до усунення страж­дань: це правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження. Запе­речується як життя, присвячене чуттєвим задоволенням, так і шлях аскези. Головна увага в буддизмі приділяється досягненню нірвани — стану згасання, охолодження бажань і пристрастей. Здійснити це можна через «праведне» життя і засвоєння істини про вічну змінність буття.

________________________________________________________

У процесі розвитку філософського мислення стародавньої Індії виявля­ються і матеріалістичні тенденції. Серед них учення локаята («спрямоване на (цей) світ»). Засновником локаяти проголошується Чарвака (іноді ця філо­софська система називається чарвака), але даних про його життя і твор­чість не збереглося.

Згідно з ученням локаяти в основі всього сутнісного лежать чотири еле­менти: вогонь, повітря, вода і земля. Заперечуючи існування бога, душі, потойбічного світу, локаята розглядала свідомість, розум, органи чуттів як продукт поєднання матеріальних елементів. Душа, зокрема, виникає з тілом людини при народженні, а після смерті гине і більше не існує. Філософ того часу й одночасно князь Паясі наказував зважити тіло злочинця до і після страти через повішення, щоб з'ясувати, чи виходить із тіла душа і чи стане після цього тіло легшим.

У теорії пізнання локаятики стояли на позиціях сенсуалістичного мате­ріалізму, вважаючи єдиним джерелом пізнання чуттєве сприйняття. Вони відкидали сліпу віру у Веди, заперечували основи ведичної релігії і брах­манізму — карму (плату за земне життя в потойбічному світі та всіх наступних перевтіленнях), самсару (коло земних перевтілень душі), мокшу (звіль­нення від них). Етика локаятиків заперечує аскетизм, оскільки найвищим благом і метою життя людини вважається насолода.

________________________________________________________________

Основою «праведного» життя є точне та беззаперечне дотримання правил моралі — п'яти знаменитих буддійських заповідей, яких повинні дотримува­тись як ченці, так і звичайні буддисти: не шкодити живим істотам; не брати чужого; утримуватися від заборонених статевих контактів; не вести безглуздих і брехливих розмов; не вживати алкогольних напоїв.

Правильна зосередженість характеризується за допомогою чотирьох сту­пенів поглиблення (джана) і належить до медитації та медитаційної практики.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

Людина, яка пройшла всі стадії шляху і прийшла до звільнення свідомості за допомогою медитації, одержувала звання архата, святого, який досягав нірвани.

До початку нової ери в ідеологічній сфері Індії міцні позиції завойовує індуїзм, який є продуктом тривалого розвитку та поступового злиття різних культур окремих етнічних груп.

Філософське обґрунтування індуїзму міститься в шести системах (веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса), які орієнтувалися на авторитет Вед.

Веданта. Зміст цієї філософської системи відображено в назві: веданта — кінець Вед. Основні її положення викладено у «Веданта-сутре» і приписуються Бадараяні (ІІ-ІП ст. до н. е.). У веданті існують два напрями: адвайта і вішишта-адвайта. З точки зору адвайти у світі не існує жодної реальності, крім Бога. Уявлення про різноманітність світу — ілюзія, яка виникає через пізнання. З точки зору вішишта-адвайти існують три реальності — матерія, душа і Бог, який серед них головний. Без Бога матерія і душа можуть існувати лише як поняття, а не як дійсність. Основним методом пізнання у веданті вважається божественна інтуїція.

Санкх'я. Стверджує існування матеріальної першопричини світу — прак-ріті (матерії). Її перетворення на істоти та предмети з аморфної форми від­булося під впливом трьох якісних елементів: прагнення, темноти і ясності. Поряд із пракріті визначається існування абсолютної душі (пуруші), незалежної від матеріальної основи світу. Її неможливо побачити, хоча вона присутня у всіх предметах та істотах. При з'єднанні пракріті та пуруші (матерії і душі) вини­кає 25 основних вихідних принципів, серед яких поряд із матеріальними (вода, повітря, земля та ін.) існують і духовні (розум, свідомість).

В етичних поглядах санкх'я базувалася на ідеї універсальності страждання, яке проголошувалося найвищою сутністю тілесного існування. Мета люд­ського життя полягає у звільненні душі та аскетизмі.

Йога. Доводить, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною об'єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягненням особливого психічного стану — самадхи (зосе­редження), коли згасають усі бажання, мислення зупиняється на певному внутрішньому пункті, порушується зв'язок із світом і з'являється здатність інтуїтивного бачення світу. Для досягнення цього стану йога розробила цілу систему морально-етичної, фізичної та пізнавальної самодисципліни викладе­них у правилах психологічного тренування: самовладання (яма), оволодіння ди­ханням при певних положеннях тіла (асана), ізоляція почуттів від зовнішнього впливу (праяхара), концентрація думки (джарана), медитація (дх'яна) і, нарешті, стан відторгнення (самадхи), тобто звільнення свідомості від тілесної оболонки. Важливе місце займає утримання від насилля над усім живим, забезпечення найдосконаліших положень тіла, регулювання дихання, зосередженість думки тільки на окремому об'єкті при повному відключенні почуттів.

Вайшешика. Основні тези грунтуються на твердженні про існування постій­них змін, вічного і циклічного процесу розвитку та занепаду, в якому є стій-

Розділ 2 • Філософія Стародавнього Сходу: Індія і Китай

кий елемент — ану (атом). У розумінні вайшешики ану вічні, незнищенні, ніким не створені, мають різноманітні властивості (яких нараховується 17). Із усього тимчасового з'єднання атомів виникають живі та неживі предмети. Переродження є простим поєднанням і роз'єднанням атомів (ану). За всієї зовнішньої різноманітності живі та неживі предмети мають спільну сутність, оскільки складаються з дев'яти субстанцій. Усі вони мають матеріальну основу, але визнається також існування нематеріальної субстанції — душі (атман), яка складається з психічних категорій. Душа існує в двох формах: ішвара (абсо­лютна душа) або параатман (вища досконала душа); атман (індивідуальна душа), яка мандрує в нескінченній круговерті життя.

Міманса. Її послідовники вимагали логічного обґрунтування ведичних релі­гійних і філософських положень. Міманса виходить з того, що остаточне звіль­нення індивіда від перероджень (мокши) не можна пояснити раціонально. Але до мокши індивід може прийти і незалежно від своїх бажань — внаслідок безумовного виконання суспільних і релігійних обов'язків — дхарми. Міманса погоджувалася з матеріальною основою у Всесвіті, але пізніше в ній поси­лилася теологічна спрямованість і розвинулася теорія Бога. Тому міманса тісніше пов'язана з релігією.

Ньяя (правило, логічний висновок, метод, логіка). Вона тісно пов'язана зі школою вайшешика. Вони доповнюють одна одну, зокрема ньяя доповнила метафізику вайшешики, але досліджувала її за допомогою логіки. Особлива увага приділялася проблемам гносеології, правилам надійного та правдивого пізнання, висновкам, одержаних за допомогою методу аналогій.

Філософські школи Стародавньої Індії формуються на ґрунті міфологічно-релігійного світогляду. До кола їх міркувань належать найважливіші проблеми, в яких переважає пошук шляхів звільнення від невблаганного тиску життєвих закономірностей. Звільнення розумілося насамперед як становлення людської унікальності й індивідуальності. Ідея звільнення людини від страждань, цент­ральна в буддизмі, так чи інакше поділялася майже всіма філософськими систе­мами давньоіндійської філософії. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати духовно-релігійне життя людини, допомогти їй у пошуках шляхів уникнення страждань і досяг­нення звільнення.