Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Мрій про тата не стало, залишились одні спогади про дитинство, де був він, найрідніша людина.
* * * ... Коли ще тихо і мирно жили вони всією сім`єю в рідній, затишній, хоч старенькій хаті, любила Меланя довгі зимові вечори. Тато вмощувались на тапчані під грубкою, ближче до гасової лампи, зі своїм вишиванням – рушником, сорочкою... У тата на шиї, наче різнокольорові низки дрібненького намиста, – муліне. Мама – неподалік, прядуть лляну пряжу на коловоротку. А вона сідає ближче до татка, бо мама мовчки прядуть, тільки коловороток тихенько журиться: „ жу-жу-жу-жу-жу”... А татко, вишиваючи, щось цікаве розказують. Чи історії, які мама називають небилицями, чи кумедні скоромовки, по-маминому – „хармани”, чи казки, які й мама люблять слухати. Під тихий голос тата, під рівномірне жужукання самопряда дівчинка засинає щасливим дитячим сном Янголом щастя була для батька-матері їхня єдина дитина. А до недавнього – і для бабусі з дідусем. І Лукина одиначка у своїх рідних. Батько (також Яким, а позаочі – Якимець) до революції старостував у селі. Суворим був, боялись його злодії та п`яниці, не відсилав їх до повіту, сам визначав покарання. Всипле кілька палиць – десятому закаже всякий пройдисвіт. Заможно жив староста. Одна біда: помирали в них з Мокриною діти, й до року не доживали. І коли народилась Лукина, хтось нараяв „продати дитя через вікно”... Яку таємничу силу вводили цим в оману – ніхто не задумувався. Можливо, то ще язичницький ритуал, і предки наші, сповідуючи багатобожжя, таким чином ошукували якогось одного з богів, недоброго, що забирав від них діточок. За віки стерлись конкретності, а збереглися од напівзабутого ритуалу лише сценарій та надії на успіх... ... Повинна була чужа жінка (скажімо, сусідка) постукати у вікно знадвору і спитати: – Чи не продасте мені вашу (називалось ім`я дитини)? Їй мусіли відповісти з хати: – Продамо, але за дуже великі гроші (називалась певна сума). – А я дам більше (пропонувався солідніший викуп), бо дитя у вас дороге... Батько відчиняв вікно, сусідка простягала йому дві монетки – до пари в майбутньому дитини, – мати подавала їй через вікно немовля, яке одразу ж, уже через двері, покупець повертала батькам. Допомогло. Дівчинка вижила. Якимець з Мокриною дітей більше не родили, тому всі їх статки, все багатство – для одиначки, і як виросла вона, стала багатою нареченою.
Вродою старостівна не вирізнялась. А ось убраннями!.. Ні в кого з сільських дівчат не було таких хусток, спідниць, запасок, намист, як у Лукини. Заміж її видали за повітового лікаря. Мав Якимець багато знайомих серед дрібного панства, то чи хтось свого сина чи племінника прилаштував, порадивши оженитись… на багатому спадку сільської дівчини, чи Якимцеві-старості догодив „ученим” зятем. Та не склалось життя Лукини з першим чоловіком. Дохтор той приїжджав у село з міста лише кожної суботи, ночував, відстоював поряд з дружиною недільну відправу в церкві, обідав у тестя, сідав у свою бричку, запряжену парою гарних рисаків – подарунком тестя – і їхав до повіту, до свого шпиталю... Коли він стояв у церкві з Лукиною, ніхто їй не заздрив. Якийсь цей дохторик мізерний, непоказний поруч з дружиною – високою та ще й огрядною від численних спідниць, надягнутих одна поверх іншої. А рукава вишитої сорочки такі широкі – під одним з них міг би заховатись її чоловічок. Якоїсь суботи Якимців зять не приїхав. А тут такі події закрутились над світом – не до мізерного зятька: війна, революція... Якимець покинув старостування, не ті роки, часи непевні... Часто хворів, важко було одному справлятись з великим власним господарством. До Лукини сватались, але батько чекав не просто зятя, а господаря, щоб можна було передати в надійні руки нажите добро. І коли посватався парубок Яким Соколюків, не відказав йому. З роботящої сім`ї, хоч і з небагатої. Ремесло знає. Коней любить. Такому можна довірити господарство, – не пустить за вітром.
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 118; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.17.5.68 (0.004 с.) |