Естетична діяльність і сфери її виявлення.

Серед естетичних понять і категорій, які людство створило протягом століть завдяки розмаїттю естетичних взаємин особистості і дійсності, основною є категорія естетичної діяльності як специфічної здатності людини та людства перетворювати дійсність «за законами краси». Ця діяльність пов'язана з будь-якою людською діяльністю, проте має ряд особливостей. У будь-якій утилітарній діяльності (індивідуальній, колективній) є елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які відтворюють загальнолюдську цінність діяльності. Кожен, хто має естетичну свідомість, свідомо або несвідомо працює, діє, оцінює діяльність у взаємодії зі своїми естетичними уявленнями. Тому на ступінь естетичної забарвленості будь-якого виду діяльності справляє істотний вплив: і якість естетичного смаку; і зміст естетичного ідеалу; і розвиненість естетичного почуття, емоцій та уявлень суб'єкта діяльності.
В результаті предметно-практичної діяльності, тобто праці як способу існування людського виду, створено взагалі два продукти:

1. матеріальний світ, який задовольняє потреби індивіда;

2. світ культури, в якому відбувається життя людини і розкриття багатства її творчих можливостей.

Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її частина. Тому необхідно враховувати, що естетична діяльність — це складова суспільної практики, завдяки якій розвивається творчість і свідомість та естетичне споживання; естетична діяльність — це істотна властивість будь-якої соціальної діяльності, що створює довершену річ, досконалий твір, породжує ідеї. Проте, естетична діяльність це й окремий вид діяльності, що існує самостійно, де безпосередньо та в основному розв'язуються естетичні завдання.

Суспільно-історична практика стала основою виникнення і розвитку здібностей людини перетворювати світ за законами краси, а тим самим і формувати в собі власні естетичні почуття і переживання, смаки й ідеали. Тому, коли ми спробуємо визначити, де, коли і як проявляється естетична діяльність людини, то виявиться, що в її житті нема такої ділянки, сфери, де б вона не була присутньою.

Естетична діяльність співвідносна з усіма видами людської діяльності, внутрішньо неоднорідна, її існування залежить від розвиненості естетичної потреби, від здатності особи перетворювати світ за законами краси, від того, чи достатньо естетичних знань, умінь і навичок, а також від наявності умов, за яких ця діяльність здійснюється. Завдяки певним обставинам якості і потреби особи можуть формуватись або реалізовуватись. Головне, що для здійснення такої діяльності потрібна естетична мета, а також її співвідношення з характером перетворюваного предмета.

Мета власне естетичної діяльності не пов’язана зі створенням предметів, об’єктів, що мають утилітарне призначення. За винятком архітектури і декоративно-прикладного мистецтва це мистецька або художня діяльність. І тут виникає досить складна проблема, яка стала дискусійною. Дискусії точаться навколо трьох точок зору: 1) естетична і художня діяльність тотожні (проте не кожний одяг або меблі може вважатись твором мистецтва, тобто не завжди результат естетичної діяльності має певний художній образ); 2) естетична і художня діяльність існують паралельно, це різні види діяльності (проте дуже часто і в історичному і сучасному пані естетична діяльність може перетворюватись у художню, приймаючи найдосконаліші форми); 3) естетична діяльність ширша за художню, бо результатом її стають не лише мистецькі твори, а й засоби виробництва, предмети побуту тощо (проте це також не зовсім вірно, адже художня діяльність не вичерпується лише естетичним змістом, бо це творчість і за законами краси, і законами добра, і справедливості тощо).

Отже однією з форм естетичної діяльності є мистецтво, де естетичний компонент домінує, де предмет не має іншого застосування, крім естетичної насолоди.

Форма створених людиною матеріальних предметів і процесів має суспільний сенс і суспільну цінність. Процес напрацювання людиною здібності діяти доцільно розтягнувся на довгі тисячоліття, проте він розвивався по висхідній, дозволивши людству створити багатство світу культури, багатоманітність її форм і розвити в людині його здібність до такого ступеню, коли вона вже могла вільно творити в рамках історично обумовлених потреб.

Звичайно, цей процес не усвідомлювався людством достатньо довго, тому що людина творила, передовсім, для задоволення своїх матеріальних потреб.

Мистецтво, що культивувало лише естетичні потреби, виділилось з матеріальної практики порівняно пізно – відносна бідність суспільства не дозволяла йому утримувати людей, що працювали лише на задоволення духовних потреб.

Проте вже у давніх цивілізаціях утилітарні предмети, що створювались для матеріальних потреб людини, але мали досконалу форму, цінувались за свої естетичні якості. Про це свідчать знайдені в похованнях вождів племен, царів і фараонів предмети вжитку, одягу, меблі, домашнє знаряддя, які мали слугувати померлим у потойбічному житті, що дійшли до нас із давнини.

Коли людство, що вийшло з періоду збиральництва і мисливства, почало займатись відтворюваним господарством, були винайдені технічні пристосування, застосування яких значно збільшило продуктивність праці, що в свою чергу вивільнювало час у трудовому процесі для вдосконалення майстерності і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали все більш різноманітними і витонченими. Вони почали доповнюватись елементами, що безпосередньо не впливали на утилітарну функцію предмета.

Слово “ремісник” зараз застосовують іноді у зменшуваному смислі, позначаючи ним людину, котра працює в мистецтві з корисливих мотивів, а не з натхнення, бажання висловитись і реалізуватись. Але по відношенню до ремісників минулих епох це було б несправедливим, тому що справжнім художником тільки і міг бути ремісник. В процесі праці він сполучав дві функції: духовну діяльність по відтворенню задуму твору (пошук оригінальної форми, підбір відповідного матеріалу, палітри фарб, прийомів (обробки) і фізичну роботу по безпосередньому виробництву предмета.

Синкретичний (одночасний) процес діяльності, де ще не було розподілу на фізичну і розумову працю і закріпленні її за різними індивідами, мав значний творчий потенціал, піднімаючи значну частину ремесла на рівень мистецтва. Саме такий повноцінний, всебічний характер праці створив передумови для розквіту мистецтва в античній Греції та Римі.

Формування буржуазного способу виробництва в наступні епохи з розподілом праці на окремі операції і наступні передачі їх машинам докорінно змінили характер праці, виключивши з нього естетичний момент, зробивши робітника простим додатком до машини.

Але вже в давні часи античності з середовища ремісників виділились окремі митці, які займались лише творчістю, стали художниками в повному розумінні цього значення.

Технічний прогрес, що все більше удосконалював виробництво, має характер протиріччя, створюючи багатство матеріальне і збіднюючи саму людину. Сучасний рівень науки і техніки вже створив передумови для заміни людини на багатьох операціях автоматами і роботами. Дуже часто, коли говорять про естетизацію виробництва, мають на думці передовсім створення відповідних умов: пристосування приміщень, освітлення, зменшення шуму, забруднення повітря тощо, але естетизація виробництва – набагато складніше завдання. В першу чергу це внесення творчого елементу в трудовий процес, зменшення репродуктивної діяльності тощо. Проте це завдання може вирішити загальний розвиток науки, техніки і технології. Допомагає естетизувати виробництво дизайн.

Дизайн.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття з’явився новий вид мистецтва – дизайн – мистецтво художньої організації простору, оформлення предметів обстановки, технічних виробів, товарів, реклами, одягу. Художники почали відігравати важливу роль у багатьох галузях промислового виробництва.

За визначенням у словнику “Естетика” дизайн (від англ. слова – проект, креслення) – вид міждисциплінарної художньо-технічної діяльності по формуванню предметного середовища.

Елементи предметно-просторового середовища виготовляються індустріально, вони мають високі споживчі властивості й естетичні якості. Дизайн формує гармонійне середовище житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. До об’єктів дизайну відносяться промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація; функціонально-споживчі комплекси тощо. В зв’язку з цим розрізняють такі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища (в тому числі дизайн інтер’єру і меблів), графічний дизайн,, дизайн соціо-культурної сфери (в тому числі дизайн одягу) та ін. В середині кожного з названих видів можлива також спеціалізація дизайну.

Особливість дизайнерської діяльності полягає у специфічному естетичному засобі цілісного осмислення і формування об’єктів. Дизайн має справу з формальними якостями предмета, під якими розуміє не лише особливості його зовнішнього вигляду, але й структурні зв’язки, що надають йому необхідної функції і композиційної єдності.

В дизайні злиті два напрямки:

1. від функції до форми;

2. від форми до функції.

Для створення цілісного об'єкта потрібні глибокі знання основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Базою дизайну є наукові основи моделювання об'єкта, де наукові принципи поєднуються з художніми в проектному образі і знаходить застосування в інших галузях суспільної діяльності.
Широке розповсюдження дизайнерської діяльності з початку ХХ ст. здійснило революціонізуючий вплив на технологію і техніку промислового виробництва. Завдяки дизайну під контроль були поставлені не лише матеріальні, а й естетичні потреби людини. А це сприяло соціально-культурному розвитку суспільства, формуванню естетичних ідеалів, ідей, вимог. Дизайнерська діяльність в кінцевому рахунку направлена на гуманізацію предметно-просторового середовища людини й її роль в сучасному суспільстві всі більше зростає.

Розвиток дизайну тісно пов’язаний з пластичними мистецтвами: архітектурою, скульптурою, живописом, орнаментикою. Дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв, споживає ідеї історії мистецтва.

Методом дизайну є художнє конструювання. Вонопередбачає висунення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функціональної структури. Надзадачею дизайнера є створення таких об’єктів, які б 1) досконало виконували своє практичне призначення; 2) були зручним та безпечними в процесі експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; 3) були естетично виразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і 4) були цілісними композиційно. Щоби створити композиційну цілісність, дизайнер повинен використовувати можливості ритму, кольору, масштабу, співвідношення світла та тіні, пустоти та об'єму у поєднанні з особливостями звукового оформлення, освітлення тощо. Дизайн повинен також відповідати і соціальному призначенню. Для цього створювані предмети промислового виробництва мають «задовольняти утилітарні й естетичні потреби людини», тобто повинні стати достойними посередниками між виробниками та споживачами.

Дизайн як найбільш розвинута та усвідомлена галузь людської діяльності має теоретичне підґрунтя. Так, з 80-х років ХХ століття знайшла розвиток і стала домінуючою ідея проектної культури. Під поняттям «проектна культура» мається на увазі осягнення цілого комплексу засобів і форм організованої проектної діяльності, яка завдяки інституціональному підходу (див. Словник) функціонально пов'язана із системами управління, планування і є особливого роду виробництвом проектної документації, у мові якої передбачається бажаний результат дій і образ майбутнього об'єкта — речі, предметного середовища, системи діяльності тощо.

Мода.

Мода – це форма зовнішньої культури, що періодично виникає, повторюється та частково змінюється під впливом багатьох соціальних факторів. Це можуть бути економічні, соціально-психологічні, культурологічні, моральні, естетичні фактори.

Для моди є характерними такі аспекти:

1. швидка зміна форм;

2. відверта відносність, умовність модного смаку;

3. деспотизм, що висловлюється у повному запереченні попереднього і нав’язуванні нових форм, що не завжди мають раціональне пояснення.

Мода спирається на наслідування, нав’язування, масове психічне зараження.

Мода – феномен соціальний, тому що вона дає зовнішнє оформлення: костюм, танці, манера поведінки, форми побуту тощо.

Мода побутує в стихії форми і тому підвладна естетичному судженню з боку краси і смаку.

Якщо говорити про сьогоднішній день, то суспільство ХХІ ст., здається, знайшло можливість гармонійного сполучення вимог до людського тіла, з одного боку, і одягу, прикрас, косметики, що оформлюють його, з іншого. Масовий спорт, вимоги суспільства до фізичної досконалості своїх членів є найважливішим естетичним завоюванням, оскільки за всім цим стоїть високе гуманістичне завдання продовження активного, здорового і радісного життя людей, де фізична краса людини є запорукою її повноцінного соціального життя. Разом з тим мистецтво косметики і одягу дозволяє, у певних випадках ховати, робити непомітними недоліки зовнішності.

Зовнішній вигляд людини, вміння виразити через нього свій внутрішній світ, виявити, продемонструвати свою індивідуальність є важливим елементом естетичної культури особистості. Треба при цьому завжди пам’ятати, що зовнішній вигляд людини є не лише його особистою справою, що це передовсім умови взаємного спілкування, що вимагають поваги до суспільних ідеалів, правил і норм, які встановлені впродовж певного часу створення свого зовнішнього вигляду нам видається дуже суттєвою сферою естетичної діяльності людини. Звичайно, кожен з нас від природи наділений обличчям і фігурою, ми не самі шиємо собі одяг і взуття, але це зовсім не знімає відповідальності людини за свій зовнішній вигляд. Адже ніхто, крім нас, не знає наші якості і здібності, ніхто крім нас не може сформувати гарну фігуру. Але для цього треба бути художником, здібним створити гармонійний індивідуальний вигляд.

 

Людство в ході суспільної практики удосконалює суспільні відносини, прагнучи до їхньої гуманізації, доведення до істинної людяності, гуманізму. В цій сфері естетичне органічно поєднано з моральним, так само як і у предметній діяльності поєднане естетичне й утилітарне.

Ось чому людство, виробляючи ідеал особистості, передбачає розвиток в ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей, і розвиненої естетичної свідомості. Вже антична естетика виробила уявлення про такий напрямок людського розвитку, визначивши його словом, яке не перекладається, “калокагатія”, що означає гармонію зовнішнього і внутрішнього, що є умовою краси людини.

Цілісність людської особистості, велич її душі, висока культура поведінки залишаються і до сьогоднішнього часу ідеалом гармонійного благородства, тим орієнтиром індивідуального самовдосконалення, до якого повинна прагнути кожна людина.

У висновку можна зазначити, що естетична діяльність пронизує всі сфери й галузі людської діяльності, намагаючись зробити їх естетично досконалими, прагнучи завдяки гармонії наблизитись до здійснення ідеалів краси, піднести саму людську суб'єктивність.

Ми з вами будемо в процесі вивчення дисципліни вивчати кращі твори мистецтва, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва й дизайну впродовж історичного розвитку людства.

Тому доцільним буде познайомитись ще з одним визначенням: Мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і естетична наука розглядає та аналізує загальні закони мистецтва, його предмет, основні структурні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості тощо.

З усіма цими теоретичними поняттями ми будемо знайомитись в наступних темах.