Організація і зміст учбового матеріалу

Електрокардіографія (ЕКГ) – це графічний метод реєстрації електричної активності серця в одиницю часу.

Це запис коливань різниці потенціалів, що виникають на поверхні тіла при розповсюдженні хвилі збудження по серцю.

Запис ЕКГ проводиться за допомогою електрокардіографів — приладів, що реєструюють зміну різниці потенціалів між двома ділянками в електричному полі серця (наприклад на поверхні тіла) під час його збудження. Сучасні електрокардіографи відрізняються високою технічною досконалістю і дозволяють здійснити як одноканальний, так і багатоканальний запис ЕКГ.

Зміни різниці потенціалів на поверхні тіла, що виникають під час роботи серця, фіксують за допомогою різних систем відведень ЕКГ. Кожне відведення реєструє різницю потенціалів, що існує між двома певними точками електричного поля серця, в яких встановлені електроди. Останні підключаються до гальванометра електрокардіографа: один з електродів приєднують до позитивного полюса гальванометра (це позитивний, або активний, електрод відведення), другий електрод — до його негативного полюса (негативний, або індиферентний, електрод відведення).

В даний час в клінічній практиці найчастіше використовують 12 відведень ЕКГ, запис яких є обов'язковим при кожному електрокардіографічному обстеженні хворого: 3 стандартних відведення, 3 посилених однополюсних відведення від кінцівок і 6 грудних відведень.

Стандартні відведення.

Стандартні двополюсні відведення, запропоновані в 1913 р. Ейнтховеном, фіксують різницю потенціалів між двома точками електричного поля, віддаленими від серця і розташованими у фронтальній площині — на кінцівках. Для запису цих відведень електроди накладають на правій руці (червоне маркування), лівій руці (жовте маркування) і на лівій нозі (зелене маркування). Ці електроди попарно підключаються до електрокардіографа для реєстрації кожного з трьох стандартних відведень. Четвертий електрод встановлюється на праву ногу для підключення заземлюючого дроту (чорне маркування).

Стандартні відведення від кінцівок реєструють при наступному попарному підключенні електродів:

I відведення — ліва рука (+) і права рука (–);

II відведення — ліва нога (+) і права рука (–);

III відведення — ліва нога (+) і ліва рука (–).

Посилені відведення від кінцівок

Посилені відведення від кінцівок були запропоновані Гольдбергером в 1942 р. Вони реєструють різницю потенціалів між однією з кінцівок, на якій встановлений активний позитивний електрод даного відведення (права рука, ліва рука або ліва нога), і середнім потенціалом двох інших кінцівок.

Як негативний електрод в цих відведеннях використовують так званий об'єднаний електрод Гольдбергера, який утворюється при з'єднанні через додатковий опір двох кінцівок. Три посилені однополюсні відведення від кінцівок позначають таким чином:

aVR — посилене відведення від правої руки;

aVL — посилене відведення від лівої руки;

aVF — посилене відведення від лівої ноги.

Грудні відведення

Грудні однополюсні відведення, запропоновані Wilson в 1934 р., реєструють різницю потенціалів між активним позитивним електродом, встановленим в певних ділянках на поверхні грудної клітки, і негативним об'єднаним електродом Вільсона. Останній утворюється при з'єднанні через додаткові опори трьох кінцівок (правої руки, лівої руки і лівої ноги), об'єднаний потенціал яких близький до нуля (близько 0,2 mV).

На відміну від стандартних і посилених відведень від кінцівок, грудні відведення реєструють зміни ЕДС серця переважно в горизонтальній площині. Вісь кожного грудного відведення утворена лінією, що сполучає електричний центр серця з місцем розташування активного електроду на грудній клітці.

Розташування грудних відведень:

· відведення V1 — в IV м/р по правому краю грудини;

· відведення V2 — в IV м/р по лівому краю грудини;

· відведення V3 — між другою і четвертою позицією (див. нижчий), приблизно на рівні V ребра по лівій парастернальній лінії;

· відведення V4 — в V м/р по лівій серединно-ключичній лінії.

· відведення V5 — на тому ж горизонтальному рівні, що і V4, по лівій передній пахвовій лінії;

· відведення V6 — по лівій середній пахвовій лінії на тому ж горизонтальному рівні, що і електроди відведень V4 і V5.

Техніка реєстрації електрокардіограми

Для отримання якісного запису ЕКГ необхідно строго дотримуватися деяких загальних правил її реєстрації.

Умови проведення дослідження.

ЕКГ реєструють в спеціальному приміщенні, віддаленому від можливих джерел електричних перешкод: фізіотерапевтичних і рентгенівських кабінетів, електромоторів, розподільних електрощитів, тощо. Кушетка повинна знаходитися на відстані не менше 1,5–2 м від проводів електромережі. Доцільно екранувати кушетку, підклавши під пацієнта ковдру з ушитою металевою сіткою, яка повинна бути заземлена.

Дослідження проводиться після 10–15-хвилинного відпочинку і не раніше, чим через 2 год після їжі. Запис ЕКГ проводиться зазвичай в положенні хворого лежачи на спині, що дозволяє досягти максимального розслаблення м'язів.

Накладення електродів. На внутрішню поверхню гомілок і передпліччя в нижній їх третині за допомогою гумових стрічок або спеціальних пластмасових затисків накладають 4 пластинчастих електроди, а на груди встановлюють один або декілька (при багатоканальному записі) грудних електродів, використовуючи гумову грушу-присосок або одноразові грудні електроди, що приклеюються. Для поліпшення контакту електродів з шкірою і зменшення перешкод і навідних струмів в місцях накладення електродів необхідно заздалегідь знежирити шкіру спиртом і покрити електроди шаром спеціальної струмопровідної пасти, яка дозволяє максимально понизити міжелектродний опір. До кожного електроду, встановленого на кінцівках або на поверхні грудної клітки, приєднують дріт, що йде від електрокардіографа і маркірований певним кольором. За наявності 6-канального електрокардіографа, що дозволяє одночасно реєструвати ЕКГ в 6 грудних відведеннях, до електроду V1 підключають дріт, що має червоне маркування наконечника; до електроду V2 — жовте, V3 — зелене, V4 — коричневе, V5 — чорне і V6 — синє або фіолетове.

 

Елементи нормальної ЕКГ

Зубець Р характеризує деполяризацію правого та лівого передсердь. Зубець Р позитивний у І, ІІ стандартних відведеннях, aVF, V₂-V₆, та негативний у avR. Амплітуда до 2,5 мм, тривалість не більше 0,1с.

Інтервал PQ відображає проходження збудження по передсердям та атріовентрикулярну провідність до розгалуження волокон Пуркін’є. Залежить від віку, ЧСС. У новонароджених складає 0,08-0,04 с, у дітей грудного віку -0,08-0,16 с, у більш старших – 0,1-0,8, у доросли х – до 0,2с.

Зубець Q вектор деполяризації міжшлуночкової перегородки; непостійний, завжди негативний; його глибина не повинна перевищувати ¼ амплітуди зубця R (крім відведення avR).

Зубець R – завжди позитивний зубець шлуночкового комплексу, відображає процес подальшого розповсюдження хвилі збудження по міокарду шлуночків.

Зубець S – непостійний, завжди негативний зубець шлуночкового комплексу, відображає проведення пізнє охоплення збудженням базальних відділів міокарду, субепікардіальних шарів. Відведення, де амплітуда зубців R та S рівні, називають перехідною зоною.

Ширина комплексу QRS до 0,09 с, у дітей грудного віку – до 0,07 с.

Сегмент ST -вказує на повне охоплення збудженням шлуночків. Головна характеристика – розташування відносно ізолінії. В нормі частіше знаходиться на ізолінії, іноді зміщується вверх або вниз, але не більше ніж на 1,0мм.

Зубець Т – характеризує швидку реполяризацію міокарду. Позитивний зубець, крім негативного відведення aVR, може також бути негативним в ІІІ стандартному відведенні (зазвичай у дітей до 3 років), V₁-V₃ (у V₄ у новонародджених). По амплітуді дорівнює 1/3-1/4 амплітуди зубця R.

Зубець U – непостійний зубець, виникає через 0,04 с після Т.

Інтервал QT (від початку зубця Q до кінця T) - електрична систола серця, відображає час, протягом якого шлуночки знаходяться в електричноактивному стані. Нормальна тривалість інтервалу QT залежить від віку, статі, ЧСС. В середньому тривалість складає 0,26-0,34 с.

Систолічний показник – вказує, яку частину серцевого циклу займає електрична систола серця. Свідчить про скоротливу здатність міокарду. Розраховується по формулі:

СП= (QT/RR)100%

Збільшення QT на 0,03 с та більше, СП на 5% та більше – свідчить про порушення скоротливої діяльності міокарду.

Електрична вісь серця (ЕВС) – проекція результуючого вектора QRS на фронтальну площину. Для визначення ЕВС розраховують кут альфа. Для цього необхідно підрахувати алгебраїчну суму амплітуд зубців комплексу QRS у І та ІІІ стандартних відведеннях та підставити отримані дані у таблицю.

Розрізняють наступні варіанти положення електричної вісі серця:

¾ нормальне положення, коли кут α складає від +30° до +69°;

¾ вертикальне положення — кут α від +70° до +90°;

¾ горизонтальне — кут α від 0° до +29°;

¾ відхилення осі вправо — кут α від +91° до ± 180°;

¾ відхилення осі вліво — кут α від 0° до -90°.

 

При нормальному положенні електричної вісі серця (кут α від +30° до +69°) амплітуда RII >= RI > RIII, а у відведеннях III або/і aVL зубці R і S приблизно рівні один одному.

При горизонтальному положенні електричної вісі серця (кут α від 0° до +29°) амплітуда RI >= RII > RIII, а у відведеннях aVF або/і III реєструється комплекс типу RS.

При вертикальному положенні електричної вісі серця (кут α від +70° до +90°) амплітуда RII >= RIII > RI, а у відведеннях I або/і aVL записується комплекс типу RS.

При відхиленні електричної вісі серця вліво (кут α від 0° до — 90°) максимальна позитивна сума зубців реєструється у відведеннях I або/і aVL (або aVL і aVR), у відведеннях aVF, aVR, I або II записується комплекс типу RS, і є глибокий зубець S у відведеннях III або/і aVF.

При відхиленні електричної вісі серця вправо (кут α від 91° до ±180°) максимальний зубець R фіксується у відведеннях aVF або/і III (або aVR), комплекс типу RS — у відведеннях I або/і II (або aVR), а глибокий зубець S — у відведеннях aVL або/і I.