Тема: Аграрні відносини в умовах капіталістичної економіки

ПЛАН

Аграрні відносини у докапіталістичних формаціях та основні риси капіталістичних аграрних відносин. Сутність капіталістичної земельної ренти. Рента та орендна плата.

Монополія на землю як об’єкт господарювання і диференційна земельна рента І роду. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і диференційна земельна рента ІІ роду.

Монополія приватної власності на землю і абсолютна земельна рента.

Ціна землі та її динаміка.

1. Розвиток капіталізму в сільському господарстві має певну специфіку, обумовлену тим що основним засобом виробництва в ньому постає вільно-невідтворювальний фактор – земля. Кількість земель, гідних для обробки, в усякій державі завжди обмежена і природно, що до виникнення капіталізму ці землі були розподілені між представниками пануючого класу феодального суспільства. Саме тому, проникнення капіталізму в сільське господарство наштовхувалося на жорстке протистояння земельних власників щодо сільськогосподарського виробництва. Виробництво у сільському господарстві значно залежить від природно-кліматичних умов, також продукцію сільського господарства неможливо створити в іншому секторі економіки. Специфічними виступають і виробничі відносини в сільському господарстві, що виявляться, насамперед, у формах землекористування, у рентних відносинах.

Виробничі відносини в аграрному секторі у докапіталістичних формаціях характеризувалися слідуючими рисами:

- більша частка продукту, виробництво у феодальному господарстві, в ньому і споживаються товарність виробництва низька;

- виробництво здійснювалося на основі простих ручних знарядь праці, що обумовлювало невисокий рівень прибутковості підприємства;

- знаряддя праці, як правило, належали селянину, з їх допомогою він обробляв і власну земельну ділянку, і землю феодала;

- селянин (кріпак) знаходився в особистій залежності від феодала.

Названі особливості знайшли вираз у рентних відносинах. У феодальному суспільстві вони базуються на неекономічному примусі до праці, сільський виробник змушений віддавати частку створеного продукту феодалу тому, що юридично залежав від нього. У вигляді ренти кріпак віддавав весь вироблений додатковий продукт, а нерідко і частину необхідного. Отже феодальна рента відбиває відносини між двома класами: феодалами і залежними християнами.

Історично феодальна земельна рента існувала фермах:

Відробна рента (панщина) – селянин повинен був певний час працювати на пана, наприклад з дні на тиждень, оброблюючи своїми знаряддями праці землю пана інший час він працював на своїй ділянці, створюючи продукт для власного споживання.

Продуктивна рента (оброк) – селянин весь час працював на виділеній йому ділянці землі, а частину продукту був зобов’язаний віддавати пану.

Напрошується висновок, що рента – це плата заправо користування землею, або економічна форма реалізації земельної власності.

Грошова рента: селянин повинен був виробити додаткову продукцію, продати його і певну суму грошей віддати пану. Саме грошова феодальна рента була попередницею капіталу земельної ренти.

Сучасна економічна думка широко трактує поняття «рента»., так Армен Алчіан, почесний професор Каліфорнійського університету, відлічає: «Рентою називають плату за використання ресурсів – землі, праці, обладнання ідей і навіть грошей. Рента за використання праці звичайно називається заробітною платою, плата за використання землі і обладнання.

- рентою, плата за використання ідеї – роялті, а плата за користування грошима – процент. Ми будемо користуватися терміном «рента» стосовно відносин у сільському господарстві.

Капіталістичні виробничі відносини поступово формувалося і розвивалися в аграрному секторі економіки. Відбулося відділення землі як об’єкту власності від землі, як об’єкту прикладення капіталу, тобто землевласник не вкладає свої капітали в обробку землі, а передає цю функцію капіталісту – орендарю, який вже вступає в відносини з найманими робітниками. Тому економічні відносини щодо виробництва і перерозподілу в сільському господарстві складаються не між двома класами, а між трьома. Ці відносини отримують своє матеріальне відношення в русі капіталістичної земельної ренти. Вона суттєво відрізняється від феодальної земельної ренти:

1. феодальна земельна рента характеризує відносини між пануючим класом і класом безпосередніх виробників. Кріпосна земельна рента характеризує відносини не лише між господарюючим класом а й в межах нього: капіталовласникі капіталіст – орендатор і найманий робітник.
2. при феодалізмі джерелом земельної ренти була додаткова і часткова необхідна праця особисто залежних селян чи кріпаків. При капіталізмі джерелом земельної ренти виступає, яка створена найманими робітниками.
3. феодальна земельна рента привласнювалась шляхом позаекономічного примушення до праці.

Кріпосна земельна рента привласнюється завдяки товарно-грошових відносин, юридично приймаючи форму договору оренди землі.

1. феодальна земельна рента спочатку була у вигляді відрубної, продуктової, а після в грошовій.

Кріпосна земельна рента існує лише в грошовій формі.

Плата капіталістами-орендарями земельної ренти за рахунок частки m передумовлює існування в сільському господарстві певного надлишку над середнім прибутком. Плата ренти за рахунок Р_ср неможлива: капіталісти-орендарі вкладають свій капітал в сільське господарство не заради виробництва сільськогосподарської продукції, а для отримання прибутку. Тому, якщо б вони отримували прибуток менший за Р_ср, тобто менший, ніж у промислових капіталістів, то відбувся б відтік капіталу з сільського господарства у промисловість.

Таким чином, основною земельною рентою може бути лише надлишок m над Рср.

Можна сказати, що рента – це економічна форма реалізації земельної власності; плата за землю; перетворена форма. Слід розлічити ренту і орендну плату. До складу орендної плати входить земельна рента і процент на вкладений капітал. Так, якщо на орендованій ділянці є якість будівні, споруди, то орендатор сплачує певний процент від їх вартості. Крім того, орендар здійснює амортизаційні відрахування за елементи основного капіталу, які належать землевласнику і вони також входять до складу орендної плати.

 

2. Причиною існування диференційної земельної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання. Це означає, що орендар та певний термін, зазначений у договорі оренди, виступає єдиним, монопольним користувачем цієї землі і ніхто, крім того, не має права вкладати каптали в цю ділянку землі і отримувати прибуток. За право, за виключну можливість вкладати власні капітали в дану ділянку землі і отримувати прибуток орендар сплачує землевласнику диференційної ренти.

Умовою існування диференційної земельної ренти є те, що земля, як основний, вільно-невідтворювальний фактор виробництва, обмежена за кількістю і відрізняється за якістю. Тобто всі землі можна умовно поділити на три групи ділянок: гірші, середні, кращі. Причому для задоволення потреб в сільськогосподарській продукції недостатньо використовувати тільки середні і кращі ділянки, стає потрібними застосувати й гірші. Ділянки відрізняються не лише родючості, а й місцезнаходженням. Тут треба зазначити, що в сільськогосподарській виявляється специфічна особливість ціноутворення. Якщо в промисловості вартість продуктивних формується на рівні середніх суспільно-необхідного витрат праці, то в сільському господарстві вартість формується на основі найбільших витрат праці, тобто по гірших ділянках. Інакше капіталісти не матимуть ніякого сенсу застосувати їх у виробництві і не будуть задовольнятись потреби суспільства в сільськогосподарській продукції.

Тому застосування гірших ділянок, виробництво на них є суспільно-необхідним. Так як однакові витрати праці на різних за родючістю ділянках мають різну продуктивність, тому й індивідуальна вартість продукції на різних ділянках буде різною.

Найбільшою вартістю буде на гірших ділянках, але саме за цією вартістю реалізується продуктивність, тоді капіталісти-орендарі середніх і кращих ділянок систематично будуть отримувати додатковий прибуток, який дорівнює різниці між індивідуальною вартістю продукції на середніх і кращих ділянок землі, і суспільною вартістю, яка формується на гірших ділянках. Цей надлишковий прибуток, який виникає лише на кращих і середніх ділянках, привласнюється землевласниками і утворює диференційну земельну ренту.

Крім того, надлишковий продукт створюється не родючістю ґрунту, а працею найманих робітників, тому ми і кажемо, що джерелом диференційної земельної ренти є праця найманих робітників в сільському господарстві.

Розрізняють диференційну земельну ренту І роду і ІІ роду.

Механізм утворення диференційної земельної ренти І роду можна розглянути на слідуючому умовному прикладі.

 

Ділянки землі	Витрати капіталу	Прод (ц)	Р'ср		Ринкова ціна	Диф. рента
1ц	вся	1ц.	вся
Гірша			20%					-
Середня			20%					+30
Краща			20%					+60

 

Диференційна земельна рента І роду, як вже було зазначено, являється різницею між суспільною та індивідуальною ціною виробництва на сільськогосподарську продукцію. Ця різниця може бути пов’язана з різною родючістю земель, або різними місцезнаходженнями: поблизу ринку збуту чи розвиненої транспортної мережі. Диференційна земельна рента І роду отримують власники середніх і кращих ділянок. Причому сільське господарство не бере участі в усереднені норми прибутку, тому що не є частиною міжгалузевої конкуренції. Причиною тому є земельна власність. Для розрахунку суспільної береться до уваги Рср, яка складається в промисловості.

Додатковий прибуток може виникнути й на однакових за якістю землях, якщо в них послідовно вкладена неоднакова сума капіталу.

Якщо ці додаткові капіталовкладення приносять продукцію з індивідуальною вартістю більш низькою, ніж вартість продукції з гірших ділянок, тоді вони й дають додатковий прибуток, який виступає у вигляді диференційної земельної ренти ІІ роду.

Тут треба зазначити, о ведення сільського господарства буває двох видів:

1. екстенсивний шлях зростання випуску сільськогосподарської продукції полягає в збільшенні посівних площ, зростанні поголів’я худоби, залучення додаткової робочої сили при незмінній продуктивності праці. Але кількість земель, які можна використовувати для землеробства обмежена, до того ж значну частину землі займають міста, дороги, промислові будови. Отже екстенсивні шляхи розвитку сільського господарства для значної кількості країн можна вважати вичерпаним.

2. інтенсивний шлях розвитку передбачає раціональне використання землі, кращу й обробку за рахунок додаткових вкладень капіталу, застосування технологій, які забезпечують збільшення врожаю, селекційну роботу в усіх галузях сільського господарства.

Наслідком інтенсифікації і є поява диференційної земельної ренти ІІ роду. Диференційна земельна рента ІІ роду обумовлена різницею в продуктивності додаткових вкладень капіталу в одну і ту ж ділянку землі. Внаслідок інтенсифікації виробництва орендатор отримує надприбуток, який він буде привласнювати до того часу, коли закінчиться термін оренди, або будуть переглянуті умови оренди. Коли це відбудеться надприбуток від додаткових вкладень капіталу, буде вилучати власник землі. Цей момент породжує протиріччя стосовно термінів оренди. Орендар прагне укладати договір на тривалий термін, щоб мати змогу отримувати надприбуток, а власник землі прагне до нетривалих строках оренди, щоб вилучити надприбуток у вигляді диференційної земельної ренти ІІ роду. Диференційна земельна рента ІІ роду отримують зазвичай з кращих ділянок землі.

Основні відміни між двома формами диференційної земельної ренти:

1. диференційна земельна рента І рівня виникає на основі екстенсивного ведення господарства, диференційна земельна рента ІІ рівня – на основі інтенсивного.

2. диференційна земельна рента І рівня повністю привласнюється землевласником, диференційна земельна рента ІІ рівня частково і тимчасово - капілістом-орендарем.

3. диференційна земельна рента І рівня виникає лише на кращих і середніх ділянках землі, а диференційна земельна рента ІІ рівня може виникнути і на гірших.

 

3. Причиною виникнення абсолютної земельної ренти є монополія приватної власності на землю. Остання проявляє себе в тому, що жоден землевласник (навіть гіршої ділянки) не дасть нікому прикласти капітал і працю до своєї ділянки без виплати ренти. Також відомо що за часів капіталізму впродовж довгого терміну сільськогосподарського в значній мірі відставало від промисловості за рівнем техніки. Наслідком цього є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві, ніж в промисловості. Це означає, що вартість товарів вища за ціну виробництва. Тобто перевищує середній прибуток. Ця різниця утворює абсолютну земельну ренту.

Таким чином, умовою утворення абсолютної земельної ренти є більш низька органічна будова капіталу у сільському господарстві, ніж у промисловості.

Джерелом абсолютної земельної ренти є неоплачувана додаткова праця найманих сільськогосподарських робітників. Абсолютну земельну ренту отримують власники абсолютно всіх земельних ділянок.

Ми з’ясували, диференційна земельна рента приносить кращі і середні земельні ділянки, абсолютна земельна рента – всі, а деякі ділянки приносить їх власником монопольну ренту. Ці ділянки характеризуються особливими кліматичними умовами; продукти, що на них вирощують, мають унікальні, перетворені властивості, їх неможливо виростити на інших землях. Так, на підвищені узбережжі Криму є місцевість, де вирощують мускатний сорт винограду «червоний камінь» в іншому місці виноград таких властивостей вирощувати неможливо. Інший приклад – виноград, який вирощують у франції провінції Шампань. Розуміло що кількість таких продуктів обмежена, тому ціна носить монопольний характер і визначається не витратами, а співвідношенням попиту і пропозиції. Монопольний прибуток внаслідок монополії приватної власності на землю переходить від капіталіста-орендаря до землевласника, перетворюючись у монопольну ренту. Але земельна власність сама по собі не є причиною існування монопольної ренти. Її джерелом є монопольна ціна.

Існує ще рента в добуваючій промисловості і будівництві. Перша пов’язана з розробкою кадрів орендованої ділянки і аналогічна ренті сільськогосподарського виробництва. Друга – виплата власнику земель за оренду їх під будівництво промислових, транспортних, торгових, житлових споруд.

Особливості цієї ренти є те, що її величина залежить від місцезнаходження споруд. Це підвищує зростання квартирної плати і взагалі гальмує будівництво дешевого житла.

 

4. Оскільки в умовах капіталізму існує монополія приватної власності на землю, то земля стає об’єктом купівлі-продажу, тобто товаром.

Товар, як відомо має споживну вартість і вартість. Споживна вартість проявляється в здатності приносити ренту, прибуток, додаткову вартість.

Вартість створюється витратами праці. Але земля не є продуктом праці, не має вартості, але має її грошовий вираз – ціну, оскільки продається і купується. Постає питання: для чого купують землю? Щоб вона приносила доход власнику у вигляді ренти. Логічно припустити, що чим більшу ренту приносить певна ділянка землі, тим вище її ціна. Коли власник землі хоче її продати, він все одно хоче отримувати доход, не менший за ренту. А власник грошей, який хоче придбати землю, хоче віддати за неї саме стільки грошей, скільки приносять тому доход, рівний ренті, яку він зможе отримувати. Таким чином ціна землі рівновелика такій сумі грошей, яка будучи віддана в суду, щорічно приноситиме доход, рівновеликий ренті. Отже, ціну землі можна розрахувати за формулою:

Цз - прямопропорційна R і оборотнопропорційна величині позичкового проценту.

З розвитком ринкового господарства ціна землі зростає. Це пояснюється тим, що норма позичкового проценту має тенденцію до зниження, а величина зростає, а також підвищується попит на землю, розміри якої обмежені.

 

Тема: Національний доход

ПЛАН

1. Сутність національного доходу.
2. Виробництво національного доходу. Продуктивна і непродуктивна праця.
3. Розподіл, перерозподіл та використання національного доходу.

 

1.Результатом національного виробництва протягом даного року є ССП, вартість якого, як ми знаємо дорівнює вартості всіх товарів, створених в галузях матеріального виробництва, що за формулою є ССП=С+(V+m). Якщо з вартості ССП виключити вартість витрачених засобів виробництва та Ав. отримаємо нову вартість (V+m), або національний доход суспільства.

Національний доход – це створена в масштабах країнах нова вартість. За натурально-речовою формою національний доход складається з усієї маси створених за рік предметів особистого споживання і тих засобів виробництва, які використовуються на розширення виробництва. При простому відтворенні весь національний доход втілюється в предметах особистого споживання робітників і капіталістів. В умовах чистого капіталізму НД =, але в умовах конкретної дійсності він включає в себе вартість, створену дрібними виробниками.

Національний дохід – узагальнюючий показник економічного розвитку країни, який відбуває рівень розвитку продуктивних сил суспільства, його економічної структури та результати розширеного відтворення за певний проміжок часу, рівень добробуту населення. Національний дохід – як економічна категорія – це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг.

Перша спроба підрахувати національний дохід була зроблена у 1664 р. У Петті. Він склав баланс доходів і витрат населення Англії. Петті виходив з того, що не аналізував процес виробництва а розглядав процес розподілу національного прибутку. Він всі доходи, які створив суспільство розглядав як суму доход від землі, капіталу, будівель, праці і вважав цю суму національним доходом.

Слідуючий крах було зроблено Ф. Кене, в економічній таблиці 1758 р. він вперше розглядав ССП у 2-х формах: натуральній і речовій. Але Кене був фізіократом, в ССП включав лише вартість, створену в сільському господарстві. Класики – Сміт і Рікардо не робили різниці між виробничим і особистим споживанням, між ССП і Національним доходом. Природа, сутність і навіть саме визначення національного доходу є предметом дискусій економістів і по цей час.

Кожна країна прагне збільшити свій національний доход. На його обсяг впливають слідуючі фактори:

І фактори зростання національного доходу:

1.збільшення праці, витраченої на виробництво матеріальних і нематеріальних благ (тобто екстенсивний фактор);

2. економія матеріальних витрат, що скорочує фонд відшкодування;

3.зростання продуктивності праці (інтенсивні фактори). Однак продуктивність праці збільшує національний дохід лише в натурально-речовій формі;

4. професійно-кваліфікована структура структурного робітника.

 

ІІ фактори які гальмують темп збільшення національного доходу:

1. збільшення військових витрат;
2. недогризка виробничих потужностей;
3. збільшення військових витрат;
4. від’ємне сальдо зовнішнього-торговельного балансу.

Стадії руху національного доходу: виробництво, розподіл і перерозподіл, використання.

 

2. У світовій економічній теорії просліджується два методологічних підходи до аналізу національного доходу: об’єктивістська-класичний та суб’єктивістський. Засновники (Сміт, Рікардо, пізніше Маркс) підіймали питання про те, в яких галузях суспільного виробництва створення національного доходу і пов’язували це продуктивною і непродуктивною працею. Вони вважали продуктивною лише працю в матеріальному виробництві, тому і національний доход розглядали як сукупність товарів, створену в сфері матеріального виробництва. Тоді виходить, що є ті, хто виробляє національний доход і ті хто його споживає. Але в Україні, наприклад 20% національного доходу створюється у сфері послуг.

Представники суб’єктів напрямку економічної думки не поділять працю на продуктивні і непродуктивні, розглядають не створення матеріальних благ, а створення корисності. З точки зору послідовників суб’єкт напряму, вся праця, яка створює корисність, приймає участь у створені національного доходу, а вся економіка є виробництво корисностей.

 

3. В процесі розподілу і перерозподілу національного доходу визначається частка кожного господарюючого об’єкту в споживанні національного доходу, формуються сімейні доходи, відбувається диференціація різних соціальних груп за рівнем доходу. Розрізняють первинні і вторинні доходи. Розподіл національного доходу – це сукупність відносин, які виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва - власниками факторів виробництва. Тобто: робітника отримує заробітну плату, землевласник – ренту, підприємець – підприємницький доход, володар позичкового капіталу – позичковий процент, акціонерні – дивіденди. Отриманні первинні доходи не залишається повністю у їх власників, частка у вигляді податків перерозподіляється і створюються вторинні доходи.(похідні доходи) Також каналами перерозподілу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система внесків до суспільних і доброчинних фондів, релігійних організацій. (наприклад у Франції, Германії, Швеції через бюджет розповсюджується більш 50% національного доходу). Ці вторинні дохи до через виплати стипендій, пенсій, виграшів за лотереями, виплат робітникам бюджетної сфери військовим, медичним і освітнім працівникам. Внаслідок розподілу і перерозподілу національного доходу формується два фонди: фонд споживання і фонд нагромадження.

НД = ФС+ФН

ФС спрямований на:

- особисте споживання робітників сфери виробництва;

- особисте споживання працівників невиробничої сфери і утримання закладів і установ невиробничої сфери;

- особливості споживання підприємців, торгівців, банкірів, землевласників, які безпосередньо не приймали участь у процвітанні виробництва;

- утримання армій, апарату управління, служби безпеки.

ФН спрямований на забезпечення розширеного відтворення як у виробничий, так і у невиробничій сферах. Крім того, кожна країна повинна мати так звані стратегічні резерви: на випадок воєнних дій, техногенних катастроф, природних потрясінь. Оптимальне співвідношення між ФС та ФН повинне дати відповідний імпульс, поштовх виробництву і досягнути суспільно-нормативних темпів розвитку самого виробництва, одночасно забезпечив збільшення ФС суспільства.

Схематично все сказане можна представити слідуючим образом.