Предмет і метод політичної економії

Предмет і метод політичної економії

ПЛАН

Виробництво матеріальних благ, його роль в розвитку суспільства. Продуктивні сили і виробничі відносини. Спосіб виробництва.

Економічна система: сутність та структурні елементи.

Економічні закони: сутність, об’єктивний характер, види.

Предмет політичної економії: історичний характер та функції.

5. Метод політичної економії.

 

 

1. Основою життєдіяльності та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і культурних благ. Матеріальне виробництво включає в себе безпосередньо виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Матеріальне виробництво може бути розглянуте як з боку форми, так і з боку змісту.

Змістовою основою матеріального виробництва є процес праці, тобто процес взаємодії людини з природою. Простий процес праці притаманний усім етапам розвитку людського суспільства і включає в себе, по-перше саму працю. Праця – процес цілесообразної, цілеспрямованої діяльності людини щодо зміни речовин природи для задоволення людських потреб.

По-друге, це знаряддя праці, тобто те за допомогою чого людина впливає на речовини природи. Рівень знарядь праці відбиває рівень розвитку суспільства.

По-третє, предмет праці – це то, на що націлена людська праця. Вони можуть бути дані природою, а також, які вже побували в процесі праці, тобто сировина.

Знаряддя праці і предмет праці разом утворюють засоби виробництва. Засоби виробництва і люди зі своїми навичками до праці (тобто робоча сила) створюють у сукупності продуктивні сили суспільства. Але люди виробляють матеріальні блага неізольовано один від одного, а взаємодіють, тобто вступають в відносини не лише з природою, а й між собою. Такі відносини називаються виробничими. Продуктивні сили і виробничі відносини в своїй єдності утворюють спосіб виробництва.

Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини його соціальну форму.

Продуктивні сили не можуть розвиватися поза соціальною формою. Люди не можуть самостійно, за своїм бажанням обирати виробничі відносини, вони визначаються продуктивними силами суспільства. Якщо виробництво здійснюється ручними, примітивними знаряддями праці, виробничі відносини будуть або рабовласницькими, або феодальними. Розвиток продуктивних сил визначає розвиток відповідних виробничих відносин, призводить до їх зміни, до появи нового способу виробництва.

2. Економічна система – це особливим чином впорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних та нематеріальних благ і послуг. Різні економісти – вчені трактують поняття економічної системи трохи різні. Наприклад, П. Грегорі та Р. Стюарт вважають, що економічна система – це сукупність механізмів та інститутів для прийняття та реалізації рішень відносно виробництва, доходу і споживання в межах певної географічної території. Ф. Прайор же вважав, що економічна система включає всі інститути, організації, закони та правила, традиції, переконання, позиції, оцінки, заборони, схеми поведінки, котрі прямо чи непрямо впливають на економічну поведінку і результати.

До якого б типу не відносилась економічна система, вона обов’язково має такі структурні елементи, як продуктивні сили і виробничі відносини.

Тема. Форми суспільного виробництва. Товарне виробництво. Гроші

ПЛАН

Натуральне господарство як історичний попередник товарного господарства. Причини виникнення і основні риси товарного виробництва.

Просте і капіталістичне товарне виробництво: загальні риси та відмінності.

Товар і його властивості.

Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Величина вартості товару. Продуктивні сили та інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості.

План

Робоча сила як товар.

Тема. Заробітна плата

ПЛАН

Сутність заробітної плати.

ПЛАН

1. Відтворення індивідуального капіталу.
2. Нагромадження капіталу: сутність і фактори.
3. Органічна будова капіталу.
4. Нагромадження капіталу і проблема зайнятості.

1. Відтворення представляє собою безперервно повторюваний процес виробництва. В цьому процесі відтворюються:

1) матеріальні блага;

2) засоби виробництва;

3) предмети особистого споживання;

4) робоча сила;

5) самі виробничі відносини.

Слід розрізняти просте і розширене відтворення. При простому розміри виробництва з року в рік залишаються незмінними. Розширене відтворення – це таке відтворення, при якому розміри виробництва з року в рік зростають.

При простому відтворенні додаткова вартість використовується на особисте споживання капіталіста, тобто перетворюється в капіталістичний дохід. При розширеному відтворенні додаткова вартість розподіляється на дві частини: одна йде на задоволення особистих потреб, тобто перетворюється на капіталістичний дохід, а друга використовується на придбання додаткової робочої сили і засобів виробництва, тобто перетворюється на капітал.

Розглянемо спочатку просте відтворення:

1) яка б не була первісна природа капіталу, через деякий час він перетворюється в нагромаджену і безвозмєздно привласнену додаткову вартість.

2) Створюється уява, що першопочатково капіталісти авансують робітників своїми грошима, оскільки вони виплачують заробітну плату ще до того, як реалізують продукцію, створену працею найманих робітників. Однак, усякий капітал – це нагромаджена додаткова вартість, тому не капіталіст авансує робітників, а робітники авансують капіталістів своєю працею.

3) Так як капіталісти возміщає робітникам лише вартість їх робочої сили, то робітники вимушені продавати її знову і знову, щоб існувати.

Таким чином відтворюються відносини між працею і капіталом.

 

2. Процес розширеного відтворення є процесом нагромадження капіталу. Нагромадження є наслідком капіталізації частки додаткової вартості,тобто перетворення додаткової вартості в додатковий постійний і змінний капітал.

Розміри нагромадження залежить від слідуючих факторів.

1) від пропорції, в якій m розпадаються на капітал і дохід;

2) при незмінний вищевказаний пропорцій розмір нагромадження залежить від:

- ступеню експлуатації робітників;

- рівня продуктивності праці;

- різниці між використаним і спожитим капіталом;

- розміру всього авансованого капіталу;

- норма і маса m.

При цьому слід розуміти відмінність між використаним і спожитим капіталом. Використаний капітал – увесь постійний капітал, функціонуючий в процесі виробництва. Спожитий капітал – частка постійного капіталу, вартість якого переноситься на знов створену продукцію впродовж року.

Закономірність капіталістичного нагромадження є збільшенню розміру індивідуальних капіталів. Це відбувається в результаті 2-х основних процесів:

1) в результаті концентрацій капіталу;

2) в результаті централізацій капіталу.

Концентрація капіталу представляє собою збільшення капіталу за рахунок капіталізації частки додаткової вартості. Централізація капіталу – це об’єднання багатьох індивідуальних капіталів в один. Концентрація відрізняється від централізації за джерелом зростання капіталу. Джерелом збільшення капіталу при його концентрації є додаткова вартість.

Джерелом при централізації виступають інші індивідуальні капітали.

Концентрація виражає відносини між робітником і капіталістами, централізація же характеризує відносини між самими капіталістами. Концентрація означає збільшення не тільки індивідуальних капіталів, але й всього суспільного капіталу. Тоді як централізація досягається без збільшення розміру сукупного суспільного капіталу лише за рахунок перерозподілу капіталу між окремими капіталістами.

 

3. Існує взаємозв’язок між вартісною і натурально-речовою формами капіталу. За натурально-речовою формою капітал втілений в засобах виробництва і робочій силі. Відношення між масою використаних засобів виробництва і кількістю робочої сили називається технічною будовою капіталу. Але засоби виробництва і робоча сила протистоять один одному як постійний і змінний капітал, тому вони мають певну величину вартості.

Відношення між вартістю засобів виробництва і вартістю робочої сили називається вартісною будовою капіталу. Але так як зміна між вартістю засобів виробництва і вартістю робочої сили може відбуватися не тільки внаслідок зміни технічної будови, а й внаслідок відхилення цін, від вартості, тому вводиться поняття органічної будови капіталу. Тобто будова капіталу за вартістю, яка виражає зміну його технічної будови.

4. Зростання органічної будови капіталу в процесі нагромадження призводить до того, що зростання змінного капіталу відбувається більш повільними темпами, ніж постійного капіталу. А це означає відносне скорочення попиту на робочу силу. Тобто нагромадження капіталу призводить до зростання його органічної будови, що є причиною «відносного перенаселення».

Відносне перенаселення – це відносний надлишок робочого населення в порівнянні з поточним попитом капіталу на робочу силу.

Наявність такого надлишку виступає у вигляді резервної армії праці, армії безробітних.

Розповсюдженими формами відносного перенаселення є:

Поточне, приховане (аграрне), застійне.

- Поточне безробіття – це ситуація коли, частка робочого населення то входить в процес виробництва, то виштовхується з нього, особливо у зв’язку з чергуванням фаз його підйомів і спадів.

- Приховане безробіття – коли частка сільскогосподарюючого населення, формально зайнята в дрібному самостійному господарстві і поступово розорюючи, стає резервом промислових робітників. До цієї ж форми відносяться члени родини робітника, які при нагоді можуть стати найменшими працівниками і тим самим створюють прихований резерв робочої сили.

Також до цього виду можна віднести сезонних робітників і працюючих неповний робочий день і тих, хто знаходиться в неоплачуваній довгостроковій відпустці, але значущихся офіційно працевлаштованими.

- Застійне – частка робочого населення, яка надовго втрачає можливість бути застосованою в процесі праці або характеризується нерегулярністю, випадковістю заробітків і стає хронічно безробітною. Це погано сказується на їх кваліфікації, яку вони втрачають рівень за рівнем, соціально деградують. Що стає негативною рисою для всього суспільства.

В сучасній економіці безробітними вважається той, хто активно шукає роботу, може працювати, але за причинами, які від цього не залежать, не може знайти робоче місце, а також він зареєстрований у центрі зайнятості. Виділяють такі форми безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, інституціональне та природній рівень безробіття.

 

ПЛАН

 

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН.

Витрати обігу.

Форми торгівлі.

1. З розвитком капіталізму збут товарів стає виключно функцією особливого роду капіталістів, які керують торговельними підприємствами і вкладають в них капітал. Промислові капіталісти самі не збувають свій товар споживачеві, вони продають його торговим капіталістам і вже останній остаточно реалізують товари, доводячи їх до споживачів. Саме тут грошовий і товарний капітал (капітал обігу) обособлюються від промислового і виступають у вигляді торгового капіталу. Тобто, торговий капітал – це уособлена, відокремлена частка промислового капіталу.

Історичним попередником торгового капіталу є купецький капітал. Він суттєво відрізняється від сучасного торгового капіталу:

1. Купецький капітал був самостійною і головною формою капіталу;

2. Відмінність джерел прибутку, в минулому це був нееквівалентний обмін та додаткова праця рабів і кріпаків.

 

Сучасний торговий капітал не є головною і абсолютно-самостійною формою капіталу. Коли обсяг виробництва були невеликим, сам товаровиробник міг продавати свій товар, або організовувати його продаж. Зі зростанням обсягів виробництва підприємці передають цю функцію торговим капіталістам.

Звернемося до формули кругообороту капіталу:

 

 

Відомо що в процесі кругообороту капітал приймає і складає три форми: грошову, товарну і продуктивну. І в кожній формі виконує особливу,тільки цій формі властиву функцію. Функція товарного капіталу Т' перетвориться у гроші Г' (ІІІ стадія). Ось цю функцію капіталіст-промисловець і передає капіталісту - торговцю.

 

Відокремлення торгового капіталу стає необхідним завдяки:

1. Великим обсягом виробництва;
2. Конкуренція, яка примушує шукати шлях для витрат на виробництво і реалізацію однакової продукції.

Кругооборот торгового капіталу Г-Т-Г' відрізняється від кругообороту промислового капіталу тим, що він не включає в себе процесу виробництва, а обмежується лише процесом обігу. І приймає лише дві форми: грошову і товарну. Але функціонування торгівлі сприяє створенню і зростанню:

1. Відомо, що маса m залежить від величини авансованого капіталу. Якщо капіталіст-підприємиць не відволікає частку свого капіталу на організацію торгівлі, то він більший капітал dикористовує в сфер виробництва.

2. Торговець спеціалізується на продажу певного товару, він добре знає ринок і може швидше продавати товар, тобто він скорочує час обігу. Час обігу є часткою часу обороту капіталу. Якщо час обороту знизиться, швидкість обороту збільшиться.

3. Час коругообороту промисловго і торгового капіталу не співпадають. Торговий капіталіст може обслуговувати декілька промисловців. Це зменшує кількість грошей, які перебувають в сфері обігу, і дає можливість більше грошей використовувати в сфері виробництва.

Таким чином, торговий капітал створює ряд переваг для функціонування промислового капіталу і сприяє збільшенню маси.

 

2. Торговий капітал функціонує в сфері обігу, а ми знаємо, що в сфері обігу не створюється m. Рух торгового капіталу не призводить до зростання загальної величини m, створеної в сфері промислового виробництва. Тому прибуток на торговий капітал представляє лише частку виробленої в сфері виробництва m, яку промисловці уступають торговим капіталістам. Торговий прибуток є середній прибуток на авансований торговий капітал.

Розглянемо механізм отримання торгового прибутку на прикладі:

ПК=90 ТК=100

720с+180V+180m=1080w;

Так як між промисловістю і торговим капіталом існує міжгалузева конкуренція, то відбувається усереднення норми прибутку.

 

*100%=18%

Ціна за якою промисловці продають товари торгівцям, дорівнює: витрати виробництва + середній прибуток на прибуток капіталіста, тобто 720c+180V+162p=1062

Для торгівців це покупна ціна. Потім торговці продають товари за ціною яка включає покупну ціну + середній прибуток на ТК.

1062+18p=1080

 

Причому ця ціна в суспільному масштабі дорівнює вартості.

 

3. Окрім витрати виробництва, пов’язаних з виробництвом товарів, існують витрати, обумовлені обігом. Вони називаються витратами обігу. І підрозділяються на:

1. Додаткові витрати обігу,

2. Чисті витрати обігу.

Додаткові витрати як би продовжують витрати виробництва. До них відносять транспортування фасовка пакування, зберігання. Праця, яка витрачається на це, є продуктивною, вона створює і збільшує вартість.

Ця нова вартість приєднується до вартості товару і збільшує її. Ці витрати відшкодовуються в ціні товару.

Чисті витрати обумовлені саме процесом купівлі-продажу, зміною форми вартості. До них відносяться витрати на рекламу, на утримання продавців і торгових агентів, торгове обладнання, бухгалтерію і таке інше. Праця робітників торгівлі не впливає на величину вартості товару. Чисті витрати відшкодовуються за рахунок m, створеної раніше в виробництві. Це відшкодування не може придавати лише на торгових капіталістів, так як вони не отримали б середнього прибутку. Ці витрати промисловці і торговці несуть разом, тобто вони відраховують з m і тільки потім відбувається розподіл між промисловцями і торговцями. Тому відбувається трансформування формули середньої норми прибутку.

 

 

Структура робочого часу в торгівлі має свої особливості. Він поділяється на необхідний і додатковий робочий час. Впродовж необхідного робочого часу робітник реалізує частку вартості, яка відшкодовує торговцю капітал, який було витрачено на купівлю робочої сили. Впродовж додаткового робочого часу реалізується частка вартості, яка поступає у вигляді торгового прибутку.

 

4.Торгівля – важлива сфера товарно-грошового обігу, історично обумовлена виникненням і розвитком товарного виробництва, характеризується відносинами між учасниками-продавцями і покупцями на основі вартісного зіставлення, галузі господарства, яка уособилась на основі СРП і яка здійснює посередницьку діяльність по купівлі-продажу товарів. Підрозділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня здійснюється в національних межах країни.

Має дві основні форми:

- Оптова торгівля –купівля-продаж товарів великими партіями за допомогою бірж, аукціонів, ярмарків(самостійна, біржі).

- Роздрібна торгівля – реалізація товарів безпосередньо споживачам через магазини, підприємства суспільного харчування і обслуговування, електрону торгівлю.

Зовнішня торгівля – торгівля даної країни, її господарюючих суб’єктів з іншими джерелами. Ввіз і вивіз товарів. Зовнішня торгівля базується на міжнародному розподілі праці, кооперіруванні та інтегруванні виробництва. Це засіб економічних зв’язків між джерелами, це арена конкурентних оборотів за ринки збуту, джерела сировини, сфери прикладання капіталу.

Історичним попередником була постачально-збутова кооперація, яка виникла в 19 ст. Такі кооперативи створювались в містах і селах. Кооперативні крамниці дозволяли виключити посередників і знизити ціни. Проблема посередників дуже актуальна для Управління, внаслідок їх діяльності ціни деяких товарів, в т.ч. ціноутворюючих зростають у рази. Це свідчить про недосконале державне регулювання торгівлі. В розвинених країнах існують обмеження на посередницьку діяльність: надбавки до ціни разом не можуть перевищувати 6% для ціно утворювальних товарів.

У сільській місцевості ще до революції створюються постачальні і збутові кооперативи для купівлі техніки, побудови млинів, крупорушок, маслобоєн, сироварень. У Росії напередодні революції їх існувало 160 тис. В роки радянської влади існувала споживча кооперація, яка купувала у населення в сільській місцевості їх особисту підсобну продукцію, деяку продукцію у колгоспів і забезпечувала селян промисловими товарами.

Сьогодні в багатьох розвинених країнах існують здобутого-постачальні кооперативи, які постачають техніку, добрива для фермерів. Збувають фермери свою продукцію також. Особливо в Швеції, де усунено всі посередники.

ПЛАН

1. Позичковий капітал як відокремлена частина промислового капіталу, його джерела й особливості.
2. Позичковий відсоток. Розпадання прибутку на позичковий відсоток і підприємницький дохід. Норма проценту.
3. Кредит та його форми. Банківська система. Акціонерний капітал і акціонерні товариства. Акції, курс акцій. Фіктивний капітал.

1. Історичним попередником сучасного позичкового капіталу був лихварський капітал. Лихварському капіталу - властива для докапіталістичних формацій форма капіталу, який приносить відсоток. Він існував у формі позик землевласникам, аристократії, дрібним товаровиробникам. Феодали – землевласники брали позики для придбання тих предметів, які не вироблялись в їх маєтках, а також зброї і предметів розкоші. Аристократія - брала позику на розкіш, проведення балів, тощо. Дрібні товаровиробники звертались до лихваря, щоб підтримати своє виробництво.

Джерелом позичкового проценту, який отримував лихвар, була додаткова, а іноді і необхідна праця рабів, кріпаків, дрібних товаровиробників. Цим лихварський капітал суттєво відрізняється від сучасного позичкового капіталу. Лихварський процент ще відрізняється від позичкового дуже високою нормою проценту, яка пояснюється тим, що лихвар був монополістом на грошовому ринку, тільки він мав вільні кошти для надання позик. Це становище було підірвано розвитком промислового капіталу.

Як відомо, капітал залишається капіталом тільки тоді, коли він безперервно рухається, здійснює коругооборот, перетікаючи з однієї функціональної форми в іншу. В процесі кругообороту деякі частини промислового капіталу випадають з кругообороту, відокремлюються, приймаючи форму тимчасово вільного грошового капіталу.

1. В процесі джерела кругообороту основного капіталу відбувається уособлення у вигляді амортизаційного фонду і доки не настав термін відшкодування основного капіталу за натурально-речовою формою, кошти залишаються тимчасово вільними і можуть бути віддані в позику.
2. В процесі обороту оборотний капітал виникають тимчасово вільні кошти внаслідок різниці в строках реалізації товару, продукції і закупівлі сировини.
3. Як частка оборотного капіталу заробітна плата також виступає джерелом утворення позичкового капіталу, тому що термін виплати заробітної плати не співпадав з терміном утворення фонду заробітної плати.
4. Тимчасово вільною можуть бути частка m, яка йде на нагромадження. Розширення виробництва обумовлює нагромадження великих розмірів, для цього потрібен час. Впродовж цього часу кошти є вільними.
5. Пенсійні, страхові, інші фонди.

Капітали Рантьє, а також тих шарів населення, що вклали гроші до банку, також можуть виступати джерелом позичкового капіталу.

Виникає протиріччя: вивільнений в процесі виробництва капітал перестає бути самозростаючою вартістю, він не перетворюється на елемент продуктивного капіталу, не приносить. Протиріччя вирішується перетворенням тимчасово вільних коштів промислового капіталіста на позичковий капітал.

Особливості позичкового капіталу:

1. Позичковий капітал постає як капітал-власність на відміну від капіталі. Капіталіст, віддавши свій капітал в позику, залишається власником цього капіталу і цей капітал відносно нього буде виступати як його власність. Але функціонує він у руках іншого капіталіста. Це призводить до виділення групи капіталістів-власників і функціонуючих капіталістів..

2. Позичковий капітал виступає як особливий товар, а угода позики – це своєрідна купівля-продаж цього товару. Однак ця угода відрізняється від звичайної купівлі-продає тим, що в неї сплачується не вартість позичкового капіталу, а його особа споживна вартість, тобто здатність приносити функціонуючому капіталісту додатковий прибуток. Ціною, яку сплачує функціонуючий капіталіст, капіталісту-власнику за позичковий капітал, є позичковий процент. Необхідно зазначити, що позичковий процент є ірраціональною формою ціни.

3. Позичковий капітал має особий характер відчуження. При продажу всякий товаровласник, отримуючи гроші за свій товар, втрачає всі права на нього,а сам товар знищується в процесі споживання. Позичковий капітал зберігає право власності на товар капітал, він повертається до нього потім. При продажі цього товару власник не отримує еквівалент вартості, а отримує певну платню за користування ним у вигляді позичкового проценту.

Позичковий капітал є найбільш фетишиською, найбільш втаємниченою формою капіталу. Його рух здійснюється за формулою Г-Г'.

Ніби гроші здатні самі по собі самозростати, народжувати нові гроші. Здається, що тимчасово вільні кошти промислового капіталіста десь поблукали і повернулись до нього з позичковим процентом. Саме сутність позичкового проценту з’ясує ці моменти.

 

2. Функціонуючий капіталіст отриману позику вкладає у виробництво певних товарів і отримує прибуток. Тобто використовує капітал – продуктивно. Після продажу товарів m перетворюється на прибуток. Частку цього прибутку він повинен віддати власнику капітала у вигляді позичкового проценту як плату за отриманий на певний термін капітал. Позичковий процент є вдвічі перетворена форма m (m – перетвориться на прибуток, а частка прибутку – на позичковий процент). Друга частина прибутку, яка залишається у функціонуючого капіталіста після сплати позичкового проценту, утворює підприємницький доход. Отже m, приймає дві форми: позичковий процент і позичковий доход, а позичковий капітал існує одночасно у двох формах: як капіталовласник і капіл.

Норма позичкового проценту – це відсоткове співвідношення частки прибутку, яка виплачується на позичковий капітал за рік, до величини позичкового капіталу.

Якщо попит на позичковий капітал більший, ніж його пропозиція, то позичковий процент зростає і навпаки. Але існує межа коливання позичкового проценту. Норма проценту не може бути вищою за середню норму прибутку, тому що капітал не захоче брати позику. А нижча межа – це, але в такому випадку капіталіст-власник не матиме сенсу перетворювати вільні гроші на позичковий капітал. Ряд економістів вважають, що норма проценту має тенденцію до зниження у зв’язку з тенденцією p' до зниження.

 

3. Капіталістичний кредит виступає як форма руху позичкового капіталу. Кредит – це позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний термін і з виплатою позичкового проценту. Кредит опосередковує мобілізацію тимчасово вільних грошових коштів і їх розподіл між господарюючими суб’єктами. Кредит сприяє розширенню обсягів виробництва, тому що підприємець може отримати необхідні для цього кошти, вступивши в кредитні відносини. Також кредитні можливості сприяють техніко-технологічному розвитку виробництва. А разом з цим і розвитку зв’язків між галузями, між господарюючими суб’єктами.

Кредит виступає в двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний кредит подається функціонуючим капіталістам один одному в товарній формі. Це виражається у вигляді відстрочення платежу. На підставі комерційного кредиту виникає особливий вид розрахункового документу – вексель.

Вексель – це боргове зобов’язання, яке видає боржник кредиту і яке свідчить про обов’язкове повернення повної суми грошей в певний термін і з певним процентом. Отримувач векселя може передати його іншому підприємцю як плату за отриманий товар. Передача векселя оформлюється передаточним надписом – індосаментом.

Підприємець може передати вексель не лише іншому підприємцю, а й банку і отримати кредит вже в грошовій формі.

Комерційний кредит носить обмежений характер. Ця обмеженість виявляє себе в тому що:

1. Комерційний кредит можуть надавати і отримувати підприємці, чий виробництва пов’язані технологічно.

2. Надається на короткий термін.

3. Обмежений кількістю, тобто підприємець може надати його тільки в обсязі виробленого товарного капіталу Т'.

4. Комерційний кредит неможливо використовувати для виплати заробітної плати.

Тому виникає потреба в такій формі кредиту, яка б подолала обмеженість комерційного кредиту. Такою формою є банківський кредит.

Банківська система більшості країн є дворівневою. Перший рівень – це центральний банк, в Україні – це Національний Банк України НБ виконує слідуючі функції.

- забезпечує стабільність національної грошової одиниці;

- регулює величину грошової маси в країні.

- надає позики комерційним банкам та контролює їх діяльність;

- здійснює грошову емісію;

- проводить операції з цінними паперами.

Другий рівень утворюють комерційні банки саме вони надають кредити функціонуючим капіталістам. Банки – особливі економічні інститути, головними функціями яких є акумуляція грошових коштів, надання кредитів, здійснення грошових розрахунків, випуск цінних паперів. Операції, які здійснюють банки, поділяються на активні і пасивні. До пасивних належать операція по збору, акумуляцій грошових коштів. Джерелом грошових коштів банку є власні кошти банкірів, тимчасово вільні кошти підприємців, збереження населення, збереження суспільних організацій, профспілок.

Активними є операції по розміщенню, використанню зібраних коштів, головним чином – це надання позик. Банк надає позики під певне забезпечення. Відповідно до цього позики поділяються на вексельні, під товарні, фондові, бланкові.

Вексельні операції включають позики під заклад векселів, а також облік векселів. Облік векселя – це придбання банком векселя, у якого ще не настав термін сплати, при цьому банк отримує позичковий процент.

Під товарні позики – це позики, які надаються під товари, які знаходяться на складах або у торговому обігу, під товарно-транспортні накладні.

Фондові – це позики під заклади цінних паперів: акцій, облігацій.

Бланкові позики – надаються «під бланк фірми», тобто без забезпечення. Такі позики можуть отримувати тільки підприємства з високим рівнем довіри, перевіренні тривалою співпрацею з банком.

Банківський кредит – це кредит, який надається власниками грошових коштів і банками промисловцями, торгівцями та іншими господарюючим суб’єктом у вигляді грошових позик. Він також класифікується слідуючим чином:

- державний кредит надається державою у вигляді надання позик, випуску займів.

- Споживчий кредит – це кредит населенню для придбання предметів споживання.

- Іпотечний кредит – це довготривала позика під заставу нерухомості землі, будівель.

- Міжнародний кредит – форма руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, зв’язаних з наданням товарних і валютних ресурсів іншій країні на умовах повернення, строковості і виплати процентів.

Основні функції банків – це зосередження тимчасово вільних грошових капіталів, збережень населення і доходів, видача позик підприємцям, фірмами центральним і місцевим органам державної власті; посередництво в розрахунках і платежах, перетворення частки грошових доходів в капітал; випуск кредитних засобів обігу (векселів, банкнот, чеків, кредитних карток); операції з цінними паперами; фінансова інфляція.

Комерційні банки бувають спеціалізовані і універсальні.

Метою комерційних банків, як і будь-якого капіталістичного підприємства, є отримання прибутку, який характеризує ефективність діяльності банку. Представляє собою різницю між сумою отриманих і виданих банком процентів. Окрім цього до банківських прибутків входять доходи на власний капітал банків, а також прибуток від операцій з цінними паперами. Розрізняють Валовий прибуток і чистий банківський прибуток. Валовий прибуток складається з доходу від обліково-позичкових операцій, доходів від цінних паперів, від посередницьких операцій, біржові угоди. Чистий прибуток – це різниця між валовим прибутком і витратами по здійсненню банківських операцій (утримання приміщення, заробітна плата, оргтехніка, охорона). Норма банківського прибутку розраховується як відсоткове співвідношення маси отриманого прибутку до власного капіталу банку.

Кредит відіграє важливу роль в суспільному відтворенні:

- здійснює перерозподіл капіталу між галузями виробництва і бере участь в зрівнянні норми прибутку в середню;

- сприяє нагромадженню капіталу, його концентрації і централізації;

- регулює і контролює грошовий обіг;

- скорочує витрати обігу;

- прискорює процес виробництва і оборот капіталу, сприяє економічному зростанню.

На основі кредиту виникає акціонерний капітал.

 

4. З розвитком кредиту і банків пов’язанні утворення акціонерні товариства, які використовують акціонерний капітал. Акціонерний капітал – пайовий капітал, який утворюється завдяки об’єднання багатьох індивідуальних капіталів і коштів вкладників шляхом випуску і продажі акцій і облігацій на фондовій біржі (або ринку цінних паперів). Акціонерні товариства – форма централізації капіталу і одночасно форма сучасних великих капіталів. В розвинених країнах більша частина промислових товарів виробляється на акціонерних підприємствах.

Перші акціонерні товариства виникли у Великобританії в 1600 р., згодом у Голандії, Німеччині, Данії. Але бурхливий розвиток Акціонерного товариства розпочався наприкінці 19 ст. і був викликаний потребами розвитку продуктивних сил суспільства і розширенням капітального виробництва. Умови, порядок, юридичні норми створення акціонерних товариств регулюються законодавствами кожної даної країни. Але існують загальні риси, а саме: група засновників повинна располагати повною сумою грошового капіталу, отримати дозвіл на випуск акцій. Постає питання: чому не вистачило банківського капіталу і виник акціонерний капітал? Створення великих підприємств зі значною часткою акціонерного капіталу в їх структурі і тривалий термін будівництва вимагали значних коштів. Коштів окремих капіталістів було недостатньо, а банківські кредити не могли забезпечити будівництво залізно дорожніх вокзалів, портів тощо зі слідуючих причин:

1. банки могли надавати кредити індивідуальним позичальникам в обсягах, який не перевищив власного капіталу позичальника, інакше банк втрачає гарантії на повернення позики;

2. банківський кредит видається на певний термін, по закінченню якого кредит треба повертати і весь термін сплачувати проценти.

Треба було шукати інші джерела фінансування і цим джерелом стало утворення акціонерний капітал. Акціонерний капітал формується шляхом випуску акцій і продажу їх всім бажаючим.

Акція – цінний папір, який свідчить про внесення певного паю у капітал акціонерного товариства і дає право власнику на отримання доходу у вигляді дивіденду, який складає частину прибутку даного акціонерного товариства. Вартість акцій, яка зазначена на самій акції, називається її номінальна вартість. Купуючи акцію, акціонер не може продавати чи повернути її акціонерному товариству, яке її випустило, він може продати її лише на фондовій біржі (ринку). Там акція може бути продана за ціною, яка відрізняється від номінальної вартості і називається курсом акцій.

Розмір дивіденду залежить від величини прибутку, отриманого акціонерним товариством за певний відрізок часу (за рік), від виплати акцій, від співвідношення розподіленого і нерозподіленого прибутку.

Номінальна вартість залежить від суми реального капіталу, вкладеного в акціонерне товариство та числа виплат акцій.

Курс акцій залежить від розміру дивіденду і рівня позичкового проценту.