При наявності виражених клінічних симптомів на момент виявлення ЦД, високої глікемії

(більше 14 ммоль/л) та глюкозурії початкова доза може бути в межах 0,5-1 ОД\кг\добу і більше.

Добова доза інсуліну розподіляється на кілька ін’єкцій (4-6) - перед основними прийомами їжі. При необхідності додатково роблять ін’єкції в 24 і 6 годин ранку, а при вираженій декомпенсації вуглеводного обміну і о 3-й годині, але в меншій кількості інсуліну з урахуванням відсутності прийому їжі вночі.

Перша доза інсуліну залежить від віку дитини і рівня гіперглікемії і складає:

- у дітей перших років життя - 0,5-1 ОД;

- у школярів - 2-4 ОД;

- у підлітків - 4-6 ОД.

Повторний контроль рівня глікемії здійснюється кожні 3 години. Подальша доза інсуліну змінюється в залежності від динаміки рівня глікемії:

- якщо рівень глікемії залишається на тому ж рівні, дозу інсуліну підвищують на 50%;

- глікемія наростає - дозу підвищують на 100%;

- глікемія знижується до гіпоглікемії – дозу зменшують на 25-50%.

Через кілька днів переходять на комбіноване введення інсулінів (аналогів) подовженої дії (перед сніданком і на ніч) і короткої дії (перед основними прийомами їжі).

Ступінь метаболічних порушень впливає на чутливість до інсуліну і, відповідно, на його дозу.

Після досягнення компенсації доза інсуліну знижується внаслідок покращення функціональної активності β-клітин і підвищення чутливості до інсуліну.

Корекція дози інсуліну проводиться у стаціонарі під наглядом лікаря.

При корекції дози необхідно враховувати чутливість до інсуліну:

Введення 1 ОД інсуліну короткої дії знижує глікемію:

- у хворих дітей старше 15 років - на 2-3 ммоль/л;

- у дітей з масою тіла більше 25 кг - на 3-7 ммоль/л;

- у дітей з масою тіла менше 25 кг – на 5-10 ммоль/л.

Чутливість до інсуліну у дітей не є постійною:

- вона залежить від рівня глікемії в даний час, ступеня метаболічної компенсації, добової дози інсуліну, часу доби, віку, маси дитини та інших факторів;

- при вираженій декомпенсації вуглеводного обміну, значних коливаннях глікемії протягом доби чутливість до інсуліну значно знижується, а низький рівень глікемії різко підвищує її;

- чутливість до інсуліну більша у дітей раннього віку, ніж у старших;

- чутливість до інсуліну повинна бути визначена для кожної дитини в конкретний проміжок часу.

Раціональна терапія початкового періоду ЦД дозволяє зберегти залишкову секрецію ендогенного інсуліну. Використання мінімальної дози екзогенного інсуліну справляє імунокоригуючу дію на острівці, зменшує навантаження на β-клітини і сприяє збереженню залишкової секреції гормону в період ремісії.

Лікування дитини з уперше виявленим ЦД типу 1 в стаціонарі є необхідним не тільки для підбору дози інсуліну та досягнення компенсації захворювання, але і навчання в школі самоконтролю та психологічної адаптації дитини та батьків.

Після виписки із стаціонару необхідна додаткова корекція дози інсуліну згідно з домашнім режимом харчування, фізичним навантаженням, звичками, способом життя хворого та іншими умовами.

Внутрішньошкірна проба дозволяє оцінити реакцію на інсулін. Для її проведення в згинальну поверхню передпліччя вводять внутрішньошкірно 0,4 ОД інсуліну. Характер реакції оцінюють за загальними правилами.

Режими інсулінотерапії

Для призначення адекватної замісної інсулінотерапії необхідно підібрати найбільш раціональний її режим з урахуванням особливостей фізіологічної секреції інсуліну.

●Найбільш поширеною в теперішній час є інтенсифікована (базис-болюсна) схема, яка полягає у введенні інсуліну короткої дії перед кожним основним прийомом їжі і пролонгованого інсуліну 1-2 рази на добу.

Введенням пролонгованого інсуліну намагаються імітувати базисну (базальну) секрецію, а інсуліну короткої дії – посталіментарну секрецію (болюсну).

Кількість ін’єкцій на добу не менше 3 – 4.

Багатократні ін’єкції інсуліну змінюють рівень інсулінемії протягом доби подібно до її коливань у здорових. Саме при такому режимі інсулінотерапії в кожний проміжок часу діє доза введеного екзогенного інсуліну, яка є адекватною до рівня глікемії.

Інтенсифікована схема дозволяє визначити мінімальну добову дозу інсуліну, яка максимально знижує рівень глікемії у хворої дитини.

Завдяки такій схемі ін’єкції інсуліну підгоняють під час прийому їжі, а не навпаки.

Добову дозу інсуліну при даному режимі інсулінотерапії розподіляють частіше приблизно порівно між швидкодіючими і пролонгованими препаратами (50% на 50% або 40% на 60%). Дозу короткодіючого препарату визначають залежно від харчового навантаження.

Для максимального відтворення фізіологічної секреції інсуліну (базальної та прандіальної) доцільне використання аналогів інсуліну ультракороткої дії, які вводяться безпосередньо перед їдою і навіть після неї. Тим самим, вони краще забезпечують контроль постпрандіальної глікемії і знижують ризик розвитку гіпоглікемічних реакцій.

Загальні рекомендації щодо режиму інсулінотерапії є основою для розробки індивідуального режиму з урахуванням фізіологічних потреб та способу життя кожної дитини.

Необхідність частих ін’єкцій та контролю глікемії вирішується наявністю зручних шприц-ручок з атравматичними голками та глюкометрів з автоматами для безболісного проколювання пальця.

Традиційна схема інсулінотерапії полягає у введенні інсуліну короткої і пролонгованої дії 2 рази на добу – перед сніданком і вечерею (2/3 добової дози призначається на ранок і 1/3 - ввечері). За цією схемою дієта і фізичні навантаження підганяються під схему інсулінотерапії, часто використовують інсуліни тривалої дії і рідко – короткої.

Впродовж першого року хвороби по­треба дитини в екзогенному інсуліні становить 0.25-0,5 ОД/кг на добу, потім вона зростає до 0,6-1,2 ОД. У більшості випадків адекватна середньодобова доза інсуліну становить 0,6-0,8 ОД/кг на добу. Різні стресові стани, інфекція, інтокси­кація, посилений ріст і статевий розвиток можуть спричинити збільшення її до 1-1,5 ОД/кг. У разі стабілізації цукрового ді­абету хворому добирають остаточну індивідуальну дозу, що забезпечуватиме ком­пенсацію захворювання.

Термін «компенсація ІЗЦД» включає:

1) добре самопочуття хворого, високий рівень працездатності;

2) стабільний перебіг захворювання (відсутність різких коливань рівня гліке­мії, схильності до гіпоглікемії та кетоацидозу);

3) добова амплітуда коливань гліке­мії мас не перевищувати 4.4-5.5 ммоль/л; глюкозурія – не більша за 1%;

4) відсутність явних і прихованих гіпо­глікемічних станів;

5) нормальні розміри печінки;

6) нормальні показники ліпідного обміну і рівень контрінсулярннх гормонів;

7) рівень глікозильонаного гемоглобіну у здорових осіб не перевищує 6.5 ± 1,5%, у хворих на ІЗЦД він тим вищий, чим біль­шою була глікемія впродовж 2-2.5 місяців до обстеження;

8) нормальний фізичний та статевий розвиток дитини.

Кількість введень інсуліну залежить від стадії захворювання (ремісій, декомпенса­ція), лабільності його перебігу, соціально-побутових умов життя дитини, режиму дня і харчування. Найбільш фізіологічним мето­дом інсулінотерапії с метод багаторазового уведення або базис-болюсний метод: двічі за добу уводиться інсулін середньої тривалості дії і тричі (перед основними прийомами їжі) інсулін короткої дії (при цьому співвідно­шення між інсулінами короткої і середньої тривалості дії складає 50:50 або 60:40). Спів­відношення дози препаратів впродовж доби наступне: 2/3 до обіду і 1/3-після.

Існують ін'єктори для уведення інсулі­ну - шприц-ручка «Новопен» та стаціона­рний апарат «Біостатор».

Ефективність інсулінотерапії залежить від правильності виконання ін’єкцій інсуліну.

- препарати інсуліну короткої дії вводять підшкірно, внутрішньом’язово та внутрішньовенно;

- препарати інсуліну пролонгованої дії вводять тільки підшкірно та внутрішньом’язово;

- зазвичай щоденні ін’єкції інсуліну роблять підшкірно. Для цього шкіру беруть у складку і

вводять голку на всю глибину під кутом 45^◦ ;

- при внутрішньовенному введенні початок дії інсуліну найшвидший, а тривалість дії

найкоротша;

- при підшкірномувведенні інсулін найшвидше усмоктується з підшкірної клітковини живота, з клітковини спини – дуже повільно;

- підвищення температури тіла, м’язове навантаження, масаж місць ін’єкції прискорюють

усмоктування інсуліну, при використанні інсуліну безпосередньо з холодильника воно

сповільнюється;

- препарати інсуліну слід вводити на одну й ту ж глибину, з однаковою швидкістю; необхідно

змінювати місця ін’єкцій, дотримуючись при цьому певної послідовності;

- при змішуванні інсулінів короткої та тривалої дії використовувати переважно препарати

однієї фірми-виробника. Першим в шприц набирають інсулін короткої дії. Флакон з

непрозорим інсуліном тривалої дії розкатують між долонями для рівномірного розподілу

суспензії;

- препарати інсуліну повинні зберігатися при температурі 2-8^◦ С в холодильнику до закінчення терміну зберігання, при кімнатній температурі 25^◦ С – до 6 тижнів.