Парентеральний шлях уведення лікарських засобів, його особливості, переваги та недоліки.

- Види ін’єкцій.

- Анатомічні ділянки для парентерального введення лікарських засобів.

Парентеральний шлях введення лікарських засобів.

За допомогою ін’єкцій: п/ш, в/ш, в/м, в/в, внутрішньоартеріальних.

Ін’єкції – це введення лікарських препаратів поза травним шляхом за допомогою шприца і голки. Шляхом ін’єкції ліки вводять в плевральну або черевну порожнину, у серце, у порожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал.

Переваги: швидкість дії, велика точність дозування та підтримання певної концентрації ліків у крові, бо виключено вплив шлункового соку та ферментів травного тракту, виключається бар’єрна роль печінки.

Недоліки: можливість потрапляння інфекції, неприємні відчуття при проколюванні шкіри, неможливе самостійне застосування хворим, певні хворобливі стани, коли парентеральне введення ліків стає утрудненим або неможливим (психічне збудження, значні опіки та ін..)

Шприц – це найпростіший насос, придатний для нагнітання та відсмоктування рідини. Складається з циліндра на якому нанесені поділки і поршня. Один кінець у циліндра закінчується конусом для насадки муфти голки, другий відкритий для введення поршня. Для ін’єкцій застосовують шприци одноразового використання та ін’єкційні голки.

Види шприців:

1) За ємністю: 1ml (інсуліновий з градуюванням 1 мл – 40 ОД інсуліну, 1мл – 100ОД), 2 ml, 5 ml, 10 ml, 20 ml. Вибір шприца залежить від виду ін’єкції та кількості ліків, яку треба ввести.

2) Шприц «Жане» ємністю від 50 до 200мл – для промивання порожнин і відсмоктування з них вмісту.

3) Гортанний шприц.

4) Шприц-тюбик.

Ціна поділки шприца – кількість розчину, що знаходиться між 2 найближчими поділками.

Ін’єкційні голки – порожнисті вузькі металеві трубки, виготовлені з нержавіючої хромнікелевої сталі, один кінець яких косо зрізаний і загострений, а на другому щільно закріплена муфта. Довжина – від 1,5 до 10 см, діаметр просвіту від 0,3 до 2мм. Голки для в/в ін’єкцій зрізані під кутом 45⁰, для п/ш і в/м – 35⁰.

Види голок:

1) для в/м ін’єкцій – довжина 60 мм

2) для в/в - 40мм

3) для п/ш - 20мм

4) для в/ш - 15мм

5) повітровод

6) голка Дюфо

7) голки для спинномозкової пункції (голка Біра) та плевральної пункції.

 

Ін’єкції виконують в маніпуляційному кабінеті, в палаті тільки тяжкохворим. В маніпуляційному кабінеті повинна бути укомплектована аптечка «Анти-СНІД» відповідно до наказу МОЗ України №120 «Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД». Стіни і стеля пофарбовані емалевою фарбою, або стіни покриті кахлем, підлога вкрита лінолеумом. Обладнання: 2 раковини, робочий стіл, маніпуляцій ні столи, шафи з ліками, холодильник, металевий сейф, кушетки, бактерицидна лампа, достатня кількість пінцетів, затискачів, стерилізаційних коробок, центрифуга, промарковані ємності для дезінфікуючих розчинів, прибиральний інвентар, сміттєзбірник.

Підготовка маніпуляційного кабінету до роботи. Перед початком роботи здійснюється прибирання з використанням дезінфекційного розчину, кварцювання і провітрювання. М/с здійснює миття рук, надягає маску, готує необхідне для роботи. Перевіряє дату стерилізації перев’язувального матеріалу, наявність відповідних лікарських засобів, стерильних простирадл, пелюшок, затискачів, пінцетів, ниркоподібних лотків. Накриває стерильний маніпуляційний стіл.

 

Внутрішньошкірні ін’єкції.

Лікарську речовини вводять в товщу шкіри, не доходячи до підшкірної жирової клітковини. Застосовують при виконанні алергійних проб, імунологічних проб на туберкульоз (Манту), бруцельоз (Бюрне), проб на чутливість організму до антибіотиків, на приховані набряки (Мак-Клюра – Олдріча), для місцевого знеболення.

Використовують голку діаметром 0,3-0,4 мм, довжиною 1,2-1,5см, із зрізом під кутом 45⁰ і шприц ємністю 1мл.

Місце ін’єкції: внутрішня (медіальна) поверхня передпліччя (рука пацієнта повинна лежати долонею догори).

Проба Манту

Показання: рання діагностика туберкульозу, визначення інфікованості або чутливості організму до туберкуліну, відбір дітей на ревакцинацію БЦЖ.

Протипоказання: шкірні захворювання, гострі та хронічні інфекційні захворювання в період загострення, алергічні стани (ревматизм, бронхіальна астма), епілепсія.

Особливості проведення проби Манту:

1. Перевірити дозвіл на проведення дитині проби Манту.

2. Виконують туберкуліновим шприцом.

3. З ампули набрати у шприц 0,2 мл туберкуліну (під час перевірки прохідності голки і видаленні повітря витрачається 0,1 мл).

4. Ампулу із залишком туберкуліну ставлять в продезінфікований посуд і накривають стерильною серветкою.

5. Не торкаючись стерильної ватної кульки кінцем голки, видалити у неї зі шприца залишки туберкуліну.

6. Шкіру внутрішньої поверхні середньої третини передпліччя після оброблення ватними кульками, зволоженими 70%р-ном спирту висушити насухо стерильною ватною кулькою.

7. В/ш вводять чітко 0,1мл туберкуліну (1 дозу). При правильному введенні на шкірі утворюється «лимонна кірка».

8. Швидким рухом вийняти голку, не притискаючи ватною кулькою.

9. Залишки туберкуліну на шкірі зняти сухою стерильною ватною кулькою.

10. Попередити пацієнта, що протягом 3-х днів місце ін’єкції не можна мочити, травмувати, обробляти антисептиком, одягати одяг, що подразнює шкіру.

11. Через 72 год. оцінити результат. Для вимірювання діаметра папули використовують прозору пластмасову лінійку, яку накладають перпендикулярно ості руки. Розмір гіперемії не враховується.

Розмір папули 0-1мм – реакція негативна;

2-4мм – сумнівна;

5мм – позитивна;

Понад 17мм – гіперергічна.

Проба Мак-Клюра – Олдрича (на гідрофільність шкіри)

В/ш вводять 0,2мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Стежать за терміном розсмоктування папули. У нормальному стані він становить 50-90хв. Зменшення цього терміну свідчить про підвищення гідрофільності та схильності до утворення набряків.

 

Підшкірні ін’єкції.

Переваги: технічно легкі у виконанні; багато ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підшкірну жирову клітковину і не справляють на неї подразнювальної дії.

Протипоказання: глибокі зміни в шкірі, опіки, інфільтрати, поранення у тих ділянках, де треба робити ін’єкцію, виражений набряк та рубцеві зміни підшкірної жирової клітковини.

Ділянки тіла, які частіше використовують для п/ш ін’єкцій:

- зовнішня поверхня плечей(пацієнт зручно сидить або лежить, рука трохи зігнута у ліктьовому суглобі),

- підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік, руку на боці ін’єкції слід опустити і трохи відвести назад),

- передньозовнішня поверхня стегон,

- латеральні поверхні живота на рівні пупка (пацієнт лежить на спині).

У цих ділянках шкіру та підшкірну жирову клітковину легко захопити в складку, відсутня небезпека пошкодження великих судин і нервів. Вводять 1-2 мл розчину, максимально – 5мл.

Особливості п/ш введення олійних розчинів:

1) Ампулу підігрівають на водяній бані або в руці до температури 36-37⁰С.

2) Двомоментне введення: після введення голки в тканину складку шкіри відпускають і лівою рукою відтягують поршень шприца до себе, щоб переконатися, що голка не потрапила у кровоносну судину. За наявності крові в шприці відтягують трохи голку із шприцом до себе, не виймаючи її, вводять під іншим кутом і знову перевіряють.

3) Після введення місце ін’єкції масажують, для кращого розсмоктування накладають грілку або зігрівальний компрес.

Особливості введення інсуліну.

1. Дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально з урахуванням клінічної картини, вмісту глюкози в крові і в сечі.

2. Інсулін зберігають в холодильнику при температурі 2-8⁰С. Перед введенням інсулін підігрівають до кімнатної температури (не вище 22⁰С), за 1 год. перед ін’єкцією витягнути його з холодильнику.

3. Перед введенням візуально оцінити стан інсуліну: інсулін короткої дії – абсолютно прозорий, продовженої дії – білий осад на дні.

4. Перед введенням першої дози інсуліну треба зробити в/ш або скарифікаційну пробу на індивідуальну чутливість до препарату з метою уникнення можливої алергійної реакції.

5. Ін’єкцію робити інсуліновим шприцом, при відсутності необхідно розрахувати в мл призначену лікарем дозу. В 1мл може бути 40ОД, 80ОД, 100ОД (в 0,1мл відповідно 4ОД, 8ОД, 10ОД).

6. Перед набиранням суспензії інсуліну флакон потрібно струсити до утворення рівномірної суміші.

7. Точно набирати дозу інсуліну.

8. Враховувати тривалість терапевтичного ефекту інсуліну: інсулін короткої дії дає терапевтичний ефект 6-8год; середньої пролонгованої дії – 16-20год; пролонгованої дії – 24-36год.

9. Спирт знижує активність інсуліну, тому після протирання корка флакона та шкіри пацієнта спиртом треба дати час для повного випаровування спирту.

10. Ін’єкцію інсуліну треба робити за 15-20хв. до їди, простежити, щоб пацієнт обов’язково поїв для запобігання виникнення гіпоглікемічної реакції.

11. Найшвидше інсулін всмоктується з ділянки живота, найповільніше – із стегна (вранці вводять у живіт, а ввечері – в стегно).

12. Кожного разу потрібно змінювати місце ін’єкції, тому що при введенні в одну й ту саму анатомічну ділянку може виникнути ускладнення – жирова дистрофія.

13. Голку вводять під кутом 45⁰, у разі довжини голки до 1,5см – під кутом 90⁰.

14. Вводять інсулін повільно, не протирають і не масажують місце ін’єкції.

Особливості введення гепарину:

Гепарин – це антикоагулянт прямої дії.

1. За 15-20 хв. до ін’єкції прикладіть холод до місця проколювання (у ділянці живота, щоб знизити ймовірність утворення синців).

2. Введіть голку в основу складки під кутом 90⁰, препарат вводять повільно, щоб уникнути пошкодження тканин і больових відчуттів.

3. Шкіру не протирайте, а дещо натисніть стерильним сухим тампоном на місце ін’єкції і тримайте 30-60с.

4. Чергуйте анатомічні ділянки для ін’єкцій. Ділянки, в які ін’єкції роблять протягом тижня, мають перебувати принаймні на відстані 2,5см одна від одної.

5. Утворення синця після ін’єкції свідчить про те, що доза препарату не адсорбується належним чином.

6. Не можна робити ін’єкції в місце утворення синця.

Внутрішньом’язові ін’єкції.

Застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при п/ш ін’єкціях, оскільки м’язи краще постачаються кров’ю та лімфою. Деякі препарати при п/ш введенні спричиняють місцеве подразнення тканин, біль, погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів.

Максимально в/м можна ввести до 10мл.

Ділянки тіла, що використовують для в/м ін’єкцій: верхньозовнішній квадрант сідниць (пацієнт лежить на животі), передньозовнішня поверхня стегон (пацієнт лежить на спині), підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік), рідше триголовий м’яз плеча.

Не треба виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, це може призвести до утрудненого введення голки, навіть до її ламання. Не слід виконувати ін’єкцію пацієнту у положенні стоячи, тому що він може знепритомніти.