Сутність і структура політичного режиму. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність і структура політичного режиму.



Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним правда держави чи права особистості, в якій мірі держава визнає, гарантує або обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав. Структуру ПР складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути - держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, норми, Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складовими політичного режиму як групи тиску.

Політичний режим сучасної України

В сучасній Україні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних різновидів політичних режимів: тоталітарного, авторитарного та демократичного.

Основними ознаками сучасного політичного режиму України є:

- Конституційні ознаки (юридична рівність громадян, гарантії прав меншості, багатопартійність і т.д.);

- Процесуальні ознаки (розбудова демократичної держави і т.д.);

- Режимні ознаки, (обмежена конкурентність політичного процесу, авторитарність у вирішенні деяких проблем, домінування виконавчої влади, і т.д.).

Основні типи політичних режимів.

Політичний режим - це система прийомів, методів, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві.

Типи ПР: Тоталітаризм – це вид політичного режиму, метою якого є повний (тотальний) контроль над державою. при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи. Авторитаризм (повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. (Азія, Африка, Латинська Америка). Демократія - форма держави, при якій носієм державної влади є народ. Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні.

Основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.

Від критеріїв (ознак, показників) демократії залежить не тільки оцінка зрілості суспільства, а й визначення напрямів його подальшої демократизації. Серед головних критеріїв демократичності суспільства — наявність фундаментальних прав і свобод людини. Є такі принципи демократичного суспільства: - Принцип більшості – влада в руках більшості; - Принцип плюралізму – право меншості, тобто право на опозицію; - Принцип рівності – всі люди є рівні в своїх правах та обов’язках; - Принцип поділу влади – всі гілки влади відокремлені та незалежні одна від одної; - Принцип виборності – Забезпечення вільних виборів; - Принцип гласності – свобода слова

Концепції демократії.

Демократія - форма держави, при якій носієм державної влади є народ. Основні концепції демократії: Концепція ліберальної демократії -грунтується на принципах демократії. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. Концепція плюралістичної демократії - сучасний різновид ліберальної демократії. Ггрунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. Концепція корпоративної демократії – подібна до плюралістичної концепції, та передбачає обмеження політичного представництва впливовими обєднаннями (навпаки в плюр. концепціїї); партисипітарної демократії - спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади. Концепція елітарної демократії -поєднання теорії демократії і теорії еліт. Існують також інші концепції демократії: ринкова, плебісцитарна, консенсусна, референдумна та ін.

45. Сутність та ознаки демократії. Демократія - форма держави, при якій носієм державної влади є народ. Сутність демократії конкретизується в певній сукупності цінностей, інститутів і процедур. Головні з них такі:

1) Суверенітет народу. 2)Всезагальне, рівне виборче право і таємне голосування. 3)Громадянські права. 4) Соціальні й економічні права. 5)Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Демократія має такі ознаки:

1) визнанням народу вищим джерелом влади; 2) виборністю основних органів держави; 3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх вибор­чих прав; 4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

46. Демократизація українського суспільства. Демократія в Україні знаходиться не на високому рівні, так як на теренах нашої держави залишилися відголоски тоталітаризму. Українську демократію гальмують такі чинники як: Висока бюрократичність, високий рівень корупції у всіх гілках влади; низька законослухняність. За відсутності цих чинників народ України не знаходить захисту в країні і не можуть відстояти свої права та звертаються не до своїх судів, а до Європейських. Тому можна зробити висновок, що ці недоліки дуже гальмують закріплення демократіїї на Україні.

47.Виборчі системи. Виборча система - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування. Мажоритарна – за неюперемагає кандидат, який одержав більше голосів, ніж усі інші його суперники (застосовується у 76 країнах світу). Пропорційна -Виборці голосують за список кандидатів від політичної партії (блоку партій), мандати розподіляються між політичними силами пропорційно до кількості голосів, відданих за них (застосовується у 49 країнах світу, з яких 25 – європейські). Змішана. Поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної виборчих систем. 48.Х-ка пропорційної виборчої системи. Виборці голосують за список кандидатів від політичної партії (блоку партій), мандати розподіляються між політичними силами пропорційно до кількості голосів, відданих за них (застосовується у 49 країнах світу, з яких 25 – європейські). Застосовується у:Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція. З 2002 в Україні. Існують три різновиди пропорційної виборчої системи:– з використанням жорстких списків - (Португалія, Ізраїль) - кожна партія (блок) пропонує свій виборчий список; – Списків з преференціями (Норвегія, Бельгія, - дає можливість враховувати персональні вподобання виборців. – Напівжорстких списків (Австрія) – можливість проголосувати за партійний список або за оремого кандидата

49.Мажоритарна виборча система. Види. Мажоритарна – за неюперемагає кандидат, який одержав більше голосів, ніж усі інші його суперники (застосовується у 76 країнах світу). Види: абсолютної більшості - перемогу на виборах одержує кандидат, який набрав 50% +1 (Франція, Білорусь). відносної більшості - перемагає кандидат, який просто отримав більше голосів, (США, Велика Британія, Канада, Індія).

50. Виборча система сучасної України. При виборі народних депутатів України депутати Верховної Ради України обираються за змішаною виборчою системою. 50 відсотків (225 депутатів) обираються у одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50 % депутатів – за спискам кандидатів від політичних партій, основі пропорційної системи. На сьогодні в Україні діє пропорційна виборча система з закритими списками.

51. Інститути демократії. Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії. Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення. Види інститутів демократії: структурні (сесії в парламенті), функціональні (накази виборців, громадська думка).

52. Генеза і функції політичних пратій. Політ. партія – це зареєстроване з-ном добровільне об’єднання громадян, що має на меті сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах. Функції: - Представництво інтересами – Партії представляють інтереси соціальних класів, прошарків і груп; Комунікативна -партія виражає та формує цілі, які спрямовані, як вгору влади, так і вниз; - формування і підбір політичних еліт та соціалізація - Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт; - Розробка політики та здійснення політичного курсу -правляча партія вирішує подвійне завдання по забезпеченню виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів держави; - Соціальної інтеграції – партії справляють значний вплив на громадську думку та поведінку виборців.

53.Типи політичних партій. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує). За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні. За принципами організації та членства: кадрові та масові. За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, мусульманські.
55. Партійні системи та їх типологія. Партійна система — система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. Типи партійних систем: 1) однопартійні (колишній СРСР, Албанія, Куба, Монголія, Заїр, Того); 2) з партією, що здійснює гегемонію (пасивне становище однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції) (Мексика); 3) з домінуючою партією(існує кілька партій, одна з яких постійно перемагає) (Японія, Індія); 4) двопартійні(існування двох потужних партій, одна з яких перебуває в коаліції) (США, Великобританія, Канада); 5) поміркованого плюралізму(існування 3 – 5 партій жодна з яких не може самостійно утворити коаліцію) (Бельгія, ФРН); 6) крайнього (поляризованого) плюралізму(боротьбу за владу ведуть шість і більше партій) (Італія, Нідерланди, Фінляндія); 7) автомізовані(наявність багатьох маловпливових і мало чисельних партій) (Малайзія).

56.Політичні партії в сучасній Україні. Політичні партії в Україні це молодий інститут, формування якого розпочалося в період перебудови та гласності. Найбільш впливовими й політично активними є політичні партії лівого спрямування. Ці партії мають досить струнку організаційно-ідеологічну структуру, розгалужену мережу регіональних осередків, соціальну базу й важелі впливу на відповідну частину електорату, про що свідчать результати виборів до ВРУ та місцевих органів управління. Це один із базових інститутів сучасного суспільства в Україні, без нього неможливий демократичний розвиток держави.Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: - ставлення до державного суверенітету; - соціально-економічні пріоритети; - ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням: - національно-радикальні, - національно демократичні, загальнодемократичні, - соціалістичного спрямування, - національних меншин.

57. Громадсько-політичні організації та рухи. Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах. Типи: - за економічними інтересами, зокрема, можна вирізнити організації підприємців, що працюють за наймом, селян, представників вільних професій, кооперативи, споживчі спілки; - за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напрямів, релігійні; - за методами діяльності та правового-статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні (наприклад, масонська ложа); - за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: лобі, самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій; - за видами діяльності: економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, конфесійні, оборонні, спортивні й туристські.

58. Громадські організації і рухи в суч. Україні. КУ закріпила демократичні здобутки в сфері громадянського суспільства. Ст. 36 стверджує: „Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів...". Близько 40% організацій поширює свою діяльність на межі якогось одного міста, а всеукраїнський та міжнародний статус мають разом лише 8%. Станом на 27.01.2012 за даними Міністерства юстиції в Україні налічувалось 3526 громадських організацій.

59.Роль та ф-ії політичного лідера - глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань. Ф-ії: 1. Новаторська – внесення лідером нових конструктивні ідеї соціального устрою. 2. Інтегративна – проведення інтеграції, на основі запропонованих лідером ідей. 3. Організаторська – втілення цілей і завдань, відображених у програмі лідера. 4. Комунікативна полягає в забезпеченні зв'язку між масами й політичними інститутами, так і між іншими політичними інститутами.

60.Концепції політичного лідерства. Концепція рис Лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. Ситуативна полягає в ролі, яку лвдер має виконувати за конкретних обставин. Обставини визначають вибір лідера та його поведінку. Концепція визначальної ролі Феномен лідерства пояснюється наявністю у лідера послідовників, - тобто всіх суб'єктів політики, які з ним взаємодіють. Психологічна - тобто в основі суспільного життя лежить людська психіка, так як, людина за своєю природою є егоїстичною і владолюбною істотою, прагне до панування над іншими людьми.

61.Природа і типологія політ. Лідерства - глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань. Лідерство як соціальне явище є всюдисущим. Можна сміливо стверджувати: там, де склалася та чи інша людська спільність, там повинні з’явитися й лідери, а з ускладненням соціального життя — і політичні лідери. Вебер виокремлював три типи лідерства: 1) Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно, як правило, для «доіндустріального» суспільства). 2) Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. 3) Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів..

62. Політичні лідери сучасної України. В Україні після проголошення незалежності загальновизнаним лідером був, звичайно, Леонід Кравчук. Запропонована ним програма так званих П'яти „Д” (добробут, духовність, державність і інші) цілком відповідала очікуванням населення. Вже після року свого президенства Леонід Кравчук змушений був визнати, що він ”недооцінив” значимість економічних проблем. За минулі десять років, а особливо за три роки з часу останніх президентських виборів, ми стали свідками глибокої кризи влади, грандіозних політичних скандалів. Це остаточно підірвало суспільну довіру до влади. Тому на сьогодні справжніх як таких політичних лідерів в Україні немає. На сьогодні як про політичних лідерів на Україні можна говорити про наступних політиків: В. Янукович, Ю.Тимошенко, С. Тігіпко, А. Яценюк, В. Литвин, П. Симоненко (можно назвать всех, кого знаешь, не промахнешься)

63.Політична культура, як політичне явище. Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян. Найважливіші елементи політичної культури політична свідомість, політична діяльність, політична поведінка.

64. Становлення демократичної політ культури в Україні. Сьогодні українське суспільство перебуває на етапі трансформації своєї політичної системи. Йдеться про перехід від тоталітарно-авторитарного режиму до демократичного. Цей процес охоплює всі сфери суспільного життя. «Політична культура — це продукт історичного розвитку та досвіду народу. У випадку України цей досвід був гірким. Три особливості історії України, які мали важливий вплив на розвиток української політичної культури: 1. Багатовікова бездержавність, тобто відсутність нагоди здобувати досвід влади; 2. Розчленування української території та включення її частин у різні держави з різними культурами, політичними системами; 3. Багатократна денаціоналізація провідної верстви України

65. Політична свідомість, її сутність і хар-ки. Політи́чна свідо́мість — сукупність інтимних (тобто особистих) почуттів і уявлень, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної і бажаної політики. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому. Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей. Основними складовими елементами виступають: - політичні норми і цінності; - політичні переконання і вистави; - теоретичні і емпіричні знання. Виділяють наступні його форми або рівні: Масове - свідомість суспільства в цілому, яке виявляється в результаті опитів громадської думки; Групове, таке, що належить певним шарам, еліті, угрупуванню лобіста, етнічній групі. Індивідуальне, яке розкриває властивості особи як «людину політичну».

66. Теоретичне осмислення і типологія політичних конфліктів. Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі. У політичній науці ще не вироблено універсальної типології конфлікту.Найпоширенішим є поділ їх на: Конфлікт цінностей. Він постає як зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоністи — ізоляціоністи та ін.). Конфлікт інтересів. Пов´язаний із зіткненням різних, насамперед політичних і соціально-економічних, інтересів. Конфлікт ідентифікації. Виявляється він як суперечність щодо вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської належності.

67. Функції політичних конфліктів. Сигнальна - характеризує конфлікт як показник відповідного стану суспільства. Інформаційна - к онфлікт завжди викликаний конфліктними причинами, об'єктивно пов'язаний з ними; Диференційна - визначає процес розчленування, що виникає під впливом конфлікту. Динамічна зміна якого-небудь явища під впливом діючих факторів; І нтегруюча — об'єднання в ціле яких-не-будь частин і Дезінтегруючи — розпад цілого на свої складові частини; Демаскуюча -зірвати маску, виявити і маскуючи — приховувати справжні наміри або дії; прогресивну — розвиток нового, передового; зміна на краще, перехід на вищий ступінь розвитку і регресивну - рух назад, зміна на гірше.

68. Шляхи врегулювання конфліктів. Морально-правовий (нормативний) підхід тобто врегулювання конфлікту за допомогою вибору правових і моральних норм. Силовий підхід - сильніша сторона намагається придушити слабшу і нав’язати їй свою волю. Реалістичний підхід – коли заключення миру є не можливим, і конфліктні сторони ідуть на перемир’я. Ідеалістичний підхід – встановлення взаємовідносин між зацікавленими сторонами незалежно від стану і статусу. Компромісний – згода, порозуміння з політичними противниками, досягнуті шляхом взаємних поступок. Консенсусний підхід – згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм. Інтегративний підхід передбачає, що кожна із сторін, забуваючи про свої попередні цілі й цінності, знаходить нові взаємоприйняті.

69. Світовий політич. процес традиційні суспільно-політичні доктрини (течії). Світовий Політичний процес - це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі-часі. Політична течія — це цілеспрямована політична діяльність певних політичних сил. Консерватизм - тобто прихильність до усталених суспільних порядків, соціальної та політичної стабільності, певним ставленням до традицій, звичаїв, та цінностей. Лібералізм – це течія, яка відстоює необмежену свободу підприємництва й торгівлі, (плюралістичну демократію, широкі свободи для індивідів). Соціалізм – це течія, яка спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих. Радикалізм — течія виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики без зміни соціально-економічних засад суспільного ладу. Політичний — це схильність до крайніх поглядів і методів у політиці та ідеології. Існує лівий (анархізм- безвладдя) та правий (фашизм - диктатура) екстремізм.

70. Консерватизм і неоконсерватизм. Консерватизм – течія, для якої характерні прихильність до старого суспільного ладу, віджилих звичаїв і порядків, нетерпимість або ворожість до всього нового Консерватизм як напрям у західній політології, виник у XVIII ст. у зв'язку з крахом феодалізму. Найвідомішим теоретиком консерватизму вважають англійського філософа Є. Берка. Неоконсерватизм - сучасна политична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства. Особливу роль у поступальному розвитку країн Заходу неоконсерватизм відіграв на початку 90-х років. На відміну від 80-х років цей період характеризувався орієнтацією на проблеми освіти, культури, якості життя. Нові консерватори домоглися найбільшого економічного зростання, піднесення національної свідомості.

71. Лібералізм і неолібералізм. Лібералізм – це течія, яка відстоює необмежену свободу підприємництва й торгівлі, (плюралістичну демократію, широкі свободи для індивідів). Витоки лібералізму сягають епохи буржуазних революцій XVII — XVIII ст. Його найвищою метою була ідея індивідуальної свободи, розроблена у працях Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Мон-теск'є. Лібералізм як течія набув розвитку також у Російській імперії. У XIX ст. його ідеї знайшли відображення у конституційних проектах М. Сперанського. Неолібералізм — різновид ліберальної ідеології і політики, що сформувались як відображення розвитку суспільства. Його характеризують такі риси: утвердження механізму вільного ринку; обстоювання необхідності постійного втручання держави в економіку; звільнення особистості від будь-якого колективного тиску; пріоритет інтересів і прав людини та сім'ї щодо соціальних груп.

72. Соціалізм і сучасна соціал-демократія. Соціалізм – це течія, яка спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих. Соціалізм як ідея найяскравіше втілення дістав у творах Ш. Фур'є, Р. Оуена і особливо К. Маркса і Ф. Енгельса.Термін "соціалізм" увів у науковий обіг у 1834 р. сенсімоніст П. Леру. Соціал-демократія як політичний рух зародилася в Німеччині у минулому столітті. Спочатку ідеологія соціал-демократії збігалася з ідеологією комунізму. Соціал-демократія і комунізм до 20-х років XX ст. фактично були тотожними. Серед лідерів соціал-демократії відомі такі видатні політики, як В. Брандт, Пальме, Гонсалес та ін. Сучасна міжнародна соціал-демократія визнає демократичний соціалізм принципом діяльності і суспільним устроєм майбутнього, основними цінностями якої є свобода, рівність, братерство, справедливість, солідарність. А також екологія та збереження миру на землі.

73. Фашизм і неофашизм. Фашизм розглядається у 2 значеннях: 1) політична течія, яка виражає інтереси агресивних сил; 2) як відкрито терористична диктатура згаданих сил, що використовують насильство для захоплення та утримання влади. Для фашизму є характерними: тоталітаризм; використання крайніх методів, форм насильства для досягнення політичної мети; зрощування партії з державним апаратом; правовий нігілізм; консолідація екстремістських партій і організацій; антидемократизм; заборона прогресивних партій та організацій; ліквідація демократичних свобод; максимальний контроль; жорстокі поліцейські переслідування; расизм; геноцид; шовінізм. Фашизм виник в Італії у 1919 р. У 1922 р. фашисти на чолі з Б. Муссоліні захопили владу. В 1919 р. було створено фашистську партію у Німеччин у 1933 р. Неофашизм – вважається правонаступником фашизму і має два основні напрями: 1) традиційний фашистський рух, який трансформує довоєнну ідеологію і практику; 2) система влади, яка прагне поєднати нелегальні й напівлегальні форми діяльності. Неофашистські організації діють більш як у 80 країнах світу.

74. Зовнішня політика, її місце та роль в житті суспільства. Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності. Таким чином, зовнішня політика – це закордонна діяльність держави. Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є: Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Тож вона посідає не останнє місце, та відіграє велику роль в суспільстві.

75. Україна в загальноєвропейському політичному процесі. Для України, важливим чинником є входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Сучасна геополітична теорія вказує на подвійне становище України – наша держава історично перебуває між двома різними цивілізаціями – західною і східною, частково належачи до кожної з них. З однієї сторони Європа з іншої – Росія та інші країни колишнього СССР. Важливим етапом геополітичного становища в Європі стало добровільно взяте Україною зобов´язання про без´ядерний статус держави. Вивезення і знищення в 1996 р. третього за розмірами ядерного арсеналу світу. То ж головним завдання зовнішньої політики сучасної України – є дотримання оптимального геополітичного балансу у відносинах між Заходом і Сходом.

76.Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй

Шляхом до боротьби з глобальними проблемами,стала «теорія глобалістики», до неї увійшли висновки таких вчених як: Ейнштейн, Бор, Рассел. Класифікація глобальних проблем людства: 1) Насильство; 2) загроза бідності; 3) придушення прав людини; 4) криза навколишнього середовища та порушення екологічного балансу. 5) ядерну загрозу знищення цивілізації; 6) вичерпання природних ресурсів; 7) екологічні проблеми; 8) демографічна криза; 9) проблему охорони здоров'я;



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 168; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.189.2.122 (0.031 с.)