Машини безперервного транспорту

Для транспортування матеріалів і роздавання кормів на тва­ринницьких фермах широко застосовують машини безперервного транспорту, які за конструкцією робочого органа поділяються на стрічкові, ланцюгово-планчасті, ковшові, скребкові, шайбові, гвинтові і вібраційні.

Стрічкові транспортери призначені для переміщення різних вантажів у горизонтальному або похилому напрямках і можуть бути стаціонарними або пересувними. Вони мають приймальну і розвантажувальну воронки, раму з роликами, натяжну і приводну станції. Як несучий і тяговий орган транспортера використовують прогумовану або бавовняну стрічку шириною 300... 800 мм, яка охоплює ведучий і ведений шківи і опирається на ролики.

Швидкість руху стрічки транспортера регулюється залежно від фізико-механічних властивостей переміщуваних матеріалів і встановлюється для овочів і коренебульбоплодів 0,3... 0,4 м/с, для муки і висівок— 1,0... 2,0 і для зерна— 1,5... З м/с.

Транспортер ЛТ-10 призначений для переміщення фуражного зерна, кормів, торфу, піску та інших матеріалів на тваринницьких фермах. Стрічковий транспортер (рис. 9) складається з рами, приводного і натяжного барабанів, стрічки і ходової частини. Рама виконана зварною зі сталі. На ній встановлені чотири барабани: два на кінцях, а приводний і натяжний — у середній частині. Рама змонтована на двох ходових і двох опорних колесах. Кут нахилу її горизонтальної площини можна змінювати за допомогою підйомного механізму, що має поліспаст.

Робоча вітка стрічки транспортера підтримується жолобчастими трироликовими опорами, а холоста вітка — прямими роликовими опорами. Привод транспортерної стрічки здійснюється від електродвигуна через ремінну передачу.

 

 

 

Рис. 9. Стрічковий транспортер ЛТ-10:

1- рама, 2-електродвигун,3 — приводний барабан; 4 — натяжний барабан; 5 підйомна рама

 

Транспортер СТ-2 призначений для вивантажування силосу з ям і траншей, коренеплодів із сховищ та ін. Транспортер складається з рами з жолобом, завантажувального бункера, колісного ходу, натяжного пристрою, ланцюга з скребками і привода.

Рама являє собою секційний жолоб, на нижньому кінці якого розміщений завантажувальний бункер. Скребковий транспортер складається з втулково-роликового ланцюга, який має спеціальні ланки з лапками для кріплення скребків, виконаних з прогумованого ременя.

Привод тягового ланцюга здійснюється від електродвигуна. Змінюють кут нахилу транспортера, переставляючи внутрішній стояк колісного ходу з одного отвору в інший.

 

 

Рис. 10. Стаціонарний скребковий кормороздавач ТВК-80А:

1— бункер; 2, 9 — напрямні; 3 — перехідний місток; 4 — опора приводного вала; 5 – приводний ланцюг; 6 — редуктор; 7 — електродвигун; 8 — ланцюг із скребками; 10 — натяжна станція; 11 — ведений ролик; 12 — лотік.

 

Стаціонарний скребковий роздавач кормів ТВК-80А (рис. 10) застосовують для роздавання кормів (грубих, соковитих і їх сумішей) на фермах великої рогатої худоби. Він має завантажувальний бункер 1, дерев'яні секції годівниць, транспортерний ланцюг 8 з скребками. Рух ланцюга здійснюється від приводної станції, а натяг ланцюга — від натяжної станції 10.

Корми з мобільного тракторного роздавача подаються в лоток і скребками розподіляються по секціях годівниць. Керування роботою роздавача здійснюється з пульта керування напівавтоматично: як тільки корм надійде до останнього кормового місця, упор скребка натисне на кінцевий вимикач і транспортер зупи­ниться.

Окреме місце займають трубчасті скребкові (шайбові) конвейєри, які можуть транспортувати сипкі мате­ріали по складних трасах з вертикальними і горизонтальними ділянками. Такий транспортер складається з ланцюга або троса з шайбами, приводної і натяжної станцій, поворотних пристроїв і системи труб.

Для механізації роздавання сухих кормів на свинофермах застосовують автоматизований роздавач кормів конструкції ВИЄСХ РКА-1000М (рис. 11), який складається з приводної станції 1, кормопроводів 2, дозаторів 3 і бункера 4. Усередині кормопроводу міститься шайбовий транспортер 5 зворотно-поступальної дії виготовлений з окремих секцій штоків з шайбами, ланцюгів і зірочок.

 

Рис. 11. Схема кормороздавача РКА-1000М:

1— приводна станція; 2 — кормопровід: 3 — дозатор; 4 — бункер; 5 — шайбовий

 

Кормопроводи виготовлені з стальних газових труб. Для зміни норм видачі корму по станках дозаторів установлені спеціальні регулювальні заслінки. Керування процесом роздавання кормів автоматичне.

Гвинтові транспортери для горизонтального і похилого переміщення сипких кускових матеріалів. Шнеки застосовують для роздавання грубих кормів і силосу на фермах великої рогатої худоби. Діаметр і крок шнека вибирають залежно від запланованої продуктивності і фізико-механічних властивостей транспортованих кормів. Гвинтові поверхні шнека (рис. 12) можуть бути суцільними, спіральними і лопатевими. Вал шнека, як правило, виготовляють з стальної труби.

 

Рис. 12. Гвинтовий транспортер:

а — загальний вигляд; б — суцільний гвинт; в — спіральний гвинт; г — лопатевий гвинт.

 

Тепер промисловість постачає для тваринницьких ферм комплектні шнеки ШВС-40,0 і ШЗС-40,0, аналогічні за конструкцією.

Шнек вивантажувальний збірний ШВС-40,0 в комплекті кормоцеху «Маяк-6» призначений для подачі готових кормів від змішувача С-12 до вивантажувального транспортера ТС-40,0М, а також може бути використаний для транспортування подрібнених коренеплодів, концентрованих кормів, трав'яної муки і зеленої маси в кормоцехах інших конструкцій. Шнек ШЗС-40,0 входить у комплект устаткування кормоцехів типу КДС.

Робочим органом шнека є однозахідний гвинт з лівим напрямом витків, змонтований у корпусі на двох опорах. Корпус шнека являє собою жолоб з листової сталі, на якому з боку привода встановлений приймальний бункер. Корпус закривається кришкою. До його торця з одного боку прикріплюється мотор-редуктор, з другого — спеціальний вивантажувальний фланець з гумовою прокладкою.

За рубежем великого поширення для транспортування сипких кормів набули спірально-гвинтові транспортери, які являють собою гвинтову пружину, що обертається, вміщену в циліндричному кожусі. Для виходу корму в годівниці в кожусі є отвори. Спірально-гвинтові транспортери мають такі переваги:

порівняно з шнеками мають вищі частоти обертання, що дає можливість здійснювати їх привод безпосередньо від електродвигуна без знижувального редуктора і створювати більш компактні установки;

матеріал може транспортуватись по складній кривій з різними вигинами кожуха транспортера;

завдяки еластичності робочого органа і відсутності проміжних опор знижуються ударні навантаження транспортованого матеріалу і зменшується дроблення його.

Продуктивність спірально-гвинтових транспортерів збільшується прямо пропорціонально частоті обертання. Найекономічнішою частотою обертання для спіралей діаметром 50... 100 мм є 750... 1200 хв-¹. Основний недолік спірально-гвинтового транспортера — технологічна складність виконання спіралі великої довжини, що знижує його експлуатаційну надійність..

Особливе місце у класифікації кормороздавальних пристроїв займає кормороздавач РКС-3000М, призначений для роздавання сухих, вологих і соковитих кормів у свинарниках. Роздавач (рис. 13) складається з приймального бункера-дозатора 7 з транспортером 6 і вивантажувальним шнеком 5, транспортера завантаження 4, платформового роздавача 2 з приводною 1 і натяжною 3 станціями і годівниць 8. Бункер-дозатор місткістю 5 м³ обладнаний спеціальним транспортером і живильним шнеком.

 

Рис. 13. Технологічна схема кормороздавача РКС-3000М:

1 — приводна станція платформи; 2 — платформовий роздавач; З — натяжна станція платформи; 4 — транспортер завантажування; 5 — шнек бункера-дозатора; 6 — транспортер бункера-дозатора; 7 — бункер-дозатор; 8 — двостороння годівниця.

 

Похилий транспортер завантаження складається з рами, всередині якої розміщений ланцюг з планками. У верхній частині транспортера міститься вікно для вивантажування. Платформа з роликами, довжина якої дорівнює половині довжини фронту годівниць, за допомогою приводної станції може здійснювати зворотно-поступальний рух над годівницями. Корми скидаються з платформи скребками.

Роздавання кормів відбувається так. Транспортні засоби підвозять і подають корми в бункер-дозатор, який спрямовує їх через транспортер завантаження на платформу роздавача; при цьому скидальні скребки підняті і платформа рівномірно заповнюється кормом. Під час зворотного руху платформи скребки опускаються і корм скидається з платформи в годівниці. Одночасно на другій половині фронту годівниць платформа заповнюється. Далі процес повторяється доти, поки не буде видана норма кормів. Зворотно-поступальний рух платформи здійснюється автоматично.

Контрольні запитання

1. На яких фермах застосовують і які корми роздають за допомогою КТУ-10, РСП-10, РМК-1,7, КУТ-ЗА, КС-1,5, КСП-0.8А,

2. Основні елементи роздавача і їх призначення.

3. Принцип роботи кормороздавача.

4. Як регулюють норму видачі корму?

5. Як вивантажити корм через задній борт (КТУ-10А, РММ-Ф-6)?

Лабораторна робота№4

Механізація водопостачання ферм
і напування тварин

Мета роботи: вивчити джерела водопостачання і водозабірні споруди, будова і роботу водопідіймачів та насосів, будова водонапірних споруд і різних типів автонапувалок.

Порядок виконання роботи.

1.Вивчити джерела водопостачання і водозабірні споруди.

2.Вивчити будову і роботу водопідіймачів та насосів.

3. Вивчити будову водонапірних споруд і різних типів автонапувалок.

Обладнання: напувалки, плакати

. Джерела водопостачання. Для водопостачання тваринницьких ферм використовують води рік, озер, штучних водойм, підземних джерел, а також опади. Поверхневі води (рік, каналів і водойм) в санітарному відношенні поступаються перед підземними, тому що вони забруднюються; кількість і якість води, її температура непостійні і залежать від пори року. Така вода потребує очищення, що значно збільшує її вартість. Наприклад, вартість 1 м³ води поверхневого джерела з очищенням її на повільних фільтрах приблизно в 4 рази більша за вартість 1 м³ води з підземного джерела.

Як джерело водопостачання підземні води набули великого поширення. Вони кращі від поверхневих вод за якістю, менше піддаються коливанням температури навколишнього середовища. Підземні води (рис. 1) утворюються під землею в товщі фільтруючих ґрунтів (піску, гравію, мергелю та ін.) внаслідок просочування в землю атмосферних і поверхневих вод, які заповнюють пори й пустоти у водопроникних гірських породах. Підземні води поділяють на ґрунтові з вільною поверхнею і міжпластові (безнапірні й напірні).

Ґрунтові води з вільною поверхнею залягають на першому від поверхні землі водонепроникному шарі на порівняно невеликій глибині. Ці води за якістю в багатьох випадках цілком придатні для напування тварин, але води можуть забруднюватись нечистотами, що просочуються вглиб ґрунту.

Міжпластові води залягають між двома водонепроникними шарами. Вони можуть бути напірними (артезіанськими) і безнапірними. Якщо пласти розміщені похило і вода заповнює всю товщу породи між двома водонепроникними шарами, то вода опиниться під тиском і в колодязях чи свердловинах, улаштованих на таких місцях, підніматиметься вгору. Якщо вода фонтанує з свердловини під напором, то таке джерело називається самовиливним. Іноді міжпластові води заповнюють водоносні горизонти неповністю і не мають вільної поверхні; у цьому випадку вони є безнапірними. Підземні води можуть вільно виходити на поверхню землі у вигляді висхідних або низхідних джерел.

 

Рис. 1. Схема утворення і залягання ґрунтових (А), між пластових (Б) і артезіанських (В) підземних вод:

1 – шахтовий колодязь; 2 – артезіанська свердловина; 3 – артезіанська само виливна свердловина; 4 – висхідне джерело; 5 – низхідне джерело; ВП – водопроникні породи; ВН – водонепроникні породи.

 

Водозабірні споруди. Для забору води з джерела використовують водозабірні споруди. Залежно від виду джерела застосовують різні типи споруд. З відкритих водойм і водотоків воду беруть за допомогою руслових і берегових водозабірних споруд.

Руслові водозабори застосовують у тому разі, коли воду беруть з середньої частини річки, яка має пологі береги і невелику глибину. На рис. 2 наведено схему найпростішого руслового водозабору, що складається з водоприймача 1, самопливної лінії 2, берегового колодязя 3, насосної станції 4. Водоприймач розміщують на кінці самопливної лінії, при цьому його воронку розміщують на висоті не менш як 0,5 м від дна ріки і забезпечують фільтром. Самопливні лінії звичайно роблять із стальних або чавунних труб, рідше з азбестоцементних і залізобетонних. Тепер почали застосовувати труби з поліетилену. Діаметр трубопроводу розраховують на проходження в ньому води з швидкістю 0,6...0,9 м/с. Самопливні лінії укладають з підйомом до берегового колодязя, що поліпшує їх експлуатацію. При цьому потрібно, щоб рівень води в колодязі був вищий від устя самопливної труби. Лінії водозабору для надійності роблять з двох віток і прокладають на глибині незамерзаючого шару ґрунту.

Береговий колодязь розміщують якомога ближче до річки на місці, що не затоплюється повінню. Його будують з армованого бетону, каменю або цегли. Форма колодязя кругла. У береговому колодязі вода відстоюється від піску і різних суспензій.

Рис. 2. Схема руслового водозабору:

1 – водоприймач; 2 – самопливна лінія; 3 – береговий колодязь; 4 – насосна станція.

Берегові водозабори застосовують при достатній глибині коло берега річки і стійкому ґрунті. На рис 3 показано водозабірну споруду берегового типу.

При водопостачанні пасовищ з поверхневих, порівняно чистих джерел вода забирається безпосередньо всмоктуючими трубами насосів, що встановлюються на пальовому помості.

Рис. 3. Водозабірна споруда берегового типу:

1 – водоприймач; 2 – самопливна труба; 3 – засувка; 4 – береговий колодязь.

Для забору води з підземних джерел застосовують шахтові і трубчасті колодязі.

Шахтові колодязі звичайно споруджують при заляганні підземних вод на глибині не більш як 40 м. Такий колодязь (рис 4) являє собою вертикальну виробку в ґрунті, що урізується в водоносний пласт і складається з шахти 4, водоприймальної частини 5 і оголовка 2. Шахту роблять квадратного перерізу з стороною 1...3 м або круглого діаметром 1...3м. Для кріплення стін шахти застосовують дерево, камінь, бетон, залізобетон, цеглу.

 

Рис. 4. Схема шахтового колодязя: 1 – вентиляційна труба; 2 – оголовок; 3 – глиняний замок; 4 – шахта; 5 – водоприймальна частина; 6 – донний фільтр.

 

Водоприймальна частина колодязя є продовженням ствола, заглибленого в водоносний шар не менше як на 2...2,5 м. У стінках цієї частини влаштовують спеціальні отвори для проходження води в колодязь. На дні водоприймальної частини обладнують піщано-гравійний (донний) фільтр 6 товщиною 25...30 см. Оголовок колодязя (перерізом м і висотою до1 м) оточують глиняним замком 3, щоб у колодязь не потрапляла забруднена поверхнева вода. Для вентиляції колодязя обладнують трубу 1.

Коли вода з колодязя не відбирається, то її рівень знаходиться на тій самій глибині, що й рівень підземних вод. Цей рівень називають статичним. При заборі води її рівень знижується. Внаслідок різниці рівнів, що утворилася, підземна вода почне надходити з водоносного шару в колодязь. Коли кількість води, яка забирається з колодязя, дорівнюватиме кількості води, що надходить з водоносного шару в колодязь, настане рівновага і в колодязі встановиться незмінний рівень води. Цей знижений рівень води в колодязі називають динамічним.

Кількість води, що надходить з джерела за певний проміжок часу, називають дебітом джерела. Дебіт звичайно вимірюють в літрах за секунду (л/с) або в кубічних метрах за годину (м³/год). Приплив води в колодязі з водоносного шару залежить від таких факторів: фільтраційних властивостей і потужності водоносного пласта, величини зниження рівня води при відкачуванні, діаметра, конструкції і ступеня заглиблення колодязя в водоносний пласт. Дебіт шахтових колодязів часто визначають способом відкачування.

Трубчасті колодязі застосовують для добування підземних вод, які залягають на глибині до 150 м, а іноді й глибше. Такий колодязь являє собою глибоку свердловину діаметром до 350 мм. В свердловину опускають обсадні труби, які захищають стінки колодязя від обвалу і перекривають водоносні пласти, розміщені вище від експлуатованого. Всередині колони труб розміщують водопідйомне устаткування.

Трубчастий колодязь (рис. 5) складається з водоприймальної частини, ствола і оголовка. Водоприймальна частина (фільтр) заглиблюється в водоносний пласт. Вона складається з надфільтрової труби 4, фільтруючої частини 5 і відстійника 6. Труба 4 з'єднує фільтр з нижньою частиною обсадної труби 2. Місце з'єднання ущільнюється сальником 3. Трубчасті колодязі обладнують щілинними, сітчастими, гравійними або блоковими фільтрами. Тип фільтра вибирають залежно від гранулометричного складу водоносних порід. У стійких кам'яних породах з тріщинами влаштовують безфільтрові трубчасті колодязі, в яких вода з водоносного шару надходить безпосередньо в нижню частину ствола колодязя.

Рис. 5. Схема трубчастого колодязя: 1 – кондуктор; 2 – обсадні труби; 3 – сальник; 4 – над фільтрова труба; 5 – фільтруюча частина; 6 – відстійник фільтра.