ІІІ Забезпечення вихідного рівня знань-умінь.

Модуль 2

Змістовний модуль 2 Травматизм та ушкодження. Десмургія

Тема 6: Чисті та гнійні рани.

І Актуальність теми.

В теперішній час урбанізації нашого життя травматичні пошкодження займають 45 % усієї хірургічної патології. Так летальність при політравмі складає 22-34 %. Розвиток гнійно-запальних процесів м’яких тканин після травматизації становлять 15-25 %. Слід зазначити, що лікування травматичної патології як ніде починається з своєчасної, адекватної допомоги на догоспітальному та ранньому госпітальному етапі. Принцип надання цієї допомоги “краще менше, але швидше” не є придатним, особливо з множинними пошкодженнями. Неповноцінна медична допомога може призвести до фатальних наслідків.

З огляду на це знання цієї теми є надзвичайно актуальним і обов’язковим для майбутнього лікаря.

ІІ Цілі заняття.

1. Ідентифікувати пошкодження тканин, черепа, грудної клітки.

2. Демонструвати хірургічну обробку ушкоджених ділянок та догляд за ними.

3. Демонструвати техніку накладання різних видів пов’язок та засобів транспортної іммобілізації.

4. Оволодіти методикою накладання м’яких бинтових та гіпсових пов’язок

5. Знати и вміти застосування аспіраційно - зрошувальну систему в лікуванні гнійно - запальних процесів

6 Вміти підібрати інструментарій для операції на кисті.

7 Під час практичних занять вміти оцінити заплановану неадекватно надану першу допомогу

ІІІ Забезпечення вихідного рівня знань-умінь.

1. Знати основні положення асептики-антисептики.

2. Вміти ідентифікувати пошкодження м’яких тканин та кісткових структур.

3. Вміти розрізняти порушення анатомічної структури та фізіологічних функцій.

 

ЛІТЕРАТУРА.

Основна:

1. Методичні розробки для аудиторної та самостійної роботи студентів.

2. Загальна хірургія /за ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д. Хіміча – Київ: Здоров’я, 1999.-с.225-269.

3. Симоденко А.А.,Філінс С.С., Болдижар О.О. Практичні навики з загальної хірургії з доглядом за хворими.-Ужгород,2001.-с.65-105.

4. Заболевания и повреждения опорно-двигательного апарата.В.Ф.Трубников.- Киев:, Здоров’я,1984.-с.171-299.

Додаткова:

1.Руководство к практическим занятиям по общей хирургии В.К.Гостищев.-Москва:”Медицина”, 1987.-с.156-232.

2.Методичні рекомендації: “Надання медичної допомоги постраждалим з політравмою на догоспітальному етапі”-Рощін Т.Т.,Гайдаєв Ю.О,Мазуренко О.В.,-Київ: КМАПО ім. П.І.Щупика.,2003,-с.1-33.

3. Сучасне медикаментозне лікування ран (відомча інструкція).-О.О.Шалімов.-Київ: ІХТАМН України,2002.-с.1-36.

 

IV Зміст навчання.

Основною базою хірургії є теоретичний курс. Без цієї підготовки засвоїти практичні основи хірургії неможливо. Та в хірургічній роботі необхідне не тільки знання основних законів, але й чіткість, послідовність, обов’язковість в виконанні практичних навиків. Цього можна досягти при виконанні вимогливості до себе.

Професійність медсестри хірургічного відділення (перев’язочної) починається зі знання та виконання своїх обов’язків, які полягають в слідуючому:

1. Дотримуватись санітарно-гігієнічного режиму у відділенні.

2. Правильність приготування дез.розчинів, дез.засобів, методів обробки та стерилізації інструментарія, дренажів, перев’язувального матеріалу, білизни.

3. Після закінчення перев’язок, збирати інструментарій, перераховувати його, проводити необхідну обробку.

4. Один раз на тиждень давати в бак.лабораторію матеріали для перевірки стерильності (марля, кетгут, шовк, повітря, білизну, змиви з рук, обладнання).

5. Контролювати своєчасне направлення в гістологічну та бак.лабораторію матеріалу для обстеження, взятого у хворого під час операції.

6. Профілактика СНІДу та вірусного гепатиту, контроль якості передстерилізаційної очистки, замочування.

7. Догляд за хворими, ознайомлення їх з правилами внутрішнього розпорядку.

8. Контроль проведення генерального прибирання перев’язочної згідно графіку.

9. Вести необхідну обліково-звітну документацію.

10. Дотримання правил деонтології та медичної етики.

11. Знати накази № 288, 408, 720, що забезпечують дотримання правил асептики та антисептики.

 

Медична сестра хірургічного відділення маючи добру теоретичну підготовку повинна оволодіти практичними навичками, вміти виконувати багато маніпуляцій на будь-якій ділянці роботи в хірургічному відділенні.

Кожна медсестра повинна знати правила та методику накладання пов’язок. Накладання пов’язок звичайно проводиться в перев’язочній. Це лікувально-діагностична процедура, яка складається із зняття старої пов’язки, виконання профілактичних, діагностичних і лікувальних заходів в рані та накладання нової пов’язки. Для фіксації перев’язочного матеріалу використовують марлевий, трикотажний, трубчатий бинт, сітчато-трубчатий медичний бинт “Ретеласт”, косинки з бавовняно-паперової тканини, клеол, колодій, лейкопластир.

Перев’язочна призначена не тільки для перев’язок, огляду ран. В перев’язочній виконуються операції, що відносяться до малої хірургії (ПХО ран, розтин гнійно-некротичних новоутворень, вправлення вивихів). Перев’язочна служить для діагностичних досліджень (цистоскопія, ректороманоскопія та інш).

Відомо, що після успіхів у лікуванні гнійних хірургічних захворювань антибіотиками настало розчарування, пов’язане з ускладненнями антибіотикотерапії, почастішанням випадків переходу гострих процесів у хронічні, збільшенням латентних форм інфекції, зростанням антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів. У зв’язку з цим у лікуванні гнійної хірургічної інфекції медсестра повинна чітко дотримуватись правил асептики та антисептики – це завжди буде мати особливе значення. Враховуючи, що поранення є найбільш розповсюдженим видом пошкоджень медсестра повинна знати клініку раневого процесу, механізм дії різних лікувальних заходів, тривалість загоєння ран. Медсестра операційної чи перев’язочної – це перший помічник лікаря в організації виконання оперативного втручання потерпілим з різного виду ушкодженнями. Приймаючи участь в проведенні ПХО чи ВХО вона повинна орієнтуватись в виборі лікарем тієї чи іншої хірургічної тактики, знати який шовний матеріал подати хірургу для накладання первинного чи вторинного шву.

Враховуючи те, що успіх у лікуванні потерпілих з закритими та відкритими пошкодженнями залежить від адекватно наданої першої допомоги – що вже є початком лікування, медична сестра хірургічного відділення досконало повинна володіти прийомами першої допомоги. Це стосується як пошкодження м’яких тканин так і травматизації опорно-рухового апарату.

V. Орієнтовна основа дії.

Працюючи в перев’язочній чи надаючи першу допомогу, робота медсестри повинна бути направлена на вміле та правильне накладання пов’язки в будь-яких умовах. Для цього необхідно чітко знати та виконувати слідуючі правила:

1. Хворому або потерпілому надають зручного положення, щоб був вільний доступ з усіх боків до поверхні тіла, яку мають бинтувати. Частина тіла яку бинтують, повинна бути зовсім нерухомою.

2. Бинтованій частині тіла надають функціонально-вигідне положення, при якому максимально розслаблені м’язи. Пальці кисті ставлять у положення легкого згинання з протиставленням І і V пальців, передпліччя згинають під прямим кутом відносно плеча, плече відводять від тулуба і наперед, нижню кінцівку злегка відводять і згинають у колінному суглобі, стопу розміщують під прямим кутом відносно гомілки. Утримувати бинтовану частину тіла в потрібному положенні допомагає помічник.

3. При бинтуванні потрібно стояти лицем до хворого, щоб бачити його вираз обличчя.

4. Для накладання пов’язки головку бинта беруть у праву руку (лівша у ліву), а кінець – у ліву, спинка головки бинта повинна бути повернута до бинтової поверхні, а черевце – назовні. При бинтуванні одна рука розгортає бинт, а друга моделює пов’язку.

5. Бинтування, як правило починають від периферії до центру, з закріплюючих турів, вище або нижче рани.

6. Бинтують звичайно в одному напрямку зліва направо, знизу догори. Кожний послідуючий тур покриває попередній на ½ або ¾ його ширини.

7. Щоб не було складок і випинань, бинт потрібно розкривати по бинтовій поверхні не відходячи від неї, та рівномірно натягувати його.

8. При накладанні пов’язки на частину тіла, що має форму конусу (стегно, гомілка, передпліччя, тулуб) для кращого прилягання потрібно кожні 2 оберти бинта перегинати його.

9. Закріплюють кінець бинта вище або нижче від ділянки пошкодження, але не на самій рані.

10. Після накладання пов’язки треба звернути увагу на забарвлення шкіряних покривів і пульсацію периферичних артерій.

 

На сьогоднішній день існує багато пов’язок на окремі ділянки та частини тіла. Вони детально викладені в основних підручниках з загальної хірургії. Та існують основні типи бинтових пов’язок які потрібно вміти накласти в першу чергу.

Циркулярна пов’язка: після закріплення кінця бинта усі дальші ходи (тури) повністю або майже повністю покривають попередні.

Спіральна пов’язка: після закріплення ходи бинта йдуть у косому напрямі (спіралеподібний хід) кожним послідуючим туром прикриваючи попередній на 2/3 його ширини.

Повзуча пов’язка: за технікою нагадує попередню, але між гвинтоподібного ходу турами є проміжки.

Хрестоподібна пов’язка: після закріплення хід бинта спрямовують по діагоналі до другої ділянки де роблять поворот і йдуть у поперечному напрямі з протилежного боку. Вийшовши на ту саму поверхню йдуть у косому напрямі, перетинаючи попередній хід, а дійшовши до місця перших циркулярних ходів, роблять півколо в поперечному напрямі.

Зворотну пов’язку: накладають на голову, куксу кінцівки коловими ходами. У сагітальній площині роблять перегин бинта і спрямовують його хід у косому напрямі так, щоб на бічній поверхні він міг покрити коловий хід на ½ його ширини. Дійшовши до протилежної відносно місця перегину сторони, роблять другий перегин, після чого коловим ходом закріплюють попередній хід. Чергуючи зворотні ходи з коловими поступово покривають усю частину.

Найбільш розповсюдженою формою пов’язок, що тверднуть є гіпсові та полістеролові (вже готові до використання) пов’язки, які дозволяють добре зафіксувати фрагменти кісток при переломах.

Накладаючи таку пов’язку медсестра дотримується слідуючих правил:

1. Накладаючи гіпсову пов’язку забезпечити нерухоме положення не тільки пошкодженому сегменту, але й двом найближчим суглобам (верхньому і нижньому).

2. В тих місцях де є кісткові виступи підложити вату (не гігроскопічну).

3. Кожний тур гіпсового бинта повинен лягати рівно, пов’язку моделюють по ходу накладання.

4. Кінці пальців залишати відкритими для спостереження.

5. Після накладання пов’язки її маркірують.

6. У випадку скарг хворого на біль, набряк пальців, оніміння, сестра терміново повідомляє лікаря.

 

Медсестра хірургічного відділення (перев’язочної) постійно має справу з хворими, що мають різні види ран. Якщо ж врахувати, що в більшості хірургічних та травматологічних хворих є операційні або випадкові рани, то важливість організації ПХО, ВХО, вибору виду шва, лікування ран є очевидною.

Основним в лікуванні випадкових ран є їх первинна хірургічна обробка. ЇЇ мета видалити нежиттєздатні, контаміновані інфекцією тканини і тим самим попередити нагноєння рани. Тому в залежності від часу розрізняють ранню ПХО, яку виконують в першу добу; відсрочену – на протязі другої доби, пізню, пізніше 48 годин.

Після обробки операційного поля спирт-йодом та відповідного знеболення розсікають рану, проводять ревізію рани, видаляючи інородні тіла, нежиттєздатні тканини, згустки крові: нежиттєздатні тканини темно-червоного кольору, тусклі, не кровоточать на розрізі. Після цього промивають порожнину рани антисептиком. Окаймляючим розрізом, взявши скальпель та інший пінцет відступивши від краю в залежності від часу, що пройшов з моменту травматизації висікають краї, стінки, дно рани. Виконують гомостаз по ходу операції. Непошкоджені судини, нерви, сухожилки при обробці рани потрібно зберегти, обережно знявши з них бруд. Вільно лежачі міжкісткові відломки видаляють, гострі, без окістя відламки, що виступають у рану скушують кусачками.

Пізню хірургічну обробку виконують на тих же правилах, але вона зводиться до видалення інородних тіл, бруду, некротизованих тканин, гнійного вмісту, щоб забезпечити добре дренування рановго вмісту. Висічення тканин як правило не проводять через небезпеки генералізації інфекції.

Завершаючим етапом ПХО є первинний шов, що відновлює анатомічну непреривність тканин. Первинно-відсрочений шов накладають в терміни до 5 днів після ПХО, при умові, що сталося нагноєння рани. Відсрочені шви можна накласти у вигляді провізорних, які накладають зразу ж після ПХО, а затягують через 5 днів.

В ранах ушитих первинним швом, запальний процес загоєння проходить як правило первинним натягом.

Медсестра перев’язочної повинна вміти забезпечити не тільки виконання ПХО але й хірургічну обробку гнійної рани.

Перев’язку починають із знімання пов’язки. Розрізати бинт потрібно на протиліжній від рани сторони, трохи піднімаючи краї пов’язки пінцетом, застосовуючи кульові ножниці. Потім видаляють увесь інший матеріал – серветки, тупфери, тампони. Перев’язувальний матеріал треба видаляти обережно, не відриваючи тому, що це порушує цілісність грануляцій. Слід звернути увагу на наявність гнійного або серозно-гнійного, геморагічного вмісту, на колір вмісту (білий, жовтий, синє-зелений, кров’янистий), на кількість (надмірне, помірне, незначне), на запах гнійного вмісту. Позрошувавши перев’язувальний матеріал антисептиком його видаляють. Перев’язка виконується тільки пінцетами, можна затискачами.

Лікар, що перев’язує не повинен торкатись пінцета чи корцанга медсестри, що що подає йому перев’язувальний матеріал чи інструменти.

Після видалення з рани серветок, тампонів, здійснюють туалет шкіри навколо рани від країв до периферії. Вміст рани видаляють тупфером промакаючи а не витираючи рану щоб не травмувати грануляції. Некротизовані тканини захоплюють пінцетом і висікають ножницями чи скальпелем до легкої капілярної кровотечі.

Не слід намагатися видалити з поверхні грануляцій фібринозно-гнійні нальоти, щоб не пошкодити грануляції, які стають прохідними для мікробів з рани в здорові тканини. Тампон, турунду в рану вводять не щільно, щоб не перетворити їх на “пробку”. Для дренування використовують поліхлорвінілові трубки з перфоотворами по боках, спарені трубки, трубки по типу “тампон-сосиску”, або “тампон-сигарета”, трубки розрізані подовжені навпіл, що утворюють жолобок, гумові стрічки. Дренажні трубки постійно промивають антисептиком, слідкуючи за їх функціонуванням.

Навколо дренажу, що виступає з рани укладають серветку, розрізану до половини “штанці”.

У деяких випадках (дренування черевної порожнини) дренажну трубку фіксують до шкіри окремим швом чи лейкопластирем у вигляді “гусячої лапки”.

В залежності від ситуації, якщо рана гранулює, в термін від 8 до 15 днів накладають ранній вторинний шов. Края рани як правило рухомі імобілізовувати їх не потрібно. В більш пізні терміни, до 1 міс. З моменту травматизації, коли рана вкрита обширним колоїдним рубцем, або є надлишок грануляцій, їх висікають і накладають пізній вторинний шов.

Для адаптації країв рани їх перед цим висікають. Показами до вторинного шва є місцева відсутність ознак запалення в рані, нормалізація t⁰ тіла, складу крові та загального стану хворого.

Шви з післяопераційної рани, яка загоїлась первинним натягом знімають в чистій перев’язувальній. Якщо у хворого загоювання рани ускладнювалось нагноєнням, то шви знімають у гнійній перев’язувальній.

Про ці організаційні моменти медсестра перев’язувальної повинна постійно пам’ятати.

 

 

В І-й фазі ранового процесу

Основні вимоги:

1) широкий спектр антимікробної дії, що обумовлено: поліморфністю мікроорганізмів в осередках ураження; наявністю шпитальних штамів бактерій; полірезистентністю до багатьох антибіотиків; відносно тривалими термінами ідентифікації збудників гнійно-запальних процесів та встановлення їх чутливості до хіміопрепаратів;

2) місцевоанестезуюча та протизапальна дія;

3) гідрофільна гіперосмолярна основа, яка спроможна поглинати рановий ексудат до 350-600 % на протязі 20-24 годин;

4) препарати не повинні викликати осмотичного шоку здорових клітин:

5) відсутність місцевоподразнюючої та алергізуючої дії;

6) відновлення мікроциркуляції в рані;

7) добре розтікання по рановій поверхні, змочування її та проникнення у ранові порожнини;

8) інгібіція протеолітичних ферментів для попередження вторинних некрозів.

 

В І-й фазі - гнійно-некротичній – у зв'язку з наявністю больового синдрому, некротичних тканин та гнійного ексудату в рані, вираженій інфільтрації, високого рівня бактеріального забруднення доцільно застосування препаратів, які здійснюють комбіновану дію: антимікробну, знеболюючу, дегідратуючу та протизапальну.

Застосування препаратів на жирових ланолін-вазелінових або емульсійній основах при гнійній ексудації протипоказано, оскільки вазелінова основа володіє оклюзійним ефектом, а емульсійна – не забезпечує гіперосмолярну дію та не абсорбує гнійний ексудат. Крім того, сам склад цих мазевих основ є суттєвою перепоною для вивільнення діючих речовин (протимікробних, знеболюючих, протизапальних та ін.) з препарату.

Таким чином застосування препаратів на жировій основі в сучасній клінічній хірургії недоцільне, що зумовлено порушенням відтоку ранового ексудату, поганим вивільненням діючих речовин, розвитком оклюзійного ефекту, нетривалою дією (до 3-4-х годин). Це призводе до суттєвого зниження ефективності лікувального процесу, зростання термінів госпіталізації, додаткових витрат па лікувальні засоби.

Останнім часом спостерігаються випадки призначення (рекомендації) препаратів природного походження на жировій основі, які набули певної популярності завдяки не своїм лікувальним властивостям, а масованій рекламі ("Спасатєль", Альгофін). Склад даних засобів не відповідає заявленому в інструкціях спектру дії і тому їх застосування не узгоджується із сучасним принципам профілактики та лікування ранового процесу на всіх його етапах, в тому числі в амбулаторних умовах, після виписки пацієнта зі стаціонару.

Після приборкання больового синдрому (в перші 1-4 доби після хірургічної обробки рани), основною ланкою патогенезу ранового процесу, поряд із збереженням високої мікробної забрудненості, є гіпергідратація тканин,яка за умов неадекватної лікувальної тактики може призвести до поглиблення порушень живлення тканин з наступним розвитком некрозів. В цьому випадку доцільно застосування комбінованих препаратів на гідрофільній синтетичній основі, які мають сильний та тривалий дегідратуючий ефект на протязі доби.

Препарати Офлокаїн-Дарниця, Нітацид-Дарниця та Мірамістин-Дарниця мають виражену та тривалу гіперосмолярну дію, абсорбуючи протягом доби до 600% рідини. Завдяки цьому вони в короткі терміни ліквідують ранове та перифокальне запалення, поглинають гнійний ексудат та вибірково зневоднюють некротичні тканини. При цьому препарати не ушкоджують грануляції та життєздатні клітини.

Оптимальна комбінація нітазолу (2,5%) та стрептоциду (5,0%), дозволяє розглядати мазь Нітацид-Дарниця як препарат вибору для місцевого лікування неклостридіальної анаеробної інфекції (пептококи, пептострептококи) у асоціаціях з аеробами та факультативними анаеробами (стафілококом, кишковою паличкою та ін.).

 

Разом з тим успішне застосування мазей не виключає інші підходи до місцевого лікування гнійних ран. Одним з таких підходів є метод аплікаційної сорбції, ефективність якого підтверджена багатим клінічним досвідом. Поступово сформувався підхід, що передбачає використання гідрофільно-гідрофобної адсорбуючої основи з регульованою осмотичною активністю, – такою властивістю володіють композиції Флотоксан і Метроксан, що вигідно відрізняються від складових основи композицій сорбційних матеріалів багатоспрямованою лікувальною дією. Композиції володіють широким спектром антимікробної активності як відносно аеробних, так і анаеробних мікроорганізмів.

Композиція Флотоксан, що виготовляється за лікарським прописом в умовах аптеки, містить в своєму складі силікс (від 22,5 до 75,0 мас.%), поліметилсилоксан (від 23,5 до 75,0 мас.%), решта – гідрофілізатор і антимікробна субстанція. Композиція Метроксан окрім основи містить антимікробні препарати метронідазол і декаметоксин.

З погляду фізичної хімії головною особливістю сорбційних матеріалів є наявність межі розподілу між двома фазами – твердою (сорбентом) і рідкою (рановим ексудатом). На цій межі відбувається зв’язування мікроорганізмів, токсинів, продуктів катаболізму, вивільнення імобілізованих на сорбенті субстанцій. На відміну від сорбенту водорозчинна мазева основа, необмежено змішуючись з ексудатом, утворює гомогенну (однофазну) систему.

Перевагами нанодисперсних сорбентів і композицій на їх основі порівняно з мазями і лініментами при лікуванні ран в І-й фазі ранового процесу також є хороша адгезія до ранових поверхонь, осмотична активність при рясній ексудації ран, необоротна адсорбція на своїй поверхні і в порах низькомолекулярних речовин, білків, мікроорганізмів, поглинання води, здатність створення "депо" препаратів, що поступово вивільняються, наприклад, антимікробних засобів. Сорбційні і дренуючі матеріали є носіями ковалентно зв'язаних протеолітичних ферментів. Більшість сорбентів легко стерилізуються термічним шляхом, проблема стерилізації виникає лише у разі включення до складу композицій термолабільних інгредієнтів, наприклад, ферментів.

Проте, при нанесенні порошку на суху поверхню потрібне додаткове зволоження. Твердий агрегатний стан адсорбуючих препаратів створює утруднення при доставці до глибоко розташованих вогнищ запалення, але препарати на основі силіксу можна вводити у вигляді суспензій. М'які лікарські форми добре вводяться в глибокі порожнини через дренажні трубки за допомогою шприца.

Мазі добре покривають ранові поверхні, проте їх консистенція не дозволяє виповнювати порожнини: мазі розплавляються при температурі тіла і, під дією сили тяжіння, стікають на дно порожнини. Мазі на гідрофільній основі проявляють високу дегідратуючу активність, проте через відсутність межі розподілу з рановим ексудатом вони не володіють сорбційним ефектом. Руйнування мікробних клітин під впливом гіперосмолярної основи мазі (цитоліз) приводить до накопичення токсичних, імунних і алергенних речовин, які реабсорбують в пересушені тканини. Мазі поступово розбавляються рановим ексудатом і через деякий час починається реабсорбція токсинів зі згортка "мазь-ексудат". Це вимагає частішої зміни пов'язки, що може приводити до пересушування тканин рани. Компоненти мазей діють роз'єднано, хоча в деяких випадках спостерігається їх фармакологічний синергізм. Для всіх мазей і лініментів існує проблема стерильності. Можливий ефект “самостерилізації” мазей за рахунок включення в їх склад антибактеріальних засобів широкого спектру дії.

Як видно, обидва класи лікарських препаратів характеризуються як перевагами, так і певними недоліками. Тому застосування кожного конкретного препарату повинно бути патогенетично обгрунтованим.

Технологічна карта заняття

№ п/п	Основні етапи заняття, їх функції та зміст	Рівень засвоєння	Методи контролю і навчання	Матеріали методичного забезпечення	Розподіл часу (хв.)
1. 2.     3.	Підготовчий етап Організаційні заходи Постановка навчальних цілей та мотивація   Контроль вихідного рівня знань, навичок, умінь 1. Правила накладання типових та спеціальних пов’язок. 2. Види хірургічних обробок ран та швів після них. 3. Клінічні прояви при пошкодженнях черепа, грудної клітки та черевної порожнини. 4. Клінічна різноманітність переломів та вивихів. 5, Перша допомога при пошкодженнях – як початок лікування.	І     І   ІІ   ІІ   ІІ	Індивідуальне опитування Тести ІІ р.	П.1 "Актуальність теми" П.2 "Навчальні цілі"   Учбовий фільм: „Десмургія”. Набори бинтів.   Таблиці: ПХО, ВХО.   Набори хірургічного інструментарію.   Стандартні шини та шини з підручного матеріалу.   Набори для скелетного витяжіння.	1-3
4.	Основний етап 1. Оволодіти методикою накладання м’яких пов’язок. 2. Повноцінно оволодіти методикою транспортної іммобілізації. 3. Вміти підібрати інструментарій для ПХО та скелетного витяжіння.	ІІІ   ІІІ     ІІІ	Професійний тренінг у вирішенні нетипових клінічних задач. Практичний тренінг.	Хворі хірургічного відділення, перев’язочна, бинти, косинка, шини, гіпс, трубчасті, еластичні бинти.
5.   6. 7.	Заключний етап Контроль та корекція рівня професійних вмінь та навичок Підведення підсумків заняття Домашнє завдання (основна і додаткова література за темою)	ІІІ	Індивідуальний контроль навичок Тести ІІІ р.	Тести ІІІ р. Задачі ІІІ р. Короткі методичні вказівки до роботи на практичному занятті.

 

Методичні ВКАЗІВКИ ДО РОБОТИ медичних сестер

під час проходження сестринської практики

Модуль 2

Змістовний модуль 2 Травматизм та ушкодження. Десмургія

Тема 6: Чисті та гнійні рани.

Теоретичні питання для позааудиторного самостійного вивчення та обговорення на практичних заняттях.

1. Класифікація пов’язок.
2. Правила бинтування.
3. Класифікація ран.
4. Види хірургічних обробок ран та швів після них.
5. Клінічні прояви при пошкодженнях черепа, грудної клітки та черевної порожнини.

Література:

Основна

1. Методичні розробки для аудиторної та самостійної роботи студентів.

2. Загальна хірургія /за ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д. Хіміча – Київ: Здоров’я, 1999.-с.225-269.

3. Симоденко А.А.,Філінс С.С., Болдижар О.О. Практичні навики з загальної хірургії з доглядом за хворими.-Ужгород,2001.-с.65-105.

4. Заболевания и повреждения опорно-двигательного апарата.В.Ф.Трубников.- Киев:, Здоров’я,1984.-с.171-299.

Додаткова

1.Руководство к практическим занятиям по общей хирургии В.К.Гостищев.-Москва:”Медицина”, 1987.-с.156-232.

2.Методичні рекомендації: “Надання медичної допомоги постраждалим з політравмою на догоспітальному етапі”-Рощін Т.Т.,Гайдаєв Ю.О,Мазуренко О.В.,-Київ: КМАПО ім. П.І.Щупика.,2003,-с.1-33.

3. Сучасне медикаментозне лікування ран (відомча інструкція).-О.О.Шалімов.-Київ: ІХТАМН України,2002.-с.1-36.

 

Розподіл балів, присвоюваних студентам:

При засвоєнні теми 6 з модулю 2 за навчальну діяльність студенту виставляється оцінка за 4-х бальною(традиційною) шкалою, яка потім конвертується і бали наступним чином:

 

 

Оцінка	Бали
“5” (відмінно)	3балів
“4” (добре)	2 бали
“3” (задовільно)	1 бали
“2” незадовільно)	0 балів

 

 

Модуль 2

Змістовний модуль 2 Травматизм та ушкодження. Десмургія

Тема 6: Чисті та гнійні рани.

І Актуальність теми.

В теперішній час урбанізації нашого життя травматичні пошкодження займають 45 % усієї хірургічної патології. Так летальність при політравмі складає 22-34 %. Розвиток гнійно-запальних процесів м’яких тканин після травматизації становлять 15-25 %. Слід зазначити, що лікування травматичної патології як ніде починається з своєчасної, адекватної допомоги на догоспітальному та ранньому госпітальному етапі. Принцип надання цієї допомоги “краще менше, але швидше” не є придатним, особливо з множинними пошкодженнями. Неповноцінна медична допомога може призвести до фатальних наслідків.

З огляду на це знання цієї теми є надзвичайно актуальним і обов’язковим для майбутнього лікаря.

ІІ Цілі заняття.

1. Ідентифікувати пошкодження тканин, черепа, грудної клітки.

2. Демонструвати хірургічну обробку ушкоджених ділянок та догляд за ними.

3. Демонструвати техніку накладання різних видів пов’язок та засобів транспортної іммобілізації.

4. Оволодіти методикою накладання м’яких бинтових та гіпсових пов’язок

5. Знати и вміти застосування аспіраційно - зрошувальну систему в лікуванні гнійно - запальних процесів

6 Вміти підібрати інструментарій для операції на кисті.

7 Під час практичних занять вміти оцінити заплановану неадекватно надану першу допомогу

ІІІ Забезпечення вихідного рівня знань-умінь.

1. Знати основні положення асептики-антисептики.

2. Вміти ідентифікувати пошкодження м’яких тканин та кісткових структур.

3. Вміти розрізняти порушення анатомічної структури та фізіологічних функцій.

 

ЛІТЕРАТУРА.

Основна:

1. Методичні розробки для аудиторної та самостійної роботи студентів.

2. Загальна хірургія /за ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д. Хіміча – Київ: Здоров’я, 1999.-с.225-269.

3. Симоденко А.А.,Філінс С.С., Болдижар О.О. Практичні навики з загальної хірургії з доглядом за хворими.-Ужгород,2001.-с.65-105.

4. Заболевания и повреждения опорно-двигательного апарата.В.Ф.Трубников.- Киев:, Здоров’я,1984.-с.171-299.

Додаткова:

1.Руководство к практическим занятиям по общей хирургии В.К.Гостищев.-Москва:”Медицина”, 1987.-с.156-232.

2.Методичні рекомендації: “Надання медичної допомоги постраждалим з політравмою на догоспітальному етапі”-Рощін Т.Т.,Гайдаєв Ю.О,Мазуренко О.В.,-Київ: КМАПО ім. П.І.Щупика.,2003,-с.1-33.

3. Сучасне медикаментозне лікування ран (відомча інструкція).-О.О.Шалімов.-Київ: ІХТАМН України,2002.-с.1-36.