Театральне і музичне мистецтво

— Заснування за доби Гетьманату Українського театру драми та опери.

— 1918 р. — видання Народним секретаріатом освіти України розпорядження місцевим радам «Про введення контролю над діяльністю кінематографів і театрів».

— Націоналізація театрів, встановлення над ними контролю відповідних державних установ, перейменування і закриття «аполітичних» та «ідейно-ворожих закладів» з приходом до влади більшовиків.

— Діяльність корифеїв української сцени — О. Маряненка, М. Борисоглібської, молодих талановитих авторів — О. Сердюка, Л. Гакебуша, К. Кошевського.

— 1917 р. — заснування Лесем Курбасом так званого «Молодого театру» — театру пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії (відхід Леся Курбаса від традиційних етнографічних форм, застосування нової сценографії, імпресіоністичних підходів).

— 1920 р. — заснування у Вінниці Українського драматичного театру ім. І. Франка, який очолив Гнат Юра.

— Виникнення в ході української революції самодіяльних оркестрів народних інструментів, державних, професійних хорів, мандрівних хорових капел.

— 1918 р. — заснування за доби Гетьманату Державного симфонічного оркестру під керівництвом О. Горілого, який у 1919 р. за радянської влади перейменували в Республіканський симфонічний оркестр ім. М. Лисенка.

— Діяльність симфонічних оркестрів у Харкові, Катеринославі, Одесі.

— Створення Української державної капели під проводом О. Кошиця.

— 1919 р. — створення ДУМКИ — Державної української мандрівної капели на чолі з Н. Городовенком.

— Заснування Української республіканської капели (УРК), яка у 1919-1920 рр. з успіхом виступала за кордоном (Австрія, Франція, Бельгія, Голландія тощо); розпад капели через еміграцію великої кількості митців.

— 1920 р. — створення на базі музично-драматичної школи ім. М. Лисенка Київського музично-драматичного інституту.

— Творчість композиторів М. Леонтовича, Я. Степового, Л. Ревуцького, Г. Верьовки, Б. Лятошинського та ін.

Образотворче мистецтво. Монументальна пропаганда

— Загибель великої кількості художніх цінностей (картин, скульптур, монументів, архітектурні ансамблі тощо) у вогні війни.

— 5 грудня 1917 р. — урочисте відкриття Української академії мистецтв, ректором якої став М. Бойчук, а членами — видатні українські художники: М. Бурачек, М. Жук, В. та Ф. Кричевські, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут.

— Об’єднання навколо ректора Української академії мистецтв молодої талановитої молоді, які заснували так звану школу Бойчука, яка справила значний вплив на подальший розвиток не лише українського, а й світового мистецтва.

Творчість талановитого українського графіка Г. Нарбута.

Це цікаво! Г. Нарбут створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів; розробив поштові марки Української Народної Республіки; виконав цикл державних паперів — банкнот, грамот, листівок; розробив проекти Державного Герба і Печатки Української держави. 18 липня 1918 р.

гетьман П. Скоропадський затвердив спроектовану Г. Нарбутом малу Державну печатку — зображення козака з пищалей на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено Володимирський тризуб. Видатний графік помер у 1920 р. у Києві від тифу.

— Відкриття у жовтні 1918 р. у Ромнах (на Сумщині) першого в Україні маятника Т. Шевченку (скульптор І. Кавалерідзе).

— 1919-1920 рр. — початок виконання радянського плану монументальної пропаганди, згідно з яким передбачалося нищення встановлених до революції монументів (декрет РНК УСРР «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам») та відкриття натомість пам’ятників видатним революціонерам (К. Марксу, В. Леніну, Я. Свердлову. Р. Люксембург, Ф. Енгельсу); ці пам’ятники особливої художньої цінності не мали, а натомість служили своєрідними ідеологічними символами нового режиму.