Організація та ефективність економічної розвідки

В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно пра­цювати без глибокого розуміння її рушійних сил, не маючи найнові­шої інформації про стан ринку, на якому воно працює. При цьому необхідно враховувати можливості підприємства, а також інтерecu інших учасників ринку та окремих осіб, які можуть не завжди керуватись лише вимогами ринку.

Виходячи з викладеного, стає зрозумілою необхідність створення на підприємстві такого структурного підрозділу, на який будуть покла­дені функції інформаційного центра із завданнями збирання, обробки та аналізу інформації, яка буде забезпечувати прийняття керівництвом ви­важених управлінських рішень. На сучасному українському підприємстві таким підрозділом може бути підрозділ (служба) економічної розвідки підприємства.

Основними цілями даного підрозділу можуть бути:

— Вчасне забезпечення керівництва надійною та повного інформаці­єю про зовнішнє середовище підприємства. Виявлення факторів ризику для підприємства.

— Організація максимально ефективної інформаційної роботи, що виключатиме дублювання функцій різними підрозділами.

— Відпрацювання короткострокових та довгострокових прогнозів впливу зовнішнього середовища на господарську діяльність агро­промислового підприємства. Розроблення рекомендацій щодо ло­калізації та нейтралізації виявлених ризиків.

— Підсилення сприятливих та зниження несприятливих впливів зо­внішнього середовища на господарську діяльність підприємства

— Пошук нових ідей, технологічних розробок, методів роботи тощо, які можуть бути впроваджені на підприємстві та дадуть можли­вість досягнути переваг в конкуренції.

Для продуктивного ведення господарської діяльності керівництву підприємства необхідно приймати рішення різного рівня, інформа­ційну підтримку яких забезпечує система економічної розвідки.

Стратегічна складова економічної розвідки займається збиран­ням та аналізом стратегічної інформації про глобальні процеси в економіці, політиці, технології тощо, які можуть вплинути на розви­ток підприємства.

Основними принципами планування розвідувальної діяльності в економіці є спочатку визначення цілей проведення розвідування, потім визначаються потреби в інформації, і вже після цього визначаються дже­рела отримання необхідної інформації.

Оперативно-тактична складова економічної розвідки займається збиранням та аналізом оперативно-тактичної інформації для при­йняття керівництвом обґрунтованих рішень стосовно поточних про­блем підприємства.

Ціллю оперативно-тактичного рівня прийняття рішень (реконструк­ція цехів, закупівля нового обладнання, навчання працівників для ви­пуску нової продукції чи виконання нового виду робіт) при видимому направленні подальшого розвитку є вибір оптимального шляху його до­сягнення та мінімізація витрат при цьому.

Цілі розвідувальної діяльності жорстко структуровані. Кожна ціль ви­значається ціллю вищого порядку, залишаючись при цьому незалежною за характером своїх потреб і джерелами інформації. Так, після стратегіч­ної цілі — визначення направлення — визначається оперативно-тактична ціль — вибір найкращого шляху розвитку та просування по ньому.

Попереднє планування розвідувальної діяльності необхідне також, щоб в майбутньому не відбулось перевантаження інформацією, що нако­пичується. Кожне підприємство має свою специфіку, тому певна інфор­мація для одного підприємства є життєво важливою, для іншого — абсо­лютно непотрібною.

Особливо важливо, щоб на підприємстві існував замкнутий цикл під­готовки матеріалів, починаючи від визначення показників збору інформа­ції, її класифікації, автоматизованої обробки і закінчуючи її аналізом, роз­робленням прогнозів та практичних рекомендацій. Такий розвідувальний цикл можна поділити на складові:

— планування та направлення на виконання — складання завдання розвідки, підготовка плану збирання інформації, віддавання нака­зу виконавцям завдання та контроль за ходом виконання;

— збирання — добування інформації та передача її спеціалістам для обробки;

— оброблення — початкове оброблення зібраної інформації, надання їй визначеної форми (переклад, переформатування комп’ютерних даних);

— оцінка — перетворення зібраної інформації в дані розвідки (уза­гальнення, аналіз та синтез, всебічна оцінка);

— висновки — створення прогнозів, вироблення практичних реко­мендацій, моделювання ситуацій;

— розповсюдження — передача даних розвідки замовникам.

Але необхідна інформація може надходити в значних кількостях. Тому для спрощення доступу та ефективної роботи з нею необхідно фор­мувати комп’ютерні інформаційні бази даних для збереження та обробки наявної розвідувальної інформації. Вигляд і форма таких інформаційних баз даних може розроблятись на кожному підприємстві самостійно з ура­хуванням його вимог та особливостей (програмістами підприємства або на замовлення сторонньою організацією).

Система економічної розвідки повинна не лише забезпечувати не­обхідною інформацією всіх зацікавлених осіб, а й одночасно забез­печувати контроль за її цільовим використанням. До ознайомлення з конфіденційними документами співробітники підприємства можуть допускатись лише після перевірки на лояльність та при на­явності виробничої необхідності.

Схема організації економічної розвідки у великих корпораціях. Більшість великих корпорацій, як правило, є олігополістами і мають на ринку 2-4 подібних собі конкуренти. Маючи великі капіталовкладення і могутню виробничу інфраструктуру, вони не можуть піти в ринкову нішу як, наприклад, “Кока-Кола” чи “Жиллет”, і приречені долею на вічну конкурентну боротьбу між собою. Тому усі вони мають добре розгалу­жені мережі економічної розвідки і служби безпеки. На початку 80-х рр. корпорації США зазнавали збитків від економічного шпигунства близь­ко 20 млрд. доларів щорічно. За деякими даним, у той же час великі кор­порації на організацію розвідки витрачали близько1,5млрд доларів, тобто на кожен долар витрат по добуванню секретної інформації отри­мано понад 13 доларів доходу. В традиційному бізнесі хорошим вважається прибуток у розмірі 15-25 центів, у венчурному підприємни­цтві -1-2 долари прибутку на долар витрат. Як бачимо, сфера діяльності розвідки настільки вигідна, що не може залишатися поза увагою великих корпорацій. Деякі корпорації мають тисячі і навіть десятки тисяч агентів економічної розвідки і служби безпеки. Ефективність розвідки бага­то в чому залежить від організації.

Розвідувальна служба великої корпорації найчастіше відокремлена у формі холдингової компанії, штаб-квартира якої також знаходиться по­далі від очей співробітників компанії. Компанії з річними оборотами у десятки мільярдів доларів мають ринки усередині країни базування й у десятках закордонних держав. Тому усі спецслужби розвідувальної орга­нізації корпорації поділяються на дві групи:

— спецслужби країни базування;

— спецслужби в закордонних країнах.

Спецслужби в країні базування, як і закордонні, ведуть роботу за різними напрямками: зв’язок з державними розвідувальними службами, лобізм у державних і місцевих законодавчих та виконавчих органах влади, безпосередня розвідка конкурента. Передусім розвідка корпора­ції намагається встановити зв’язок з державною розвідувальною служ­бою. Ці зв’язки встановлюються на основі особистих, коли в спецслужби корпорацій приймаються на роботу розвідники, що ідуть у відставку, з державних служб. Державні спецслужби можуть передавати “побічну” продукцію розвідки корпораціям, що не представляє цінності з погляду військово-політичних цілей і яка має важливе значення для фірми.

Лобізм формується за допомогою забезпечення політичної кар’єри відданих фірмі кандидатів у депутати парламенту і місцевих органів вла­ди. Функцію лобіста може виконувати і радник парламентарія, урядового функціонера.

Безпосередня розвідка конкурента в організаційному плані здійсню­ється через діяльність філій розвідувальної служби корпорації, розміще­них по окремих регіонах країни базування. При цьому вони можуть спе­ціалізуватися за окремими напрямками економічної розвідки: фінансової, технологічної, кадрової і т. ін.

Поряд з філіями центральної штаб-квартири спецслужби корпорації у її системі можуть бути і відносно самостійні агентства, що також працю­ють за багатьма напрямками. На відміну від філій агентства можуть ви­конувати і замовлення на секретну інформацію ззовні, хоча всю основну діяльність, зрозуміло, підпорядковують інтересам корпорації.

Як штаб-квартира розвідувальної служби, так і її агентства мають са­мостійних агентів і резидентів з відповідним підпорядкуванням. Цих роз­відників, що виконують різноманітні самостійні завдання, класифікував ще 400 років до н.е. китайський полководець Сунь-Цзи, і ця класифікація, за словами А. Даллеса, залишається актуальною до наших днів. Сунь-Цзи виокремив п’ять категорій розвідників.

“Місцеві розвідники” — сучасною мовою — це агенти з рядових пра­цівників підприємства, організації конкурента, що мають доступ до ін­формації. “Внутрішні” розвідники, названі Сунь-Цзи, також є завербова­ними агентами, але з управлінського персоналу об’єкта розвідки. Місцеві і внутрішні розвідники класифікуються тепер, як агенти на місці об’єкта. Розвідники, “що повертаються”, за класифікацією Сунь-Цзи, — це, як правило, розкриті службою безпеки і перевербовані агенти супротивника (конкурента). їх називають “подвійними агентами”. Вони використову­ються для дезінформації конкуруючої сторони. “Розвідники смерті” — сучасною мовою “агенти, що не повертаються”, доставляють помилкову інформацію супротивнику, і можуть загинути. В економічній розвідці не використовуються. Нарешті, “розвідники життя” чи “проникаючі агенти” у сучасному понятті. Вони проникають на об’єкт, добувають необхідну ін­формацію і повертаються з нею в штаб-квартиру. Цей вид агентів також використовується в економічному шпигунстві. До цих п’яти груп агентів, а точніше, замість “агенти, що не повертаються” варто ввести нову ка­тегорію: агента-експерта, що, обробляючи легальні матеріали, відшукує необхідну економічну інформацію про конкурента.

Особливе місце в організації розвідувальної роботи корпорації за­ймає створення різного роду благодійних фондів, товариств. Особливу роль фонди і товариства відіграють у забезпеченні лобізму.

Наступною складовою частиною організації економічної розвідки є її закордонна мережа. В першу черга вона розгортається в країнах базуван­ня філій корпорації — ринків капіталу, сировини і збуту продукції. По­тім — у країнах, де є потенційні ринки, на які планується вихід корпорації. Розгортання розвідувальної мережі здійснюється також за декількома на­прямками.

Організація розвідки в середніх фірмах. Зрозуміло, середні ком­панії не можуть дозволити собі утримання могутньої і широкої мережі економічної розвідки, оскільки не володіють відповідними фінансовими ресурсами. Разом з тим у них достатньо засобів, щоб утримувати хоча і невелику, але спеціалізовану службу розвідки.

Принципові особливості організації розвідки полягають у наступному:

— Організація розвідувальної роботи ведеться вузьким колом лю­дей (у межах кількох чоловік).

— До розвідувальної роботи на конфіденційній основі залучають­ся кваліфіковані фахівці фірми.

3. Більшою мірою використовуються послуги незалежних розвід­увальних агентств і фахівців.

Незалежно від того, хто конкретно організує розвідувальну ро­боту, загальне керівництво здійснює одна з перших осіб адміністрації фірми — перший президент, генеральний директор чи перші їх заступ­ники, які наділені широким колом розпорядницьких функцій, що осо­бливо необхідно для оперативного вирішення питань у розвідувальній роботі.

Середнє підприємство може дозволити собі утримувати спеціаль­ний розвідвідділ чи групу, про яку знає дуже вузьке коло осіб. Відділ може бути самостійним чи групою якого-небудь підрозділу фірми. Він може називатися “відділ дослідження зовнішнього середовища”. Цей відділ організує економічну розвідку за такими основними на­прямками:

- обробка легальної економічної інформації про конкурентів служ­бовцями фірми;

Рис. 2. Схема організації розвідки крупних підприємств

 

— вербування “місцевих” і “внутрішніх” агентів у конкурентів;

— встановлення контактів з незалежними агентствами й агентами;

— організація лобі на місцевому рівні.

Особливості організації розвідки малими підприємствами. Малі підприємства також повинні вести комерційну розвідку того середовища, у якому вони функціонують. Оскільки малі підприємства працюють на вільних, хоча і локальних ринках, у них на відміну від великих корпорацій і середніх фірм є безліч конкурентів. Організація служби економічної роз­відки щодо них стає недоцільною з погляду ефективності.

Організатором збору цієї інформації виступає менеджер малого підприємства. Інформацію він може одержати:

а) у консультантів спеціальних консалтингових фірм, що на основі огляду відкритої інформації можуть дати відповідний висновок про стан того чи іншого підрозділу ринкової інфраструктури;

б) у працівників підрозділів ринкової інфраструктури, що можуть працювати консультантами в малому підприємстві на умовах сумісництва і за відповідні гонорари представляти необхідну інформацію, давати поради;

в) у незалежних розвідувальних агентств і агентів;

г) нарешті, якщо мале підприємство має спонсором велику фір­му, воно може одержувати деяку інформацію від її служби.

Таким чином, особливості організації економічної розвідки на під­приємствах різних типів зводяться до зміни співвідношення між зовнішні­ми і внутрішніми джерелами одержуваної інформації. В міру збільшення розмірів підприємства відносно скорочується частка інформації, агентів, що купується в незалежних розвідувальних агентствах, консалтингових фірмах і консультантів й зростає значення спеціальних розвідувальних підрозділів корпорацій.