Глава 6. Митно-тарифне регулювання,

СПРАВЛЯННЯ МИТА ТА МИТНІ ПІЛЬГИ

Правові основи митно-тарифного регулювання

 

В умовах ринкової економіки державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, які залежно від класифікаційних принципів (критеріїв) поділяються на адміністративні (нетарифні) та економічні (тарифні). Тарифні методи є основою економічного регулювання ЗЕД. Під ними розуміють сукупність економічних, організаційних і правових заходів, що здійснюються компетентними державними органами для ефективного регулювання ЗЕД.

Митно-тарифні заходи як метод регулювання ЗЕД є елементом податкової системи, за допомогою якої держава може активно впливати на економічне життя країни. Заохочуючи або обмежуючи ввезення чи вивезення відповідних товарів, держава ставить у рівні економічні умови вітчизняних та іноземних товаровиробників, проводить певну економічну, науково-технічну, валютно-фінансову політику в сфері ЗЕД, спрямовує діяльність суб’єктів ЗЕД у загальнодержавних інтересах. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграє ввізне мито. Під час застосування цього механізму вирішуються різнобічні завдання регулятивного, торговельно-політичного і фіскального характеру. Ефективність даного механізму багато в чому залежить від правового забезпечення. Законодавчою основою такого регулювання в першу чергу є норми МК України, Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квіт. 1991 р.[56], Закону “Про Єдиний митний тариф” від 5 лют. 1992 р.[57], Декрету Кабінету Міністрів України “Про Єдиний митний тариф України” від 11 січ. 1993 р. № 4-93[58], Закону “Про митний тариф України” від 5 квіт. 2001 р.[59] У цих законах визначені цілі та сфера використання митно-тарифних заходів, основні поняття, що використовуються у правовому механізмі як тарифного, так і нетарифного регулювання торгово-економічних відносин, закріплені загальні принципи і правила застосування митно-тарифних заходів, встановлені обмеження повноважень із прийняття рішень у даній сфері. Наприклад, визнано, що ставки Єдиного митного тарифу України єдині для всіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Правові основи застосування митно-тарифних заходів у діяльності митних органів регулюються нормативними актами Президента та Уряду України. Ефективне застосування митно-тарифних заходів забезпечується відповідними нормативними актами, що розробляються на відомчому рівні.

Основним документом, який використовують митні органи для одержання відомостей про товари і цілі їх переміщення, є ВМД. На підставі даних, що містяться в ній, до товару застосовується передбачені митним тарифом податки, вирішується питання про пропуск через митний кордон.

Центральним інструментом митно-тарифного регулювання є митний тариф України – це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів ЗЕД пере­лік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів ЗЕД, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України.

Види і ставки мита

 

Мито, що стягується митницею – це податок на товари, який стягують митні органи при переміщенні товарів через митний кордон. Принципи оподаткування суб’єктів ЗЕД встановлені у ст. 9 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються, митні податки поділяються на ввізні (імпортні) та вивізні (експортні).

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Види імпортних податків, їх застосування регламентується Законами України “Про Єдиний митний тариф”, “Про митний тариф України”, Декретом Кабінету Міністрів України “Про Єдиний митний тариф України”, а також цілою низкою постанов Уряду України.

Ввізне мито є диференційним:

а) преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України, застосовуються до товарів та інших предметів, що походять із держав, які входять разом із Україною до митних союзів або утворюють із нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України;

б) пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України, застосовуються до товарів та інших предметів, що походять із країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги стосовно них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму;

в) до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів із питань обкладання ввізним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України” від 3 квіт. 1997 р.[60] затверджено Перелік країн, із якими Україною укладено угоди про вільну торгівлю та торговельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму. При ввезенні на митну територію України товарів та інших предметів походженням із зазначених у Переліку країн застосовуються пільгові ставки ввізного мита.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України. Декретом Кабінету Міністрів України № 4-93 від 11 січ. 1993 р. зупинена дія Закону України “Про Єдиний митний тариф” у частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України (ст. 1 – 3, 9).

Із метою захисту споживчого ринку України та інтересів вітчизняного товаровиробника і подальшого вдосконалення структури експорту в Україні встановлено, наприклад, вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину [61], на насіння деяких видів олійних культур[62].

Для оперативного регулювання ввезення та вивезення товарів може встановлюватися сезонне ввізне та вивізне ми-то на строк не більше чотирьох місяців із моменту їх встановлення (ст. 10 Закону України “Про Єдиний митний тариф”).

В окрему групу виділені так звані особливі види мита, що застосовуються тимчасово з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників. До них належать: спеціальне мито, компенсаційне мито (ст. 11 – 14).

Спеціальне мито. Введення спеціального мита передбачено Законом України “Про використання спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”[63] від 22 груд. 1998 р. та ст. 12 Закону України “Про Єдиний митний тариф”.

Спеціальне мито застосовується як:

– засіб захисту українських виробників;

– засіб захисту національного товаровиробника в разі, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу її заподіяння національному товаровиробнику;

– запобіжний засіб щодо учасників ЗЕД, які порушують національні інтереси у сфері ЗЕД;

– заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угрупувань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів ЗЕД та (або) ущемляють інтереси України. При цьому під значною шкодою розуміється погіршення виробничого, торгового чи фінансового стану національного товаровиробника, що призводить до значного сукупного спаду в національному виробництві певного товару.

Антидемпінгове мито. Введення цього особливого виду мита передбачено Законом України “Про захист вітчизняного товаровиробника від демпінгового імпорту” від 22.12.1998 р.[64] та ст. 13 Закону України “Про Єдиний митний тариф”.

Антидемпінгове мито застосовується у разі:

– ввезення на митну територію товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику;

– вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою цін інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду. При цьому під демпінгом розуміється ввезення на митну територію України товарів за цінами, нижчими від порівняльної ціни за подібний товар у країні експорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику такого ж товару. Антидемпінгове мито може діяти терміном до п’яти років.

Компенсаційне мито. Введення цього особливого виду мита передбачено Законом України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту” від 22.12.1998 р.[65]

Компенсаційне мито застосовується у разі:

– ввезення на митну територію України товарів, які є суб’єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику;

– вивезення за межі митної території України товарів для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо чи опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду. При цьому під субсидією розуміється фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного товару, у результаті чого суб’єкт господарсько-правових відносин країни імпорту отримує пільги (прибутки). Компенсаційне мито призначається на термін до п’яти років у разі, якщо антисубсидиційним розслідуванням буде доведено, що має місце саме нелегітимна субсидія.

Згідно зі ст. 7 Закону України “Про Єдиний митний тариф” за способом стягнення мито поділяється на такі види:

– адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

– специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

– комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання.