Демократичне поєднання політики і моралі.

Політика та мораль є двома чи не єдиними феноменами людського буття, котрі протягом всієї людської історії відігравали роль найголовніших регуляторів суспільного розвитку. Їх поява продиктована самою природою людини, її потребою в координаційній силі, котра б брала на себе інструменти управління, розмежуючи вічну дилему між добром та злом, справедливістю та несправедливістю. Однак, обидва ці феномени ґрунтуються на принципово різному підґрунті, використовуючи власний арсенал методів, відповідно знаходяться в постійному конфлікті між собою. Тому питання про можливість поєднання політики і моралі є надзвичайно актуальним як для філософії, так і для політології.

Це питання пройшло складний історичний розвиток і відповідь на нього коливалась під тиском історичних та соціокультурних факторів і пройшла декілька етапів: від ідеї абсолютної єдності моралі та політики в Античній філософії до їх рішучого протиставлення в період пізнього Середньовіччя (Макіавеллі) і повної ідеологізації цього питання в філософії марксизму. Варто сказати, що головними детермінантами, на співвідношення моралі і політики в історичному розвитку є рівень складності суспільних відносин, котрий і диктує домінування політики над мораллю та характер суспільної свідомості, котрий генерує місце і вплив моралі на суспільство.

Характерно, що складність співіснування політики та моралі утворює перш за все, причина появи політики. Як вище зазначалось, обидва явища відіграють роль суспільного регулятора, але тут варто зазначити, що поява політики, умовно кажучи, державно-владного апарату, була викликана неможливістю моралі виконувати свою регулюючу функцію, для її виконання потребувався принципово інший механізм – механізм примусу, котрий на певному етапі гармонійно співіснував з мораллю, доки не почав суперечити її положенням. В даному контексті варто підкреслити, що різниця між політикою та мораллю полягає перш за все, в характері впливу: для політики це примус та санкції, для моралі це етичні імперативи.

Важливою відмінністю між мораллю та політикою також є характер усвідомлення дії. Для політики набагато важливіший результат, як показник дії, а для моралі – мотив та почуття вчинків. В даному випадку, різність цих положень і призводить до протиріччя реалізації політичної діяльності, котра характеризується високим рівнем механізації та прагматичності, в той самий час ігнорує мотиви та внутрішні орієнтації людини, зорієнтовані на духовно-почуттєву складову. Важливою особливістю політики є її владний та матеріальний ресурс, котрий робить її надзвичайно жаданим об’єктом людської пристрасті. Фактично сама природа політики є аморальною, бо її квінтесенція апріорі є утворенням людських пороків.

В зв’язку з цим виникає проблема збереження впливу моралі на політику, котра б дисциплінувала управлінську діяльність. Принаймні багато західних і вітчизняних філософів бачили в цьому панацею для збереження соціальної справедливості (Бердяєв, Гегель, Кант). В той самий час, марксизм та макіавелліалізм виходять з неможливості подібного впливу в глобальному контексті. Фундаментальним аргументом, в даному випадку, є теза про боротьбу за владу та принцип виживання найсильнішого. В той самий час, доволі поширеною стала компромісна думка, сформульована М.Вебером, котра говорить про наявність ряду каналів комунікації між державою та суспільною мораллю, яка не дає змогу політичній сфері узурпувати вплив на суспільство. Варто звернути увагу, що подібний підхід реалізується в рамках ліберальної демократії, однак і він має свої недоліки через постійне зниження ролі моралі в житті суспільства і її заміни вузькокультурними або навіть субкультурними аналогами.

Але, в той самий час, ми можемо констатувати, що моралізація політики, шляхом підвищення громадської активності все-таки можлива. Слід зазначити, що мораль, як і політика теж не статична система і має власну еволюцію, відповідно, її характер взаємодії може змінитися. Подібна трансформація можлива під дією такий процесів, як глобалізація, котра значним чином змінює моральну кон'юнктуру сучасних держав. Яскравий прояв мають ці процеси ы в Україні, де під егідою інтеграції нашої країни в світовий економічний простір, реалізується безвідповідальна митна та торгова політика, заснована на подвійних стандартах та абсолютна ізольована від волі виробників та споживачів.

Враховуючи складність та різноманітність сучасного політичного життя, його динамічність та вплив на сучасну особистість, ми можемо говорити про потребу в появі нових підходів до оптимізації взаємодії політики та моралі. Світовий досвід засвідчує, що не дивлячись на суттєві відмінності і протилежності мораль і політика приреченні на взаємодію (ігнорування норм моралі призводить до знищення держави, а брак державницьких методів породжує хаос і анархію). Сьогоднішня ситуація потребує вже не тільки узгодження сфер прояву моралі в політиці, а й появу нової парадигми взаємодії, котра б спиралася на розвиток громадських інституцій та громадського самоврядування, обмеживши тим самим владні органи адміністративними організаторами, а громадські інститути – носіями суспільної моралі.