Внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Розрізняють внутрішньо- і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутрішньополітичне прогнозування. Охоплює взаємовідносини між різними соціальними верствами і групами певного суспільства, характерними ознаками яких є прямий чи опосередкований зв'язок з державною владою, а також прагнення до оптимізації управління політичними процесами. За умови здійснення прогнозної оцінки конкретних політичних подій суб'єктами прогнозу виступають держава і політичні органи. Прогнозна оцінка діяльності політичних інститутів суспільства і політичних процесів, які в ньому відбуваються, здійснюється науковими колективами і вченими, які займаються дослідженням функціонування політичної системи суспільства.

З метою підвищення ефективності внутрішньополітичного прогнозування доцільним вважається застосування у процесі здійснення соціального прогнозування об'єктивних законів, виведених дослідниками із сукупного суспільно-політичного досвіду. До таких законів, зокрема, належать:

• закон повторюваності-історичних ситуацій;

• закон залежності прогнозу від його інформаційної бази;

• закон цілісності прогнозу;

• закон залежності достовірності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив;

• закон залежності передбачення дії певного закону від дії інших законів;

• закон залежності ефективності прогнозу від умов його верифікації.

Зовнішньополітичне прогнозування Передбачає прогнози у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики, в яких пріоритет надається оцінкам розвитку і взаємовідносин держав та вивченню загальних тенденцій світового розвитку. На підставі зовнішньо-політичних прогнозів, як правило, здійснюються спроби виявити нові можливі фактори розвитку світу, певного регіону, країни. Подібні дослідження досить розвинуті у США, де питаннями політичного прогнозування у сфері міжнародних відносин займаються Гудзонівський інститут, Інститут оборонних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут політичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень Гарвардського університету та ін.

Політико-практична роль зовнішньополітичного прогнозування орієнтує на розв'язання комплексу проблем, пов'язаних з виникненням глобалізації, що становить собою з конструктивної точки зору тіснішу і ширшу взаємодію держав і міжнародних організацій в оцінці стану і пошуках розв'язань проблем, що постійно загострюються й зачіпають інтереси не лише окремих держав, а й усього людства, становлять сутність всеосяжної безпеки й безпосередньо впливають на життєздатність біосфери.

 

Основні етапи розробки прогнозів.

Процес прогнозування складається з декількох етапів,

• постанови Завдання-уточнюється об'єкт прогнозу, формулюються мета и Завдання, візначаються точність і Час віпередження прогнозом;

• Формування об'єкта прогнозом відповідно до поставленого Завдання-віявляється структура об'єкта, віділяються істотні фактори, Установлюються їх співпідпорядкованість, ієрархічність, Взаємозв'язок;

• збору ретроспектівної информации про об'єкт - візначаються джерела информации, розробляється методика опрацювання и Подання информации, Установлюються ее необхідні ОБСЯГИ;

• формалізації Завдання-розробляється методика формалізованого Подання информации та здійснюється вибір класу моделей для описування об'єкта прогнозу;

• Вибори методів и алгоритмом-среди відоміх обірається найбільш прідатній метод прогнозування, розробляється відповідній алгоритм и оцінюється точність прогнозу;

• моделювання на Основі ретроспективних Даних ОЦІНКИ якості моделі;

 

Підходи до вивчення

Існують різні підходи до створення систем штучного інтелекту. У наш час можна виділити 4 досить різних підходи:

1. Логічний підхід. Основою для вивчення логічного підходу слугує алгебра логіки. Кожен програміст знайомий з нею з тих пір, коли він вивчав оператор IF. Свого подальшого розвитку алгебра логіки отримала у вигляді числення предикатів — в якому вона розширена за рахунок введення предметних символів, відношень між ними. Крім цього, кожна така машина має блок генерації цілі, і система виводу намагається довести дану ціль як теорему. Якщо ціль досягнута, то послідовність використаних правил дозволить отримати ланцюжок дій, необхідних для реалізації поставленої цілі (таку систему ще називають експертною системою). Потужність такої системи визначається можливостями генератора цілей і машинного доведення теорем. Для того щоб досягти кращої виразності логічний підхід використовує новий напрям, його назва — нечітка логіка. Головною відмінністю цього напряму є те, що істинність вислову може приймати окрім значень так/ні (1/0) ще й проміжне значення — не знаю (0.5), пацієнт швидше за все живий, ніж мертвий (0.75), пацієнт швидше за все мертвий, ніж живий (0.25). Такий підхід подібніший до мислення людини, оскільки вона рідко відповідає так або ні.

2. Під структурним підходом ми розуміємо спроби побудови ШІ шляхом моделювання структури людського мозку. Однією з перших таких спроб бувперцептрон Френка Розенблатта. Головною моделюючою структурною одиницею в перцептронах (як і в більшості інших варіантах моделювання мозку) є нейрон. Пізніше виникли й інші моделі, відоміші під назвою нейронні мережі (НМ) і їхні реалізації — нейрокомп'ютери. Ці моделі відрізняються за будовою окремих нейронів, за топологією зв'язків між ними і алгоритмами навчання. Серед найвідоміших в наш час^{[ Коли? ]} варіантів НМ можна назвати НМ зі зворотнім розповсюдженням помилки, сітки Кохонена, сітки Хопфілда, стохастичні нейрони сітки. У ширшому розумінні цей підхід відомий як Конективізм. Відмінності між логічним та структурним підходом не стільки принципові, як це здається на перший погляд. Алгоритми спрощення і вербалізації нейронних мереж перетворюють моделі структурного підходу в явні логічні моделі.^[1] З іншої сторони, ще в 1943 роціМаккалок і Піттс показали, що нейронна сітка може реалізувати будь-яку функцію алгебри логіки^[2].

3. Еволюційний підхід. Під час побудови системи ШІ за даним методом основну увагу зосереджують на побудові початкової моделі, і правилам, за якими вона може змінюватися (еволюціонувати). Причому модель може бути створена за найрізноманітнішими методами, це може бути і НМ, і набір логічних правил, і будь-яка інша модель. Після цього ми вмикаємо комп'ютер і він, на основі перевірки моделей відбирає найкращі з них, і за цими моделями за найрізноманітнішими правилами генеруються нові моделі. Серед еволюційних алгоритмів класичним вважається генетичний алгоритм.

4. Імітаційний підхід. Цей підхід є класичним для кібернетики з одним із її базових понять чорний ящик. Об'єкт, поведінка якого імітується, якраз і являє собою «чорний ящик». Для нас не важливо, які моделі в нього всередині і як він функціонує, головне, щоби наша модель в аналогічних ситуаціях поводила себе без змін. Таким чином тут моделюється інша властивість людини — здатність копіювати те, що роблять інші, без поділу на елементарні операції і формального опису дій. Часто ця властивість економить багато часу об'єктові, особливо на початку його життя.

 

Ивент-анализ (от англ. еуеп(— событие) как метод исследований политической науки зародился в 1960-х гг. Первое системное изложение его методологии и инструментария содержится в работах американского ученого Ч. Маклеланда, которого можно считать отцом-основателем данного исследовательского направления. На сегодняшний день ивент-анализ остается одним из наиболее актуальных методов эмпирической политологии, его инструментарий продолжает расширяться и дополняться в XXI столетии.

Ивент-анализ сформировался целиком в рамках политической науки, точнее, в рамках ее направления, связанного с изучением международных отношений. Это само по себе примечательно, так как большинство методов, используемых вполитическом анализе и прогнозировании, являются междисциплинарными и были «адаптированы» политологией к своим потребностям.

Ивент-анализ принадлежит к группе количественных методов изучения политической реальности. Его суть состоит в систематическом формализованном представлении интеракций между субъектами политики в рамках определенной шкалы (как правило, отражающей состояния конфликтности/мирных процессов). Информационной базой его являются сообщения СМИ: преимущественно газет и информационных агентств. Ближайший «родственник» ивент-анализа — контент-анализ: оба метода осуществляют количественный анализ текстов, хотя и разными способами. В этом плане необходимо ясно понимать, что объектом ивент-анализа являются не сами события, а сообщения о событиях.

Рождение ивент-анализа не случайно приходится на середину 1960-х гг. К этому времени в западной (прежде всего американской) политической науке уже прочно утвердилась бихевиористская парадигма: большинство исследований опирались на формализованный эмпирической материал, активно использовалась статистика и т. д. В этом плане сфера международных отношений находилась как бы в положении «отстающего», здесь до сих пор доминировали традиционные методы: исторический анализ, традиционный анализ текстов. Это связано с тем, что основные источники количественных данных политической науки — результаты социологических опросов, электоральная и социально-экономическая статистика — генерируются на внутригосударственном, а не на межгосударственном уровне. Сложная внешнеполитическая ситуация — «холодная война» и гонка вооружений, нестабильность в Ближневосточном регионе и т. д. — требовала активного внедрения более современных методов анализа и прогнозирования.Таким образом, развитие ивент-анализа стало, с одной стороны, ответом на объективные политические вызовы эпохи, с другой — находилось целиком в русле тенденций развития эмпирической политологии того времени.

 

Ми повертаємося до цінностей, які створювалися поколіннями, що дивляться на нас із отих давніх пожовклих фотографій. Але нікому не вдавалося повернутися назад в історію. Нове робиться із того, що маємо сьогодні. Важливо лише ясно усвідомлювати цілі, для яких використовуватимуться все, що є доброго в нашій людській майстерні.

31. Поняття "прогноз" і "політичне прогнозування"

Політичне прогнозування — наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного політичного суб'єкта, політичної ситуації та політичного процесу. П.п. — обов'язкова умова успішної політичної діяльності. Значення П.п. полягає не тільки в тому, що від нього залежить ефективність політичної діяльності, рішень та акцій, які приймаються, а й у тому, що за самою суттю П.п. започаткована політична оцінка, яка з необхідністю грунтується на усвідомленні політичних інтересів певних соціальних груп. Світова практика свідчить: точне прогнозування в політичній сфері, як правило, залежить від багатьох факторів та умов, які визначають політичну діяльність і швидко змінюються. П.п. — короткочасне і стосується процесів, у яких помітно проявились одна або кілька тенденцій.

Прогноз — науково-обґрунтоване судження про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і строки їх здійснення.

Прогнозування — упереджаюче відображення дійсності; одна з головних функцій людської свідомості. Це спеціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій, у підсумку яких з одних, уже відомих даних про минуле і сучасне, отримуємо уявлення про можливі стани прогнозованого об'єкта, тобто отримуємо інші знання.

 

Внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Розрізняють внутрішньо- і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутрішньополітичне прогнозування. Охоплює взаємовідносини між різними соціальними верствами і групами певного суспільства, характерними ознаками яких є прямий чи опосередкований зв'язок з державною владою, а також прагнення до оптимізації управління політичними процесами. За умови здійснення прогнозної оцінки конкретних політичних подій суб'єктами прогнозу виступають держава і політичні органи. Прогнозна оцінка діяльності політичних інститутів суспільства і політичних процесів, які в ньому відбуваються, здійснюється науковими колективами і вченими, які займаються дослідженням функціонування політичної системи суспільства.

З метою підвищення ефективності внутрішньополітичного прогнозування доцільним вважається застосування у процесі здійснення соціального прогнозування об'єктивних законів, виведених дослідниками із сукупного суспільно-політичного досвіду. До таких законів, зокрема, належать:

• закон повторюваності-історичних ситуацій;

• закон залежності прогнозу від його інформаційної бази;

• закон цілісності прогнозу;

• закон залежності достовірності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив;

• закон залежності передбачення дії певного закону від дії інших законів;

• закон залежності ефективності прогнозу від умов його верифікації.

Зовнішньополітичне прогнозування Передбачає прогнози у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики, в яких пріоритет надається оцінкам розвитку і взаємовідносин держав та вивченню загальних тенденцій світового розвитку. На підставі зовнішньо-політичних прогнозів, як правило, здійснюються спроби виявити нові можливі фактори розвитку світу, певного регіону, країни. Подібні дослідження досить розвинуті у США, де питаннями політичного прогнозування у сфері міжнародних відносин займаються Гудзонівський інститут, Інститут оборонних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут політичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень Гарвардського університету та ін.

Політико-практична роль зовнішньополітичного прогнозування орієнтує на розв'язання комплексу проблем, пов'язаних з виникненням глобалізації, що становить собою з конструктивної точки зору тіснішу і ширшу взаємодію держав і міжнародних організацій в оцінці стану і пошуках розв'язань проблем, що постійно загострюються й зачіпають інтереси не лише окремих держав, а й усього людства, становлять сутність всеосяжної безпеки й безпосередньо впливають на життєздатність біосфери.