Головна засада християнської моральності

Моральне життя людини складне і різноманітне. Передбачити заздалегідь усі випадки моральної діяльності людини, наперед визначити, як та чи та людина мусить учинити в тому чи тому випадку, за тих чи тих обставин – неможливо. Тому необхідно вказати на одну головну засаду християнської моральності, яка охоплювала би всі окремі закони і була би надійним керівником у всіх окремих випадках життя.

Така засада християнської моральності полягає в любові, а саме, - в любові до Бога і ближнього. На це вказує сам Спаситель, відповідаючи на питання законника: «Яка найбільша заповідь у законі?»- словами: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм; це є перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях увесь закон і пророки (Мф. 22,36-40). Апостоли називають любов «царським законом» (Як. 2.8), «виконанням усього закону» (Рим. 13,8,10), «союзом досконалим». Так само міркують і отці Церкви. Св. Іоанн Золотоустий говорить: «в заповіді любові коротко вміщується увесь зміст заповідей, оскільки початок і кінець чеснотливості є любов: вона – корінь, і необхідна умова, і досконалість у чеснотливості1» Блаженний Августин пише: «суть усього Божественного Письма полягає в любові до Бога і ближнього. Якщо ти не маєш стільки часу і сили, щоб належним чином переглянути всі листи Св. Письма, то віддайся тільки любові, яка охоплює собою все інше»2

Що ж таке любов за своєю суттю? Один з богословів (арх.. Амвросій Харківський) дав таке загальне визначення внутрішньої сутності любові: «Вона - здатність нашого духу засвоювати собі іншу сутність і віддавати себе йому, коли вона (тобто ця інша сутність) гармонує з її природою і заповнює її життя»3. Так, наш дух з’єднується з Богом і в Ньому знаходить своє блаженство. Так, людина узами любові з’єднується з людиною і в цьому союзі знаходить своє щастя чи заповнення свого життя. Подібним чином визначається суть любові іншим вітчизняним богословом (М. Олесницький):»Любов, говорить він, -є цілковите віддання себе, своєї особистості, в іншу особистість і одночасне сприйняття іншої особистості в свою»4

Любов – це таємниче, вкладене в саму глибину людської природи тяжіння, прагнення душі, як образу Божого, до єднання з своїм Первообразом і з ближніми, як відображенням Єдиного Бога.

В людському суспільстві любов – це основа особистого діяльного життя кожного, основа сім’ї, суспільства, держави.

Любов підтримує прагнення до істини та знання, любов – головна спонука і запорука успіху будь-якої практичної діяльності людини оскільки, без любові вона буде байдужа до всього.

Для християнина найглибшою основою закону любові є те, що Сам Бог є любов і джерело любові, і що «Він раніше полюбив нас» (1 Іоанн. 4,16,19). Тому ми морально зобов’язані поставити любов початком нашого життя і діяльності, що вона ж становить внутрішню сутність Самого Божества, і ми носимо в своїй душі відбиток цієї любові. Внутрішньо життя Божества полягає у взаємозв’язку любові між трьома особами Божества. Таємниця Божественного життя Святої Трійці є таємниця Божественної Любові. Отець любить Сина і показує Йому все, що творить Сам. Син любить Отця і завжди робить те, що угодно Отцеві. Дух Святий, походячи від Отця, спочиває в Синові і проникає в глибини Божі. Але Триєдиний Бог виявив усю любов і зовні, реалізував її в кінцевому світі. За християнським ученням, Бог створив світ і все, що його наповнює, не для наповнення Свого власного життя, бо Він Сам в Собі уседосконалий і всевдоволений, але єдино із Своєї любові та милосердя. Але якщо початок і причина кінцевого буття є любов Божа, то звідси випливає,що любов повинна бути початком життя кожної людини. Якщо, зокрема, Бог любить людей, створивши людей і зберігаючи їм життя, то й самі ми повинні служити один одному, любити ближніх, як своїх братів, про котрих усіх дбає Отець Небесний.

Християнське вчення про спасіння дає нову глибоку основу любові, як головну засаду морального життя. Спасіння через Ісуса Христа є справа безмежної любові Бога до людини. Господь за всіх пролив Свою безцінну Кров і зробив нас дітьми Божими і спадкоємцями Його Царства. На цю любов християнинові звичайно треба відповідати любов’ю. Якщо всі ми, маючи Єдиного Відкупителя, «є одно в Христі Ісусі» то ми»один для одного – члени» (Еф. 4,2 – 6)..І як члени одного і того ж тілесного організму допомагають і сприяють один одному, так само ми повинні ставитися один до одного і ми всі – члени єдиного духовного організму, єдиної людської природи, єдиного тіла Христової Церкви, і тому-то, хто не розвиває в собі почуття любові до ближнього, той залишається поза християнською спільнотою, і насправді не є християнин.1