Сутність податкової системи в Україні

Податок – головна умова існування держави, тому зобов’язання платити податки поширюється на всіх платників податків у якості безумовної потреби держави.

Платник податків не вправі розпоряджатися тією частиною свого майна, яка у виді певної грошової суми підлягає внеску у казну та зобов’язан регулярно перераховувати цю суму на користь держави, або в іншому випадку були б порушені права та інтереси інших фізичних та юридичних осіб.

Взиск податку не може бути розцінений як самовільне позбавлення власника його майна, воно являє собою законе вилучення частини майна, яке витікає з конституційної публічно-правової забов’язаності. Звісно що сплата податків являє собою невід’ємну ознаку держави без якої неможливо функціонування держави. [25]

Таким чином, податок – це обов’язковий, індивідуальний платіж, який стягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження належних їм на основі права власності, господарського ведення чи оперативного управління грошових засобів щоб забезпечити повну діяльність держави та муніципальних утворень.

Зобов’язання платити податки має виконуватися у грошовий одиниці України (стаття 249 ПКУ), але у випадку повної відсутності грошей на рахунках платника, податковий орган у праві стягнути податок за рахунок іншого майна платника податків.

Збір – обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. [28]

Тобто, різниця полягає у тому, що податок - це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності. Натомість збори - це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо. [19]

Виплата зборів передбачає виникнення деяких публічних відносин.

В Україні існують наступні види податків та зборів:

· загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі;

· місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:

· Податок на додану вартість;

· Акцизний збір;

· Податок на прибуток підприємств;

· Податок на доходи фізичних осіб;

· Мито;

· Державне мито;

· Податок на нерухоме майно (нерухомість) тощо. Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі)

Види місцевих податків та зборів визначаються ст. 15 "Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)" Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 2016 р.

До місцевих податків належать:

· податок з реклами;

· комунальний податок.

· До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

· готельний збір;

· збір за паркування автотранспорту;

· ринковий збір;

· збір за видачу ордера на квартиру;

· інші.

Таким чином Податковий кодекс визначає закритий перелік регіональних та місцевих податків і зборів.[17]

Отже, в Україні спостерігається тенденція до зниження фіскальної ефективності податків. Оптимальним шляхом її реформування треба вважати подальше вдосконалення механізму ПДВ та інших податкових ставок та одночасної адаптації вітчизняного законодавства з питань ПДВ до норм ЄС. Вирішення зав- дання підвищення фіскальної ефективності податків потребує реалізації двох ключових завдань: по-перше, боротьби з необґрунтованим розширенням податкового кредиту; по-друге, перекриття можливості перенесення бази оподаткування на суб'єктів господарської діяльності, які не сплачують ПДВ.