Способи забезпечення належного виконання зобов’язання.

Належним визнається виконання зобов’язання здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений сторок (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Строк виконання може бути встановлений у зобов’язані і визначатися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати – це зобов’язання з визначеним строком (терміном) виконання.

Можуть існувати й такі зобов’язання, у яких строк (термін)їх виконання не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги кредиторам – це зобов’язання з невизначеним строком (терміном).

Місце виконання зобов’язань, як правило встановлюється у договорі. Але можуть бути й такі зобов’язання, яких у договорі не визначено. В такому випадку зобов’язання виконується за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Винятки щодо місця виконання:

- зобов’язання про передання у власність або у користування земельних длянок, будинків, споруд або іншого нерухомого майна підлягають виконанню за їх місцезнаходженням;

- зобов’язання про передання товару (майна), що виникають на підставі договору перевезення, виконуються за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

- грошові зобов’язання виконуються за місцем проживання кредитора на момент виникнення зобов’язання.

Спосіб виконання зобов’язання – це порядок вчинення боржником дій, спрямованих на настання наслідків, що свідчать про належне виконання зобов’язання.

За загальним правилом спосіб виконання зобов’язання обумовлюється сторонами при його виникненні. Так, сторони можуть передбачити одноразове виконання зобов’язання у повному обсязі або допустити можливість періодичного його виконання частинами. Також передбачене одночасне виконання зобов’язання (у відплатних зобов’язаннях) – сторони повинні виконувати свої зобов’язання одночасно. Наприклад, зобов’язання з купівлі-продажу речей, за загальним правилом, мають виконуватись одночасно і покупцем і продавцем.

 

Неустойка.

Неустойка – це визначена законом чи договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Це можуть бути гроші, рухоме та нерухоме майно.

Різновидами неустойки є штраф і пеня.

Штраф – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день простроченого виконання.

Види неустойки:

- договірна – встановлюється домовленістю сторін;

- законна – встановлюється актом цивільного законодавства та застосовується незалежно від того, передбачений чи ні обов’язок її сплати домовленістю сторін (напр.: ст. 709);

- штрафна – неустойка, що стягується понад збитки. Має значення загального правила;

- залікова – передбачає відшкодування збитків лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою;

- виключна – обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання тільки сплатою неустойки і виключає вимоги про відшкодування збитків;

- альтернативна – дозволяє сторонам домовитись про можливість стягнення кредитором або лише збитків або лише неустойки.

Сплата неустойки і відшкодування збитків не звільнять боржника від виконання зобов’язання в натурі, якщо інше не передбачено в договорі або законі.

До вимог про стягнення неустойки застосовується скорочений строк позовної давності – 1 рік.

Завдаток.

Задатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Завдаток виконує три функції:

- платіжну, бо передається в рахунок належних за договором платежів;

- посвідчувальну, оскільки сплата завдатку є доказом факту укладення основного договору;

- забезпечувальну, бо є способом стимулювання сторін до виконання зобов’язання та відшкодування їх інтересів у разі невиконання.

Договір про завдаток завжди вчиняється у письмовій формі і вважається укладеним лише після виконання обов’язку з передачі предмета завдатку контрагентові.

Порука.

Сутність поруки, як способу забезпечення виконання зобов’язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов’язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов’язку перед кредитором.

Отже, поручитель не зобов’язаний виконувати обов’язок боржника за основним зобов’язанням. Встановлення поруки оформлюється договором, який укладається між поручителем і кредитором за основним зобов’язанням. Письмова форма є обов’язковою. Суб’єктами поруки можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи.

Зміст зобов’язання, що встановлюється договором поруки, полягає у тому, що поручитель зобов’язується при порушенні боржником основного зобов’язання, забезпеченого порукою, нести відповідальність перед кредитором поряд з боржником за основним зобов’язанням. За загальним правилом боржник та поручитель виступають як солідарні боржники.

У договорі поруки можуть брати участь на стороні поручителя декілька осіб, вони відповідають перед кредитором солідарно.

Обсяг відповідальності поручителя визначається договором, а у разі відсутності домовленості – поручитель відповідає у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Порука припиняється у разі виконання основного зобов’язання забезпеченого порукою.

Строк поруки:

- якщо строк дії зобов’язання визначений, порука припиняється, коли кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явито вимоги до поручителя;

- якщо строк дії зобов’язання не визначений, то порука припиняється якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Гарантія.

Гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, суть якого полягає в тому, що банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Гарантія – це односторонній правочин, змістом якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору грошову суму відповідно до умов гарантії. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше.

Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром за порушення боржником-принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією, обмежується сплатою суми, на яку її видано.

Право бенефіціара щодо гаранта на отримання відповідної грошової суми реалізується шляхом заявлення письмової вимоги (наприклад, претензії), до якої додаються документи вказані в гарантії.

Гарант не тільки відповідає перед беніфіціаром за порушення зобов’язання, а несе самостійну відповідальність за невиконання або неналежне виконання свого обов’язку. Тобто, це є відповідальність боржника за грошовими зобов’язаннями.

Бенефіціарн не може передати право вимоги до гаранта іншій особі.

Гарант у разі сплати кредитору грошової суми у відповідності з умовами гарантії має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника, а також має право на винагороду за надані боржникові послуги, розмір яких визначається договором сторін.

Гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Якщо у гарантії не зафіксовано, що вона може бути відкликана гарантом, гарантія визнається безвідкличною.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією.

Застава.

Застава – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі не виконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Застава може виникати на підставі закону, договору, судового рішення.

- «законна» застава виникає не із закону як такого, а у зв’язку з настанням певних юридичних фактів, з якими закон пов’язує виникнення права застави (у разі продажу товару в кредит з моменту його передання і до оплати останнього продавцю належить право застави на цей товар).

Заставою може забезпечуватись будь-яке зобов’язання: договір позики, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу і т. д.

Предметом застави може бути будь-яке майно (речі, гроші, цінні папери, майнові права), за винятком обмежень:

- майно вилучене з цивільного обороту;

- національні, культурні та інші цінності, які є об’єктами державної власності;

Закон передбачає можливість застави, так званого «майбутнього майна» - речей та майнових прав, які заставодавець набуде після укладення угоди про заставу (майбутній урожай, приплід худоби і т. д.).

Заставодавцем може бути як боржник за основним зобов’язанням, так і третя особа – майновий поручитель. Головна вимога – бути власником майна і мати право його відчужувати.

Договір застави має бути укладено в письмовій формі. Якщо предметом договору є нерухоме майно, то він повинен бути посвідчений нотаріально.

Зміст договору застави – У договорі застави визначаються суть, розмір і строки виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також зазначаються інші умови погоджені сторонами.

Види застави:

1. Застава рухомого майна:

- заклад – це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третьої особи. Ознаки: предметом закладу можуть бути тільки рухомі речі; заклад передбачає передачу речі у володіння кредитора-заставодержателя (або третьої особи). Можливий варіант, коли зі згоди заставодержателя та заставодавця предмет закладу залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя, або з накладанням знаків, що свідчать про заставу;

- застава товарів у обороті та переробці. Цей вид застави не передбачає передачі предмета застави у володіння заставодержателя. Предметом договору застави товарів у обороті та переробці є родові речі (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо). Суттєва відмінність застави товарів у обороті та переробці від інших видів застави полягає у тому, що заставодавець може безперешкодно реалізовувати заставлені товари. Продані товари перестають бути предметом застави, а ті, які набуваються заставодавцем, навпаки, стають заставленим забезпеченням з моменту виникнення на них права власності;

- застава цінних паперів. Застава векселя або іншого цінного паперу, що передається шляхом вчинення передаточного напису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за договором між заставодержателем та особою на ім’я якої видано цінний папір. За згодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання на депозит нотаріуса або банку.

2. Застава нерухомого майна (іпотека). Основними ознаками є те, що її предметом виступає нерухоме майно; це майно залишається у володіння і користуванні іпотекодавця, що дозволяє йому отримувати з нього прибуток. Отже, іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Закон вводить поняття заставної, якою є борговий цінний папір, що засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі, у разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Притримання.

Сутність притримання полягає у тому, що кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, або особі ним вказаній, надане право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання, за умови не виконання боржником у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі чи відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та збитків.

Специфіка притримання як способу забезпечення виконання зобов’язання полягає у тому, що для реалізації цього права наявність домовленості між кредитором та боржником про право притримання не вимагається. Це право надається кредитору, який володіє річчю безпосередньо законом. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Кредитор має право притримати у себе річ у себе і в разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Припинення зобов’язань.

Припинення зобов’язання – це погашення прав та обов’язків сторін, що складають його зміст. Це означає, що кредитор і боржник більше не пов’язані правами та обов’язками. При цьому перестає існувати і саме зобов’язання.

Підстави припинення зобов’язань:

- належне виконання зобов’язання, тобто виконання здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений сторк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб;

- за домовленістю сторін – зобов’язання припиняється незалежно від того, коли сторони досягли домовленості про це – до початку виконання зобов’язання чи у процесі його виконання.

* новація – має місце при досягненні домовленості про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами;

* передання боржником відступного кредиторові. Формою відступного можуть бути не тільки гроші та інше майно, а й здійснення боржником на користь кредитора певних робіт чи надання йому певних послуг;

* прощення боргу – безоплатне звільнення кредитором боржника від його обов’язків.

- неможливість виконання зобов’язання – зобов’язання припиняється у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Йдеться про випадки, коли фізична або юридична неможливість зобов’язання зумовлена наявністю об’єктивних причин, що не залежать від волі сторін і не є наслідком дій останніх, за які вони не несуть відповідальність.

Фізична неможливість виконання зобов’язання має, зазвичай, місце у разі загибелі індивідуально визначеної речі, що є предметом зобов’язання, з випадкових причин або через дію непереборної сили.

Юридична можливість невиконання зобов’язання, має місце тоді, коли вона викликана заборонами та обмеженнями, введеними шляхом прийняття органами публічної влади відповідних правових актів.

- смерть кредитора чи боржника тягне за собою припинення зобов’язання у тому випадку коли зобов’язання не може переходити до складу спадщини. Наприклад, у разі смерті кредитора (потерпілої особи) припиняється зобов’язання з відшкодування боржником шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.

- ліквідація юридичної особи;

- поєднання в одній особі боржника і кредитора.

78. Правові наслідки порушення зобов’язань.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Цей перелік не є вичерпним, оскільки договором можуть бути передбачені інші підстави.

1.Одностороння відмова від зобов’язання. У разі порушення зобов’язання однією стороною інша має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. При цьому відмова від зобов’язання у повному обсязі його припиняє, а часткова – лише змінює умови.

2.Розірвання договору як правовий наслідок. Припинення порушеного зобов’язання шляхом розірвання договору, з якого воно випливає, має місце лише за згодою сторін.Однак, у разі істотного порушення договору однією із сторін, договір може бути розірвано за рішення суду.

3. Зміна умов зобов’язання як правовий наслідок його порушення. Зміна умов зобов’язання має місце, зокрема при припиненні зобов’язання переданням відступного, коли змінюється предмет виконання зобов’язання, тобто замість визначеного у зобов’язанні предмета (річ, послуга, результат роботи тощо) кредиторові передаються гроші, інше майно.

4. Виконання зобов’язання за рахунок боржника. Виконання зобов’язання за рахунок боржника забезпечує задоволення потреб кредитора шляхом реального виконання зобов’язання, як правило третьою особою, та відшкодування пов’язаних з таким виконанням збитків кредитора за рахунок боржника. При цьому боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторові необхідні витрати та збитки, пов’язаних з необхідністю підшукування іншого виконавця роботи чи послуги.