Зміст та умови дії авторського права

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі

суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.

Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у

результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва.

Твір, що охороняється авторським правом, є особливим об’єктом,

що відображає особистість автора, який «живе» у своєму творі.

Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість отри-

мання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інте-

лектуальний і персональний зв'язок із твором.

Наслідком цього є поділ авторського права на особисті немайно-

ві і майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальної

творчої діяльності шляхом надання авторові виключних прав осо-

бистого немайнового та майнового характеру щодо створеного ним твору.

На міжнародному рівні особисті немайнові права автора були

визнані в 1928 році Бернською конвенцією про охорону літератур-

них і художніх творів. Відповідно до пункту 1 статті 6-bis чинної

редакції Бернської конвенції автор має право:

- на авторство, тобто право вимагати визнання свого авторства

на свій твір;

- на захист репутації, тобто право протидіяти будь-якому

перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-

якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і

репутації автора.

Зазначені права закріплено визнаються всіма державами, що

приєдналися до Бернської конвенції, в тому числі Україною (статті

423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та стаття 14 Закону

України «Про авторське право і суміжні права»).

Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення

(опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем

особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України «Про

авторське право і суміжні права»).

У деяких випадках визнання права на авторство є проблематич-

ним. Наприклад, коли відбувається написання твору на замовлення

багатої людини або політичного діяча, які потім публікують твір під

власним іменем. Таких авторів називають гетеронімними. Така ж

проблема виникає при підготовці виступів, доповідей, статей для

політичних, державних та інших діячів, коли їх створення здійсню-

ється відповідно до посадових обов’язків автора.

Відповідно до права на захист репутації за автором з моменту

створення твору закріплюється право на захист твору (включаючи

його назву) від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі й гідності автора. У разі ви-дання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення

імені автора. Забороняється також без згоди автора доповнювати

твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями і

якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна зміню-

вати або виключати з твору присвяти, епіграфи, анотації.

Національним законодавством перелік особистих немайнових

прав автора може бути розширено або уточнено їх зміст. Так, відповідно до законодавства України за автором закріплюється право на

авторське ім'я та право на недоторканність твору.

Згідно з правом на авторське ім’я автор може використовувати

або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям; під

вигаданим ім'ям, вибраним для позначення свого авторства (псев-

донімом) або без позначення імені (анонімно).

Автор має право вимагати визнання свого авторства шляхом

зазначення належним чином імені автора на творі та його примірни-

ках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо.

Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я

автора або псевдонім не спотворювалися особами, які вико-ристо-

вують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вно-

сити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені,

в тому числі у разі використання псевдоніма.

Автор має право забороняти під час публічного використання

твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом.

Відповідно до статті 439 Цивільного кодексу України у разі смер-

ті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Законодавство про авторське право деяких держав до особис-

тих немайнових прав відноситься право автора на обнародування

твору. Законом України «Про авторське право і суміжні права» в

редакції від 23 грудня 1993 року стаття 13, право на обнародування

як право автора здійснювати дію, що робить твір доступним для

публіки, якими б засобами це не досягалося, також відносилося до

особистих немайнових прав автора.

Оприлюднення твору є центральною подією його існування. При

оприлюдненні твір виходить із приватної сфери автора. Він тепер не тільки йому належить, а й стає публічним надбанням.

За життя автора ніхто, крім нього самого, не може вирішити, коли

настане час доступу твору до публіки. Автор має монопольне право на оприлюднення твору, тобто на його випуск у світ, першу публікацію, що є основою авторського права.

Виділення права на оприлюднення в окреме суб’єктивне право

не означає, що, укладаючи з автором договір про використання

неоприлюдненого твору, користувач, нарівні з іншими способами

використання твору, повинен окремо зазначити про те, що автор

надає йому можливість твір оприлюднити.

Серед особистих немайнових авторських прав, визначених зако-

нодавством України, відсутнє право автора на відкликання твору,

яке є в національних законах інших держав. Суть його полягає у

тому, що втор має право відмовитися від раніше прийнятого рішення про оприлюднення твору або, якщо твір уже оприлюднений,

може дезавуалювати дії стосовно доведення його до загального

відома, публічно сповістивши про його відкликання.

До особистих немайнових авторських прав належить і право на

опублікування. Право на опублікування визначає особливий інтерес автора, який не забезпечується ніяким іншим суб’єктивним авторським правом. У автора повинна бути можливість здійснення контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору. Цей інтерес

потребує суспільного визнання та правового захисту, який може

бути гарантовано шляхом закріплення за авторами творів самостій-

ного суб’єктивного права на опублікування.

Право на опублікування визначається як визнання за автором

можливості випуску в обіг примірників твору в кількості, достатній

для задоволення розумних потреб публіки з врахуванням характеру

твору. Зазначене право включає і майнові інтереси автора. Та все ж

основний його зміст полягає в самостійному вирішенні автором

питання про випуск в обіг матеріальних носіїв твору. Без згоди автора ніхто, зокрема і роботодавець, коли йдеться про службовий твір, не має права вчиняти подібні дії.

Законом України «Про авторське право і суміжні права» в редак-

ції від 11 липня 2001 року визначено терміни оприлюднення (розк-

риття публіці) та опублікування твору.

Оприлюднення (розкриття публіці) - це дія, що здійснюється за

згодою автора і вперше робить твір доступним для публіки шляхом

опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної

демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Опублікування твору, фонограми, відеограми – це випуск в обіг

за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими

способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості,

здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми

чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання

доступу до них через електронні системи інформації таким чином,

що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-

який час за власним вибором або передачі права власності на них

чи володіння ними іншими способами. Опублікування твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору,

фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим досту-

пом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору,

фонограми, відеограми.

Право на оприлюднення та право на опублікування не віднесені

законодавцем до особистих немайнових прав автора. Разом з тим,

опублікування (випуск твору у світ) відноситься, відповідно до статей 441 та 442 Цивільного Кодексу країни до майнового способу використання твору.

Особисті майнові права автора поділяються на дві категорії:

позитивні і негативні.

Позитивними є право на обнародування та право на відзив (від-

кликання), які вимагають активних дій з боку автора щодо реалізації своїх прав.

Негативні або захисні - є інші права авторства, захист репутації,

оскільки вони направлені на утримання інших суб’єктів від активних

дій, які можуть порушити права автора.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про авторське право і

суміжні права» особисті немайнові права автора охороняються без-

строково.

Майнові права стосовно творів - це права авторів, через які реа-

лізуються матеріально-фінансові інтереси автора.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновими

правами автора на твір є:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в

тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права, встановлені законодавством.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не

встановлено договором чи законом.

На відміну від вказаної статті Цивільного кодексу України стаття

15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право на

використання твору визначає як виключне право. Це є більш корект-

ним, оскільки право на використання твору за своєю юридичною

природою є виключним. Особливість його полягає у тому, що лише

автор може вирішувати всі питання, пов’язані з наданням третім

особам доступу до творів та щодо доцільності (готовності) твору до оприлюднення.

Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує спо-

собів можливого його використання не тільки на момент створення,

а й протягом строку правової охорони. При цьому вони не залежать

одне від одного. Законодавством встановлено, що виключне право

на використання твору автором (чи іншою особою, яке має авто-

рське право на твір) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій

формі і будь-яким способом.

До виключних авторських прав відноситься право дозволяти

використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом за

виключенням випадків встановлених законодавством. Надання

права на використання твору може здійснюватися на підставі дого-

вору, порядок укладення якого встановлено законодавством.

Виключне право дозволяти використання твору передбачає й

виключне право перешкоджати неправомірному використанню

твору, в тому числі забороняти таке використання. Визначення

права перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому

числі забороняти таке використання, як виключного авторського

права, міститься у статті 424 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

виключне право визначено як майнове право особи, яка має щодо

твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення,

фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на

використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав

лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх

використання іншим особам у межах визначеного строку.

Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України

«Про авторське право і суміжні прав» авторові належать виключні

права дозволяти використання творів такими способами:

опублікування (випуск твору в світ) - будь-який спосіб повідом-

лення твору невизначеному колу осіб, в тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо та телебаченню,

відображення в загальнодоступних електронних системах інформа-

ції.

Твір не може бути опубліковано, якщо він порушує право люди-

ни на таємницю її особистого та сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення.

Відтворення - це право на виготовлення одного або більше при-

мірників твору будь-яким способом, в будь-якій матеріальній формі,

а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в елект-

ронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може

зчитувати комп’ютер.

Першим технологічним викликом авторському праву стала гло-

бальна інформаційна мережа Інтернет. Об’єднуючи мільйони

комп’ютерів, які переважно перебувають у приватному користуванні, Інтернет перетворився у публічну сферу.

Оскільки кожний окремо взятий комп’ютер перебуває в приват-

ному володінні, його користувач може правомірно відтворити на

ньому будь-який твір, що охороняється авторським правом.

Проблема виникає тоді, коли володілець комп’ютера підключа-

ється до мережі Інтернет, і твори, записані в пам’яті його комп’ютера, стають доступними для інших приватних володільців комп’ютерів.

Це і є кореляція приватної сфери використання з публічною.

Розвиваються й системи цифрового телебачення. Користувач,

знаходячись удома, може в будь-який час замовити фільм, музич-

ний твір тощо (так зване інтерактивне телебачення).

Подібний спосіб використання також формально не виходить за

межі використання твору в особистих цілях.

Імпорт примірників творів, тобто ввіз примірників творів у будь-

яку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку.

Автору належить право самостійно здійснювати або дозволяти

імпорт примірників твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або інших суб’єктів авторських прав. Тобто за автором закріплена можливість здійснювати

контроль за ввезенням на територію держави примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Перелік видів використання твору, визначений законодавством,

має невиключний характер. Поява нових видів використання творів

є явищем закономірним і пов’язана з об’єктивними умовами розвитку суспільства.