В нинішніх кордонах польщі українці становлять автохтонну етнічну групу. Їхні предки споконвіку проживали на землях бойківщини, лемківщини, підляшшя, холмщини, надсяння, що входять до складу польщі.

Словаччина

За даними офіційної статистики Словаччини, наприкінці 1995 р. в цій країні проживало 32 тис. осіб українського походження, з них 17,3 тис. (54,1%) ідентифікували себе як русини і 14,7 тис. (45,9%) – як українці (русини-українці).

 

СНД

Білорусь

За даними перепису 1989 р. на території Білорусі проживало 291 тис. Українців (2,9% всього населення республіки). Найбільш компактно вони розселені в Гомельській (68 тис.) та Брестській (60 тис.) областях. Близько половини українців (45,5%) вважають українську своєю рідною мовою. Крім того, ще 16,4% українців, за даними цього перепису, вільно володіють українською.

Російська Федерація

За даними перепису 1989 р. в Російській Федерації, в основному в містах, проживало 4 млн.362,9 тис. українців, що становило 3 % всього населення країни. На думку ряду фахівців, реальна чисельність осіб українського походження в Росії значно більша й оцінюється цифрою від 10 до 20 млн. Частина українського населення Російської Федерації проживає на землях, які українці освоювали самі або спільно з росіянами (Курська та Воронізька області, Кубань, Ставропольський край, Поволжя, Сибір, Далекий Схід).

Приблизно дві третини українців у кінці 1980-х років проживали в європейській частині Росії та трохи більше однієї третини – в азійській (у Сибіру та Далекому Сході).В європейській частині найбільше українського населення було в Центральному економічному районі – 674,8 тис. осіб (2,2% всього населення), зокрема в Москві – 252,7 тис. (2,8% жителів столиці). Іншим районом найвищої концентрації українського населення був Північний Кавказ – 479,4 тис. осіб (3,2% населення). Значна кількість українців проживала в Уральському економічному районі – 442,7 тис. (2,1%), в Поволжі 350,7 тис. (2,1%), в Північному економічному районі – 310 тис. (5,1% населення) та в Північно-Західному економічному районі – 292,7 тис. (3,2%), зокрема в Санкт-Петербурзі (тоді ще Ленінграді) – 151 тис. (3,0% жителів міста). Відносно мало українців було у Волго-Вятському економічному районі – 71,3тис. (близько 0,7% населення).

Казахстан

Українська діаспора в Казахстані за своєю чисельністю посідає третє місце серед українських громад світу (після української діаспори в Російській Федерації та США). За переписом 1989 р. в Казахстані проживало 896,2 тис. українців (5,4% населення республіки). Згідно з інформацією газети «Українські новини» (Алмати), на початок 1998 р. близько 796 тис. громадян Казахстану самоідентифіують себе з українським етносом. Українці розселені переважно на півночі Казахстану. Значний відсоток їх проживає в Караганді, Астані, Павлодарі, Семипалатинську, Талди-кургані, Шортанди й Алмати,а також у місцевостях навколо цих міст.

Першими українцями на казахській землі вважаються заслані до Північного Казахстану (Західного Сибіру) учасники придушеного 1768 р. гайдамацького руху, відомого в історії під назвою «Коліївщина».

Киргизстан

Українська діаспора в Киргизстані є другою за чисельністю серед країн Центральної (Середньої) Азії – колишніх республік СРСР. За даними Національного статистичного комітету Киргизстану, чисельність українців у цій державі на початок 1997 р. становила 71,2 тис. чоловік.

За даними перепису населення 1989 р. в Киргизстані проживало 103,3 тис. українців (2,5% населення республіки). Основними теоріями поселення українців були на той час райони республіканського підпорядкування (47,5 тис. осіб – 4,8% всього населення), місто Бішкек (34,3 тис. осіб), Ошська (18,4 тис. осіб – 1% населення) та Іссик-Кульська (7,7 тис. осіб – 1,2% населення) області. Тільки 34,1% українців вважали українську мову своєю рідно, ще 5,9% вільно нею володіли.

Узбекистан

Українська діаспора в Узбекистані сформувалася в основному у ХХ ст., переважно в період після Другої світової війни. Перші українці оселяються тут ще в 1860-х роках, коли почалася колонізація цієї території Росією. Окремі українські поселення з’являються у передгірських землях, переважно поблизу Ташкента, після спорудження в 1900-х роках залізниці Оренбург-Арись. Це дало поштовх до масового переселення.

Азербайджан

За переписом 1989 р. в Азербайджані проживало 32,3 тис. українців, які становили 0,5% всього населення республіки. Більш як половина їх була сконцентрована в Баку (18,3 або 1,0% населення столиці). Досить чисельні громади були в Сумгаїті (2,3 тис.) та Гянджи (1,8 тис.), невелика – в Алі-Байрамли (439 осіб).У Нагірно- Карабаській автономній області проживало 416 українців. Українську вважали рідною мовою 65,3% осіб, а з українців Баку – 57,8%.

Вірменія

За даними перепису 1989 р. у Вірменії проживало 8,3 тис. українців (0,3 % всього населення). З них у Єревані – 3,8 тис. Крім того, українські громади були в містах Гюрмі (959 осіб або 0,5% жителів), Ванадзорі (359 осіб – 0,3%), Арташаті (552 особи – 1,8%), Октемберяні (329 осіб – 0,8%).У сільській місцевості чисельність українців була незначною.

Основна маса українців прибула до Вірменії в 1930-х-1940-х роках як спеціалісти-виробничники, вчителі, науковці. Частина опинилася тут внаслідок так званої шлюбної міграції – як дружини солдатів-вірменів, які проходили службу в Україні.

Грузія

За неофіційними даними (оцінки Асоціації українців-жителів Грузії), на початок 1995 р. в цій країні проживала приблизно 41 тис. українців. За даними перепису 1989 р. в Грузії проживало 52,4 тис. українців, що становило 1% усього населення цієї республіки та понад 50% українців Закавказзя. Найбільші скупчення були в Тбілісі (16,1 тис. або майже третина українського населення Грузії), Абхазькій АРСР (11,7 тис.), Аджарській АРСР (5,9 тис.).У міських поселеннях, крім Тбілісі, найбільше українців проживало в Сухумі – 4 тис. (3,4 % жителів міста), Батумі – близько 4 тис.(2,9%), Гаграх – 2,9 тис.(3,8%), Руставі – 2,7тис. (1,7%), Кутаїсі – 2 тис.(0,9%), Поті – 1,7тис.(3,4%).

Більш як половина українців Грузії (53,4%) вважала українську мову рідною, зокрема в Абхазії – 57,6%, в Аджарії – 55,3%, в Тбілісі – 42,6%.

Держави Балтії

Естонія

Згідно з даними Департаменту статистики Естонської Республіки на початок 1995 р. в цій країні проживало 39,6 тис. українців (2,7% населення). За шість років, що минули від часу перепису населення 1989 р., їхня чисельність скоротилась на 8,7 тис. осіб. За даними перепису населення 1989 р. в Естонії проживало 48,3 тис. українців, які становили 3,1% всього населення республіки. Половина всіх українців Естонії (24,2 тис.) мешкала її столиці – Талліні, решта – в інших містах на півночі країни. Вважали українську мову рідною 44,2% українців Естонії, зокрема в Талліні – 42,1%.

Переважна більшість українців Естонії не є нині громадянами цієї держави, що створює значні труднощі в реалізації ними своїх національно-культурних інтересів і потреб, а також стає на перешкоді підписанню міжурядових угод у цій сфері. Наприклад, українсько-естонської угоди щодо забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.

Латвія

За даними Регістру жителів Латвії на 20 лютого 1995 р. в цій країні проживало 69,3 тис. українців, які становили 2,7% всього її населення. Тільки 19,4% з них народилися в Латвії, дві третини приїхали сюди після 1945 р. з України, решта прибула з інших республік колишнього СРСР, головне з Росії. Абсолютна більшість українців є міськими жителями. Майже половина (34,0 тис. осіб) проживає в Ризі, становлячи близько 4,2 % постійних жителів столиці. Понад 70% решти українців сконцентровані в семи інших містах Латвії. Найбільше їх у Лієпаї (близько 6% городян).

Українці Латвії мають відносно високий рівень освіти. У віці понад 15 років, у розрахунку на одну тисячу,753 особи мають середню або вищу освіту (у латишів цей показник становить 535, у Росії – 640 осіб), 161 – вищу. У цьому аспекті українців випереджають лише євреї Латвії.

Згідно з даними перепису 1989 р. 33% українців Латвії було зайнято в промисловості, 8,6% – в сільському господарстві, 8,9% – на будівництві, 6,6% – в торгівлі, 10,7% – в транспорті та службі зв’язку, 5,6% – в охороні здоров’я й службі соціального забезпечення, 2,1% – в науці. Високу питому вагу становили офіцери й прапорщики розміщених на території Латвії частин Радянської Армії. Близько половини українців (49,5%) вважали рідною мовою українську.

Литва

За переписом населення 1989 р. в Литві проживало 44,8 тис. українців, що становило 1,2% населення республіки. Понад дві третини з них (78,6%) народилися за межами Литви. Майже третина українців (13,3 тис.) проживала у Вільнюсі. Значні громади українців були в Клайпеді (7,8 тис. осіб),Каунасі (5,2 тис.), Шауляї (2,7 тис.), Панєвєжисі (1,2 тис.), а також в окремих районах Литви – Ігналінському (2,4 тис.), Іонавському (1,3 тис.,), Тракайському (1,1 тис.).Українці посідають у Литві друге місце (після євреїв) за часткою осіб, які мають вищу освіту (21,9%), і перше – за часткою осіб із середньою спеціальною освітою (28,7%).

Українці в Азії та Африці

Китай

До революції 1917 р. в Маньчжурію переселилося понад 20 тис. українських сімей. Найбільша кількість переселенців осіла в Харбіні, місті, заснованому 1898 р. Невдовзі воно стало центром усієї північної Меньчжурії. За непрямими підрахунками, у 1920-х-1930-х роках у Харбіні проживало понад 15 тис. українців, а всього в Маньчжурії (Харбін, Мукден, Дайрен, Кірін тощо) – від 30 до 40 тис. Вони підтримували тісні зв’язки з «материковою» Україною та з українцями, які проживали на Далекому Сході.

Враховуючи всі українські скупчення в Китаї в 1920-х - 1940-х роках (Маньчжурія й передовсім Харбін, а також Шанхай, Тяньцзінь і Циндао), загальну кількість українців у цій країна на той час можна оцінювати цифрою в межах від 35 до50 тис. чоловік.

Говорити про українську етнічність у Китаї як про скільки-небудь помітний фактор нинішньої китайської дійсності досить важко. Хоча за даними сучасного китайського українознавця професора Хе Жунчана, очевидно, що всі вони цілком асимілювалися й інтегрувалися в суспільне життя цієї країни.

Туреччина

Після розгрому Запорозької січі частина козаків (близько 10 тис.) змушена була покинути рідні землі й оселитися на території Османської імперії в гирлі Дунаю. Тут вони заснували Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 року.

Через брак необхідних джерел важко встановити точну кількість українців і показати конкретні вияви українського громадського життя в Туреччині протягом 1920-х-1940-х років. Відомо, що за кілька років після закінчення громадянської війни через Стамбул пройшли й певний час проживали в Туреччині понад 300 тис. емігрантів (так званих «білих»), вихідців із Росії. Значну частину цих емігрантів становили українці.

За даними журналу «Тризуб» (1928 р., ч. 22-23), чисельність організованих українців у Туреччині становила у цей час приблизно 450-460 чол. Водночас у доповіді представника Української громади в Туреччині В. Филоновича на 1-й конференції української еміграції в Празі (червень 1929 р.) зазначалося, що в Туреччині перебуває 200-250 українських емігрантів.

Українська громада в Туреччині як один із осередків, що входили до складу Української Головної Еміграційної Ради, проіснувала до кінця 1950-х років. Давні емігранти повмирали, а їхні нащадки (їх було небагато) асимілювалися.

Африка

Єгипет