Аналіз конкурентоспроможності окремих галузей у світовому господарстві та в Україні.

Дані про світову торгівлю свідчать про неухильне посилення у ній частки товарів обробної промисловості (від 40% у 1937 р. до 64 % у 2000 р.) при одночасному зниженні частки продовольчих і сировинних товарів (від 60% у 1937 р. до 36% у 2000 р. усього обсягу світової торгівлі).

Ці зміни пов'язані насамперед з технологічною революцією і переорієнтацією компаній індустріально розвинутих країн на енергозберігаючі технології, утилізацію відходів і багаторазову переробку природних ресурсів. Структурні зміни в економіці цих країн виражаються у прискореному розвитку секторів економіки, що виробляють складну наукомістку продукцію, в яких додана вартість у дуже обмежених розмірах включає необроблену сировину або малокваліфіковану працю (машинобудування, інформатика, електроніка, біотехнологія та ін.).

Індустріально розвинені країни у своїй промисловій політиці концентрують зусилля на прискореному розвитку тих секторів економіки, які, з одного боку, вносять вирішальний вклад у підвищення продуктивності праці, а з іншого – дозволяють їм створювати нові конкурентні переваги вищого ступеня.

Дані експертів ОЕСР показують, що у США за рахунок високотехнологічних секторів економіки у 1980-90-х роках було досягнуто майже 50% усього приросту продуктивності праці, у Великобританії, Канаді та Японії - більше ніж 30%, Франції й Італії—25%. При цьому галузева структура країн-постачальників нових і новітніх технологій майже до середини 90-х pp. XX ст. була ідентичною - аерокосмічна промисловість, автомобілебудування, електротехнічне машинобудування, і на кожну із цих галузей припадало від 10 до 15% усіх витрат НДДКР в США, Японії та країнах ЄС. Але у середині 90-х pp. ситуація якісно змінилася. У США лідером стала сфера послуг, представлена в основному інформаційними технологіями (близько 20% усіх витрат НДДКР), яка потіснила аерокосмічну галузь (12%) і автомобілебудування (11%).

В країнах ЄС на перших місцях - електроніка (15%), автомобілебудування (13%) й послуги (14%), в Японії пріоритетними напрямами сьогодні є електроніка (18%), електротехніка (11%) й автомобілебудування (10%).

Зіставлення й порівняння векторів змін у міжнародних торговельних потоках та у структурі промислового експорту України виявили майже загрозливий стан конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Розвиток міжнародного економічного життя у його геоекономічному напрямі й помилки у внутрішній економічній політиці, призвели до структурної деформації економіки України на користь капітало-, енерго-, трудомістких та екологічно нечистих виробництв і до закріплення її сировинної низькотехнологічної спеціалізації в системі МПП.

Політика пасивного невтручання держави в управління макроекономічними процесами у 1991 -1998 роках реально означала її готовність "передоручити" розв'язання цієї проблеми світовому ринкові (фактично ж - закордонному фінансовому і промисловому капіталу).

Підсумком такого сценарію структурної перебудови української економіки стало гіпертрофоване зростання частки базових галузей -металургії, хімії, енергетики і паливної промисловості - у загальному обсязі промислового виробництва. Так, якщо у 1991 році на базові галузі припадало 25,6%, то у 2000-му- їх частка у промисловості зросла до 59%.

Водночас питома вага машинобудування у 1990 році складала 30,7%, а в 2000-му - 9,3%. Питома вага легкої промисловості за зазначений період скоротилася у 8 разів. Паралельно з підвищенням частки базових галузей збільшилась й енергоємність ВВП. На початок 2000 р. вона складала 1,91 кг умовного палива на 1 дол. ВВП, тоді як у країнах ЄС - 0,2 кг.

Скорочення й невизначеність динаміки розвитку внутрішнього ринку вивели у надзвичайно привілейоване становище виробничі галузі, що здатні працювати на експорт. Конкурентні можливості цих галузей, насамперед металургійної й хімічної, що базуються на відносній дешевизні робочої сили і наявності власних сировинних складників, перетворили їх, по суті, в головну зв'язувальну ланку економіки України із зовнішнім світом, а отже - у головного донора валютних надходжень до країни.

Реструктуризація економіки України саме за таким сценарієм стимулювалась й іноземними інвесторами, які вважали за краще вкладати гроші насамперед у експортноорієнтовані сировинні й екологічно нечисті виробництва, а також рекомендаціями міжнародних радників і організацій, які пов'язували економічне зростання України головним чином з розвитком її експортного потенціалу, зрозуміло, вищеназваних галузей.

Послаблення обробних і технологічно просунутих галузей української економіки сьогодні знаходить відображення не тільки у відносному зниженні їхньої частки у структурі експорту, а і в абсолютному та відносному скороченні обсягів впровадження прогресивних технологій на внутрішньому ринку.

Така тенденція розвитку доповнювалася іншою, неменш негативною, стійким скороченням науково-технологічної сфери України.

Тенденцію абсолютного скорочення науково-технологічної сфери доповнює й катастрофічне зниження в останньому десятилітті обсягів фінансування української науки.

Причини погіршення стану в українській науково-технологічній сфері, безумовно, пов'язані не тільки з суб'єктивними відомчими інтересами інституціональних структур, що розподіляють обмежені державні ресурси.

Об'єктивною причиною "детехнологізації" промислового експорту України стало послаблення науково-технологічної сфери і технологічно просунутих секторів економіки, обумовлене переміщенням факторів виробництва і коштів на користь розвитку сировинних експортноорієнтованих галузей. Такий нерівномірний розвиток чинників виробництва, при якому країна, розширюючи експортне виробництво, може не тільки вигравати, а й зазнавати втрат, в економічній теорії відомий як "голландська хвороба", або "теорема Рибчинського".

Негативний вплив експортноорієнтованих сировинних галузей економіки на динаміку розвитку інших галузей виявляється у стрімкому скороченні джерел формування конкурентоспроможності. У короткостроковому плані частина галузей і економіка в цілому дійсно отримують

певний виграш від курсу на нарощування сировинного і низькотехнологічного експорту. Однак такий курс, що дозволяє пом'якшити гостроту вирішення поточних, сьогоднішніх задач соціально-економічного розвитку, у тривалій перспективі суперечить стратегічним інтересам економічного розвитку України внаслідок:

- тенденції відносного здешевлення сировини і низькотехнологічної продукції на світовому ринку, що ставить зовнішньоекономічні позиції країни, її торговельний і платіжний баланси в значну залежність від кон'юнктури світового ринку;

- того, що можливості експорту сировинних і низькотехнологічних товарів обмежені не тільки величиною наявних в Україні дешевих ресурсів, а й місткістю ринків країн-споживачів, нездатних абсорбувати наплив товарів з України (та інших країн СНД);

- можливого впровадження розвинутими країнами жорстких протекціоністських заходів, зокрема, введення антидемпінгового мита для захисту власних виробників.

Серед причин стрімкого падіння конкурентоспроможності вітчизняної економіки виділяють ті, що пов'язані, по-перше, з утратою конкурентних переваг макрорівневого характеру внаслідок розвалу єдиного економічного простору в межах колишнього СРСР, по-друге з швидким відкриттям економіки країни шляхом лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків. Дія цих чинників зумовила пряме зіткнення послаблених ціновим шоком на енергоносії і розривом коопераційних зв'язків в межах пострадянського економічного простору та не підготовлених до жорсткої конкурентної боротьби вітчизняних галузей і підприємств із набагато сильнішими іноземними конкурентами, що й сприяло їх легкому поглинанню зовнішніми контрагентами. Різнилися тільки масштаби цього поглинання в різних галузях і виробництвах економіки країни.

Розробка і впровадження ефективної стратегії посилення конкурентоспроможності української економіки вимагає, перш за все, ретельного моніторингу конкурентного стану окремих галузей і виробництв. Його мета полягає не тільки в тому, щоб виявити пріоритетні галузі й виробництва, що володіють потенціалом ефективного входження на світові ринки, а й у створенні на базі державної підтримки розвитку національного "технологічного ромба" країни.

Стабільна конкурентоспроможність країн визначається лідерством традиційних галузей, які генерують прибутки (шляхом внутрішніх продажів і експорту) для подальшого інвестування у нові технології. Для створення таких галузей-лідерів промислово-технологічний розвиток України необхідно спрямувати від "знаків питання" до "зірок" і "дійних корів". Останніми визнано такі галузі: металургійну, вугільну, хімічну, будматеріалів, машинобудування.

На основі проведеного аналізу зроблено ряд стратегічно важливих висновків для оцінки конкурентної позиції України відносно зовнішнього світу:

1. Такі галузі, як авіабудування, ракетобудування, суднобудування, виробництво бронетехніки і систем управління, а також харчова промисловість, є абсолютними "зірками". Вони займають найбільшу частину національного ринку при низькому або нульовому імпорті і володіють стійким конкурентним положенням в окремих секторах світового ринку та потенціалом для генерування в них нових продуктів і технологій. Тому ці галузі повинні отримати найвищі пріоритети і підтримку з боку держави.

2. Окремі галузі - кольорова металургія, нафтопереробка, харчова – мають достатній експортний потенціал і займають відносно сильні позиції, але для модернізації їхньої виробничо-технологічної бази і підвищення міжнародної конкурентоспроможності потрібні цілеспрямовані інвестиції поряд з інвестиціями у розвиток галузей - споживачів їхньої продукції.

3. Деякі галузі - чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість - сьогодні є головними генераторами валютних коштів, але потребують технологічного переоснащення окремих виробництв, виведення з експлуатації зайвих потужностей і застарілих виробництв з метою зниження собівартості та енергоємності виробництва. Вони є надзвичайно чутливими до технологічних нововведень, оскільки у значній мірі залежать від наявності природних ресурсів.

4. Частина галузей - автомобільна, залізничний транспорт, деякі сегменти машинобудування - досягай стадії зрілості й потребують технологічної модернізації з метою підвищення рівня якості продукції. Внутрішній попит на їхню продукцію високий, але з 1991 року спостерігається ріст імпорту. Для цих галузей доцільними будуть залучення іноземних інвестицій та сфокусована державна інвестиційна програма.

5. Такі галузі як машинобудування, окремі сегменти харчової, нафтохімічної промисловості та більшість сегментів споживчих товарів на сьогодні є низькоконкурентними і володіють малими частками вітчизняного ринку. Частина підприємств текстильної, взуттєвої промисловості, із пошиття одягу, виробництва іграшок перебувають на стадії занепаду і стикаються зі значною міжнародною конкуренцією.

Багато вітчизняних галузей промисловості були протягом тривалого часу лише допоміжними і втратили конкурентоспроможність під час економічної трансформації (зокрема висока хімія, розробка нових матеріалів, промислове і транспортне обладнання, будівельне обладнання й матеріали).

У групі високотехнологічних галузей перспективний розвиток природоохоронних, інформаційних і медичних технологій.